• Поняття про проекцію

Проекція як психологічне поняття вперше з’явилось у психоаналізі та належить З.Фрейду, котрий під проекцією розуміь механізм захисту “Я” від неприйнятних внутрішніх імпульсів, почуттів, думок тощо. Сутність цього захисного механізму полягає в приписуванні зовнішнім об’єктам власних неусвідомлюваних рис та особливостей, які були витіснені зі свідомості [279]. Таке розуміння проекції як захисного механізму “Я” отримало назву класичної проекції та широко розповсюдилось у проективній психодіагностиці. Проте подальші дослідження в цьому напрямку (Л.Беллак, Дж.Халперн, Т.Шибутані та ін.) вказали на існування не пов’язаної із захисними механізмами “Я” атрибутивної проекції (апперцепції) - наділення інших осіб власними усвідомлював- ними мотивами, почуттями, переживаннями, рисами з етою розуміння їхніх учинків [39].

Окрім цих двох найважливіших видів проекції у і: ' іі робіт були описані й інші її види (див. нижче габл. 31): а ■пічна проекція (детермінованість сприйняття актуальними потребами людини), раціоналізована проекція (усвідомлення суб’єктом власних несхвальних рис особистості або поведінки та постійне знаходження їм виправдання), симилятивна проекція (здійснення проекції неусвідомлюваних суб’єктом рис), проекція ГІанглоса та Касандри (виникнення способу поведінки, протилежного витісненому прагненню), комплементарна проекція (проекція рис, які є додатковими до рис, реально притаманних суб’єктові) [39].

Таблиця 31

Видл проекції та їхня класифікація за двома вимірами (за д.Холмсом)

Усвідомлення суб’єктом риси, що є змістом проекції	Наявність у суб'єкта риси, то є змістом проекції	Відсутність у суб’єкта риси, що є змістом проекції
Суб'єкт не усвідомлює власну рису	Симилятивна проекція	Проекція Панглоса та Касандри
Суб’єкт усвідомлює власну рису	Атрибутивна проекція	Комплементарна проекція

Указані теоретичні погляди на психологічну природу проекції спочатку не співвідносились із проективним психодіагнос- тичним методом, але після застосування Г.Мюрреєм (1935 рік) експериментальних ситуацій інтерпретації малюнків-стимулів та створення на цій основі “Тесту тематичної аперцепції (ТАТ)”, а також сформульованих пізніше Л.Франком (1939 рік) основних принципів проективної діагностики (принципу дослідження особистості як відносно стійкої системи динамічних процесів, організованих на основі потреб, емоцій та індивідуального досвіду; принципу вивчення унікального в особистості) та проективної гіпотези (кожна дія, емоційний прояв індивіда, його сприйняття, висловлювання, рухові акти несуть на собі відбиток його особистості), поступово оформлюється проективний підхід до дослідження особистості [38].

• Теоретичні обґрунтування проективного підходу до діагностики особистості

Для теоретичного обґрунтування проективного підходу, тлумачення закономірностей проективного процесу, пояснення психологічних механізмів проявів неусвідомлюваних аспектів особистості в процесі інтерпретації стимулів використовуються положення різних психологічних шкіл, насамперед психоаналізу, “Его-психології”, гештальтпсихології, школи Кеш Еоок [39].

Так, представники ортодоксального психоаналізу вважали, що слабкосгруктуровані стимули проективних методик послаблюють “вторинні процеси” (сприйняття, логічне мислення) та гальмують антикатексис. Тому проективні методики розглядались як дієві засоби об’єктивації несвідомого психічного. Подальші дослідження, здійснені в руслі психоаналітичного вчення, збагатили проективний підхід такими пояснювальними конструкта- ми, як “Его-функції, вільні від конфлікту” та “контроль”. У зв’язку з цим значну роль у детермінації проективної продукції почали вбачати в індивідуальній стратегії пізнавальної діяльності: відповідь досліджуваного на стимули проективних методик є результатом пізнавальної діяльності, в якій нерозривно пов'язані когнітивні та афективні особисгісні властивості.

У гештальтпсихології теоретичне обґрунтування проективних методик виходить з припущення про те, що проективний стимул є “оберненою фігурою”, котра припускає багато тлумачень. Гіри цьому на відповіді досліджуваного впливають особливості перцептивної організації стимульного матеріалу (що описуються законами близькості, цілісності, симетрії, прегнантності тощо).

Експериментальні дослідження школи іЧе\\’ іоок (Дж.Бру- нер) дозволили зробити припущення про те, що предметне сприйняття проективних стимулів є своєрідним компромісом між автохтонними (електрохімічні властивості рецепторів та нервової тканини) та поведінковими (мотиваційно-особистісні властивості індивіда) детермінантами перцептивного процесу на основі сформульованої суб’єктом гіпотези (когнітивного утворення на кшталт “настанови”, “готовності до сприймання”, “очікування”). Крім цього представниками цієї школи були описані механізми перцептивного захисту, які істотно залежать від індивідуально- психологічних особливостей досліджуваного (наприклад, від рівня тривожності, особливостей мислення, ініціативності стосунків із соціальним оточенням) та значно впливають на селективність процесу сприйняття афективно насичених проективних стимулів: 1) механізм резонансу - стимули, котрі відповідають потребам та цінностям особистості, сприймаються швидше та точніше, ніж ті, котрі їм не відповідають; 2) механізм захисту - стимули, котрі потенційно загрожують “Я”, упізнаються гірше, зазнають більшого викривлення; 3) механізм сенсибільності - стимули, котрі загрожують цілісності особистості та можуть призвести до порушення її психічного функціонування, упізнаються раніше за інші.

У вітчизняній психології для пояснення механізму, який лежить в основі проективних методик, використовувались поняття “настанова” (Д.М.Узнадзе, В.Г.Норакідзе), “особистісний сенс” (О.М.Леонтьєв, Д.О.Леонтьєв, О.Т.Соколова), “внутрішні умови” особистості (СЛ.Рубінштейн), “образ світу” (А.М.Еткінд, С.ДМакси- менко, С.Д.Смирнов).

Узагальнюючи результати різних спроб теоретичного обґрунтування проективного підходу, Л.Ф.Бурлачук пропонує вважати, що механізм проекції базується, по-перше, на активному, особистісному характері процесу сприйнятгя, по-друге, на характерному для психічного рівня відображення прагненні індивідуума до зняття, вирішення невизначеності. Усвідомлюючи дещо неоднозначне, невідоме, індивід робить його відомим шляхом активного співвіднесення з унікальним особистісним досвідом взаємодії з предметами та явищами дійсності, досвідом розуміння власних учинків та вчинків інших людей. На основі цього вчений визначає проективні методики як прийоми опосередкованого вивчення особистості, що ґрунтуються на побудові специфічної, пластичної (слабко структурованої) стимульної ситуації, прагнення до вирішення якої сприяє актуалізації у сприйманні відповідних ситуації тенденцій, настанов, відношень та інших особистіних особливостей [39].