• Тема 3. Структура психологічної діагностики. Професійно-етичні аспекти іісиходіагностичної діяльності

Понятійний апарат, який відображає структуру психологічної діагностики, може бути описаний системою таких понять: об’єкт і суб’єкт психодіагностики, психодіагностична ситуація і завдання, психодіагностичні засоби, психодіагностичний процес і психологічний діагноз. Зупинимося на розгляді їхнього змісту детальніше.

• Суб’єкт і об’єкт психодіагностики

Переважна більшість дослідників, які працюють у галузі психологічної діагностики, вказують на те, що її суб’єктом є

група людей, організація або окремий дослідник [47], [55], [56], [224], а об’єктом - індивідуальна композиція психічних процесів, станів та властивостей особистості досліджуваного як багаторівнева ієрархічна функціональна система психічної саморегуляції^ь. При цьому підкреслюється, що об’єкт психодіагностики одночасно виступає в якості суб’єкта, котрий визначає власну позицію щодо дослідника та самої процедури [259]. “...Об’єкт психодіагностики для практичного психолога, - зазначає з цього приводу О.Ф.Ануфрієв, - виступає як співсуб’єкт діяльності розпізнавання, котрий, маючи право вільного поводження в діагностичній ситуації, сприяє або перешкоджає отриманню психодіагностичної інформації під час проведення обстеження. В зв’язку з цим виникає питання про характер взаємодії двох суб’єктів діагностичного процесу, встановлення та підтримання безпосереднього психологічного контакту між ними, їхній неконтрольований сугестивний вплив один на одного, способи залучення практичним психологом у реальну пізнавальну взаємодію суб’єктності досліджуваного, орієнтацію на вільну діалогічну інтенцію [11, с.56]. У зв’язку з цим наголошується на необхідності впровадження психодіагностичного процесу діалогічних засад [17], адже, як зазначав М.М.Бахтін, “суб’єкт... не може сприйматися та вивчатися як річ, оскільки як суб’єкт він не може... стати безголосим, відповідно пізнання його може бути лише діалогічним” [19, с.383]. Саме в умовах діалогічної, суб’єкт-суб’єктної психодіагностичної взаємодії стає можливою продуктивна реалізація цілей її учасників: вирішення науково-практичного завдання практичним психологом та визначення досліджуваним власного подальшого життя на основі результатів психодіагностики. В свою чергу, особистісний сенс діагностики для досліджуваного зумовлює його “активну позицію, котра проявляється або в готовності давати вкрай відверті відповіді, котрі сприяють отриманню адекватної діагностичної інформації, або в поведінкових тенденціях (ухилення та обережність, які виражаються у нейтральних висловлюваннях, соціальній бажаності, замовчуванні та запереченні власних рис), що ускладнюють встановлення психологічного діагнозу” [11, с.117]. У зв’язку з цим наголошується на необхідності відмовитись від поширеного уявлення про досліджуваного як пасивного об’єкта психодіагностики, оскільки це позбавляє дослідника важливої інформації, та створити такі умови, котрі б сприяли перетворенню досліджуваного в активного помічника дослідника, експерта самого себе [39].