• Психодіагностичне завдання

Психодіагностика як георетико-практична діяльність пов’язана з вирішенням науково-практичних завдань, успішність чого

Таблиця 1

Типологія психодіагностичних ситуацій за В.М.Дружиніиим

		Суб’єкт прийняття рішення про “вихід” із діагностичної ситуації
		Досліджуваний		Інша особа
Суб’скі прийняття рішення про “вхід” у діагностичну ситуацію	Досліджуваний		Перший тип діагностичних ситуацій. Добровільна участь у дослідженні; самостійний вибір подальшої життєвої поведінки (наприклад, ситуація добровільної сімейної, професійної та ін. психологічної консультації).		Другий тип діагностичних ситуацій. Добровільна учаегь у дослідженні; вибір подальшої життєвої поведінки нав’язаний ззовні (наприклад, ситуація профвідбору, психологічного відбору у навчальний заклад).
			Ситуації низького соціального контролю за поведінкою досліджуваного, що спонукає його давати або відверті (1-й тип діагностичних ситуацій), або нейтральні (2-й тип діагностичних ситуацій) відповіді. Переважною є внутрішня мотивація щодо процедури дослідження.
	Інша особа		Третій тип діагностичних ситуацій. Примусова участь у дослідженні; самостійний вибір подальшої життєвої поведінки (наприклад, обов’язкові масові демографічні або соціологічні обстеження).		Четвертий тип діагностичних ситуацій. Примусова участь в обстеженні; вибір подальшої життєвої поведінки після обстеження нав’язаний ззовні (наприклад, ситуації підсумкового контролю, екзамену, атестації).
			Ситуації високого соціального контролю за поведінкою досліджуваного, що спонукає його давати відповіді, котрі на його погляд є соціально бажаними. Спостерігається замовчування своїх рис, симуляція або дисимуляція. Переважною є зовнішня мотивація щодо процедури дослідження.

значною мірою визначається здатністю психолога чітко формулювати зміст певного психодіагностичного завдання.

Аналіз психологічної літератури дозволяє визначити пси- ходіагностичне завдання як задану в умовах діагностичного пошуку мету', що має бути досягнута шляхом перетворення цих умов.

На сучасному етапі розвитку психологічної практики найпоширенішими сферами реалізації психодіагностичних завдань є освіта, клінічна (медична) практика та профорієнтаційна діяльність. Тому коротко зупинимося на розгляді специфіки постановки та вирішення психодіагностичних завдань у кожній із цих сфер практичної діяльності.

Серед основних психодіагностичних завдань, які виникають у діяльності практичного психолога в системі освіти, різні автори [55], [56], [189], [223] виділяють такі:

• діагностика психологічної готовності до школи;

• контроль за інтелектуальним та особистісним розвитком учнів;

• виявлення причин дезадаптації дитини до умов шкільного навчання, неуспішності та труднощів у навчанні;

• діагностика порушень розвитку;

• відбір у спеціальні класи та школи (з поглибленим вивченням деяких предметів) на основі вивчення структури здібностей та інтересів конкретного учня;

• оцінка програм та методів навчання, ступеня та характеру їхнього впливу на розвиток учнів;

• оцінка ефективності роботи шкіл та вчителів;

• вирішення проблеми “складних дітей” (з делінквентною або девіантною поведінкою, підвищеною агресивністю або конфліктністю тощо);

• вибір профілю освіти, профорієнтація;

• вирішення різноманітних проблем міжособистісної взаємодії (порушення соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі, конфліктні взаємини між учнями та вчителями, відсутність нормальної взаємодії серед школярів тощо).

Специфіка постановки психодіагностичних завдань у клінічній (медичній) практиці передусім пов’язана з вивченням індивідуально-психологічних особливостей хворого (структурно- динамічні особливості особистості, ставлення до хвороби, механізми психологічного захисту тощо), які істотно впливають на виникнення, перебіг та закінчення психічної або соматичної хвороби [39]. В зв'язку з цим В.Д.Менделевич 1153] указує на основні практичні навички медичного психолога, котрі забезпечують кваліфіковане вирішення психодіагностичних завдань в області клінічної психології: 1) уміння проводити психологічне обстеження з урахуванням нозологічної та вікової специфіки, а також у зв’язку із завданнями медико-психологічної експертизи; створення необхідного психологічного контакту та адекватний поточний контроль психологічної дистанції; планування та організація досліджень; вибір адекватного методичного апарату; вміння здійснювати кількісний та якісний аналіз результатів дослідження у зв’язку з різними цілями: диференціальна діагностика, аналіз тяжкості стану, аналіз ефективності терапевтичних впливів тощо, володіння основними інтерпретаційними схемами та підходами, адекватне подання у психологічному заключенні отриманих даних, володіння основними клініко-психологічними методами (психологічна бесіда, добір психологічного анамнезу, психологічний аналіз біографії, природний експеримент); 2) володіння основними експериментально-психологічними методиками, спрямованими на дослідження психічних функцій, процесів, станів: сприймання, уваги, пам’яті, мислення, інтелекту, емоційно- вольової сфери, темпераменту, характеру, особистості, потреб та мотиваційних характеристик, самосвідомості та міжособових відносин; 3) володіння основними прийомами нейропсихологічного дослідження (методи оцінки стану гнозису, праксису, мовленнєвих функцій тощо); 4) володіння основами комп’ютерної психодіагностики.

Окрім указаних областей слід виокремити також професійну психодіагностику, яка передбачає “дослідження та оцінку властивостей індивідуальності людини з метою проведення професійного відбору, професійної орієнтації та раціонального розподілу кандидатів за спеціальностями, вдосконалення професійної підготовки, вирішення системи практичних питань щодо оптимі- зації професійної діяльності” [123, с.З].

Систематизація практичних завдань професійної діагностики була в свій час здійснена Ю.З.Гільбухом [54]. Він виокремлює завдання групової та індивідуальної професійної психодіагностики. Завдання групової професійної психологічної діагностики полягають у вивченні психологічних детермінант: зниження виробничих показників у трудовому колективі (погане самопочуття робітників через високий рівень виробничого шуму тощо); відставання одного колективу від іншого (недостатньо високий рівень професійної підготовки колективу, недостатня компетентність керівника, відсутність у нього організаторських здібностей, невміння працювати з людьми тощо); висока аварійність (схильність робітника до невиправданого ризику, халатність, недостатня професійна підготовленість, неуважність, недбалість, невиконання персоналом вказівок керівника з техніки безпеки через втрату ним лідерства, невідповідність техніки психічним особливостям людини тощо); труднощі у впровадженні організаційної або технічної інновації (недовіра до надійності отриманої від ЕОМ інформації, економічна недовіра, що пов’язана з проблема точністю економічної віддачі, порушення особистих інтересів робітників, обумовлене необхідністю виконання ними додаткової напруженої роботи тощо).

Оцінюючи в цілому розглянуті вище типології практичних психодіагностичних завдань, слід відмітити їхній робочий характер та підкреслити необхідність їх подальшого емпіричного та логічного доопрацювання. В зв’язку з цим перспективною

дослідницькою задачею стає побудова єдиної універсальної типології психодіагностичних завдань, яка б охоплювала різні області психодіагностичної практики та могла б розвиватись мірою накопичення фундаментальною та прикладною наукою нових психологічних даних.

Однією з таких типологій є запропонований Ю.М.Забро- діним та В.І.Похилько [271] двовимірний класифікатор психо- діагностиних завдань (див. нижче рис. 1), де першому виміру (вісь абсцис) відповідає опис загального, особливого та одиничного в особистості, а другому виміру (вісь ординат) - виявлення стійких та мінливих (динамічних) особистісних якостей.

Стабільні властивості

І

Загальні

властивості

IV

Мінливі (динамічні) властивості

Рис. 1. Двовимірний класифікатор психодіагностичних завдань (за Ю.М Забродіним та В.І.Похилько)

На основі цього автори виокремлюють 4 класи діагностичних завдань:

• психодіагностика загальних і стійких особистісних рис (І клас психодіагностичних завдань);

• психодіагностика унікальних та стабільних якостей особистості (II клас психодіагностичних завдань);

• психодіагностика унікальних та динамічних рис особистості (III клас психодіагностичних завдань);

• психодіагностика загальних та мінливих особистісних властивостей (IVклас психодіагностичних завдань).

Отже, в зв’язку із запитами тієї чи тієї сфери формуються завдання психодіагностики та відповідні їм специфічні комплекси засобів, що співвідносяться з конкретними сферами діагностичної роботи практичних психологів (освіта, медицина, профвідбір тощо).