Опитувальники міжособистісних відносин

Назва

Опис методики

Інтерперсональний діагноз Лірі (Ьеагу Іп1егрег$опа1 Оіа^похіх) [42], [189], |251]

Розроблений Т.Лірі у 1957 році. Адаптація та модифікація (“Методика діагностики міжособистісних відносин”, або ДМО) методики здійснена Л.М.Собчик (1972- 1975 рр.). Спрямований на діагностику міжособистісних відносин та тих властивостей особистості, котрі істотно впливають на продуктивність взаємодії з іншими людьми. Опитувальник складається зі 128 лаконічних характеристик, з якими респондент має співвіднести власне “Я”. Первинні оцінки за 16 характеристиками формують 8 октантів так званої дискограми, які відображають певний варіант міжособистісних відносин: владний- лідируючий, не залежний-домінуючий, прямолінійний-агресивний, недовірливий- скептичний, покірний-сором’язливий, залежний-слухняний, співпрацюючий- конвенціальний, відповідальний- великодушний. Додатково обчислюється “фактор домінантності” (V) та “фактор доброзичливості” (0).

Фундаментальні орієнтації у міжособистісних стосунках (Рипсіатепіаі Іпіегрегєопаї Ке*еагсН ОЬ*егуаІіоп - РІКО) [125]

Запропонований В.Шутцем у 1958 році. Опитувальник дозволяє оцінити характерні для людини міжособистісні відносини: домінування-підкорення, зацікавленість- байдужість, емоційна близькість- відсторонення. Опитувальник містить 54 пункти, які відображають ситуації соціальної взаємодії. Досліджуваний має виразити своє ставлення до тверджень на основі 6-бальної оцінкової шкали. Діагностується тенденція перебувати серед інших людей (Іе), бажання бути цікавим для інших (і\у), тенденція контролювати відносини з іншими (Се), тенденція підкорятись іншим під час спілкування (С\у), тенденція встановлювати близькі контакти з іншими (Ае), бажання індивіда, щоб інші люди встановлювали з ним глибокі емоційні стосунки (А\у).

Каліфорнійський психологічний опитувальник (СаІіСогпіа РзусНоІо^ісаІ Іпуепіогу - С'*І) [42], [189]

Розроблений у 1956 році під керівництвом Дж.Гоуха. Призначений для оцінки особистісних характеристик осіб старше 13 років та прогнозування їхньої поведінки в специфічному контексті. У 1987 році опублікований переглянутий варіант методики(462 завдання та 5 нових шкал: незалежності, емпатії, залучення, нормоприйняття, здійснення). Містить 480 тверджень, які утворюють 18 шкал. Для зручності інтерпретації шкали об’єднані у 4 групи: 1) оцінка врівноваженості, самовпевненості, адекватності в міжособистісному спілкуванні (шкали домінування; здатності до підтримання статусу; товариськості; соціальної присутності; самоприйняття; почуття благополуччя); 2) вимірювання рівня соціалізації, зрілості, відповідальності та структурованості цінностей у

	міжособисгісному спілкуванні (шкали: відповідальності; соціалізації; самоконтролю; толерантності; доброго враження; звичайність); 3) оцінка інтелекту (шкали: досягнення через підкорення; досягнення через незалежність; інтелектуальної продуктивності); 4) аналіз сфери інтересів (шкали: психологічного складу розуму; гнучкості; жіночост і). Шкали “почуття благополуччя”, “доброго враження” та “звичайності” є контрольними.
Опитувальник “Соціально- психологічні характеристики суб’єкта спілкування” [125]	Автор-розробник - В.О.Лабунська (2003 рік). Діагностує ступінь індивідуальної або групової чутливості до певних сторін спілкування. Містить 68 пунктів, які репрезентують 5 груп характеристик спілкування: 1) експресивно-мовленнєві та 2) соціально-перцептивні особливост і партнерів, 3) особливості ставлення-звер- нення партнерів один до одного, 4) вміння та навички організації взаємодії, 5) інтенсивність спілкування, кількість партнерів, присутність інших осіб, стать, вік, статус.
Опитувальник вивчення поведінки К.Томаса (ТНотак ВеЬаУІог Ая.чеяіітепІ Іпуепіогу) [226]	Запропонований К.Н.Томасом у 1973 році. Адаптований Н.В.Гришиною у 1978 році. Виявляє типові способи реагування на конфліктні ситуації, способи вирішення конфліктів. Кожен із 5 варіантів поведінки в конфлікті (суперництво, пристосування, компроміс, ухилення, співпраця) описується 12 судженнями, які по-різному поєднані в 30 пар. Із кожної пари респондент має обрати те судження, котре є найтиповішим для характеристики його поведінки (метод вимушеного вибору).
Опитувальник Ьасса- Даркі (Ви*8-Цигкеу іпуєп(огл') [42], [197], [212]	Автори-розробники - А.Басс та А.Даркі (1957 рік). Призначений для діаг ностики агресивних та ворожих реакцій

	особистості. Складається із 75 тверджень, кожне з яких належить до одного з восьми так званих індексів форм агресивних або ворожих реакцій (фізична агресія, побічна агресія, схильність до роздратування, негативізм, образа, підозра, вербальна агресія, почуття провини).
Опитувальник батьківського ставленіїVI до дітей |189]	Розроблений А.Я.Варгою га В.В.Сталіним для діагностики особливості почуттів та поведін-кових стереотипів стосовно дитини, специфіку сприйняття та розуміння особистості дитини, її вчинків. Опитувальник містить 61 твер-дження, котрі утворюють 5 шкал та відповідно 5 типів батьківського ставлення: “прийняття- відторгнення”, “кооперація”, “симбіоз”, “авто-ритарна гігіерсоціалізація”, “маленька невдаха”.
Опи тувальник для батьків “Аналіз сімейних взаємовідносин" (АСВ) 1223]	Запропонований Е.Г.Ейдеміллером опитувальник дозволяє діагностувати тип сімейного виховання та характер його порушення. Методика містить 130 тверджень про виховання дітей, за відповідями на які робиться висновок про параметри сімейного виховання (рівень протекції, ступінь задоволення потреб, рівень вимог до дитини, ступінь стійкості виховання) та можливі відхилення по кожному з них.
Опитувальник РАИ (Рагсп(а1 Аііііисіе Кекеагсії Іпкігитспі) [212]	Розроблений Е.С.Шефером та Р.К.Беллом (адаптація - Т.В.Нещерет) для вивчення ставлення батьків (насамперед матерів) до різних сторін сімейного життя (сімейної ролі). Методика складається зі 115 суджень, про які досліджуваний має висловити своє ставлення. В опитувальнику виокремлюються такі шкали: ставлення до сімейної ролі, ставлення батьків

	до дитини, емоційна дистанція з
	дитиною, ступінь концентрації на
	дитині.

• Проблеми достовірності та надійності даних особистісних опитувальників

Під час роботи з особистісними опитувальниками психо- діагност має чітко розуміти можливість виникнення внаслідок свідомої або неусвідомлюваної фальсифікації досліджуваним відповідей деяких проблем, пов’язаних зі зниженням об’єктивності та достовірності отриманих за допомогою цих методик даних. У зв’язку з цим слід указати на найтиповіші для діагностичних ситуацій проблеми у практиці використання особистісних опиту- вальників.

Проблема соціальної бажаності відповідей. Вибір досліджуваним бажаної з точки зору соціальних або групових норм відповіді має здебільшого настановний характер та пов’язаний із потребою в соціальній злагоді, самозахисті, уникненні критики, неусвідомлюваному прагненні виглядати не гірше за інших. Як зазначає Л.Ф.Бурлачук [38], фактор соціального схвалення набуває особливого значення у випадках:

• використання тих опитувальників, зміст яких на думку досліджуваного пов’язаний із “гарними" або "поганими" особистісними якостями;

• встановлення досліджуваним реально існуючої або уявної залежності власного благополуччя від результатів дослідження.

Виходячи з цього, досліджуваний у конкретній діагностичній ситуації виробляє власний “стиль відповіді”: подає себе у соціально-вигідному світлі, обмежуючи область саморозкриття, починає відповідати на всі питання або навмання, або в одному ключі, наприклад, негативно, чим здебільшого пояснюється поява не лише соціально бажаних відповідей, але й таких феноменів, як “ефект фасаду”, “позиція захисту по відношенню до тестів”, “настанова на відповідь” тощо [189].

Для захисту особистісних опитувальників від упливу фактору соціальної бажаності використовують “шкали неправди” та контрольні шкали, маскують питання шляхом розробки соціально нейтральних завдань, уводять буферні та дублюючі запитання тощо.

Проблема розуміння питань досліджуваними та мінливості їхньої відповіді. Відсутність у досліджуваного чіткого уявлення про те, що в нього запитують, нездатність оцінити ті особистісні риси, про які йдеться в запитанні, суб’єктивна недиференційованість параметрів власної особистості вказують на те, що достовірність відповідей багато в чому зумовлюється інтелектуальною оцінкою досліджуваним пунктів особистісного опитувальника. З когнітивною оцінкою пунктів особистісних шкал пов’язана й мінливість відповідей, що свідчить про низьку надійність методики. Зміна досліджуваним відповіді при повторному обстеженні, на думку Л.Олдберга, визначається ступенем незрозумілості (внаслідок сумнівності, нечіткості, неоднозначності питання досліджуваний не може визначити точку в континуумі інтенсивності риси, направо від якої розташовується відповідь “гак”, а наліво - “ні”) та суб'єктивної складності (досліджуваний не може усвідомити, яке місце він посідає на континуумі, тобто якою мірою він як особистість має певну психологічну характеристику) питання [39].

У той же час, за допомогою статистичного аналізу завдань особистісних опитувальників було з’ясовано, що питання, відповіді на які при повторному дослідженні залишаються незмінними, мають низькі дискримінативні можливості (ГІ.Айзенберг, Л.Голд- берг, М.Новаковська). Така суперечність між надійністю та дискри- мінативністю пунктів методики отримала назву психометричного парадоксу. Його сутність полягає в тому, що пункти особистісного опитувальника, котрі мають високий показник дискриміна- тивності, є нестійкими (нестабільними), і, навпаки, стабільність відповіді часто відмічається на ті питання (твердження), котрі мають низьку дискримінативність [42]. Для психологічної інтерпретації цього явища М.Новаковська вказує насамперед на ті змінні, котрі знаходяться в площині процесу формулювання досліджуваним відповідей на питання особистісних шкал. Такими факторами, на її думку, є 1) вираженість риси в досліджуваного;

• суб’єктивне значення питання; 3)ступінь легкості прийняття рішення; 4) однозначність / багатозначність питання.

З метою інтеграції найрізноманітніших факторів, які впливають на формулювання відповідей, розроблена низка моделей, серед яких найвідомішими є моделі Д.Фіске та М.Новаковської [38].

Так, у моделі Д.Фіске серед змінних, які визначають відповідь досліджуваних на питання особистісних опитувальників, виокремлюються такі: тестова ситуація (сам факт тестування, його цілі, особистість діагноста, обстановка, інструкції тощо), специфічні особливості даного тесту, специфічні характеристики окремих завдань, потреба досліджуваного в захисті власного “Я”, необхідність соціального схвалення, прагнення до нових уражень, небажання досліджуваного докладати значних зусиль під час роботи з опитувальником.

У моделі М.Новаковської такими факторами є емоційно- мотиваційна настанова, попередній специфічний досвід, інтелектуальна оцінка питання та відповіді, цінність (значущість) питання, соціальне схвалення, специфічний емоційний контекст, частота поведінкових проявів по типу, описаному в питанні (твердженні).

Окрім цього, М.Новаковською були узагальнені у вигляді 8 постулатів фактори, які викликають сталість або зміну відповіді при повторному дослідженні:

чим більше відповіді досліджуваних співпадають з оцінками та думками їхнього соціального оточення, тим імовірнішою є їхня сталість;

чим більше досліджуваний байдужий до того, про що йдеться у питанні, тим імовірнішою є сталість відповіді;

• чим більше неприємним для досліджуваного є зміст питань, тим імовірнішою є сталість відповіді;

• чим більше відповідь на питання вважається загрозливою, тим імовірнішою є її сталість;

• чим більшим є зв ’язок між змістом питання та проблемами досліджуваного, тим імовірнішою є сталість відповіді;

• чим сильнішим є занепокоєння, викликане у досліджуваного питанням, тим імовірнішою є сталість відповіді;

• чим мети зрозумілим для досліджуваного є питання, тим імовірніше, що він змінить свою відповідь.

• чим складніше досліджуваному правдиво відповісти на питання, тим імовірніше, що він змінить свою відповідь;

Таким чином, розглянуті вище проблеми взаємозв’язку “питання-відповідь” свідчать про те, що дані, отримані за допомогою особистісних опитувальників, мають імовірнісно-орієнту- вальне значення, тому їхня істинна природа має бути виявлена шляхом зіставлення з відповідними об’єктивними діагностичними показниками.

• Методики суб’єктивного шкшіування та самооцінювання

Незважаючи не те, що описані в даному параграфі діагностичні процедури мають деякі спільні риси із розглянутими вище особистісними опитувальниками (оцінкова спрямованість, вимірювання уявлень людини про саму себе, актуалізація рефлексії, самоспостереження, самоаналізу тощо), за критеріями ідіографіч- ності (особистісні шкали переважно вимірюють загальне та типове в психічній організації особистості, а методики суб’єктивного шкалування - одиничне й унікальне в ній) та цілісності охоплення особистості (особистісні опитувальники виявляють окремі особистісні властивості, а методики суб’єктивного шкалування дозволяють реконструювати систему цілісних уявлень конкретної людини) ми виділили їх в окрему групу.

Таким чином, істотною змістовною характеристикою методів суб’єктивного шкалування та самооцінювання є їхня спрямованість на вивчення процесів пізнання й сприймання конкретною людиною навколишньої дійсності, інших людей, самої себе. Це досягається шляхом моделювання категоріальних структур індивідуальної свідомості та реконструкції на цій основі системи індивідуальних значень, особистісних сенсів, найрізноманітніших областей суб'єктивного досвіду.

Окрім цього за допомогою даних діагностичних методик уможливлюється виявлення імпліцитної теорії особистості (ІТО) - не зовсім усвідомлюваної концепції особистості, котра зберігається в досвіді практично кожної людини, насамперед, у вигляді системи зв’язків між рисами та дозволяє їй на основі інформації про наявність певних рис у партнера по спілкуванню швидко висувати гіпотези про наявність у ньог о інших рис^;7 [287].

Теоретичною базою даного типу діагностичного підходу є положення когнітивних теорій особистості про детермінованість соціальної поведінки особистості суб’єктивним образом ситуації, у формуванні якого провідну роль відіграють пізнавальні (когнітивні) процеси (Р.Аткінсон, Т.Бауер, Б.М.Величковський, ГІ.Ліндсей, Д.Норман, У.Найсер) та унікальні системи репертуарних рольових конструктів індивіда (Дж.Келлі). У вітчизняній психології підкреслюється регулюючий уплив на поведінку особистості таких психічних реальностей, як амодальна схема або образ світу (О.М.Леонгьєв, В.П.Зінченко, В.В.Столін, С.Д.Смирнов), категоріальних структур індивідуальної свідомості (О.Ю.Артем’єва,

В.Ф.ГІетренко, В.І.Похилько, О.Г.Шмельов) (Див. також цікавий підхід педагога М.П.Лебедика [129]).

Основними сферами використання методик суб’єктивного шкалування та самооцінювання є переважно психосемантика - область загальної психології, яка досліджує суб’єктивні системи

" На думку О.Г.Шмельова, феномен ІТО в термінах психології мислення може бути класифікований як прояв буденної (жиггєвої, наївної) концепції особистості, що виникає на доконцептуальному рівні узагальнення суб’єктивного досвіду (на рівні так званих “комплексів”, за Л.С.Виготським).

значень, категоріальну будову свідомості та особистісного досвіду людини [203]. Тому методики даного типу часто називають психосемантичними або, за термінологією А.Анастазі, феноменологічними.

Під час роботи з даним типом методик психодіагнгост має справу зі специфічною - суб'єктною^т - структурою даних [287], яка відміну від описаної вище двовимірної матриці “об’єкт- ознака”, має трьохвимірну кубічну будову: “об’єкти шкалування - шкали - індивіди” (див. нижче рис. 17).

Рис. 17. Суб’єктна структура даних.

У клітинах індивідуальних матриць наводяться бальні оцінки Я,,-, котрі індивід У* виставляє об ’єкту шкалування О і за иікалоюХ_і

Такий трьохвимірний масив даних дозволяє застосовувати статистичні методи багатовимірного аналізу (насамперед, факторний аналіз), внаслідок чого уможливлюється побудова суб’єктивного семантичного простору (див. нижче рис. 18).

У даній групі методик умовно можна виокремити такі підгрупи:

'⁸ Суб’єктність куба даних означає, що саме досліджуваний відображає, найрізноманітніші об’єкти та здійснює їхню проекцію на простір дескриптивних оз- нак-характеристик. Досліджуваний тут уже не відображається точкою в просторі параметрів, а сам є носієм деякого суб’єктивного простору ознак - багато вимірних семантичних координат образу світу. Реконструюючи модель цього суб’єктивного простору, дослідник отримує можливість подивитись на світ мовби через призму свідомості самого досліджуваного, його очима.

шкалування - оцінювання тих чи тих об’єктів за ступенем вираженосгі в них якості, котра задана словесною, числовою або графічною шкалою;

• сортування, ранжування, парне порівняння дескрипторів - словесних позначень особистісних рис, графічних символів, фотографій тощо;

-репертуарні техніка - параметри, котрі оцінюються (кон- структи, вісі, виміри) не задаються ззовні, а виокремлюються на основі індивідуальних відповідей суб’єкта.

Горе	Кохання Світло Радість
	Я
Смерть а	)
Я	Світло
Горе	Радість
Кохання

Смерть

Шкальні техніки. Найтиповішою шкальною технікою, яка широко застосовується в експериментальній психосемантиці, психології та соціології масових комунікацій і реклами, в області естетики та соціальної психології, є семантичний диференціал (8етапііс ІЗііїегепІіаІ, СД). Цей метод був розроблений у 50-ті роки XX століття групою американських психологів на чолі із Ч.Ос- гудом з метою дослідження механізмів синестезії та пов’язаних із нею конотативних значень¹⁹ - генетично ранніх форм значення, в основі яких лежить емоційний тон, образне переживання та інші емоційно насичені, слабко структуровані. та малоусвідомлювані форми узагальнення.

Під час проведення процедури СД досліджуваному пропонується оцінити об’єкти (поняття, зображення тощо) за низкою біполярних градуальних (трьох-, п’яти- або семибальних) шкал, полюси яких задані вербальними антонімами (див. рис. 19). Він має обрати градацію та підкреслити (обвести) її на бланку.

Об ’єкт — “СОНЦЕ”

Активний сильно середнє слабо ніяк слабо середнє сильно Пасивний

Злий сильно середнє слабо ніяк слабо середнє сильно Добрий

М’який сильно середнє слабо ніяк слабо середнє сильно Жорсткий

Легкий сильно середнє слабо ніяк слабо середнє сильно Важкий

Холодний сильно середнє слабо ніяк слабо середнє сильно Теплий

Рис. 19. Семибальні шкали семантичного диференціалу

З’єднані відрізками позначки відображають суб’єктивний семантичний профіль оціненого об’єкта, котрий надалі аналізується та порівнюється з груповими профілями.

За допомогою кореляційного га факторного аналізу шкальних оцінок уможливлюється перехід від базису більшої розмірності (ознак, заданих шкапами) до базису меншої розмірності (категоріям-факторам). Змістовно кожний виокремлений фактор можна розглядати як смисловий інваріант змісту шкал, які увійшли до нього, тому фактори розглядаються як форма узагальнення прикметників-антонімів.

У дослідженнях Ч.Осгуда було виділено три основні фак,- тори конотативного семантичного простору: “Оцінка - Сила - Активність” \ котрі, як виявилось, є універсальними (виявляються при використанні найрізноманітніших понять) та стійкими (відтворюються в різних мовленнєвих культурах).

Модельна репрезентація системи значень у вигляді системи координат отримала назву семантичного простору. При цьому вісі утворюються найістотнішими інтегративними (базисними), незалежними (ортогональними) категоріями-факторами, а конопа- тивні значення об’єктів зображуються у вигляді спроектованих на вісі точок (векторів) [203].

Подальше удосконалення методики СД привело до появи її численних різновидів, найпоширенішими серед яких є: невер- бальний СД, у якому полюси біполярних шкал задані зоровими зображеннями (невербальними маркерами) з менш явним (імлі- цитним) конотативним змістом; особистісний СД, побудований на базі прикметників, які позначають риси особистості (особистісні дескриптори, або маркери) та зорієнтовані на оцінювання досліджуваним самого себе або іншої людини [16], а також метод семантичного радикалу (О.Р.Лурія, О.С.Виноградова), де критерієм семантичної близькості досліджуваних об’єктів є перенос умовно-рефлекторної реакції з одного об’єкта на інший, семантично з ним пов’язаний, об’єкт [203].

Іншою найбільш популярною методикою суб’єктивного шкалування є методика дослідження самооцінки Дембо-Рубінш- тейн [241], яка широко використовується як у практиці вікової психодіагностики, так і у контексті клінічних патопсихологічних досліджень. Досліджуваному пропонується оцінити себе за допомогою декількох вертикальних графічних шкал за рівнем власного щастя, здоров’я, розуму, доброти тощо.

Техніки сортування, ранжуванни, нарног'' порівняний. До цієї підгрупи можуть бути віднесені такі методики, як “Контрольний перелік прикметників”, (^-сортування, методика С.Будас- сі, методика побічного вимірювання системи самооцінок, каузо- метрія.

Розроблена Дж.Гоухом у 1960 році методика “Контрольний перелік прикметників” (АсУєсііує СЬеск І_лкі, АСЬ) складається з 300 розташованих в алфавітному порядку прикметників. Досліджуваному пропонується відмітити ті з них, які описують його самого. Отримані показники обчислюються за 24 шкалами, вісім з яких виявляють настанову досліджуваного на відповідь, оцінюють за кількістю відмічених ним слів його імпульсивність, активність або стриманість, обережність, а також виявляють ступінь його самовпевненості, самовладання, лабільності (гнучкості)] особистісного пристосування; одна шкала виявляє готовність слідувати порадам, а інші п’ятнадцять відносять відповідь досліджуваного до однієї з 15 потреб за А.Едвардом [42], [189].

Методика сортування (р-яоіі, СИесЬпіцие) [189], [213] була запропонована В.Сгефенсоном у 1953 році для дослідження уявлень індивіда про власне “Я” (самовідношення, самооцінювання, самоповаги) та про оточуючих людей.

Виконання методики передбачає розташування (сортування, класифікацію) карточок із судженнями або назвами особистісних властивостей по групах від “найбільш характерних” до “найменш характерних”. Кількість груп задається психодіагнос- том (найчастіше складає 3-9), у той час, коли кількість карточок у групі (найчастіше 74-100) визначається значеннями нормального

розподілу для обраного числа груп та карточок. Так, наприклад, при використанні 100 карточок, які потрібно розташувати у 6 груп, розподіл карточок по групах має виглядати таким чином:

Після цього, залежно від дослідницьких завдань, досліджуваному можна запропонувати виконати аналогічну процедуру стосовно інших людей, стосовно себе або інших людей у найрізноманітніших ситуаціях, стосовно власного “соціального Я”, “реального Я”, “ідеального Я”.

При обробці та інтерпретації даних (^-сортування слід ураховувати, що ступінь вираженості особистісних властивостей визначається не в абсолютних показниках (наприклад, відношення результату до нормативної вибірки), а відносно вираженості інших влас тивостей особистості досліджуваного [42].

Запропонований у 1982 році О.Г.Шмельовим та В.С.Бол- дирєвою “Тест гумористичних фраз (ТЮФ)”, який спрямований на діагностику мотиваційної сфери особистості, теж передбачає процедуру сортування. Стимульним матеріалом методики є 80 гумористичних фраз, із яких 40 однозначно пов’язані з певною темою (садизм, секс, шкідливі звички, гроші, мода, кар’єра, сімейні негаразди, соціальні негаразди, бездарність у мистецтві, людське невігластво). Досліджуваний має класифікувати набір карточок із фразами таким чином, щоб в одній групі знаходились фрази на одну тему, та дати назву виокремленим ним класам. На основі цього робиться висновок про ідентифікацію респондента з тією чи іншою темою (тобто з’ясовується його домінуюча мотивація) та рівень “напруженості” окремих мотиваційних тем (за кількістю карточок у групі) [189], [212].

Процедура проведення методики С.Будассі [219] полягає в ранжуванні досліджуваним 20 особистіних якостей спочатку за ступенем їхньої значущості (ідеальний, еталонний ряд), а потім за

ступенем їхньої вираженості в самого себе (самооцінковий ряд). Висота самооцінки визначається на основі коефіцієнта рангової кореляції двох проранжованих рядів якостей.

Можливим є інший варіант проведення методики: із запропонованого переліку особистіних якостей досліджуваний складає “позитивну” та “негативну” еталонні множини, а потім вибирає з них притаманні йому якості.

Методика С.Будассі також може бути використана для взаємного оцінювання членів групи.

Ранжування можуть зазнавати не лише вербальні назви особистіних рис, але й графічні символи. Наприклад, у методиці побічного вимірювання системи самооцінок замість словесних позначень досліджуваний має проранжувати 10 схематичних зображень різних людських облич за ступенем зниження приємності (після цього його просять описати якості першої та останньої карточки), розумом, здоров’ям, красою. В кінці дослідження його просять проранжувати обличчя за тими якостями, котрі він назвав при описі першої та останньої карточки на початку експерименту, після чого досліджуваному пропонується розкласти картки за “ступенем схожості на себе”. Обробка результатів полягає в обчисленні коефіцієнтів рангової кореляції між усіма виявленими ранжуваннями, на основі чого виявляється шкала цінностей даного досліджуваного, його реальні самооцінки за вказаними параметрами, загальний рівень самоприйняття [189].

Каузометрія, за Є.І.Головахою, О.О.Кроніком, є різновид- дом матричної техніки, під час проведення якої перед досліджуваним ставиться завдання встановити попарні причинні відношення між подіями. Для цього досліджуваному пропонується спочатку назвати найважливіші події власного життя в минулому та очікувані події в майбутньому, а потім для кожної пари подій оцінити наявність причинних (каузальних) зв’язків, які заносяться до каузоматриці. Далі на основі цього малюється каузограма - графічна схема, що ілюструє основні “лінії життя”, відношення між подіями, загальну структуру причинних та цільових зв’язків, виявлених у ході каузометричного опитування. Крім цього обчислюється низка каузометричних показників, зокрема ступінь реалізо- ванос гі життєвого часу [60].

Іншим різновидом техніки сортування, ранжування та парного порівняння, який має яскраво виражену біографічну спрямованість, є розроблена О.Ю.Коржовою методика “Психологічна автобіографія". Вона спрямована на отримання даних про переживання дослі. .жуваного, котрі пов’язані з найбільш значущими для нього сферами життя [109].

Спочатку респондентові пропонується перелічити найважливіші на його думку події минулого та майбутнього життя (кількість подій не обмежується), а потім - дати кількісну оцінку кожній (радісні події від +1 до +5; сумні - від 1 до -5) та вказати його приблизну дату. Під час обробки даних ураховуються такі основні параметри:

• продуктивність сприйняття образів життєвого шляху (кількість названих подій);

• оцінка значущості, бажаності/небажаності життєвих подій, ступінь їхнього впливу на досліджуваного;

• середній час ретроспекції та антиципації подій;

• зміст подій;

• сила/слабкість ситуації-події (її модальність).

На заключному етапі обстеження можлива побудова “лінії життя” із урахуванням виокремлених показників.

Репертуарні техніки. “Методики репертуарних решіток” або “репертуарні особистісні методики” (Керегіогу §гіс1 ІесЬпіяиез) є особливою, відносно новою технікою індивідуально-орієнто- ваної діагностики структури індивідуальної свідомості, системи когнітивних утворень особистості. Перший варіант методики - репертуарний тест рольових конструктів (Коїе сопкігисі гєрегїогу ІЄ8І) — був запропонований у 1957 році Дж.Келлі, автором відомої теорії особистіних конструктів.

Центральним компонентом його теорії є поняття “конст- рукт” - особливий суб’єктивний засіб, який створений (сконструйований) самою людиною, перевірений (валідизований) нею на практиці та який допомогає їй сприймати, розуміти (конспірую- вати) навколишню дійсність, прогнозувати й оцінювати події. У найзагальнішому вигляді, конструкт - це форма відношення, засіб прогнозування, спосіб поведінки, канал руху [271].

К .іструкти за своєю природою є біполярними, дихотомічними ознаками, дискретними опозиціями, альтернативами (приєм- ний-огидний, минуле-майбутнє, порядний-непорядний, тут-там тощо), кожна з яких може бути ;астосована лише до обмеженого кола об’єктів (діапазон придатності конструкту). Гіри цьому вони не є ізольованими утвореннями, а знаходяться в складних (горизонтальних та вертикальних) системних зв’язках та відношеннях.

Горизонтальні зв’язки між конструктами одного рівня конкретизуються в поняттях консте.яторних (жорстко пов’язані з іншими конструктами) та пропозиційних (допускають залежно від контексту найрізноманітніші варіанти конкретних зв’язків) конструктів.

Вертикальні відношення між конструктами пояснюються наявністю суперординатних (узагальнюють цілі підсистеми конструктів), субординатних (узагальнюються іншими конструктами більш високого порядку) та імплікативних (наводять, передбачають інші конструкти за принципом “якщо, то”) конструктів [279].

Для опису вказаних відношень між конструктами, оцінювання сили та спрямованості зв’язків між ними, виявлення найважливіших та значущих (глибинних) конструктів вико рис- говуються різні види репертуарних решіток, які за своєю сутністю є матрицями, стовпчикам яких відповідають оцінювані досліджуваним об’єкти, а рядкам його суб’єктивні шкали-конструкти.

Основним способом виявлення конструктів за Дж.Келлі, є метод тріад, який може використовуватись у картковій або табличній формах.

Під час проведення карткової форми методики досліджуваному дають 3 картки з елементами (принцип підбору та кількість тріад залежать від конкретних завдань дослідження) та просять назвати певну якість, за якою два з них є подібними між собою й цим відрізняються від третього. Відповідь досліджуваного записується та розглядається як полюс подібності. Після цього досліджуваного просять назвати, в чому конкретно полягає відмінність третього елемента від двох інших із тріади, виявляючи тим самим протилежний полюс конструкту. Потім досліджувавний має оцінити всі інші елементи, які не увійшли до даної тріади, за полюсом подібності та назвати ті з них, які мають дану властивість [223].

Таблична форма методики полягає в тому, що психолог пред’являє досліджуваному репертуарну решітку, в якій елементи розташовані у стовпчиках (див. нижче рис. 20). У кожному рядку кружечком відмічені тріади. Так само, як у картковій формі, починаючи з тріади першого рядка, ставляться питання про подібність, а виявлений полюс конструкту записується в кінці кожного рядка. В колах під елементами, об’єднаними за виявленою ознакою, ставляться хрестики. Коло під третім елементом, який є відмінним від двох інших з тріади, залишається пустим. Потім з’ясовується протилежний полюс конструкту та записується в тому самому рядку. Після цього за виявленим полюсом оцінюються всі інші елементи в рядку, і галочкою відмічаються ті з них, які мають дану якість.

			Елемента						Коиаруктн
в	5 Я	5 і	£ В 0	9 і	3 ш & я	я в X я я ц	а X X я	А 2 * 5 4 к
	?.	2	0 V	V и	в Н	в ? с	а « К	я 2 з*
	V	V	V			$	0	8	Релігійні - не релігійні
V	V	V		®	®	V	0		Вища освіта-без освіти
У	V	V	V	0	®	а		V	Високоморальні - низькоморальні
	V			®	0			V	Люблять іншні - ве люблять ІНШИІ

Рис. 20. Приклад запевненого бланку репертуарного тесту рольових конструктів

Під час проведення репертуарних технік психодіагносту слід мати на увазі, що виявлені конструкти мають складатись із двох полюсів, бути конкретними, зрозумілими, не ситуативними, істотними з точки зору досліджуваного. Найкращий спосіб досягти цього, на думку Ф.Франселли та Д.Банністера, - встановити добрі відносини з досліджуваним [271].

У ході подальшої розробки техніки репертуарних решіток були запропоновані численні її модифікації. Гак, Ф.Ептінгом було вказано на доцільність використання не тріад, а діад, коли досліджуваному пропонують прямо назвати полюс, протилежний виявленому полюсу подібності [223]. У розробленому Ф.Салмон методі рангових решіток передбачається ранжування досліджуваним елементів стосовно кожного із запропонованих конструктів (унаслідок цього будується матриця, в якій кожний елемент має ранг по кожному конструкту). Під час проведення оцінкової решітки досліджуваному пропонується оцінити кожний елемент за шкалою, заданою двома полюсами конструкту. Імплікативна решітка Д.Хінкла спрямована на виявлення того, як зміна значення, що надається досліджуваним одному конструкту, вплине на зміни інших конструктів [271].

Обробка даних, отриманих за допомогою розглянутих репертуарних технік, здійснюється за допомогою пакетів комп’ютерних математико-статистичних програм (наприклад, 8Р88). При цьому застосовується багатовимірний аналіз структури зв’яз-ків шкал (особистісних конструктів) окремо для кожної індивідуальної матриці (решітки), внаслідок чого виявляються статистично пов’язані конструкти (об’єднані в один фактор) та статистично незалежні конструкти (представлені в різних факторах), а також здійснюється відображення об’єктів, які зазнали шкалування, в індивідуальному просторі конструктів.

• ТЕМА 9. ПРОЕКТИВНИЙ ПІДХІД У ПСИХОДІАГНОСТИЦІ■ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЕКТИВНИХ МЕ ТОДИК

Остання група методів, які має в своєму арсеналі сучасна психодіагностика, представлена проективними методиками (від лат. ргсуесііо — викидання вперед) - сукупністю спрямованих на дослідження особистості методик, які розроблені в межах проективного діагностичного підходу [42].

Як уже зазначалося вище, в основі проективного підходу лежить феномен проекції досліджуваним прихованих або неусвідом- люваних аспектів власної поведінки або психічного життя. В зв’язку з цим необхідно зупинитись на розгляді основних теоретичних підходів до трактування самого поняття проекції, яке в ході розвитку психологічної думки зазнавало змістовних інтерпрета- ційних змін.