§ 2. Екстремальні ситуації, їх класифікація

З кожним роком посилюється тенденція інтенсифікації загрози техносфери, оскільки без упину множиться число радіаційних, хімічних, біологічних, пожежо- і вибухонебезпечних виробництв та технологій – це призводить до зростання ймовірності виникнення аварій та катастроф. Відповідно, пересічні люди все частіше мають справу з нештатними, екстремальними ситуаціями. Такі ситуації в повсякденні визначають різними словами, які мало відрізняються за значенням: «важкі», «складні», «особливі», «ризиковані», «небезпечні», «особливо небезпечні», «критичні», «кризові», «стресові», «загрозливі», «надзвичайні», «екстремальні». Родовим загальним поняттям для них є останнє.

Екстремальні ситуації – це ситуації, які для людини незвичайні, фізично і психологічно важкі, а часто пов’язані з ризиком для життя і вимагають від неї неймовірно великого напруження внутрішніх сил, емоційно-вольової стійкості та оптимального використання особистих можливостей для досягнення успіху безпеки.

Екстремальні ситуації розрізняються за важкістю, ступенем і характером загрози, можливими наслідками, - тому існує багато різних їх класифікацій, якими працівники аварійно-рятувальних служб користуються в своїй діяльності. Але розглянемо лише ту з них яка нас цікавить за їх впливом на психіку людей що потрапили в зону дії екстремальної ситуації.

Класифікація за ступенем екстремальності:

• Нормальні – це повсякденні ситуації, які не несуть небезпеки, потребують лише загальної активності людини і загалом завершуються позитивним результатом. Такі ситуації не є екстремальними, проте можуть бути пов’язані зі стресами.

За даними А.М.Столяренка, у момент дозаправки літака в повітрі паливом частота серцевих скорочень пілотів збільшується до 160÷186 ударів у хвилину, частота дихання - до 35÷50, що в 2÷3 рази перевищує норму, викид аскорбінової кислоти – в 20÷30 разів, температура тіла – на 0,7÷1,2 градуси.

• Параекстремальні – близькі до екстремальних ситуації, які призводять до невдач та здатні викликати в людини сильну внутрішню напругу. Це можуть бути і ситуації із повсякденного життя, які несуть загрозу для звичної життєдіяльності людини: втрата роботи, смерть близької людини, розлучення, життєві кризи особистості, при яких стається переоцінка існуючих цінностей, тощо.

Дж. Каплан описав чотири послідовні стадії кризи: 1) первинне збільшення внутрішньої напруги, що стимулює звичні способи вирішення проблем; 2) подальше зростання напруги в умовах, коли ці способи виявляються безрезультатними; 3) ще більше збільшення напруги, яке вимагає мобілізації зовнішніх і внутрішніх джерел; 4) якщо все виявляється марним, наступає четверта стадія, що характеризується підвищенням тривоги, депресії, відчуттями безпорадності й безнадійності, дезорганізацією діяльності особи. Криза може закінчитись на будь-якій стадії, якщо небезпека зникає або знаходиться рішення.

• Екстремальні – це ситуації, які характеризуються граничною або близькою до граничної внутрішньою напругою та перенапругою людини. У цих ситуаціях є вірогідність зниження успіху, зриву діяльності та великий ступінь неблагополучних наслідків.

Так, за даними військових дослідників різних країн, при активних цілодобових бойових діях без сну протягом трьох діб, на четверту добу боєздатність особового складу втрачається повністю. Удвічі вона знижується протягом шести днів, якщо солдати сплять лише 1,5 години на добу. Участь у бойових діях, при постійному контакті з ворогом більше, ніж 30÷40 діб, непродуктивна. Пік морально-психологічних можливостей наступає на 20÷25 добу.

• Гіперекстремальні – це ситуації, які викликають внутрішню напругу, що перевищує можливості людини, порушує звичну поведінку і призводить до згубних наслідків.

Після землетрусу у Вірменії 86% громадян, за якими спостерігали психологи, в перші 5÷10 днів знаходилися в стані загальмованості, важко усвідомлювали ситуацію, а в 36% діагностовано втрату пам’яті на події перших днів після трагедії, пов’язану із загибеллю близьких.

1. Психологічні особливості поводження людей

в надзвичайних ситуаціях

Успішне застосування способів і засобів забезпечення безпеки людей при надзвичайних ситуаціях, а також розробка оптимальної стратегії їх евакуації та порятунку багато в чому залежать від знання психологічних аспектів поведінки людини в екстремальних умовах. Адже раптова зміна зовнішніх психологічних факторів викликає підвищення внутрішньої мобілізації, енергійності, рішучості, стійкості або погіршення психічних функцій: апатію, страх, хаотичність дій, загальмованість аж до повної відмови від дій. Це стосується як рятувальників, так і потерпілих. Але якщо працівники МНС мають професійну, психологічну підготовку, то люди, які опинилися в екстремальній ситуації, поводяться по-різному: не підкоряються вказівкам, створюють нервозну атмосферу, кричать, плачуть тощо.

Аналіз особливостей поведінки людей в екстремальних ситуаціях свідчить, що прояв активності або пасивності дій із забезпечення своєї безпеки великою мірою зумовлене наявністю досвіду поведінки людини в ситуації, її поінформованістю про характер ситуації, що склалася, а також віком і статтю контингенту. У більшості ж випадків опитані не виявили належного вміння орієнтуватися у складній ситуації, що пояснюється, очевидно, недостатнім знанням правил поведінки в надзвичайній ситуації та відсутністю практичних навичок дій у небезпечній ситуації. Крім того аналіз результатів досліджень котрі проводилися в нашій країні та за кордоном свідчить про те, що жінки більш послідовні в діях із забезпечення безпеки під час перебування в зоні пожежі, ніж чоловіки.

Соціологічні дослідження поведінки людей на пожежах свідчать, що близько 90% людей гине до прибуття пожежників. Саме в початковий період пожежі люди неправильно поводяться в надзвичайній ситуації, не можуть допомогти один одному, своєчасно врятуватися від шкідливих факторів пожежі. Вигуки або звукова система сповіщення про пожежу нерідко бувають неефективними, якщо люди не бачать пожежі (лише 2% людей залишають будівлі, в яких починається пожежа). Початкова інформація про пожежу часто сприймається скептично. Більшість людей у перші хвилини пожежі не тільки не намагаються залишити будинок, а направляються в осередок пожежі. Зростає кількість людей, які нічного не роблять. Ці люди підпадають під дію стресу, що характеризується втратою пам’яті, не помічають ніяких сигналів, що вказують на вихід із приміщення.

В умовах катастроф і стихійних лих, нервово-психічні порушення в значної частини населення проявляються в діапазоні від стану дезадаптації й невротичних, неврозоподібних реакцій до реактивних психозів. Їхня вага залежить від багатьох факторів таких як вік, стать, рівень вихідної соціальної адаптації; індивідуальних характерологічних особливостей; додаткових факторів до моменту катастрофи (самотність, наявність на піклуванні дітей, хворих родичів, власна безпорадність: вагітність, хвороба й т.д. ).

У динаміці стану осіб, які зазнали впливу стихійного лиха, можна виділити чотири послідовні фази або стадії:

1. «Гострий емоційний шок». Розвивається одразу після надзвичайної ситуації й триває від 3 до 5 годин. Ця фаза характеризується загальною психічною напругою, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття й збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безрозсудної сміливості (особливо при порятунку близьких) при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до доцільної діяльності. В емоційному стані в цей період переважає почуття розпачу, що супроводжується відчуттями запаморочення й головного болю, серцебиттям, сухістю в роті, спрагою й утрудненим диханням.

2. «Психофізіологічна демобілізація». Тривалість до трьох діб. Для абсолютної більшості настання цієї стадії пов'язане з першими контактами з тими, хто одержав травми і з тілами загиблих, з розумінням масштабів трагедії («стрес усвідомлення»). Дана фаза характеризується найбільш істотним погіршенням самопочуття й психоемоційного стану з перевагою почуття розгубленості, панічних реакцій (нерідко - ірраціональної спрямованості), зниженням моральної нормативності поводження, зниженням рівня ефективності діяльності й мотивації до неї, депресивними тенденціями, деякими змінами функцій уваги й пам'яті (як правило, люди не можуть досить чітко згадати, що вони робили в ці дні). У цій фазі можливі скарги на нудоту, «важкість» у голові, неприємні відчуття з боку шлунково-кишкового тракту, зниження (навіть відсутність) апетиту. У цей період можливі й відмови від виконання рятувальних робіт (особливо пов'язаних з розкопкою, розшуком тіл загиблих), можливе значне збільшення кількості помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до створення аварійних ситуацій.

3. «Стадія дозволу». За даними суб'єктивної оцінки, поступово стабілізується настрій і самопочуття. Однак зберігаються знижений емоційний фон, обмеження контактів з навколишніми, гіпомімія (маскоподібність обличчя), зниження інтонаційного забарвлення мови, сповільненість рухів. До кінця цього періоду з'являється бажання «виговоритися», реалізоване вибірково, спрямоване переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха, і супроводжуване деяким ажіотажем. Одночасно з'являються сни, що були відсутні у двох попередніх фазах, у тому числі із тривожними й кошмарними сновидіннями, що трансформувалися у різних варіантах під враженням побаченого та пережитого. Наприклад: «Снилася бійка й перестрілка з небіжчиками, і не тільки загиблими під час надзвичайної ситуації, але й з тими, які вмерли раніше».

4. «Стадія відновлення». Проявляється в активізації міжособистісного спілкування, починається процес нормалізації емоційного забарвлення мови й мімічних реакцій.

В учасників екстремальної ситуації можуть з'являтися реакції, викликані травмою – емоційним ударом, а саме:

- страх;

- апатія;

- ступор;

- рухове збудження;

- агресія;

- нервове тремтіння;

- плач;

- істерика;

- паніка.

Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки.

Поведінка людини в екстремальній ситуації багато в чому визначається емоцією страху, що до визначених меж може вважатися фізіологічно нормальною, оскільки вона сприяє екстреній мобілізації фізичного і психічного стану, необхідного для самозбереження. При втраті критичного ставлення до власного страху, людина втрачає можливості контролювати свої дії і приймати логічно обґрунтовані рішення, а також виникає стан паніки. У залежності від характеру погрози – інтенсивність і специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків: побоювання, острах, переляк, жах.

Основні ознаки страху:

• напруга м'язів (особливо обличчя);

• сильне серцебиття;

• прискорене поверхневе дихання;

• знижений контроль над власною поведінкою;

• зменшення слиновиділення (пересихання в роті).

Панічний страх, жах може спонукати до втечі чи викликати заціпеніння, агресивне поводження. Поряд із психічними розладами нерідко відзначаються нудота, запаморочення, мимовільне сечовипускання, непритомність. Сприйняття простору змінюється, спотворюється відстань між предметами, їхні розміри і форма. Часом навколишнє представляється «нереальним», причому це відчуття зберігається протягом декількох годин після впливу. Тривалими можуть бути і рухові ілюзії (відчуття хитання землі, польоту, плавання і т.д.).

При реакціях страху свідомість звужена, людина погано контролює себе, хоча в більшості випадків зберігаються доступність зовнішнім впливам, вибірковість поведінки, можливість самостійно знаходити вихід зі скрутного становища. Спеціалісти вважають, що відважних психічно нормальних людей не існує. Мова йде лише про ступінь контролю над реакціями страху. У підготованого до екстремальної ситуації професіонала це відбувається швидше, ніж у постраждалих, у яких довше зберігається розгубленість, бездіяльність, суєтність.

Психологічна допомога людині, яка знаходиться під впливом страху:

• Покладіть руку постраждалого собі на зап'ястя, щоб він відчув ваш спокійний пульс. Це буде для нього сигналом: «Зі мною хтось поруч, я не один».

• Дихайте глибоко і рівно. Спонукайте потерпілого дихати в одному з вами ритмі (психологічно налаштуватися на спокійне дихання людини, яка надає допомогу. Дихання людини що надає допомогу стає «ведучим», а потерпілий «змушений» переймати ритм дихання рятувальника).

• Якщо потерпілий говорить, слухайте його, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.

• Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла, якщо це в даній ситуації доцільно.

Апатія – стан, що характеризується емоційною пасивністю, нечутливістю, байдужістю, бездушністю, послабленням потреб та інтересів. Протікає на фоні зниженої фізичної та психічної активності. Може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи; чи в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своїх зусиль; чи коли не вдалося когось врятувати або у лихо потрапила близька людина.

З'являється відчуття утоми – такої, що не хочеться ні рухатися, ні говорити. Щоб зробити рух чи сказати слово – потрібні надзусилля. У душі – порожнеча, байдужість, незмога навіть на прояв почуттів. Якщо людину залишити без підтримки і допомоги в такому стані, то апатія може перейти в депресію (важкі і болісні емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчуття безпорадності перед життєвими труднощами, безперспективність і т.п.). У стані апатії людина може перебувати від декількох годин до декількох тижнів.

Основні ознаки апатії:

• байдуже ставлення до оточуючих;

• млявість;

• загальмованість;

• повільна, з довгими паузами, мова.

Психологічна допомога людині, яка перебуває в стані апатії:

• Поговоріть з потерпілим. Задайте йому кілька простих запитань: «Як ваше ім'я?», «Як ви себе почуваєте?», «Чи хочете їсти?».

• Проведіть потерпілого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштуватися (обов'язково зняти взуття).

• Візьміть потерпілого за руку чи покладіть свою руку йому на чоло.

• Дайте потерпілому можливість поспати чи просто полежати.

• Якщо немає можливості відпочити (подія на вулиці, у громадському транспорті, чекання закінчення операції в лікарні), то більше говоріть із потерпілим, залучайте його до будь-якої спільної діяльності (прогуляйтеся, сходіть випити чаю чи кави, допоможіть оточуючим, які потребують допомоги).

Ступор – це стан нечутливості, отупіння, нерухомості в людини, який виникає при психічних, травматичних ушкодженнях (напад, жорстоке насильство), коли людина затратила на виживання стільки енергії, що сил на контакт із навколишнім світом у неї вже немає.

Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не допомогти і потерпілий пробуде в такому стані досить довго, це може призвести до його фізичного виснаження.

Основні ознаки ступору:

• різке зниження чи відсутність довільних рухів і мови;

• відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотики, пощипування);

• «застигання» у визначеній позі, стан повної нерухомості;

• можлива напруга окремих груп м'язів.

Приклад: 31 жовтня 2006 р. у м. Києві на вул. Гончара,476 загорівся чотириповерховий будинок. В палаючій квартирі рятувальники знайшли живого чоловіка, що стояв нерухомо мов пам’ятник.

Психологічна допомога людині, яка перебуває в стані ступору:

• Зігніть потерпілому пальці на обох руках і притисніть їх до основи долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні.

• Кінчиками великого і вказівного пальців масажуйте потерпілому точки, розташовані на чолі, над очима посередині між лінією росту волосся і бровами, над зіницями.

• Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого. Підлаштуйте своє дихання під ритм його дихання.

• Людина, перебуваючи у ступорі, може чути і бачити, тому говоріть їй на вухо тихо, повільно і чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими засобами домогтися реакції потерпілого, вивести його зі стану загальмованості.

Рухове збудження. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина просто перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Вона не в змозі визначити, де вороги, а де помічники, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення, стає схожою на тварину, зачинену в клітці.

Приклад. Скнилівська трагедія. У родичів загиблих була саме така реакція.

Основні ознаки рухового збудження:

• різкі рухи, часто безцільні і безглузді дії;

• ненормально голосна мова чи підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглузді речі);

• часто відсутня реакція на людей, які з нею спілкуються (зауваження, прохання, накази).

Психологічна допомога людині, яка перебуває в стані рухового збудження:

• Використовуйте прийом «захоплення»: знаходячись позаду, просуньте свої руки потерпілому під пахви, пригорніть його і злегка нахиліть на себе.

• Ізолюйте потерпілого від оточуючих.

• Говоріть спокійним голосом про те, що він відчуває, що його хвилює в даній ситуації, що йому хочеться у цей момент.

• Не сперечайтеся з потерпілим, не задавайте запитань, у розмові уникайте фраз з часткою «не», що відносяться до небажаних дій (наприклад: «Не біжи», «Не розмахуй руками», «Не кричи»).

Пам’ятайте, що потерпілий може заподіяти шкоду собі й іншим!

Рухове порушення звичайно триває недовго, після чого може настати стан нервового тремтіння, плачу, а також агресивного поводження.

Агресія – поведінка, при якій дії направлені на нанесення фізичних або психічних пошкоджень. Агресивне поводження – один із мимовільних, неусвідомлених, способів, яким організм людини «намагається» знизити високе внутрішнє напруження. Прояв злості чи агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самому потерпілому та оточуючим.

Основні ознаки агресії:

• роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу);

• нанесення оточуючим ударів руками чи будь-якими предметами;

• словесна образа, лайка;

• м'язова напруга;

• підвищення кров'яного тиску;

• почервоніння шкіри;

• напруженість м'язів обличчя;

• пильно-зухвалий погляд агресора.

Якщо не надати допомогу розлютованій людині, це призведе до небезпечних наслідків: через зниження контролю за своїми діями людина буде робити необдумані вчинки, може нанести каліцтва як собі (аутоагресія), так й іншим.

Психологічна допомога людині, яка перебуває в стані агресії:

• Зведіть до мінімуму кількість оточуючих.

• Дайте потерпілому можливість «випустити пару» (наприклад, виговоритися, викричатися чи «побити» подушку). Потрібно деструктивну енергію перевести в конструктивну.

• Намагайтеся, при можливості, не дивитися прямо в очі агресивній людині, тому що це сприймається завжди як виклик.

• Демонструйте доброзичливість. Навіть якщо ви не згодні з потерпілим, не звинувачуйте його самого, а висловлюйтеся з приводу його дій. Інакше агресивне поводження буде спрямоване на вас. Не можна говорити: «Що ж ти за людина!». Варто сказати: «Ти дуже злишся, тобі хочеться усе рознести вщент. Давай разом спробуємо знайти вихід з цієї ситуації».

• Намагайтеся, при сприятливій ситуації, розрядити обстановку смішними коментарями чи діями.

• Агресія може бути погашена також страхом покарання. Але це не в усіх випадках допомагає.

• Доручіть потерпілому роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням.

Нервове тремтіння. Після екстремальної ситуації досить часто в потерпілого з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм «скидає» напругу.

Психологічна допомога в даній ситуації полягає, у першу чергу, в створенні умов для нервової «розрядки» потерпілого. Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться «всередині», в тілі, це викликатиме м'язовий біль, а в подальшому може призвести до розвитку таких серйозних захворювань, як гіпертонія, виразка, захворювання серцево-судинної системи.

Основні ознаки нервового тремтіння:

• раптове тремтіння – відразу після інциденту або через якийсь час;

• сильне тремтіння всього тіла чи окремих його частин – тремор (людина не може тримати в руках дрібні предмети, запалити сигарету);

• реакція продовжується досить довго (до декількох годин);

• людина відчуває сильну втому і має потребу у відпочинку.

Психологічна допомога людині під час нервового тремтіння:

Потрібно підсилити тремтіння для скидання надмірної емоційної напруги:

• Візьміть потерпілого за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.

• Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.

• Після завершення реакції необхідно дати потерпілому можливість відпочити. Бажано покласти його спати.

Під час надання допомоги людині, яка потерпає від нервового тремтіння, забороняється:

• обіймати потерпілого чи притискати його до себе;

• укривати постраждалого чимось теплим;

• заспокоювати потерпілого, говорити, щоб він узяв себе в руки.

Плач. Коли людина плаче, її організм виділяє речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе.

Якщо людина стримує сльози, то емоційної розрядки не відбувається. Коли ситуація затягується, внутрішнє напруження може зашкодити фізичному і психічному здоров'ю людини.

Психологічна допомога:

• Не залишайте постраждалого наодинці.

• Встановіть фізичний контакт із постраждалим (візьміть за руку, покладіть свою руку йому на плече чи спину, погладьте його по голові). Дайте йому відчути, що ви поруч.

• Застосовуйте прийоми «активного слухання» (вони допоможуть потерпілому поділитися своїм горем, скинути негативну інформацію): періодично вимовляйте «ага», «так», кивайте головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте та співчуваєте; повторюйте за постраждалим уривки фраз, у яких він виражає свої почуття; говоріть про свої почуття і почуття потерпілого.

• Не намагайтеся заспокоїти потерпілого. Дайте йому можливість виплакатися і виговоритися, «виплеснути» із себе горе, страх, образу.

• Не задавайте запитань, не давайте порад. Ваше завдання – вислухати.

Істерика. Надзвичайні ситуації у демонстративних особистостей можуть викликати істеричні припадки, що тривають від декількох хвилин до декількох годин. Істерика характеризується підвищеною емоційною збудженістю й супроводжується риданнями, сміхом, криками, корчами, а також розладом чутливості, рухової сфери.

Основні ознаки істеричних припадків:

• надмірне збудження, безліч рухів, театральні пози;

• мова емоційно насичена, швидка;

• крики, ридання.

Чому це небезпечно? Під час захвату заручників у розважальному  центрі „Норд-Ост” в Москві було помічено, що істеричні прояви заручників терористи сприймали, як загрозу і поводили себе дуже жорстоко і агресивно. Тому і рекомендується у таких випадках відразу надати істеричним людям допомогу, нейтралізувавши прояви істерики.

Психологічна допомога потерпілим, які перебувають у стані істерики:

• Вилучіть глядачів, створіть спокійну обстановку (немає глядачів, немає й істерики). Залишіться з постраждалим наодинці, якщо це не небезпечно для вас.

• Зненацька зробіть дію, що може сильно здивувати (можна дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити предмет, різко крикнути на потерпілого).

• Говоріть з потерпілим короткими фразами, упевненим тоном («Випий води», «Вмийся»).

• Після істерики настає виснаження сил. Укладіть потерпілого спати. Викличте «швидку допомогу». До прибуття фахівців спостерігайте за його станом.

• Не потурайте бажанням потерпілого.

Надзвичайні ситуації часто супроводжуються такими явищами, як натовп та паніка.

Натовп – це тимчасове скупчення певної кількості незнайомих людей в одному місці, згуртованих і схвильованих якоюсь подією. У тлумачних словниках натовп визначається як «безліч людей, що зійшлися разом», «збіговисько», «юрба», «неоднорідне, неорганізоване скупчення людей». Приклади – групи спостерігачів, згуртованих незвичною подією, чимось наляканих, або тих, хто стихійно мітингують, чимось обурених. Поведінку таких груп називають часто стихійною.

Психологія натовпу відрізняється від психології інших груп. Вона не має сформованого характеру, динамічна, піддається різним впливам. Для неї характерна активізація соціально-психологічних механізмів конформізму (податливість), «зараження поведінкою», наслідування, подібність емоційного настрою, що стає основою зародження тимчасової психологічної єдності. У натовпі (на відміну від публіки) раціональні, розумні способи регуляції поведінки починають поступатися місцем емоційним. Роль випадковості в настроях і в поведінці людей у натовпі підвищена, розвиток подій важко передбачити. Люди в юрбі не ідентифікують себе з нею як з групою; їх психічна діяльність більш індивідуалізована порівняно з організованими групами. Власне, неорганізованість натовпу може психологічно звільнити людину від почуття відповідальності за свої вчинки.

Для натовпу характерна щільність людей: вони штовхаються, чують розмови сусідів, обмінюються думками, зав’язують діалоги та суперечки, у процесі яких найчастіше реагують емоційно, нерідко агресивно. Американський вчений Г. Олпорт описав механізм «кільцевої реакції»: людина, «заражаючи» у натовпі своєю поведінкою іншого, бачить і чує лишень його реакцію й у результаті «заражається» від нього сама і цим посилює власну збудливість та агресивність.

У натовпі виявляється і психологічна напруга від вторгнення в «персональний простір» інших людей. Цей психологічний феномен пояснюється тим, що кожна людина має свій власний простір навколо себе, який вона сприймає як свій, інтимний. Встановлено, що цей простір не перевищує, зазвичай, 1 метра. Наближення чужих людей на меншу відстань (особливо на 50÷30 сантиметрів) супроводжується у людини відчуттям дискомфорту, виникненням почуття незручності та підвищенням тривожності. Щільність юрби у багатьох людей викликає стрес, втому, особливо при тривалому перебуванні в ній.

Вважається, що рівень інтелекту натовпу в цілому нижчий, ніж в окремих людей, з яких він складається. Тому натовп містить величезний потенціал перепаду настроїв, станів і нерозумних дій, здатних, перетворити натовп у страшну стихійну силу, перебування в якій і дії якої робляться небезпечними для людей і здатні приносити чималі збитки. Людина, що підкорилася впливові психології юрби, втрачає індивідуальність і самостійність поведінки, втягується у загальні панічні реакції. Не підкоритися і діяти помірковано можуть лише психологічно і соціально зрілі люди.

У 1975 р. в одному з московських палаців спорту зібралося близько 4 тис. глядачів, значну частину яких складали діти й підлітки. Відбувався міжнародний хокейний матч між збірними юнацькими командами. Були присутні і вболівальники з-за кордону. Азартні настрої досягли межі. Після закінчення матчу туристи, що вийшли у вестибюль, почали роздавати вітчизняним вболівальникам жувальні гумки в обмін на значки. Близько 200 хлопців знаходилися вище, на галереї. Деякі туристи почали кидати їм жуйки, що частково не долітали до них і падали на сходи. Люди кинулися підбирати їх. На сходах утворилася тиснява. Обганяючи і підштовхуючи один одного, збиваючи з ніг, кожний прагнув бути першим. Двоє впали, за ними інші. Закінчилося це трагічною загибеллю багатьох дітей.

Паніку трактують як жах, що виникає внаслідок переживання уявної або реальної загрози для життя, яка зумовлює неусвідомлювану втечу від неї.

В.А.Моляко класифікує паніку "за масштабом, глибиною охоплення, тривалістю і деструктивними наслідками". За масштабом (залежно від кількості людей, які охоплені нею) розрізняють індивідуальну, групову і масову паніку. Під глибиною охоплення (людини, групи або людської маси) розуміють ступінь панічного зараження. За цією ознакою автор поділяє її на легку, середню і повну. За легкої паніки людина відчуває легке хвилювання, але майже повністю зберігає самовладання, критичність. Середній ступінь паніки характеризують суттєва деформація свідомих оцінок того, що відбувається, а також зниження критичності, підвищення страху, збільшення ступеня підпадання під вплив зовнішніх чинників. Повна паніка відзначається повним відключенням свідомості, афектовістю, почуттям великої смертельної небезпеки. У цьому стані людна повністю втрачає контроль над своєю поведінкою і, як наслідок, втікає куди небудь, тільки щоб далі від джерела (місця) небезпеки. За тривалістю паніка ділиться на: короткотривалу (від декількох секунд до кількох хвилин), достатньо тривалу (десятки хвилин - годин), пролонговану (декілька днів - тижні). Щодо Чорнобильської атомної катастрофи Моляко В.А. вводить поняття «неперервна паніка". Така паніка існує завжди, поки існують атомні електростанції, отже, і загроза їх аварій і катастроф Її також можна вважати деструктивним наслідком паніки.

Паніка – стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою; вона зростає в процесі взаємного зараження і блокує здатність раціонально оцінювати обставини, мобілізовувати вольові ресурси та організовувати спільну протидію (паніка може бути як індивідуальною, так і груповою). Група людей перетворюється в панічний натовп, коли неясні загальні цілі, низька згуртованість групи, низький авторитет лідерів.

Досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф засвідчує, що паніка – це результат необізнаності, низької підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність психологічного загартування.

Рятувальники повинні добре знати ситуації, в яких виникає паніка: обмежена кількість шляхів евакуації; вихід із ладу систем закривання-відкривання шляхів евакуації; рух втікачів, які шукають порятунку; відсутність інформації про шляхи евакуації; відсутність установок оповіщення.

Умови виникнення паніки:

• соціально-ситуативні (небезпека, конфлікт, дефіцит інформації);

• загальнопсихологічні (раптовість, переляк, страх);

• фізіологічні (втома, голод, сп’яніння – алкогольне чи наркотичне, депресія).

Досить небезпечною для життя людей є масова паніка – масовий неусвідомлений жах перед реальною або надуманою загрозою. Паніка зростає внаслідок взаємного зараження та небезпечна тим, що блокує здатність реального сприйняття та раціонального мислення. Процес формування панічного натовпу включає такі етапи: подія, яка викликає жах, страх, невпевненість; сприйняття ситуації як кризової; збентеженість; циркулярна реакція, що сприяє зростанню емоційного напруження; перехід до дій, які здаються рятувальними. Сигналом, поштовхом для масової паніки може слугувати поведінка людей з активно-панічною реакцією на надзвичайні обставини. Такі люди втрачають здатність реально сприймати події, стають збудженими, занадто рухливими, схожими на тварин, що загнані в пастку. Їх необхідно терміново ізолювати, заспокоїти, щоб не провокувати масову паніку.   

Найчастіше діючий панічний натовп виникає при пожежах на об’єктах із масовим перебуванням людей (у театрах, торгових центрах, залах відпочинку і т. ін.) та надзвичайних ситуаціях з масовою загибеллю людей.

Приклад1: Коли 26 квітня 1986 р. на Чорнобильської АЕС стався вибух, офіційна інформація про нього була повідомлена тільки через кілька днів та й небезпека була усвідомлена громадянами не відразу. З 3 травня по Києву поповзли похмурі чутки: говорили, що от-от на станції відбудеться ще один вибух, тому що температура в реакторі підвищилася до крайніх меж і палаюча серцевина реактора, пройшовши крізь бетонну оболонку, може зустрітися з водою, що нагромадилася під аварійним блоком станції, і тоді.... Одні (це були «катастрофісти») запевняли, що відбудеться водневий вибух. Інші («оптимісти») вважали, що вибух може бути тільки паровий. І в тому, і в іншому варіантах веселого було мало. Говорили, що готується евакуація Києва.

4–5 травня почалася «Чорнобильська радіаційна паніка». Безліч людей кинулися з Києва в південному напрямку через страх за життя своїх дітей. У залізничних і авіакасах, на вокзалах і в аеропортах днювали і ночували юрби людей. На вокзалах безквиткові чоловіки і жінки з дітьми на руках у тисняві штурмували вагони потягів, заповнюючи їх до стелі. Автомобільні дороги були забиті всіма машинами. Пік панічних настроїв припав на 1986 р. і спадав поступово до 1990 р., але рівень їх усе-таки залишався досить високий. У 1991–1992 рр. виник новий пік, викликаний публікацією розсекречених зведень, що раніше приховувались від народу. Цей пік супроводжувався агресивними настроями стосовно керівництва країни й апатією.

Приклад2: Саме під час масової паніки, в результаті якої утворилася тиснява в кінотеатрі «Україна» в листопаді 1998 року в Червонограді на Львівщині загинуло 4 школярі.

Щоб попередити паніку, необхідно з самого початку надавати правдиву інформацію про надзвичайну ситуацію, про рятувальні роботи та ліквідацію наслідків лиха. Активно залучати людей до ліквідації аварії чи стихійного лиха, щоб всі відчували себе причетними до важливих подій.

Невідкладні дії для подолання паніки:

• Слід відволікти, хай на короткий термін, увагу людей від джерела страху або збудника паніки.

• Дати постраждалим можливість хоч на мить забути про страх.

• У цю хвилину необхідно переключити увагу з дій панікера на людину мислячу, холоднокровну, носія спокою та розсудливості.

• У такій ситуації необхідні владні й голосні команди, чіткі, обґрунтовані розпорядження.

• Як тільки паніка спаде – у людей виникає підвищена активність. Її слід зразу використати, залучивши всіх до рятувальних або ліквідаційних робіт. Відповідно, подальшим кроком для зняття панічного стану, тривоги є організація діяльності, спрямованої на допомогу слабшим: дітям, пораненим, старим; на ліквідацію наслідків лиха (якщо це можливо). Колективна праця створює особливий мікроклімат.

Якщо фізична активність з якоїсь причини обмежена (терористичне захоплення, тісне приміщення), то необхідно навантажити мозок інтелектуальними завданнями: пригадуванням таблиці множення, довгого вірша, згадуванням географічних назв або вдатися до медитації.

Одна з головних умов попередження паніки – чітка організація управління (голосні команди, вказівка напрямку руху); вжиття заходів обов’язково одразу після прибуття до місця; використання стаціонарних систем сповіщення (гучномовців); закликання людей до спокою та організованості; локалізація та нейтралізація осіб, які створюють паніку; направлення в осередок досвідчених рятувальників. Начальницький склад при цьому повинен проявляти впевненість, спокій, подавати чіткі команди.

А якщо паніка вже охопила значну кількість постраждалих? Що робити? Необхідно приймати термінові і невідкладні дії для її подолання, тут важлива кожна хвилина. В такому разі людей треба поділити на менші групи, з кожною з яких буде легше працювати. Дуже важливим є особистий приклад поведінки лідера, керівника групи: грамотні розпорядження, достовірне викладення фактів, підтримання порядку, особисті приклади мужності та гуманності.

За оцінками закордонних фахівців з аварійно-рятувальних робіт, лише 20% людей в умовах катастроф здатні поводитися спокійно і холоднокровно, рятуючи при цьому інших, 20% - впадають у панічний стан і діють ірраціонально, а 60% - перебувають в ступорозному, безпомічному стані; 80% - виходять з них без наслідків для власного здоров'я, а 20% - має потребу в різних видах психологічної допомоги. Так, наслідки катастрофічних повеней за даними закордонних дослідників, спостерігаються і через 4-5 років. У людей, що їх пережили, збільшується споживання алкоголю на 30%, паління – на 44%, медикаментів - на 52%, у 75% потерпілих зберігаються порушення засинання і кошмарні сновиддя.

Елементарні знання психологічних особливостей поводження населення в надзвичайних ситуаціях є корисними для ефективного проведення рятувальних операцій. Правильно надана екстрена психологічна допомога може врятувати життя й здоров'я постраждалих, полегшить подальшу їх реабілітацію.