Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
підручник ПР.doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
47 Мб
Скачать
☆

Глава 3. Основи саморегуляції, й психологічної реабілітації.

§ 1. Формування стресостійкості.

1. Методики відновлення

"Вчіться володіти собою" - ця крилата фраза знайома багатьом. Часто її розуміють лише як вміння стримувати себе в критичних ситуаціях, бути спокійним та стриманим. Однак зміст цього виразу набагато глибший, він пов'язаний з психічною саморегуляцією - вмінням людини розкрити свої особисті можливості, підкорити своїм цілям психічні та фізичні функції організму і в кінцевому результаті - покращити своє здоров'я.

В професійній діяльності співробітника МНС дуже часто виникають психотравмуючі ситуації, пов'язані з прямою небезпекою для життя та здоров'я, невизначеністю і необхідністю безперервного логічного і психологічного аналізу великого потоку інформації, а також ситуації, що потребує напруженої уваги. У ряді випадків, довготривалі екстремальні ситуації мають вкрай негативний вплив на працівника МНС, можуть в деяких випадках призводити до значних змін психічного стану, що виражаються у порушенні ієрархії значимості, зникненню властивих раніше оцінок, підходів у міжособистісних відношеннях; викликають порушення поведінки, конфліктність, соціальні девіації. Ці стани нагадують симптоми психічного захворювання. Вони, як правило, короткочасні і зникають після виходу людини із стресової ситуації. Однак, зміни, що виникли при стресі, здатні визвати і довготривалі порушення в структурі особистості. Найбільш негативним варіантом реакції на стресову ситуацію є розвиток апатії, пасивності. Людина зупиняє властиву їй активність, не вмішується в хід подій навколо неї, якщо розцінює ситуацію, як безнадійну.

Довготривалий стрес призводить не тільки до психічних відхилень, але і до соматичних розладів (вони виражаються у виникненні судинних захворювань, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки).

В таких умовах дуже важливо вміти своєчасно помітити вплив стресогенних чинників, швидко й ефективно розрядити виниклу психічну напруженість, зняти негативний емоційний стан і втому, знайти внутрішню стабільність, знизити болючі відчуття.

Практичні рекомендації щодо профілактики стресу розроблені Центром психологічного забезпечення та роботи з особовим складом ГУМНС України в Тернопільській області наведені у додатку 1.

Не менш важливою є здатність миттєво здійснювати вольову мобілізацію, збирати воєдино всі фізичні і психічні сили.

Для відновлення психічного потенціалу, формування мотивації до оптимістичної, ділової та ефективної екстремально-професійної діяльності, відновлення соціального і професійного оптимізму, нормалізації психічних станів, попередження і подолання можливих типових труднощів і відхилень у поведінці фахівцям з ліквідації НС надається психологічна допомога.

Російські військові психологи П.А.Корчемний і О.П.Єлісєєв виділяють три види психологічної допомоги:

  • самодопомога (надання допомоги самому собі, товаришам по службі, один одному),

  • спільна допомога (в родині, у колективі – між колегами, товаришами),

  • спеціалізована допомога (її надають штатні психологи, клінічні психологи, психотерапевти, психіатри).

2. Методики психологічної саморегуляції.

Запобіганню небажаних станів, а також для загальної корекції характеру особистості допомагають прийоми психологічної саморегуляції.

Психологічна саморегуляція – внутрішній вплив на власну свідомість з метою формування оптимального стану людини, мобілізації функціональних можливостей організму чи зниження (ліквідації) нервово-емоційної напруги, почуття тривоги, дискомфорту, зайвих внутрішніх переживань.

Виховання "залізної" волі, вміння підпорядковувати організм, тіло наказу мозку, примусити організм підкорюватися в психотравмуючих ситуаціях - це напевно і є бажаний результат оволодіння психічною саморегуляцією.

Є багато прийомів психічної саморегуляції, якими можуть оволодіти і успішно користуватися співробітники МНС.

Вольова саморегуляція - один з видів і складна частина комплексного вміння володіти собою. ЇЇ досить широко використовують досвідчені практики. Суть цієї дії - у застосуванні прийомів самоуправління: концентрації уваги і сил, самоконтролю, самооцінки, самозаспокоєння, самопідбадьорювання, самоспонукання тощо.

Процеси самозаспокоєння і самопідбадьорення здійснюються через регуляцію розумової і рухової активності, тобто довільним відтворенням у своїй свідомості думок, образів, спогадів, які пов'язані з приємними почуттями, відключенням від сильно негативно діючого на психіку фактора, переключенням уваги, думок, рухової активності на щось інше. Н.В.Самоукіна називає різні прийоми відволікання і переключення уваги на щось інше, бажано приємне, заспокійливе чи нейтральне.

Самоспонукання - це метод активізації своїх мотивів, праг­нень, мобілізації сил, волі. Фахівець з НС самоспонукає себе до проведення рятувальної операції за допомогою самооцінки, самопереконання, самозобов'язання, самозаохочення, самосхвалення, ідеалу, прикладу та ін. Самопримус дозволяє змусити себе робити щось навіть якщо цього не хочеться. Найбільше ефективно він реалізується за допомогою самонаказів - уявного формулювання і проказування про себе (нерідко багатора­зово) наказу собі, вираженому категорично, різко, коротко. "Тримайся!", "Візьми себе в руки!", "Спокійно!", "Збери свої сили!". "Думай! Думай!" т. ін. Добре супроводжувати ці самонакази різкими і рішучими жестами, відповідною позою, вигуком певної інтонації та ін. При вивченні їхнього використання, самонакази вимовляються вголос. Це можна робити в групі під керівництвом, послідовно у комплексі відпрацьовуючи голос, міміку, жест, позу, рухи.

Враховується той факт, що при емоційних переживаннях в екстремальних ситуаціях підвищується напруження м’язів, психологічна саморегуляція постекстремальних станів спрямовується в першу чергу на м'язову релаксацію. З іншого боку, відоме значення для людини другої сигнальної системи — мови. Слово із його інформаційним змістом є для нас таким же сигналом як і оточуючі нас предмети і явища. Відповідно, для успішного засвоєння прийомів психічної саморегуляції потрібно:

  1. Освоїти словесні формули, що укріпляють і розвивають умовно-рефлекторний зв'язок між словами, що промовляються та реальними відчуттями, які під цими словами припускаються.

  2. Із цих формул вибрати ті, котрі краще діють, враховують фізіологічний стан організму, рівень діяльності окремих його систем у відповідності з конкретною потребою, що витікає із ситуації, в якій знаходиться людина.

Словесні формули повинні точно визначати бажаний стан і супроводжувати уявленнями про нього.

Одним з найефективніших способів відновлення працездатності і зняття нервово-емоційного напруження є аутогенне тренування (аутотренінг, АТ) розроблене німецьким вченим і лікарем І.Г.Шульцом ще у 1932 році.

Найбільша цінність аутогенного тренування в тому, що його основним прийомам можуть самостійно оволодіти практично всі люди. Воно не лише “аптечка швидкої допомоги” при безсонні і перевтомі, воно дозволяє людині володіти своїми емоціями, тримати себе в руках.

В основі цього тренування лежить використання механізмів самонавіювання, вироблення і зміцнення умовно рефлекторних зв'язків між словом, яке вимовляється і викликаним цим словом психофізіологічним і психічним станом. За допомогою формул досягається релаксація - розслаблення, дрімотний стан, але не сон, тому що робота мозку перебуває під контролем свідомості. У такому стані мозок особливо піддається впливам, які навіюють, і впливу на органи тіла. Для досягнення стійких та ефективних результатів потрібно в середньому біля шести місяців щоденних вправ тривалістю 15-30 хв. АТ повинно проводитися в сприятливих умовах, коли нічого не збуджує людину, не дратує, не відволікає. Для цього обладнуються спеціальні кабінети "психологічного розвантаження" зі зручними м'якими кріслами, естетично оформлені, з кімнатними квітами, м'яко освітлені, з іонізаторами повітря, кондиціонерами, дезораторами приємних запахів. Тут може звучати тиха, приємна, заспокійлива, а коли треба - навпаки, збудлива, мобілізуюча музика. Добре проводити тренування і у ліжку, перед сном і/або прокинувшись, зранку.

Отже, заспокоєння пов'язано з розслабленням м'язів Відомо: чим менше імпульсів надходить від м'язів у головний мозок тим нижча його активність, а значить більш виражена тенденція заспокоєння і поступового наближення до дрімотного стану. Тому при проведенні тренування важливо зайняти розслаблену позу. Тренування йде під керівництвом психолога чи при магнітофонному записі формул, або промовлянні їх про себе.

Загальні положення методики проведення аутогенного тренування подані у додатку 2.

Слід відмітити, що протипоказань для застосування самонавіювання майже немає, якщо не рахувати гострих органічних чи психічних захворювань.

Аутогенне тренування застосовується в медицині, спорті, в різних видах професійної діяльності (в тому числі і в пожежно-рятувальній справі), де мають місце екстремальні ситуації.

Психорегулююче тренування розвинулось в спорті (1966 рік). На відміну від аутогенного тренування психорегулююче тренування крім релаксації має мобілізуючу частину.

Спрощений варіант заспокоюючої частини психорегулюючого тренування називається психом’язовим тренуванням (ПМТ, 1972 рік). В основі цього виду тренування лежить механізм зміни тонусу м’язів, який добре контролюється з допомогою мови, представленні в думках і уваги.

Людина, яка володіє навиком занурення себе в контрольований свідомістю стан релаксації, може діяти на саму себе відповідними словами (формулами навіювання) так, як цього не в силах зробити той, хто знаходиться в звичайному стані. Наприклад, з допомогою спеціальних фраз-формул можна зняти розумову втому, психічну напругу, стресовий стан. Такий самовплив називається самонавіюванням. Воно дозволяє суб’єкту викликати в себе ті чи інші відчуття, сприймання, керувати процесами уваги, пам’яті, емоційними і соматичними реакціями.

Механізм дії психорегулюючого тренування базується на використанні чотирьох основних компонентів.

І компонент — вміння знижувати тонус, гранично розслабляти м’язи обличчя, шиї, рук, ніг, тулуба і таким чином зменшувати потік нервових імпульсів до головного мозку, що і дозволяє розслабитися. Наприклад: “М’язи обличчя розслабляються”, “М’язи шиї розслабляються” і т.д.

ІІ компонент — максимально яскраво уявляти собі зміст формул самонавіювання.

ІІІ компонент — вміння утримувати ненапружену увагу на об’єкті. Якщо продумується формула “Моє обличчя розслаблене”, то в цей момент нічого не повинно знаходитись в полі зору “бачення в думках”.

ІV компонент — вміння впливати на себе відповідними словесними формулами під час релаксації і мобілізації.

Психічну саморегуляцію називають психічною гімнастикою, тому що в процесі самонавіювання можна налаштувати себе на оптимістичний лад, вчитися “аутогенній нейтралізації” негативних емоцій, стресових станів.

Біля третини формул-самонавіювань адресовані м’язам обличчя, тому що крім їх впливу на емоційний стан, контроль за положенням м’язів обличчя сприяє зосередженню на своєму “Я”, відключенню від сторонніх впливів.

По мірі засвоєння самонавіюванням вдається все швидше зусиллям волі “включити” важелі самовпливу, відтіснити сторонні небажані “потоки” думок і образів. Це етап переходу “самонавіювання в самонаказ, який автоматично реалізується”. Таке мотивоване самонавіювання психологи називають “аутогенною телеграмою”. Приклад “аутогенної телеграми”: учень подумки говорить собі: “Я спокійний”, потім слідом за проказаним подумки словом “Стоп!”, витримує паузу 10-20 секунд, фіксуючи цей стан, і потім продумує: “Я повністю мобілізований!”

Досить ефективні і вправи самоствердження, які спрямовані на формування “прицільної мобілізації” і виконуються з гранично конкретним сюжетом і спрямовані на ситуацію, яка реально склалася. (наприклад, зняття “скутості” перед відповідальним виступом в присутності керівництва, вирішення конкретного оперативно-службового завдання в умовах дефіциту часу).

Довільна регуляція дихання також сприяє профілактиці розвитку стресу. Під довільно регульованим диханням розуміється процес, завдяки якому людина регулює число і тривалість дихальних рухів (вдихів, видихів, і пауз між ними). Метою такого дихання в стресових епізодах є зміна його ритму для досягнення стану релаксації.

Встановлено, що нервові імпульси із дихальних центрів мозку розповсюджуються на його кору і змінюють її тонус. При цьому тип дихання, при якому робиться вдих швидко і енергійно, а видих - повільно, викликає пониження тонусу центральної нервової системи, нормалізацію кров'яного тиску, зняття емоційної напруги. Повільний вдих і різкий видих, навпаки, тонізує нервову систему, підвищує рівень активності її функціонування, створює певну психічну напругу.

Методика проведення деяких дихальних вправ подано у додатку 3.

Медитація — методика аутогенного типу, яка може бути використана для профілактики стресових станів. Медитація представляє собою стан, в якому досягається найвища степінь концентрації на певному об’єкті або ж повна “розосередженість” уваги. У випадку “розосередженості” уваги повністю знімається стресовий стан.

За допомогою подібних прийомів людина вчиться знімати нервово-емоційну напругу, підвищену дратівливість, що виникла в процесі робочого дня, покращувати якість відпочинку, що, поза сумнівом позитивно позначається на загальному здоров'ї, працездатності, продуктивності праці.

Ще одна ефективна поведінкова стратегія при зіткненні із стресом - відпустка, хобі (сильне захоплення) або які-небудь приємні заняття. В той час, як подібні заходи можуть видатися дещо спрощеними, цілий ряд досліджень переконує, що вони вельми корисні: приємне проведення часу може підвищити здатність впоратися навіть з інтенсивним стресом.

Вищеперераховані методики переважно застосовуються для постекстремальної регуляції станів. Але при проведенні рятувальних операцій у фахівців АРС часто виникає необхідність регулювати стан своєї нервової системи в екстремальних умовах. З цією метою існує багато практичних вправ. Розглянемо декілька з них.

Як зняти фізичне напруження, не виходячи зі стресової ситуації:

Дихайте дуже повільно і глибоко, причому так, щоб увесь цикл дихання займав біля 20 сек. Можливо на початку ви відчуєте утруднення, але не потрібно напружуватись. Рахуйте до 7 при вдиху та до 11 при видиху.

Якщо тіло напружилося у стані спокою або емоційної напруженості:

Намагайтесь відчути, як багато енергії ви витрачаєте на м'язове напруження. Уявіть собі, що ваші м’язи стають м’якими та податливими, начебто вони перетворюються у глину або теплий віск.

Для досягнення найбільш повного розслаблення:

  1. Уявіть, що тихий звук або м’який бриз пролітає над напруженим простором.

  2. Напружте м’язи, а потім розслабте їх.

  3. Уявіть, що ваші м’язи вже розслаблені (така дія сама по собі часто призводить до дієвої релаксації).

Миттєва релаксація:

Варіант 1 (п’ятнадцятихвилинний). Сядьте у зручну позу, закрийте очі. Порахуйте до трьох у зворотному порядку, кажучи при цьому: „Три – я розслабляюся. Два – з кожним вдихом я „викидаю все з голови” та розслаблююся. Один - Тепер я повністю готовий розслабитися”. Потім треба розслабити тіло: 1) ноги, починаючи зі ступнів; 2) кисті рук та руки; 3) тулуб, а наостанок 4) шию, голову і лице. Повільно повторюйте про себе фрази, що заспокоюють: „Я розслаблююся, я знижую рівень напруження. Я роблю усе, щоб покращити свій фізичний та духовний стан”.

Варіант 2 (трьоххвилинний). Необхідно засвоїти перший, проробивши його не менш 10 разів, після цього другий буде працювати автоматично. Не користуйтеся цим способом, коли вам необхідно активно діяти.