§ 4 Пожежні рукава та рукавна арматура.

Для успішного виконання бойового завдання по гасінню пожеж та ліквідації наслідків аварії підрозділи служби цивільного захисту повинні бути в постійній бойовій готовності, оснащені різними технічними засобами – пожежними та аварійно-рятувальними автомобілями, мотопомпами, насосами, пожежними рукавами, пожежно-технічним обладнанням та аварійно-рятувальним інструментом.

Ефективне використання пожежної та аварійно-рятувальної техніки, пожежно-технічного обладнання, їх зберігання та працездатність залежить від того, наскільки добре особовий склад знає їх влаштування, правила експлуатації, випробовування та зберігання.

Пожежні рукава являються гнучкими трубопроводами, які з’єднуються в рукавні лінії для подачі вогнегасних засобів до місця пожежі.

У залежності від призначення рукава підрозділяються на всмоктувальні і напірні.

Всмоктувальні рукава.

В якості всмоктуючих використовуються гумовотканинні рукава обладнані металевою спіраллю, вони закінчуються м’якими манжетами для приєднання з’єднувальних головок, на манжеті проставляється клеймо заводу-виробника з основною технічною характеристикою рукава.

Всмоктувальні рукава призначені для підводу води від вододжерела до всмоктуючого патрубка пожежного насоса.

Всмоктувальні рукава діляться на дві групи:

– всмоктувальні;

– напірно-всмоктувальні;

Всмоктувальні рукава застосовують для роботи під розрідженням від відкритого вододжерела.

Напірно-всмоктувальні рукава застосовують для роботи під розрідженням від відкритого вододжерела та під тиском від гідранту.

Рукава цих двох груп використовуються для подачі води при температурі –35...+50°С, морозостійкі позначаються на манжеті буквою "М", використовуються при температурі до –45°С.

В службі цивільного захисту використовуються всмоктувальні та напірно-всмоктувальні рукава довжиною 2 м та 4 м з внутрішнім діаметром 25, 32, 50, 65, 75, 100, 125, 150 та 200 мм.

Мал. 1. Всмоктувальний рукав

1 — дротова спіраль; 2 — гумовий шар; 3 — прогумована тканина; 4 — манжет; 5 — клеймо

№ 1234, нап.-всмоктувальний, “М” 8 атм., довжина 4 м, 22.05.04

Мал. 2. Зразок клейма

Будова всмоктувального рукава показана на мал. 1. Гумові шари забезпечують герметичність внутрішньої порожнини рукава, а також його еластичність і гнучкість. Дротова спіраль запобігає деформації рукава при розрідженні під час його використання з відкритого вододжерела. Шари прогумованої тканини 3 збільшують механічну міцність рукава від розтяжних зусиль і захищають гумові шари 2 від стирання. На кінцях всмоктувальних рукавів маються м’які (без спіралі) манжети 4 для установки і закріплення з’єднувальних головок, що кріпляться за допомогою стяжних металевих стрічок. На зовнішній поверхні манжет кожного рукава ставлять клеймо 5 із вказівкою заводу-виготовлювача, номера стандарту, групи, типу, внутрішнього діаметра, довжини і дати виготовлення, а також робочого тиску (для рукавів II групи).

Мал. 3. Маркування всмоктувальних рукавів:

1 - номер частини, 2 - номер рукава, 3 - роздільна смуга

Основні технічні дані всмоктувальних рукавів

Внутрішній діаметр, мм	65	75	100	125	150
Довжина, м	4	4	4	4	2
без арматури	9	12	18	25	32
з арматурою	12	14	21	30	38

Введення всмоктувальних пожежних рукавів у бойовий розрахунок.

Перед введенням рукавів у бойовий розрахунок на них нав’язують з’єднувальні головки та проводять випробування, заводять картки і присвоюють інвентарний номер.

Рукав маркується на манжеті червоною фарбою між стяжними хомутами та початком металевої пружини (мал. 3).

Всмоктувальні рукава діаметром 51, 66 і 77 мм відносяться до напірно-всмоктувальних і працюють як під тиском так і під розрідженням. Вони використовуються для забору води від пожежного гідранта в насос пожежного автомобіля. Напірно-всмоктувальні рукава кріпляться до головок за допомогою оцинкованого дроту діаметром 2,0÷2,6 мм.

Всмоктувальні рукава діаметром 100, 125 і 200 мм працюють тільки під розрідженням і використовуються для забору води з відкритих водойм в насос пожежного автомобіля. З’єднувальні головки кріпляться до рукавів за допомогою хомутів, з’єднуються між собою болтами, які розташовані під кутом 180 град.

Між з’єднувальною головкою та манжетою всмоктувальних рукавів не дозволяється використовувати клей чи ущільнюючі речовини.

Експлуатація всмоктувальних рукавів.

Перед постановкою в бойовий розрахунок всмоктувальні рукава перевіряються на цілісність, наявність клейма заводу-виробника, а них нав’язують з’єднувальні головки і проводять випробування, на всі рукава, що пройшли випробування заводять картки, присвоюють інвентарний номер та маркірують.

На пожежних автомобілях всмоктувальні рукава зберігають в пеналах, в яких повинна бути стрічка для зручності їх витягання та запобігання попадання іржі на рукав, що руйнує його; на мотопомпах вони перевозяться у відведених для цього спеціальних місцях. В пеналах у нижній частині маються вентиляційні отвори. Не слід обмотувати всмоктувальні рукава мотузкою, під якою тканина рукава може гнити і руйнуватися.

При експлуатації рукавів всмоктувальна лінія повинна прокладатись без різкого перегину, повинна бути герметичною (не повинно бути свищів, нещільностей в місцях з’єднання), забороняється забір води без всмоктувальної сітки, всмоктувальна сітка занурюється на глибину не менше 30 см. При роботі від вододжерела з малою глибиною чи з мулистим дном всмоктувальну сітку рекомендується помістити в кошик і прив’язати до неї. При роботі з всмоктувальною лінією необхідно мати дві мотузки: одну прив’язують до горловини всмоктувальної сітки, іншу — до кільця важеля зворотного клапана сітки. Перша мотузка необхідна для опускання і підйому з вододжерела всмоктувальної лінії, друга — для відкривання зворотного клапана всмоктувальної сітки. При прокладці всмоктувальної лінії не допускається її провисання чи утворення опуклої петлі, що може викликати появу нещільності у місцях з’єднань і обриву стовпа рідини. До характерних ушкоджень всмоктувальних рукавів відносяться: потертість зовнішньої поверхні, локальна прілість чи гнилість, зминання спіралі, наскрізний прокол, відшарування внутрішнього шару. Після експлуатації рукава повинні бути вимиті, висушені та перевірені на цілісність, при виявленні пошкоджень відремонтовані.

Напірні рукава.

Напірні рукава приєднують до напірних патрубків насоса для подачі по них під тиском вогнегасних засобів до місця пожежі.

Мал. 4. Маркування напірних рукавів: 1 - номер рукава; 2 - номер частини.

Чохли напірних рукавів тчуть або в’яжуть з натуральних ниток (льону, бавовни і т.п.) чи штучних (капрон, лавсан і т.п.) волокон на спеціальних верстатах. Ткані чохли утворюються переплетенням ниток під кутом 90°. Подовжні нитки називаються основою, а поперечні − утоком.

У пожежегасінні застосовують рукава довжиною 20±1 м, діаметром 26, 51, 66, 77, 89, 110 і 150 мм. У залежності від матеріалу тканини чохла, конструкції і робочого тиску рукава підрозділяються на групи і види. Для відмінності по групах міцності на зовнішній поверхні лляних рукавів по всій їх довжині роблять кольорові просновки (смуги). Підвищеної міцності – три кольорових просновки, посилені – дві кольорових просновки, нормальні – одна кольорова просновка, полегшені – без кольорових просновок.

Пожежні напірні рукави повинні бути надійними (мати високу міцність, не піддаватися стиранню, дії сонячних променів, гнильних процесів, агресивних середовищ, низьких і високих температур), зручними в роботі (легкими, еластичними, мати малі габарити скаток), а також мати малий гідравлічний опір.

Непрогумовані напірні рукави широко поширені в пожежній охороні. Сухі чисті лляні рукави порівняно легкі, а їх скатки малогабаритні. При подачі води по таких рукавах зовнішня поверхня тканини чохла зволожується, що підвищує їхню термостійкість в умовах пожежі. Однак підвищена схильність лляних рукавів до гнильних процесів, а також дефіцит натуральних волокон робить виробництво їх безперспективним.

Напірні рукави із синтетичних ниток з гідроізоляційним внутрішнім чи внутрішнім і зовнішнім захисним покриттям групи міцності не мають.

Рукави прогумовані з внутрішнім гідроізоляційним покриттям у порівнянні з лляними мають менший гідравлічний опір, велику міцність, практично не піддаються гнильним процесам, а також дії хімічно активних речовин. Однак термічна стійкість тканини чохла синтетичних ниток порівняно низька, при температурі 140...160°С нитки оплавляються і руйнуються.

Як гідроізоляційний шар у рукавах застосовують гумову трубку товщиною не більше 2 мм чи латексну товщиною не менше 0,6 мм. Гумову трубку із сирої гуми вводять усередину чохла, попередньо змазаного гумовим клеєм, і далі її вулканізують паром під тиском 0,3...0,4 МПа (3...4 кгс/см²) при температурі 120...140°С на протязі 40...45 хв.

Наявність внутрішнього гумового гідроізоляційного шару робить прогумовані рукава більш важкими і твердими в порівнянні з лляними рукавами, що ускладнює роботу з ними. Крім того, підвищення твердості рукавів сприяє утворенню перегинів і інтенсивному зносу тканини в цих місцях з наступною втратою міцності.

Напірні рукави з латексним гідроізоляційним шаром у 1,5...2 рази легше прогумованих рукавів більш еластичні і не вимагають сушіння. До недоліків їх відносяться складність і значна тривалість технологічного процесу нанесення латексу (водяного розчину каучуку) на поверхню тканини чохла, що стримує масове виробництво латексних рукавів.

Перспективні рукави двошарової конструкції з внутрішнім гідроізоляційним і зовнішнім захисним покриттям. Зовнішній захисний шар охороняє тканина чохла від стирання, дій сонячних променів, що підвищує їхню надійність і довговічність. Рукава двошарової конструкції виготовляють нанесенням консистентної маси (сирої гуми, поліхлорвінілу, латексу і т.п.) на тканину чохла методом екструзії (видавлювання) чи рідкого формування з наступною термічною обробкою.

При гасінні пожеж у лісах, на торфорозробках, лісоскладах і в умовах найбільш ймовірного зіткнення рукавів з палаючими предметами доцільно застосовувати рукава з регламентованою кількістю води яка просочується через стінки чохла (перколяцією), завдяки чому - зволожується зовнішня поверхня рукава і значно підвищується його термостійкість.

Рукава, що знаходяться в експлуатації, зазнають тиску (при випробовуванні) 0,9 МПа (9 кгс/см²), незалежно від їх терміну служби.

Організація експлуатації пожежних рукавів.

У службі цивільного захисту склалися дві системи організації експлуатації рукавів: децентралізована (пости в підрозділах) і централізована (рукавні бази).

В усіх варіантах використані рукави, доставлені на рукавну базу або пост, піддаються технічному обслуговуванню для відновлення їх бойової готовності.

Підготовка рукавів для постановки в бойовий розрахунок.

У гарнізоні служби цивільного захисту лляні рукави надходять скатаними в одинарну скатку, а прогумовані і латексні — нарізаними довжиною 20±1 м. На кожній упакованій скатці повинний бути ярлик, на якому вказують завод-виготовлювач, групу, діаметр і довжину рукавів, а також масу, номер скатки і позначення ГОСТу. Після розпакування скатки лляні рукави розрізають на частини довжиною 20±5 м так, щоб не залишалося шматків нестандартної довжини.

Рукава, що надійшли в гарнізон, ретельно перевіряють, звертаючи увагу на зовнішнє ушкодження: наявність слідів цвілі, масляних плям, відшарувань і здуттів внутрішнього гідроізоляційного і зовнішнього захисного шару.

Після зовнішнього огляду рукава нав’язують на з’єднувальні головки, після чого маркірують і випробовують. Рукави, що витримали іспити, вводять у бойовий розрахунок, при цьому на кожен рукав заводять паспорт, у якому відзначають дані, що характеризують його технічний стан.

Застосування рукавів.

Перевірені рукави, готові до застосування, надходять у резервний запас чи у комплектацію пожежних автомобілів.

"подвійна"	"в гармошку"	"одинарна"

Мал. 5. Види скаток

Напірні рукави розміщають у відсіках кузова пожежного автомобіля згорнутими в одинарні, подвійні скатки чи укладають у виді гармошки, а також на рукавних котушках.

Напірні рукави не повинні піддаватися механічному зносу, тому найкращим є укладання рукавів в окремі комірки, облицьовані матеріалом з високими антифрикційними властивостями.

При прокладці рукавів необхідно всмоктувальну рукавну лінію зробити максимально короткою, тому що з її збільшенням зростають гідравлічні втрати, у зв’язку з чим підвищується схильність насоса до кавітації (виникнення пухирців газу і як результат – збільшення вібрації пожежного насосу і можливість зриву стовпа рідини у всмоктувальній лінії). Також необхідно пам’ятати, що для заповнення тільки одного напірного пожежного рукава необхідно від 40 до 350 літрів води чи іншої вогнегасної рідини.

Напірні рукавні лінії прокладають як від вогнища пожежі до насоса, так і в зворотному напрямку. У практиці пожежегасіння рукавні лінії від насосу до розгалуження називаються магістральними, а від розгалуження до пожежного ствола — робочими, що умовно нумерують проти годинникової стрілки (якщо дивитися по напрямку руху рідини).

Розрізняють наступні види прокладки рукавних ліній: горизонтальну, вертикальну, повзучу і змішану. Горизонтальні лінії прокладають вручну з подвійної чи одинарної скаток, а також з котушок, що возяться, або пожежного автомобіля, що рухається, з відсіків його кузову. Вертикальні лінії прокладають по стінах будинку, у прольотах сходових кліток, піднімають на мотузці чи по сходам. Для утримання вертикальних рукавних ліній від падіння, а також для розвантаження їх від ваги води використовують рукавні затримки, за допомогою яких рукава підвішують до виступаючих частин конструкцій будинків і споруд. Закріплюють затримки під з’єднувальною головкою. Повзучу рукавну лінію прокладають по конструкціях внутрішніх сходів. Звичайно довжина їх більше довжини ліній по прямій, при цьому прийнято вважати, що на кожен 1 м довжини лінії варто приймати запас для горизонтальних ліній 1,2 м, вертикальних 5 м на кожен поверх житлового і 6...8 м промислового будинку. Для повзучих ліній відповідно 10 і 15 м.

Змішану рукавну лінію прокладають при з’єднанні горизонтальних, вертикальних і похилих рукавних ліній. Це найбільш складний вид прокладки і вимагає надійного кріплення на всіх ділянках.

Прокладати рукавні лінії треба оперативно, виявляючи обережність і акуратність, щоб запобігти появі несправностей. Не допускається вдаряти з’єднувальні головки об тверді предмети. Не слід протягувати рукавні лінії по асфальту, бетону, по гострим і палаючим предметам. Необхідно берегти рукава від попадання на них паливно-мастильних матеріалів, а також хімічно активних речовин. Треба стежити, щоб лінії не мали різких вигинів (при прокладці через вертикальні перешкоди), при необхідності в ці місця підкласти рукавні “сідла” (коліна). Забороняється скидати рукава з даху будинку і з інших висот, а також кидати на них частини конструкцій, що розбираються. Категорично забороняється скручувати скатки на асфальті або бетоні для їх ущільнення. При прокладці робочих рукавних ліній треба прагнути розміщати розгалуження якнайближче до вогнища пожежі. Вентилі розгалужень, напірних патрубків насосу і перекривних кранів стволів необхідно відкривати і закривати плавно, щоб уникнути гідравлічного удару в рукавних лініях. Якщо необхідно прокладати рукавні лінії в місцях проїзду транспорту, обов’язково треба встановлювати рукавні містки (див. малюнок).

При виявленні в рукавах незначних несправностей (свищів, проколів і розривів) необхідно в умовах пожежі застосувати універсальні чи стрічкові затискачі, не заміняючи ушкоджених рукавів (перед установкою тільки зменшується тиск в рукаві).

Велику увагу варто приділяти експлуатації рукавних ліній взимку, особливо в умовах низьких температур. При роботі пожежного насоса від відкритого вододжерела воду необхідно забирати з більш глибоких шарів, де температура її трохи вище, ніж у поверхні. При запуску насоса рекомендується переконатися в тому, що робота його стійка і вода в лінію буде подаватися безперебійно. Для цього якийсь час через вільний напірний патрубок насоса необхідно злити воду, потім при максимальній частоті обертання вала насоса направити її в лінію. Рекомендується також поряд з основною магістральною лінією прокласти резервну лінію, використовуючи прогумовані рукава. З’єднувальні головки, розгалуження закрити снігом, стружками. По можливості установити розгалуження в приміщенні. Нарощувати, заміняти і збирати рукавні лінії допускається тільки при безупинній подачі води, лише знизивши напір на насосі. Збирання рукавів починати від ствола.

Скачувати рукавні лінії необхідно одночасно і якнайшвидше, залучаючи для цієї мети максимальну кількість особового складу. У випадку збирання замерзлих рукавних ліній попередньо відігріти з’єднувальні головки і місця передбачуваних вигинів рукавів відпрацьованими газами двигуна чи паром. Заморожені рукава слід обережно вкласти в кузов вантажного автомобіля для перевезення до місця призначення.

Спостереження за роботою рукавних ліній на пожежі покладається на визначені номери бойового розрахунку, зокрема, за магістральною лінією спостерігає пожежний-рятувальник, працюючий із колонкою, до обов’язку якого входять також установка рукавних містків і усунення несправностей у рукавах.

Іспит рукавів.

Розрізняють два види іспитів всмоктувальних і напірних рукавів — контрольні й експлуатаційні. Контрольні іспити проводять при одержанні нових партій, експлуатаційні іспити — після кожного використання рукавів, при їх ремонті чи після нав’язки з’єднувальних головок, а також (1 раз у рік) у процесі тривалого збереження.

Напірні рукави випробують від насоса пожежного автомобіля чи від іншого джерела подачі води, що створюють необхідний напір. При іспиті рукава укладають на горизонтальній площадці по 5...6 штук в одну лінію чи намотують на барабан спеціальної конструкції. Діаметр барабана повинний бути не менше 2 м. Лляні рукави перед іспитом замочують (повільно заповнюють водою і витримують під тиском 0,2...0,4 МПа (2...4 кгс/см²) протягом 5 хв. Після замочки приступають до гідравлічного іспиту. Перед початком іспиту на кінці рукавної ліній установлюють заглушку з краном (ручний перекривний ствол, чи розгалуження і т.п.) для випуску повітря при заповненні лінії водою. Після видалення повітря і заповнення рукавів водою поступово, протягом 2 хв., піднімають тиск до гранично припустимого (відповідно до інструкції з експлуатації рукавів) і витримують рукава протягом 2 хв. Потім тиск знижують до нуля і знову поступово піднімають його, і витримують рукав під іспитовим тиском протягом 3 хв. Робочий і іспитовий тиск для напірних рукавів різних груп міцності встановлено інструкцією. Рукава, які піддалися гідравлічному іспиту, не повинні пропускати воду в місцях нав’язки з’єднувальних головок, мати розриви тканини чохла чи свищі.

Після закінчення іспитів результати записують у паспорт і складають відомість. Рукава, що не витримали іспитових тисків, ремонтують і знову випробують. Якщо рукава не витримали повторного випробування, їх передають для навчальних цілей чи на господарські потреби. При непридатності рукавів до подальшої експлуатації їх бракують і списують, про що складають акт, що підписує комісія.

Всмоктувальні рукави, призначені для роботи насосу від відкритої водойми, випробують тільки на розрідження. Напірно-всмоктувальні рукави піддають гідравлічним іспитам тиском і розрідженням. Випробують рукава від насосу пожежного автомобіля чи на спеціальному стенді. Розрідження в рукаві повинне бути не менше 0,73 кгс/см². При цьому падіння розрідження не повинне перевищувати 0,13 кгс/см² протягом 3 хв. До початку проведення іспитів насос перевіряють на герметичність. Якщо у всмоктувальних рукавах не створюється розрідження, то для виявлення свищів і проколів їх піддають гідравлічним іспитам тиском до 0,5 кгс/см².

Дуже важливим є визначення можливості відшарування внутрішнього гумового шару всмоктувальних рукавів при створенні розрідження. Для такої перевірки на одному кінці рукава встановлюють заглушку з оглядовим склом, на протилежному — заглушку з електролампою і дюритовим шлангом, по якому відсмоктується повітря з внутрішньої порожнини рукава. Відшарування внутрішнього шару гуми контролюють візуально через оглядове скло при включеній електролампі. Іспитовий тиск напірно-всмоктувальних рукавів повинний бути в 2 рази більше можливого робочого тиску. Тривалість іспиту 10 хв.

Сушіння рукавів впливає на міцність і властивості тканини чохла і його гідроізоляційного шару. У випадку порушення режиму сушіння тканина чохла і гідроізоляційний шар руйнуються під впливом гнильних процесів чи піддаються інтенсивному термостарінню. Сушать рукава природним або штучним способом.

Природний спосіб — сушіння на відкритому повітрі при сприятливих атмосферних умовах (температура не менше 20°С і відносна вологість не більше 75 %). Необхідно стежити, щоб на тканину чохла не попадали сонячні промені й атмосферні опади. Природний спосіб не забезпечує високої якості сушіння рукавів і тривалий (три доби і більше).

Штучне сушіння рукавів здійснюють організованими потоками теплоносія (повітря). При цьому максимальна температура сушіння для прогумованих рукавів 50°С, для лляних 70...80°С при швидкості потоку не більше 4 м/с. Для штучного способу сушіння використовують сушарки різного типу, вибір яких залежить від числа оброблюваних рукавів, розмірів приміщення та енергетичних можливостей підрозділу служби цивільного захисту.

Маркірування напірних рукавів виконують після нав’язки з’єднувальних головок. Маркувальні позначення (номера рукава та підрозділу служби цивільного захисту) наносять трафаретом на обидва кінці рукава на відстані 0,5...1 м від з’єднувальної головки (див. малюнок 3.4). На рукавах, експлуатованих при централізованій системі ведення рукавної служби, номер частини не вказують.

Ремонт рукавів при утворенні свищів, проколів і невеликих розривів в умовах гасіння пожежі, для тимчасового усунення течі в місцях ушкодження, виконують за допомогою затискачів (універсального стрічкового чи корсетного). Після пожежі на рукава ставлять латки наклеюванням чи вулканізацією.

Своєчасний і якісний ремонт пожежних рукавів збільшує термін їхньої служби і сприяє надійній роботі.

Рукава варто зберігати в спеціальному приміщенні при температурі 0...25°С і відносній вологості 50...60%. Для спостереження за температурою та вологістю в приміщенні встановлюють термометр і вологомір (психрометр). Обсяг приміщення для збереження рукавів визначають по числу рукавів з умови, що 6...7 рукавів, згорнутих у скатку, займають об’єм 0,9...1,1 м³. На складі допускається як природна, так і штучна вентиляція. Для запобігання проникнення сонячних променів шибки закривають тканиною, папером чи фарбують.

Рукавне обладнання.

До рукавного обладнання відносяться: всмоктувальна сітка, з’єднувальні головки, розгалуження, водозбірник, ручні та лафетні стволи, рукавні затримки, рукавні містки, рукавні коліна, рукавні затискачі, ключі для з’єднання, гак для відкривання кришок колодязів пожежних гідрантів. В основному рукавне обладнання відливають з алюмінієвих сплавів АЛ-9В чи АК-6 з наступною механічною обробкою. Поверхні литих деталей не повинні мати тріщин, сторонніх включень і інших дефектів, що знижують міцність і водонепроникність, а також погіршують зовнішній вигляд рукавного обладнання. Заливи, нарости і приливи повинні бути зачищені з поверхні відливок.

Сітка всмоктувальна.

Сітка всмоктувальна (мал. 6) приєднується на кінці всмоктувальної рукавної лінії перед початком роботи насосу з відкритої водойми. Сітки всмоктувальні служать для затримування сторонніх предметів, щоб виключити їхнє потрапляння у всмоктувальну порожнину, а також для утримання стовпа води у всмоктувальній лінії при короткочасних перервах у роботі насоса чи при заливанні водою всмоктувальної лінії і насосу перед пуском, при несправному вакуум-апараті.

Сітка всмоктувальна складається з корпуса, у верхній частині якого мається штуцер для приєднання з’єднувальної всмоктувальної голівки, зворотного клапана, важеля для розвантаження клапана, ґрати для проходу води при роботі насоса. Нижня частина корпуса сітки має прорізи, що забезпечують прохід води із вододжерела.

При заборі води з відкритого вододжерела у всмоктувальній лінії створюється розрідження. При цьому вода під дією атмосферного тиску піднімає клапан і надходить у всмоктувальну лінію і далі в насос. У випадку припинення подачі води (при зупинці насосу) клапан під дією власної ваги опускається в гніздо і всмоктувальний рукав залишається заповненим водою. Для спуску води із всмоктувального рукава необхідно за допомогою канатика, прикріпленого до кільця, повернути важіль, при цьому клапан підніметься і вода витече з рукава. Всмоктувальні сітки (табл. 1) випускають чотирьох типорозмірів однакової конструкції.

На кожній сітці повинно бути нанесено маркування такого змісту:

товарний знак підприємства-виробника;

умовне позначення сітки (без слова «сітка»);

рік виготовлення;

назва країни-виробника.

Мал. 6. Сітка всмоктувальна 1 — сітка; 2 — решітка; 3 — корпус; 4 — голівка сполучна муфтова; 5 — клапан; 6 — важіль; 7 — пружина

Таблиця 1. Технічна характеристика сіток всмоктувальних

Показники	Типорозмір
	СВ-80	СВ-100	СВ-125	СВ-150
Умовний прохід штуцера, мм:	80	100	120	150
Пропускна можливість, л/хв.	800	1200	2400	6000
Зусилля для відкривання клапану при стовпі води висотою 8 м, Н (кгс)	117,7 (12)	147,2 (15)	147,2 (15)	350 (35)
Габаритні розміри, мм:
ширина	165	214	240
висота	250	280	286
Маса, кг	1,9	3,0	3,8	8,2

Ключі для з’єднувальних головок К-80 і К-150

Ключі для з’єднувальних головок К-80 і К-150 (див. малюнок 7) відносяться до спеціальних ключів і призначені для обслуговування з’єднувальної арматури (усіх типорозмірів і умовних проходів) всмоктувальних, а також напірних пожежних рукавів і пожежного устаткування.

Мал. 7. Ключі для з’єднувальних головок: а — ключ К-150 для всмоктувальних головок; б — ключ К-80 для напірних головок

Табл. 2. Технічна характеристика

Вид	К-80	К-150
Довжина рукоятки, мм	157±2	200±2
Габаритні розміри, мм:
довжина	242	380
ширина	70	140
висота	10	10
Вага, кг	0,5	1,3

Ключі являють собою виливок з ковкого чавуну КЧ 30-6, на внутрішній сегментній поверхні яких маються сходинки, призначені для опори. Один кінець сегмента закінчується гаком, призначеним для захоплення виступу з’єднувальної головки, а інший кінець — рукояткою.

Ключ К-80 застосовують при змиканні з’єднувальних головок до діаметра 80 мм, а ключ К-150 — до діаметра 150 мм.

Розгалуження рукавні пожежні.

Розгалуження рукавні пожежні призначені для поділу потоку і регулювання кількості води чи розчину піноутворювача, що проходить через них, та подається по магістральній рукавній лінії на три-чотири робочих потоки і входять у комплект пожежних автомобілів.

У залежності від числа вихідних штуцерів і умовного діаметра вхідного штуцера розрізняють наступні типи розгалужень: триходові РТ-70 і РТ-80 (з умовним проходом 70 і 80 мм) і чотирьохходові РЧ-150 (з умовним проходом 150 мм) (табл. 3). Найбільше поширення має триходове розгалуження РТ. Воно має три вихідних і один вхідний штуцери. У залежності від умовного проходу (Д_у=70 і 80 мм) вхідних штуцерів вони мають позначення РТ-70 і РТ-80 (мал. 8).

Чотирьохходові розгалуження застосовують на пересувних насосних станціях і рукавних автомобілях (РЧ-150), а також на деяких пожежних автомобілях. Чотирьохходові розгалуження (мал. 9) мають чотири вихідних і один вхідний штуцери.

На всіх штуцерах розгалужень навернені муфтові з’єднувальні головки. Вихідні штуцера забезпечені запірними механізмами вентильного типу.

Розгалуження всіх типорозмірів мають в основному однакову конструкцію і складаються з фігурного корпусу, вхідних і вихідних патрубків і запірного вентиля з тарілчастим клапаном, маховичком, шпинделем і сальниковим ущільненням. Для переносу розгалуження мається ручка.

Щоб попередити примерзання клапанів у розгалуженнях при гасінні пожеж взимку, необхідно утеплювати їх підручними матеріалами (сніг, стружки, сіно, солома та ін.). Корпус розгалуження відливають з алюмінієвого сплаву марки АЛ-9 чи АЛ-9В.

		Мал. 8. Розгалуження триходове РТ-70 та РТ-80
	1 – корпус; 2 – перекриваючий пристрій бокового вихідного патрубка; 3 – перекриваючий пристрій центрального вихідного патрубка; 4 – з’єднувальна головка на вихідному патрубку; 5 – маховичок; 6 – ручка; 7 – з’єднувальна головка на вхідному патрубку; 8 – затворний клапан

Мал. 9. Чотириходове розгалуження 1 — ручка; 2 — маховичок; 3 — з’єднувальна головка на вихідному патрубку; 4 — перекриваючий пристрій; 5 — затворний клапан; 6 — корпус; 7 — з’єднувальна головка на вхідному патрубку

Таблиця 3. Технічна характеристика пожежних розгалужень

Параметр	Значення для типорозміру
	РТ-70	РТ-80	РЧ-150
Умовний прохід вхідного патрубка, мм	70	80	150
Робочий гідравлічний тиск, МПа (кгс/см2), не більше	1,2 (12)	1,2 (12)	0,8 (8)
Число вихідних патрубків	3	3	4
Умовний прохід вихідного патрубка, мм
центрального	70	80	—
бічних	50	50	80
Мінімальний хід затворного клапана вихідного патрубка, мм, для умовного проходу:
50	35	35	—
70	35	—	—
80	—	45	45
Коефіцієнт гідравлічного опору, не більше	2	1,5	6
Габаритні розміри, мм, не більше:
довжина, L	320	375	450
ширина, В	390	465	470
висота, Н	270	280	320
Маса, кг, не більше	5,3	6,3	19,0

Водозбирач рукавний ВЗ-125.

Водозбирач рукавний ВЗ-125 (див. малюнок 10, 11) призначений для збирання води з двох пожежних рукавів (від гідранта) та підведення її в пожежний насос, і входить у комплект пожежних автомобілів.

Мал. 10. Водозбирач рукавний ВЗ-125 (розріз) 1 — корпус вхідного патрубка; 2 — головка з’єднувальна з умовним проходом DN 80; 3 — клапан; 4 — корпус вихідного ніпеля; 5 — напівгайка з умовним проходом DN 125; 6 — вісь; 7 — кронштейн

Мал. 11. Водозбирач рукавний ВЗ-125 (загальний вид) 1 — з’єднувальна всмоктувальна головка ГРВ-125, 2 — корпус трійник; 3 — вісь шарнірного клапана, 4 — з’єднувальні муфтові головки ГМ-80

Клапан призначений для перекриття другого вхідного патрубка при роботі на одну лінію. Вихідний патрубок установлюють на всмоктувальному патрубку пожежного насосу. Корпус-трійник відливають з алюмінієвого сплаву марки АЛ-9 чи АЛ-9В.

Водозбирач рукавний ВЗ-125 установлюють на всмоктувальному штуцері насоса для підведення води по одному чи двом рукавам діаметром 77 мм (напірного чи напірно-всмоктувального) від пожежної колонки гідранту, а також при роботі в перекачування при подачі води на великі відстані. Водозбірник складається з корпусу-трійника, двох вхідних з’єднувальних головок для приєднання напірних чи напірно-всмоктувальних рукавів і вихідної з’єднувальної головки для установки водозбірника на всмоктувальному штуцері насосу. Усередині корпусу водозбірника закріплений шарнірно-тарілчастий клапан для перекривання одного вхідного патрубка при роботі насоса від гідранта або на один рукав.

Назва параметра	Значення
Робочий тиск, МПа (кгс/см2), не більше	1(10)
Умовний прохід (номінальний діаметр) вхідного патрубка, мм	80
Число вхідних патрубків, шт.	2
Умовний прохід вихідного патрубка, мм	125
Габаритні розміри, мм, не більше
довжина L	290
ширина В	260
висота Н	175
Маса, кг, не більше	3,6

Водозбирач за міцністю і герметичністю з’єднань повинен витримувати гідравлічний тиск 1,5_-0,05 МПа (15_-0,5 кгс/см²) при відкритих клапанах затворного пристрою. При цьому не допускається поява води (у вигляді крапель) на поверхні корпусу і теча в місцях з’єднання.

Водозбирач повинен мати затворний пристрій, який забезпечує перекривання прохідного перетину обох вхідних патрубків при зворотному (з боку вихідного патрубка) потоці води або одного вхідного патрубка під час подачі води від одного пожежного рукава. При цьому витік води через кожний клапан затворного пристрою не повинен перевищувати 3 см³/хв. при гідравлічному тиску на нього від 0,05 до 1,0 МПа (від 0,5 до 10 кгс/см²).

Середній термін служби — не менше 8 років; середній наробіток до відмови — не менше 300 циклів. Циклом слід вважати повне відкривання клапанів затворного пристрою струменем води від насоса (з боку вхідних патрубків) з плавним збільшенням подачі до 40 л/с, припинення подачі і навантаження клапанів гідравлічним тиском 1,00_-0,05 МПа (10,0_-0,5 кгс/см²) (з боку вхідного патрубка).

Час витримки при найбільшому тиску — (30 ± 10) с.

Маркування

На кожному водозбирачі повинне бути нанесене маркування такого змісту:

товарний знак підприємства-виробника;

умовне позначення водозбирача (без слова «водозбирач») і позначення цього стандарту;

напис «Вироблено в _________ »;

країна-виробник

робочий тиск;

рік виготовлення;

стрілки, які показують напрямок потоку рідини.

Періодичні випробування водозбирача повинні проводитись щорічно.

Затискач для напірних рукавів.

Затискач для напірних рукавів (див. малюнок 12) призначений для швидкої ліквідації течі з отворів і свищів у напірних пожежних рукавах без зупинки подачі води і входить у комплект пожежних машин.

Мал. 12. Затискач для напірних рукавів: 1 — скоба, 2 — сталева стрічка; 3 — обойма; 4 — вісь обойми

Затискач складається з трьохсегментної обойми, виготовленої з пруткової сталі і сталевої стрічки, один кінець якої закріплений на осі обойми, а інший — двоступінчастою скобою.

Умовний діаметр напірних рукавів для установки затискача, мм 50, 70, 80

Довжина ушкодження рукава, що захищається затискачем, мм ........ 30

Вага затискача, кг ...………………. ………………………………..... 0,6

Мал. 13. Стрічковий затискач: 1 - металева застібка, 2 - полотняна стрічка

Мал. 14. Металевий затискач: 1 — металева застібка, 2 — металева стрічка

Мал. 15. Корсетний затискач 1 - рукав, 2 - полотняний чохол, 3 - мотузка

Рукавні затримки.

Рукавні затримки (мал. 16) призначені для закріплення напірних рукавів за конструкції будинків при прокладці їх вертикально на значній висоті з метою попередження обриву рукава за рахунок ваги води, що знаходиться в середині рукава. Рукавна затримка кріпить напірний рукав за з’єднувальну голівку, а гак закріплюється за стійку конструкцію — підвіконня, радіаторну батарею опалення чи іншу конструкцію. Технічний стан рукавних затримок визначають щодня зовнішнім оглядом. Випробовування рукавних затримок на міцність проводиться один раз рік.

Мал. 16. Рукавна затримка (кільце; мотузка; гак для кріплення)

Рукавний місток.

Рукавний місток (мал. 17) призначений для установки на рукавну лінію для попередження її виходу при проїзді транспорту.

	Мал. 17. Рукавний місток 1—щільний прогумований матеріал; 2—пожежний рукав; 3—бруски з дерева твердих порід
	Мал. 4.18. Прокладка рукавної лінії через залізничну колію

Рукавні сідла.

Рукавні сідла (“коліно”) (мал.19) застосовують для запобігання від ушкодження напірних рукавів при прокладці їх через гострі виступи конструкцій, колючий дріт, паркани, вікна й інші нерівні поверхні. Вони виключають заломи напірних рукавів, у місцях де можливі різкі перегини і тим самим забезпечують безперебійну подачу води.

Мал. 19. Рукавне сідло (“коліно”)

Мал. 20. Гак для відкривання кришок колодязів пожежних гідрантів

Головки з’єднувальні напірні.

З’єднувальні головки призначені для швидкого, герметичного і міцного з’єднання рукавів, а також приєднання їх до рукавного обладнання. У залежності від призначення і способу кріплення на рукавах і рукавному устаткуванні вони бувають різних конструкцій. З’єднувальні головки мають невелику масу, легко і швидко стуляються, надійні в роботі, запобігають розмиканню рукавів при заповненні водою. При замерзанні води в рукавах з’єднувальні головки дають можливість швидко їх розмикати.

Наприклад, з’єднувальні рукавні головки із зовнішнім зачепленням складаються з втулки з кільцевою проточкою, у яку вставляють гумове ущільнювальне кільце (типу КВ і КН відповідно для всмоктувальної і напірної з’єднувальної головки), і обойми, вільно надягнутої на втулку. Обойма має два ікла і похилі спіральні площадки, за допомогою яких стуляються дві з’єднувальні головки. На зовнішній поверхні обойми всіх типорозмірів з’єднувальних головок діаметром 77 мм і вище маються подовжні виступи під спеціальний ключ, за допомогою якого ущільнюють рукавні з’єднання.

Пожежні напірні рукави діаметром 89 мм і всмоктувальні діаметром 150 мм мають без прокладні гвинтові з’єднувальні головки, що складаються з двох рознімних частин. Одна частина має ніпель із зовнішнім різьбленням, на яку нагвинчується гайка другої частини.

По своїй конструкції з’єднувальні напірні головки відносяться до групи з’єднань, що швидко стуляються і в залежності від призначення підрозділяються на рукавні головки ГР (див. мал. 22), цапкові головки ГЦ (див. мал. 23), муфтові головки ГМ (див. мал.24), головки-заглушки ГЗ (див. мал. 25) і перехідні головки ГП (див. мал. 26).

Головки з’єднувальні напірні випускають замість з’єднувальних напірних головок типу «РОТ» (виготовлялися із чавуну і мали три з’єднувальні ікла) і відрізняються від останніх конструкцією з’єднувальних елементів і гумового ущільнювального кільця.

З’єднувальні рукавні головки і головки-заглушки складаються з двох деталей. Несуча деталь — втулка, що у головці-заглушці виготовлена у виді кришки, має на торцевій частині канавку для гумового кільця, що ущільнює. Друга деталь — обойма вільно надіта на несучу деталь і має два ікла і зовнішні похилі площадки, за допомогою яких з’єднані дві головки.

Рукавні головки нав’язують на кінці напірних рукавів відповідного розміру за допомогою м’якого оцинкованого дроту чи сталевими оцинкованими кільцями.

Муфтова і цапкова з’єднувальні головки складаються з однієї втулки, з однієї сторони якої мається різьба, а з іншої, на торцевій частині, канавка для гумового кільця, що ущільнює, і по зовнішній поверхні два ікла зі спіральними похилими площадками. У муфтових головок — різьба внутрішня, а в цапкових — зовнішня.

Муфтові головки навертають на різьбові кінці напірних патрубків насосів, ручних пожежних стволів і розгалужень, а цапкові на ручні повітряно-пінні стволи та в інше протипожежне устаткування.

Головка-заглушка служить для з’єднання з муфтовою головкою напірних патрубків насосу і закриття їх при непрацюючому насосі.

Перехідна головка служить для з’єднання напірних рукавів чи іншої водопінної апаратури з різними умовними проходами. Перехідна головка складається з двох несучих втулок з різними умовними проходами, з’єднаних між собою на різьбі, і двох обойм, аналогічних відповідним рукавним головкам. З’єднувальні головки виготовляють з алюмінієвого сплаву марки АЛ-9 чи АЛ-9В.

Мал. 21. З’єднувальна головка напірних рукавів типу “Богдана” 1— втулка; 2 — подовжні виступи; 3 — ікла; 4 — зовнішня спіральна площадка; 5 — гумове ущільнювальне кільце; 6 - обойма

Мал. 22. З’єднувальна рукавна головка ГР

Мал. 23. З’єднувальна цапкова головка ГЦ

Мал. 24. З’єднувальна муфтова головка ГМ

	Мал. 25. З’єднувальна головка-заглушка ГЗ
	Мал. 26. З’єднувальна перехідна головка ГП