§5. Розгортання. Дії пожежного-рятувальника під час розгортання.
Оперативне розгортання на місці пожежі - один з найважливіших етапів роботи підрозділу. Воно полягає в організованому введенні в дію необхідних сил і засобів відповідно обстановці на місці пожежі.
Вимоги ст.44 (Тимчасового статуту дій у надзвичайних ситуаціях. Частина ІІ – далі ТСД у НС) щодо оперативного розгортання наступні: «Оперативне розгортання проводиться після прибуття підрозділу на пожежу одночасно з розвідкою. Воно не повинно порушувати виконання робіт з рятування та евакуації людей.
Для прокладання рукавних ліній і проникнення до осередку пожежі необхідно використовувати всі входи, виходи, віконні прорізи, технологічні отвори, зовнішні пожежні драбини, пожежні автодрабини, авто підіймачі, ручні пожежні драбини й інші технічні засоби, за можливості рукавні лінії не повинні прокладатись на основних шляхах евакуації людей (до закінчення евакуації)».
Такий порядок виконання робіт під час оперативного розгортання найбільш оптимальний та оправданий. У зв’язку з тим, що на час прибуття підрозділу, в кожному окремому випадку, може скластися різна обстановка, оперативне розгортання складається з таких етапів:
ст. 45 (ТСД у НС). Оперативне розгортання складається з таких етапів:
підготовка до розгортання;
попереднє розгортання;
повне розгортання
Підготовка до розгортання (ст.46 ТСД у НС) проводиться після прибуття на місце пожежі і включає в себе:
установлення пожежного автомобіля на пожежний гідрант (водоймище) з приєднанням всмоктувальних пожежних рукавів і забором води у насос;
зняття з кріплень необхідного пожежнотехнічного озброєння;
проведення інших підготовчих заходів залежно від виду прибуваючої на пожежу техніки та місцевих умов (визначення шляхів прокладання рукавних ліній через залізничні шляхи та автомагістралі, способів підйому пожежних рукавних ліній та ПТО на висоти, необхідності розгортання аварійно-рятувального обладнання тощо).
Підготовка до розгортання відділення на пожежній автоцистерні без установлення її на пожежний гідрант (водоймище) передбачає:
приведення пожежного насоса у робочий стан;
приєднання робочої рукавної лінії зі стволом до напірного патрубка насоса.
Як правило, оперативне розгортання проводиться одночасно з розвідкою. Склад розвідки, якщо на пожежу прибув черговий караул у складі двох відділень, складається з керівника гасіння пожежі (КГП), командира 1 відділення та зв’язкового. Якщо прибуло на пожежу 1 відділення, розвідка складається з КГП та зв’язкового. При ознаках горіння склад розвідки одягає на себе АСП-2 (Р-30), при цьому слід пам’ятати, що Настанова з організації газодимозахисної служби вимагає, щоби ланка ГДЗС складалася із 3-х чоловік. На автоцистерні прибули: начальник караулу, він же КГП, командир відділення, 2-3 пожежних-рятувальників. З вище перерахованого складу КГП та командир відділення із зв’язковим пішли у розвідку. Біля машини залишились водій та 1 пожежний-рятувальник, якщо караул повністю укомплектований і ніхто із складу караулу не знаходиться на лікарняному або у відпустці, відрядженні на навчання 2 пожежних-рятувальників. Згідно додатку № 6 до ст.33 ТСД у НС «Приблизного табеля оперативного розрахунку особового складу відділення на автоцистерні у складі 6 чоловік», водій з пожежним № 4 установлюють автоцистерну на вододжерело, приєднують усмоктувальні рукави й перевіряють роботу насосу на усмоктування або якщо є гідрант, установлюють автоцистерну на гідрант, приєднують до нього усмоктувальні рукави й перевіряють наявність води у водопроводі; знімають задню рукавну котушку; підготовляють до розгортання рукава в скатках; звільняють кріплення драбин; готовлять ломовий інструмент, а також проводять ряд інших підготовчих заходів залежно від обстановки на момент прибуття підрозділу за місцем виклику.
Така підготовка дає можливість швидко й організовано провести зосередження сил і засобів на вихідних позиціях, як тільки з'ясується обстановка пожежі після розвідки.
Установка автоцистерни. При установці автоцистерни необхідно пам'ятати, що запас води в ній призначений для первісного гасіння пожежі, тобто надання першої допомоги. У зв'язку із цим дуже важливо встановити автоцистерну якнайближче до осередку пожежі для того, щоб рукавна лінія була як можна коротше, тому що в рукавах певна кількість води неминуче залишається невикористана. Так, наприклад, якщо відстань між ствольщиком і автоцистерною дорівнює 100 м (лінія на 5 рукавів), то при діаметрі рукавів 51 мм у них залишиться 220 л води (або близько 1/10 частини всієї ємності цистерни АЦ-40 (131)137А). В таких випадках, якщо на пожежу прибув караул у складі двох відділень, перше відділення зупиняється на безпечній відстані від місця пожежі, а друге встановлюється, якщо є можливість, на вододжерело і від машини другого відділення до машини першого відділення прокладається рукавна лінія рукавами «А», але довжина рукавної лінії не повинна перевищувати 200 м. У процесі підготовки автоцистерни до оперативного розгортання відкривають центральний вентиль, що замикає вихід води в трубопровід (у холодну пору року його залишають закритим); щільно закривають заглушку на усмоктувальному патрубку; підготовляють рукава до швидкої прокладки; перемикають мотор на насос; підготовляють ручний інструмент; звільняють кріплення пожежних драбин.
Установка автоцистерни на водогінну мережу. Від безперебійного й своєчасного постачання водою бійців, що працюють в осередках горіння, залежить успіх ліквідації пожежі. Це повинен усвідомити кожний водій і боєць, що виконує обов'язки пожежного № 4. Установка автоцистерни повинна виконуватися швидко й чітко. Витрата часу на відшукання гідранта, кількаразова перестановка машини внаслідок невдалого під'їзду до водопровідного колодязя, а також подача води з перебоями зовсім неприпустимі.
Водій і пожежний № 4 зобов'язані знати:
1) яка водогінна мережа (тупикова або кільцева) прокладена в даному місці і який діаметр (перетин) труби;
2) який тиск води підтримується у водогоні у звичайний час і який тиск створюється під час пожежі;
3) де розташовані гідранти, як їх відшукати по вказівних знаках і звідки зручніше під'їхати до кожного з них.
Необхідно враховувати, що якщо водогін тупиковий, прокладений у приватному житловому секторі, де тиск води рідко підвищується більш ніж 1 атм. при діаметрі труби 100 мм то, незалежно від тиску, водогін може забезпечити водою тільки одну автоцистерну. Якщо ж установити дві автоцистерни й пустити двигуни на повну потужність, то насоси будуть працювати з перебоями тому, що води для них не вистачить. Крім того, при роботі двох насосів у водогоні нерідко утворюються збільшені швидкості протікання води, які можуть викликати небезпечні для труб гідравлічні удари.
На тупиковому водогоні з діаметром труб 250 мм при тому ж тискові в 1 атм., можна встановлювати не більше двох автоцистерн продуктивністю 40 л/сек, на кільцевій лінії водогону - з діаметром труб 200 мм при тиску 3 атм, можна встановити 2 - 3 автоцистерни й на лінії - з діаметром труб 250 мм 4 - 6 автоцистерн.
З цих даних видно, що на кільцевий водогін можна встановлювати у два рази більше насосів, чим на тупиковий.
Величина тиску у водогоні впливає на роботу насосу. Чим більше тиск у водогоні, тим більша потужність насосу буде використана на подачу води до місця пожежі.
Як правило, насос повинен установлюватися на найближчий до місця пожежі гідрант. Але при цьому треба вжити заходів, щоб під час подачі води автоцистерна не переміщалася й щоб на роботу не впливали висока температура, вогонь, дим, загроза обвалювання конструкцій або дерев і іскри від пожежі.
Колодязь гідранта відшукується по зовнішніх ознаках тобто за формою його кришки, світового показника або спеціальній табличці, укріпленої на стіні будинку.
При установці автоцистерни поруч із колодязем гідранта відстань від усмоктувального патрубка до колодязя не повинна перевищувати 3,5 м. Тільки в крайньому випадку для роботи із двома усмоктувальними рукавами ця відстань може бути збільшена до 7-7,5 м. Доцільно з'єднати насос із гідрантом за допомогою двох рукавів напірно-усмоктувального (твердого) та напірного (м'якого) рукаву діаметром 77 мм.
Установивши насос на водогінну мережу, водій повинен установити автомобіль на стоянкове гальмо й приготуватися до дії. Підготовлюючись до подачі води, пожежний № 4 зобов'язаний оглянути пожежну колонку, установити на гідрант і з'єднати її за допомогою рукавів з насосом, а потім пустити воду в стояк (але поки не в рукав), щоб переконатися в наявності води. Пуск води повинен бути обережним, плавним. Пожежний повинен бути готовим у разі необхідності швидко перекрити воду, що поступає у стояк, з метою запобігання гідравлічного удару. Крім того, під час пуску перевіряється щільність з’єднання колонки і стояка та справність сальника на штоці – вода з під колонки та зверху біля штока не повинна текти бо це приведе до підсачування повітря в насос під час забирання води за допомогою насосу.
Водій повинен перемкнути двигун на насос. В насосному відсіку перш за все повинен вимкнути зчеплення, бо під час роботи, більш ніж одну хвилину, не заповненого водою насоса можуть вийти з ладу сальники. Переконатися в правильному положенні вентилів напірних патрубків, які до початку роботи відцентрового насоса повинні бути щільно закриті, закрити спускний краник в насосі, проконтролювати показання манометра й т.д., перевірити стан змащення. При необхідності водій може визначити тиск у водопроводі по манометру, пустивши воду в насос (при закритих вентилях).
При відкриванні кришки водопровідного колодязя потрібно стежити, щоб вона не впала на ноги. У зимовий час при сколюванні льоду із кришки колодязя необхідно з країв його зробити виїмку в льоді, щоб мати надійну опору для ніг. Не слід освітлювати водопровідний колодязь відкритим вогнем щоб уникнути вибуху газів (метану й ін.). При необхідності потрібно користуватися електричним ліхтарем або прожектором з автоцистерни.
Установка автоцистерни на відкриту водойму. При використанні природних або штучних водойм необхідно мати на увазі, що чим менше буде висота усмоктування насоса, тим продуктивніше буде його робота. Якщо висота усмоктування складе 7-8 м або більше насос не буде забирати воду. Тому потрібно шукати місце з меншою висотою усмоктування або застосувати гідроелеватори. Але для запуску гідроелеваторів треба мати певний запас води у цистерні необхідний для заповнювання рукавів та насосу водою.
Якщо при використанні відкритої водойми можна обійтися одним усмоктувальним рукавом, то треба спочатку один його кінець приєднати до насосу, а інший до сітки, і після цього підняти рукав (за середину) і обережно опустити його у водойму. Якщо для усмоктувальної лінії потрібні два рукави, їх треба укласти на землю в тім місці, де повинна бути прокладена рукавна лінія, з'єднати за допомогою рукавних ключів між собою. До сітки необхідно прикріпити 10 метрову мотузку. Підготовану в такий спосіб лінію рукавів треба одним кінцем з'єднати з насосом, а інший кінець, обережно опустити у водойму.
Мотузку від сітки треба закріпити за який-небудь нерухомий предмет у водойми. Під рукав, у місці згину рукавної лінії необхідно покласти що-небудь м'яке. Рукавна лінія повинна лежати прямо або із плавними вигинами, тобто без гострих кутів.
Усмоктувальний рукав потрібно опустити у воду так, щоб сітка за можливістю не торкалася дна але й не перебувала занадто близько від поверхні води. Для нормальної роботи насоса верхня частина повинна бути занурена у воду на 50-60 см, щоб у місці занурення не утворилася воронка через яку у сітку не просмоктувалося повітря.
При користуванні природною водоймою взимку треба попередньо прорубати лід і очистити воду від шматочків льоду. Якщо в пожежну ополонку вставлена бочка з нижнім дном, то потрібно очистити її від снігу або гілок, оголити дно й вибити його.
Підготовляючись до роботи, водій, крім установки автоцистерни на водогінну мережу, зобов'язаний забрати воду з водойми в насос, відкривши кран газоструменевого вакуум-апарата. При відмові вакуум-апарата необхідно насос і усмоктувальний рукав залити водою із цистерни.
50
70
70
Малюнок 7. Етапи бойового розгортання:
а) підготовка до розгортання;
б) підготовка до розгортання АЦ (без встановлення її на вододжерело);
в) попереднє розгортання;
г) повне розгортання
Попереднє оперативне розгортання.
Ст.47 (ТСД у НС) «Попереднє розгортання підрозділу, який прибув на місце пожежі, проводиться у тому випадку, коли за зовнішніми ознаками пожежі (полум’я, дим) можна визначити напрям прокладання магістральної лінії або цей напрям вказаний особою, яку виділив КГП для зустрічі підрозділу.
Попереднє розгортання включає в себе:
виконання робіт, що передбачені статтею 46 цього Статуту;
прокладання магістральних рукавних ліній;
встановлення рукавних розгалужень, піднесення до рукавних розгалужень напірних пожежних рукавів, пожежних стволів, драбин та іншого пожежнотехнічного озброєння, необхідного для гасіння пожежі.»
Якщо на початку розвідки начальникові відомо, у якому напрямку треба прокладати магістральну лінію, то він може дати команду про попереднє розгортання.
Мета попереднього розгортання полягає в тім, щоб зосередити все технічне озброєння поблизу місця пожежі й забезпечити швидке розміщення сил і засобів на вихідні позиції.
У цьому випадку насос з'єднують із водогоном або встановлюють на відкритій водоймі (якщо підготовка до розгортання не була проведена), рукавні лінії прокладають у зазначеному напрямку, а розгалуження, драбини, ломовий інструмент і інше озброєння, зазначене начальником, підносять ближче до місця пожежі. Сюди ж підносять рукава для нарощування рукавної лінії при повному бойовому розгортанні.
Попереднє розгортання повинне бути закінчене в найкоротший строк.
Не можна вводити в дію прилади й засоби пожежогасіння й займати позиції до наказу начальника тому, що після з'ясування розмірів пожежі, його характеру й шляхів поширення може бути прийняти рішення про зміну первісного плану розміщення сил і засобів.
Особовий склад пожежної машини (водій та номери бойової обслуги) у процесі попереднього розгортання на складній пожежі встановлює розташування найближчого вододжерела й виконує підготовчі заходи щодо прокладки магістральної лінії від місця пожежі до вододжерела.
Повне розгортання. Ст. 48 (ТСД у НС) «Повне розгортання проводиться одразу після прибуття на місце пожежі, якщо під час оцінки обстановки можна одразу визначити вирішальний напрямок та позиції ствольників, а також після підготовки до розгортання, попереднього розгортання або за розпорядженням КГП».
Як правило, повне розгортання, тобто розміщення на вихідні позиції сил і засобів і приведення їх у бойову готовність, виконується по закінченні або в ході розвідки.
Але іноді обстановка пожежі буває настільки ясна, що попередньої розвідки не потрібно. Тоді начальник по приїзду на місце пожежі, по зовнішнім ознакам, може віддати наказ про негайне повне розгортання. У цьому випадку бійці зобов'язані одночасно виконати всі дії, що входять у попереднє розгортання та у підготовку до оперативного розгортання.
Повне оперативне розгортання повинне бути виконане в мінімально короткий строк. Тому всі пересування бійців при оперативному розгортанні виконуються тільки бігцем.
При оперативному розгортанні кожний боєць виконує самостійно або у взаємодії з іншим бійцем всі дії, передбачені табелем бойового розрахунку (додаток 6. ТСД у НС до ст.133)
Ствольщики виходять на вихідні позиції найкоротшими, зручними й найбільш безпечними шляхами (звичайно через вхідні двері й коридори). Якщо ж шляхи перепинені, наприклад, закриті двері, є ґрати на вікнах, завали та ін., то приймаються міри до усунення перешкод. Цю роботу в основному виконує пожежний № 2 та № 3. Якщо усунення перешкод вимагає значного часу і є можливість за допомогою драбин, мотузок і інших засобів проникнути на позиції через вікна або дах, то використають ці шляхи.
Поняття про рукавні лінії і їхній розрахунок. Успіх боротьби з пожежею в значній мірі залежить від того, наскільки швидко й правильно будуть прокладені лінії напірних рукавів, що постачають ствольщиків водою або піною.
Під рукавною лінією розуміються один або кілька з'єднаних між собою й з насосом напірних рукавів.
Рукавна лінія, що з'єднує насос із розгалуженням або безпосередньо зі стволом, називається магістральної. Рукавна лінія, що йде від розгалуження до ствола, називається робочої (або відгалуженої ).
Рукавні лінії, що йдуть від розгалуження до стволів, нумеруються. Якщо встати спиною до насоса, то права лінія, що йде від розгалуження, вважається № 1, центральна лінія - № 2, ліва № 3. Раніше патрубки на розгалужень фарбували у різні кольори: для першої лінії - червоний, для другий - синій і для третьої - жовтий.
Лінія рукавів може бути: 1) горизонтальною, коли вона прокладена безпосередньо по землі й підлозі; 2) вертикальною коли вона піднімається в поверхи або на дах будинку; 3) повзучою, коли вона прокладена по маршах сходів; 4) змішаною, коли при її прокладці застосовують два або три попередні способи. Щоб швидко й правильно прокласти рукавну лінію треба вміти швидко й вірно її розрахувати.
Довжину рукавної лінії розраховують залежно від місця й характеру її прокладки.
При прокладці горизонтальної лінії на кожні 10 погонні м. відстані потрібно близько 12 м рукавів. При прокладці вертикальної лінії на кожний поверх житлового будинку потрібно в середньому 5 м, а на кожний поверх виробничо-заводської будівлі 6-8 м рукавів. Для того щоб прокласти повзучу лінію буде потрібно 10 м рукавів на кожний поверх житлового будинку й 12-15 м - на кожний поверх виробничо-заводської будівлі.
Розглянемо на прикладі як проводиться розрахунок довжини рукавів. Автоцистерна встановлена на гідранті у відстані 90 м від палаючого трьохповерхового житлового будинку. Позиція першого ствола «Б» визначена в третьому поверсі будинку на відстані 7 м від площадки сходової клітки, причому по сходам прокладається повзуча лінія; відстань від розгалуження до входу - 5 м.
Позиція другого стволу «Б» - на горищі на відстані 1 м від слухового вікна, що перебуває в 1,5 м від карниза даху; рукавну лінію на дах піднімають по висувним сходам, установленої в 8 м від розгалуження.
Мал. 8. Види рукавних ліній:
1 - горизонтальна магістральна лінія; 2 - запасні рукави; 3 - розгалуження; 4 - перша відгалужена лінія; 5 - друга відгалужена лінія; 6 - третя відгалужена лінія.
Розрахунок здійснюється в такий спосіб. На прокладку магістральної лінії від автоцистерни до житлового будинку на відстань 90 м буде потрібно не менш шести рукавів «А» загальною розрахунковою довжиною 120 м (після неодноразових ремонтів рукава не бувають довжиною в 20 м). В ці 120 м. магістральної лінії входить резерв рукавної лінії в 10 м. До кінця цієї лінії треба приєднати розгалуження й від нього прокладати лінії рукавів «Б». Для першої лінії «Б» потрібно прокласти від розгалуження до входу - 5м рукавів, по сходам у третій поверх - 20 м, рахуючи по 10 м на другий і третій поверхи; від площадки сходової клітки до позиції стволу - 7 м; запас рукава для просування ствольщика - 10 м. Усього на першу лінію буде потрібно 42 м (5 + 20 + 7 + 10) або три рукави.
Для другої лінії «Б» буде потрібно прокласти від розгалуження до висувних сходів – 8 м рукавів; від підстави сходів до карниза даху - 15 м, рахуючи по 5 м на другий і третій поверхи й на горище, від карниза даху до слухового вікна - 1,5 м, від слухового вікна до позиції ствола -1 м. Усього буде потрібно 35,5 м (8+15+1,6+1) або два рукави, причому 14,5 м рукавів залишається в запасі на випадок пересування ствольщика. Таким чином, усього буде потрібно шість рукавів «А» діаметром 77 мм на магістральну лінію й п'ять рукавів «Б» діаметром 51 мм на дві розгалужені лінії.
Щоб не помилитися в розрахунку й більш-менш точно визначити, яку кількість рукавів буде потрібно прокласти в момент бойового розгортання, бійці повинні точно усвідомити завдання, отримане від начальника, урахувати дані розвідки й швидко орієнтуватися в навколишнім середовищі. Горизонтальні відстані треба вміти визначити на око, вертикальні - підрахувати в розумі.
Установлену розрахунком довжину рукавної лінії треба збільшити на один-два рукавів, щоб уникнути зайвих пробігів і зупинки насоса через недостачу рукавів на місці пожежі.
Загальні правила прокладки рукавні лінії. Лінію рукавів потрібно прокладати від насоса убік осередку пожежі, тому що це дає можливість мати поблизу місця пожежі запас рукавів. Можна прокладати рукава у зворотному напрямку, але в цих випадках на місці пожежі повинен бути залишений запас їх.
Прокладати треба тільки дійсно необхідну кількість рукавів для подачі води по найкоротшому шляху, тому що чим довше рукавна лінія, тим більше буде втрата напору води й, отже, тим коротше й слабкіше буде струмінь. Вибір найкоротшого шляху особливо важливий, якщо відчувається недолік рукавів або вони не можуть витримувати високого тиску.
Рукава варто прокладати головним чином по узбіччях доріг, у бордюрів тротуарів. Якщо доводиться укладати рукава поперек проїзної частини дороги, то їх треба захищати спеціальним містком або укладати дошки або жердини по обидва боки рукава.
При прокладці рукавів через забори, вікна й т.д. необхідно підкладати під них (на гострі краї) спеціальні сідла або, при відсутності їх, зігнутий шматок заліза, ганчірку, оберемок сіна й т.д. для того, щоб рукав не ламався, а плавно перегинався.
Збільшувати без потреби довжину лінії рукавів не треба. Тому, якщо можна, треба простягнути рукав в отвір у заборі або під ним на рівні землі, а не перекидати його через забір.
Якщо доводиться застосовувати нові й старі (що вже ремонтувалися) рукава, то нові потрібно прокладати безпосередньо біля насоса, бо вони краще витримають більш високий тиск води.
При прокладанні декількох рукавних ліній треба по можливості уникати їхнього перетинання, щоб не створювати зайві труднощі при маневруванні ними.
Рукавну лінію треба підводити до будинку перпендикулярно, по можливості уникаючи прокладки рукавів уздовж його, щоб не ушкодити їх у випадку скидання яких-небудь предметів під час розбирання.
Щоб забезпечити просування ствольщика вперед без зупинки, подачі води й нарощування рукавної лінії, потрібно залишати запас лінії у двох місцях: при вході в будинок (петлю загальною довжиною близько 10 м на випадок маневру автомобіля) і на позиції ствольщика (також близько 10 м).
Розгалуження варто встановлювати якнайближче до місця пожежі. При цьому необхідно, щоб: водій або пожежний № 4 у пожежного гідранта (під час забирання води безпосередньо від водогону) були по можливості в поле зору бійця, що обслуговує розгалуження; відстань від стіни до розгалуження має бути не менш 10 м; розгалуження не розташовувалося на проїзній частині дороги й не було ушкоджено вогнем і предметами, що скидають зверху з будинку.
Поблизу розгалуження завжди повинен перебувати запас із 2-3 рукавів «Б» (залежно від обстановки) для нарощування, якщо буде потреба нових ліній або заміни зіпсованих рукавів.
При прокладці рукавів треба уникати гострих, палаючих або тліючих предметів, кислот, а також хімічних речовин, що можуть ушкодити рукава.
Необхідно стежити, щоб прокладені рукава не були перекручені й не мали крутих перегинів; це створює додаткові опори для води й погіршує корисну дію струменя.
Неприпустимо ударяти гайками об камені й інші тверді предмети. При необхідності переміщення лінії кілька бійців повинні підняти її на плечі або руки й перенести в інше місце.
При вертикальному підйомі лінії на висоту необхідно закріпити її спеціальними рукавними затримками з розрахунку одна затримка на один рукав. Якщо затримок немає, треба прив'язати лінію мотузкою, накинувши на рукав петлю, але при цьому треба стежити, щоб петля не перетягала рукав і не впливала на пропуск води.
Під час сильних морозів при зовнішніх і відкритих пожежах варто прокладати тільки магістральні рукавні лінії, не застосовуючи розгалужень. Резервні магістральні лінія треба прокладати в першу чергу до стволів, які працюють на вирішальних напрямках, оберігаючи їх від підмокання. Засипати рукавні з'єднання снігом. Розгалуження по можливості встановлювати усередині будинку, а при зовнішній установці утеплювати їх. Уникати прокладання рукавних ліній на пожежних драбинах. Прокладку рукавних ліній по слизьких і зледенілих поверхнях вести з найбільшою обережністю.
По закінченні прокладки рукавів треба перевірити лінію, звернувши особливу увагу на щільність з'єднання гайок, і усунути всі перегини й спіралі. У потрібних місцях рукава треба додатково закріпити, а в місцях крутих перегинів підкласти сідла.
Прокладка рукавної лінії по внутрішнім сходам є найбільш раціональним способом прокладки рукавної лінії в сходовій клітці є підйом її між маршами сходів. Підняту між маршами рукавну лінію потрібно негайно закріпити рукавною затримкою. Якщо рукави підняті вище четвертого поверху, то варто закріпити лінію у двох або більше місцях. В старих будівлях, де між сходовими маршами є велика відстань, рукавну лінію доцільно прокладати за допомогою мотузки тобто розвідка піднявшись на потрібний поверх спускає вниз мотузку, до якої чіпляють рукавну лінію, і підіймають потім рукава в гору.
Повзучу лінію по маршах прокладають вручну. Закріплюючи кожну з'єднувальну голівку рукавною затримкою. Більш раціональний спосіб прокладки рукавних ліній це все ж таки вертикальний, при цьому досягається економія рукавів, вони не заважають рухатись пожежним та евакуйованим по сходах. Не заважають евакуації матеріальних цінностей. Як і в разі прокладки рукавів повзучою лінією, кожна голівка прикріпляється до конструкцій сходів рукавною затримкою.
На маршах сходів, а також у приміщеннях рукава варто прокладати ближче до стін, щоб уникнути крутих перегинів і не заважати руху. У приміщеннях треба прокладати переважно прогумовані, латексні або якщо їх немає найбільш міцні пенькові непрогумовані рукави.
Прокладка вертикальної рукавної ліній зовні будинку. Перед підйомом рукавної лінії необхідна кількість рукавів (у скатках) повинна перебувати поруч із приставними сходами. Лінію з одного-двох рукавів може підняти один боєць. Для цього він повинен пропустити рукав із правої сторони й перекинути ствол через ліве плече. Якщо треба підняти лінію великої довжини на більшу висоту, то кожний наступний рукав піднімають інші бійці. У цьому випадку робиться петля з рукава й перекидається через праве (або ліве) плече. Можна закріпити рукав на плечі за допомогою мотузкової петлі. Якщо висота підйому значна, то бійці, що раніше піднялися на гору, спускають мотузку вниз. На мотузці виконується петля, якою охоплюється головка рукава, в неї протягається рукав, після чого вона засмикується і потім рятувальники, що перебувають на горі, починають підйом рукавної лінії на гору. Один рятувальник залишається внизу і контролює процес розмотування рукавів із скаток.
Підняту нагору лінію треба негайно закріпити однією чи двома рукавними затримками за жолоб, підвіконня й т.п.; у місці згину підкласти сідло. Якщо лінія піднімалася по драбині рятувальником, то потрібно зняти лінію з драбини й закріпити на деякій відстані від неї.
Рукав зі стволом можна також підняти на більшу висоту за допомогою рятувальної мотузки.
При вертикальному спуску та підйомі рукавних ліній, а також інструменту треба стежити, щоб під ними не було людей. Не можна піднімати суху рукавну лінію на собі вище четвертого поверху. Прокладати рукавні лінії по зледенілим поверхням необхідно з максимальною обережністю. Установлені сходи повинні мати надійну опору й добре зміцнюватися.
Оперативне розгортання для подачі піни. Оперативне розгортання залежить від виду застосовуваної піни (низької, середньої чи високої кратності). Від цього визначається яким прибором вона буде утворюватися і скільки рятувальників потрібно для утримання прибору на бойовій позиції.
При використанні хімічної піни рукавну лінію збирають з таким розрахунком, щоби довжина пінної лінії була не більше чотирьох рукавів до пінного генератора. Необхідно враховувати, що кількість піногенераторів, роботу яких може забезпечити насос, залежить від типу насосу. Стандартний ПН-40 У може задіяти не більше як 5 шт. ГПС-600.
Для безперебійної роботи піногенератора до автоцистерни може бути приставлена додаткова ємність з піноутворювачем, подавання піноутворювача до ємності проходить через пінозмішувач, у якому передбачений спеціальний штуцер до якого приєднується спеціальний шланг, що є в комплекті кожної автоцистерни.
Заходи безпеки. Під час оперативного розгортання необхідно дотримуватись заходів безпеки. У задимлених приміщеннях та в підвалах слід працювати з застосуванням індивідуальних засобів захисту органів дихання АСП-2, Р-30 і пам’ятати про те, що звичайні загальновійськові протигази зовсім не пристосовані до роботи в умовах де утворюється вуглекислий газ. За можливістю до загальновійськового протигазу приєднується гопкалітовий патрон.
Велика обережність потрібна при просуванні по дахах високих будинків, особливо коли дах зледенілий. Якщо треба здійнятися на ковзан даху, то для пересування по даху існує кілька способів. До ковзана залізного даху можна здійнятися, тримаючись за крайку поздовжнього гребеня. При цьому безпечніше пересуватися боком, на зігнутій лівій або правій нозі. Якщо залізна покрівля дуже крута й слизька, то при пересуванні до ковзана можна, в крайньому випадку, використати сокиру. Повернену киркою вниз сокиру треба взяти за кінець сокирища й устромити в дах біля гребеня, якнайдалі від себе, щоб на всьому шляху зробити менше пробоїн. Підтягшись, треба лягти на бік для створення більшої площі зіткнення з дахом, узятися лівою рукою за гребінь, а правої звільнити сокиру й знову встромити його вище себе. Для такого пересування доцільно мати дві сокири - по одній в кожній руці. По толевому і битумно-картонному (рубероидному) дахах, якщо вони мають на поздовжніх стиках аркушів дерев'яні планки, тримаючись за останні, можна здійнятися до ковзана. При відсутності планок користуються також сокирою.
Підйом до ковзана по металочерепичному даху складніше. Такі дахи звичайно роблять крутіше, ніж з інших матеріалів, і їхня поверхня буває слизька, тому на них треба підніматися до ковзана за допомогою мотузки. Зробивши на мотузці ковзну петлю, потрібно спробувати накинути її на димар або на трубу витяжної вентиляції (у накиданні петлі бійці повинні заздалегідь тренуватися в підходящій обстановці). Можна застосувати також інший спосіб закріплення мотузки. Прив'язавши до її кінця сокири або інший вантаж, треба закинути його нагору так, щоб вона охопила яку-небудь виступаючу частину даху, наприклад, димову або витяжну трубу, щоглу для антени й т.п. Для того щоб мотузка із сокирою спустилася вниз по іншу сторону - охопленого виступу, треба її трясти й підкидати нагору.
Якщо за допомогою мотузки не вдається здійнятися на крутий металочерепичний дах, необхідно вдатися до сокири й здійснювати підйом на гору таким самим способом, як і по металевому даху.
Якщо зазначеними способами не вдається досягти ковзана даху, то варто використати висувну й штурмову драбини. Стоячи на висувній драбині підняти штурмівку у вертикальне положення башмаками вниз, гаком на себе й потім обережно опустити її на дах. Якщо дах має рівну поверхню, то штурмівку можна просунути нагору. Нижній кінець її потрібно зміцнити так, щоб він опирався в тятиву добре закріпленої висувної драбини. Якщо за допомогою однієї штурмівки здійнятися на ковзан не можна, треба взяти із собою ще одну штурмівку, здійнятися до верхньої частини першої штурмівки й накинути другу на ковзан, гаком униз. Здійнявшись на ковзан, варто міцно зміцнити гак сходів, при необхідності вбивши його зуби в дах, а потім по верхнім сходам спуститися вниз і з'єднати її з нижньою штурмівкою способом, зазначеним на прикладеному малюнку.
Мал. 9.Використання двох штурмівок при підйомі на дах.
Як уже було сказано вище, пересування по даху вимагає особливої обережності. Пересуватися уздовж будинку найкраще по ковзану даху або за жолобом і парапетом, а не по середині даху. Якщо дах обмерзнув, то по ковзану варто пересуватися на колінах, а не крокуючи.
При спуску й пересуванні по крутому даху треба прив'язати до себе мотузку за кільце на поясі, яке повернути так, щоб кільце виявилося на спині. Інший кінець мотузки прив'язують до труби, чи до якогось виступу, решетуванню або до кроквяної ноги.
При піднятті на залізний дах або спуску з її за якимись потребами треба впиратися ногами в жолоб. При цьому необхідно стежити за тим, щоб ноги не перебували в місцях з'єднання аркушів заліза, а впиралися в гаки, що підтримують жолоб або біля них. Якщо в жолобі є лід, то треба попередньо вирубати його.
Проникати на горище треба в першу чергу по внутрішнім сходам. Якщо ж це з якої-небудь причини неможливо, треба використати шлях через дах.
Як правило, проникати на горище з боку даху треба через найближче слухове вікно, попередньо відчинивши стулки рами. Якщо стулки не відкриваються, треба їх розкрити за допомогою сокири або універсального гака. Якщо плетіння рами глухі, необхідно вийняти всю раму, а в крайньому випадку вибити плетіння.
При неможливості пробратися на горище через слухове вікно, варто розкрити частину даху ближче до карниза для того, щоб покрівля виявилася на рівні грудей бійця, що перебуває в зробленому отворі. Практично місце розкриття даху повинно відстояти від карниза на відстані приблизно 1-1,5 м.
Робота в підвальних приміщеннях. Перед тим, як спуститися в підвал, треба довідатися, як він розташований, які приміщення в ньому є, що в них зберігається, як улаштовані входи й сходи. Спускаючись у задимлений підвал, варто взяти із собою електричний ліхтар і прив'язати до кільця пояса мотузку, інший кінець якої повинен тримати хто-небудь із бійців, що залишилися нагорі. Опускатися необхідно швидко й рішуче, але обережно. При ознаках горіння розвідка іде з рукавною лінією. Тому у такому випадку мотузку прив’язувати до поясу потреби не має. При дуже поганій видимості через дим і темряву рекомендується рухатися, пригинаючись до підлоги. Опускаючись із рукавною лінією, треба рукав обернути навколо себе через плече, а ствол тримати в руках. Спустившись зі сходів, треба пересуватися, приймаючи до уваги обстановку, тобто зігнувшись або на весь зріст, залежно від концентрації диму. У випадку появи слабості, сильного серцебиття потрібно негайно дати сигнал про небезпеку будь-яким способом і потім постаратися вийти всій ланці ГДЗС із підвалу назовні.
При неможливості проникнути в підвал через звичайний вхід, користуються, при можливості, іншими шляхами, якщо є вікна димовидалення, то пробують проникнути в підвал через них. При проникненні в підвал через вікна, щоб уникнути травмування, використовують для спуску сходи-ціпок або мотузку.