§5. Порядок проведення аварійно-рятувальних робіт на зруйнованих спорудах, із колодязів підземних комунікацій.
Основні положення порядку організації і проведення рятувальних робіт на зруйнованих спорудах.
Рятувальні та аварійно – відновлювальні роботи, які нерідко називають невідкладними, в осередках ураження при виробничих аваріях та в районах стихійних лих проводяться з метою:
спасіння людей та надання допомоги ураженим;
локалізація стихійних лих та виробничих аварій;
усунення ушкоджень, що заважають веденню рятувальних робіт;
створити умови для наступного проведення відновлювальних робіт на об’єктах господарювання.
Рятувальні роботи під час їх проведення в осередках стихійних лих чи виробничих аварій мають ряд особливостей як за складом, так і за способами їх здійснення і в основному є інженерними.
Інженерно-рятувальні роботи поєднують в собі:
інженерну розвідку району стихійного лиха та осередків виробничих аварій, а також маршруту прямування до них;
гасіння пожеж та рятування людей із ушкоджених, загазованих та палаючих будівель;
пошук потерпілих людей та вилучення їх з допомогою інженерної техніки з завалів, порушених та палаючих будинків, засипаних, залитих споруд, загазованих приміщень;
пошук та рятування потопаючих (під час повені, затопленнях та селевих потоків );
відкривання завалених підвальних, інших приміщень; рятування людей, що там знаходяться (під час ураганів, пожеж, виробничих аварій на хімічних, нафтопереробних та інших підприємствах пожежонебезпечного та вибухонебезпечного виробництва);
надання першої медичної долікарняної допомоги потерпілим та евакуація їх в лікарські заклади;
вивід (вивіз) населення з небезпечних місць в безпечні райони;
санітарна обробка уражених та обеззаражування їх одягу;
обеззаражування території, споруд, транспорту, техніки під час епідемій, епізоотій, виробничих аварій на підприємствах хімічної, біологічної та атомної промисловості ( або їх науково-дослідницьких та складських об’єктах);
доставка постраждалим питної води, продуктів харчування й одягу;
забезпечення постраждалих палатками, земляними, надувними та іншими тимчасовими спорудами;
розшук та рятування тварин, збір, охорона матеріальних цінностей та важливих об’єктів;
блокування та охорона території з метою забезпечення карантинних і інших заходів;
впізнання, облік та поховання загиблих в установленому порядку;
До складу аварійно-рятувальних робіт під час ліквідації наслідків стихійних лих та виробничих аварій входить:
короткострокове відновлення автомобільних та залізничних шляхів, в тому числі мостів та інших шляхових споруд для забезпечення пересування рятівників в райони стихійних лих, в осередки виробничих аварій;
улаштування колонних шляхів, влаштування проїздів в завалах та на заражених СДОР дільницях;
локалізація аварій на газових, енергетичних, каналізаційних та технологічних магістралях, на водомережах, що виникли під час виробничих аварій та стихійних лих;
короткострокове відновлення пошкоджених ліній зв’язку, електропостачання та комунально-енергетичних ліній з метою забезпечення рятувальних робіт ( в тому числі для освітлення дільниць рятувальних робіт у нічний час);
закріплення або обвалювання нестійких конструкцій, що загрожують обвалом чи заважають безпечному руху та проведенню аварійно-рятувальних робіт. З метою усунення в подальшому небезпеки, обвалювання пошкоджених споруд здійснюється по рішенню керівника аварійно-рятувальних робіт. Створюються умови для наступного проведення відновлювальних робіт на об’єктах, яким нанесено збиток під час лиха, а також з метою відновлення життєдіяльності населених пунктів та роботи об’єктів народного господарства;
тимчасове улаштування водозабору та очищення води;
роботи з консервації пошкоджених будинків та споруд, відновлювання яких (із-за недостачі сил та засобів або за іншими причинами) відкладається на інший час;
надання допомоги в проведенні тимчасових відновлювальних робіт на об’єктах господарювання.
Оцінка обстановки на місці події з метою виявлення реальної і потенційної загрози потерпілим.
Рятувальні та аварійні - відновлювальні роботи являють собою єдине ціле та проводяться одночасно, а інколи аварійно-рятувальні роботи випереджають рятувальні з метою їх забезпечення.
Основна характерна особливість рятувальних робіт під час ліквідації стихійних лих та крупних виробничих аварій – пошук потерпілих та вилучення їх з під завалів, уламків палаючих, загазованих та напівзруйнованих будинків.
Рятувальні та аварійно-відновлювальні роботи повинні розгортатися негайно з прибуттям рятівників в осередок аварії або стихійного лиха одночасно з проведенням розвідки. Ці роботи повинні виконуватися безперервно вдень та вночі, в любу погоду, в умовах руйнації, пожеж, забруднення місцевості та атмосфери а також при інших не благодійних умовах.
Ввід рятівників та забезпечення підходу до об’єкту та місцям проведення робіт на призначеній дільниці, в тому числі улаштування проїздів в завалах, проводиться їх власними силами та засобами. Ланки розвідки, перебуваючи по переду, проводять рекогносцировку маршруту, встановлюють характер руйнувань та шляхи їх об’їзду.
Одночасно з метою уточнення ситуації та прискорення розгортання рятувальних робіт на об’єкті, до нього направляються пішим порядком розвідувальні ланки та ланки з спорядженням для локалізації аварій, а при необхідності – носильні ланки рятувальних груп.
До підходу рятівників та засобів механізації розвідка на ділянках робот встановлює характер зараження сильно діючими отруйними речовинами (під час виробничих аварій), оглядає завали від руйнації та стан людей, що перебувають в завалах. Аварійно-технічні ланки встановлюють місця та характер аварій на комунально-енергетичних мережах та технологічних лініях, проводять на них аварійно-відновлювальні роботи. Ланки, що мають у своєму розпорядженні медичні ноші, розшукують уражених в завалах, зруйнованих та пошкоджених будинках та разом з санітарами надають їм першу медичну допомогу.
Ланки оснащені засобами механізації в зонах середніх, сильних, та повного руйнування в першу чергу організують роботи по влаштуванню проїздів та проходів до місць аварій, пошкодженим та руйнованим будинкам і спорудам, де можуть знаходитись люди, а також забезпечують проїзд вантажних та санітарних машин для евакуації потерпілих. При влаштування проїздів бульдозерним ланкам намічається напрямок руху, встановлюється порядок та послідовність їх дій та строки виконання робіт. При висоті завалів менше одного метра, проїзд влаштовується поверх завалу шляхом трамбування та ущільнення будівельного сміття, при висоті вище одного метру – завали розбираються. Ширина розчищеної проїзної частини для руху транспорту в одному напрямку складає мінімум 3.0 при цьому радіус розвороту повинен дорівнювати 10 м при висоті окремих елементів неармованих уламків до 20 см. Якщо необхідно влаштувати роз’їзди для руху зустрічних машин, то влаштовуються кожні 200-250 м додаткові площадки шириною 2.5 – 3.0 м довжиною 12-15 м. Ширина влаштованої в завалах дворядної проїзної частини повинна складати 6,0 - 6,5 м.
Ланки з переносними установками пожежогасіння та первинними засобами пожежогасіння, рухаючись у складі колони за розвідкою, виходять на дільницю (об’єкт) роботи, локалізують та тушать пожежі, перш за все в тих місцях, де знаходяться люди, а також пожежі, що загрожують рятівникам та ті, що виникаючі поблизу завалів. Забезпечують вивід постраждалих та винос потерпілих до місць завантаження їх на транспорт. Пожежні машини та інші засоби пожежогасіння розгортаються на позиціях, що по можливості виключають їх часте пересування з метою забезпечення виконання основного завдання. Рукавні лінії прокладаються до осередку пожежі в залежності від наявності джерел води за напрямками, що забезпечують їх збереженість та з урахуванням можливості маневрування стволами.
В місцях перетинання рукавних ліній з транспортними комунікаціями влаштовуються проїзди машин через рукава. За необхідністю частина засобів використовується для перекачування води з віддалених джерел водопостачання.
Роботи з рятування людей з палаючих будинків ланки пожежогасіння проводять разом з рятівниками. Керівником робіт у цих випадках є керівник ланки пожежогасіння.
У разі виникнення зони суцільних пожеж основними силами та засобами пожежогасіння утворюються проходи для забезпечення колонних шляхів рятувальників та населення, що покидає небезпечний район.
За необхідністю, одночасно з евакуацією потерпілих, приймається рішення про організацію виводу всього населення із зони лиха. Проводиться це по коротшим маршрутам з урахуванням напрямку вітру та безпеки.
Роботи, пов’язані з рятуванням людей, проводяться постійно до повного їх завершення. При необхідності організовується зміна та відпочинок рятівників, харчування їх на місці проведення робіт або в встановлених районах. Порядок зміни встановлює начальник, який в залежності від зараженості об’єкту, обстановки на місці робіт, норми часу перебування у захисних костюмах та протигазах, температури навколишнього середовища, встановлює час зміни та організацію її проведення.
З метою забезпечення постійного ведення рятувальних робіт зміна рятівників проводиться безпосередньо на робочих місцях. Техніку підрозділів, що змінюються при необхідності залишають прибулим на зміну. На час зміни старшим на дільниці (об’єкті) робот призначається командир змінного формування. Після завершення виконання завдання рятівники розміщуються в відведеному для них районі для підготовки до наступних дій.
Причиною руйнування будівель, споруд та утворення завалів можуть стати:
природні стихійні лиха (землетрус, повінь, цунамі, ураган, буря, зсув ґрунту, селеві потоки);
вплив природних факторів, що приводять до старіння і корозії матеріалів (атмосферна волога, ґрунтові води, просадні ґрунти, різкі зміни температури повітря);
помилки на стадії проектування і будівництва, порушення правил експлуатації об'єкта, воєнні дії.
Ступінь руйнування будівель та споруд залежить від сили фактора, що руйнує, тривалості його впливу, сейсмічної стійкості конструкцій, якості будівництва, ступеня зносу (старіння) будівель.
Завалом називається хаотичне накопичення будівельних матеріалів і конструкцій, технологічного устаткування, санітарно-технічних пристроїв, меблів, домашніх речей, каміння.
Залізобетонні завали складаються з уламків залізобетонних, бетонних, металевих і дерев'яних конструкцій, уламків цегельної кладки, елементів технологічного устаткування. Вони характеризуються наявністю великої кількості великих елементів, найчастіше з'єднаних між собою, порожнеч і хитких елементів.
Цегельні завали складаються з цегельних брил, битої цегли, штукатурки, уламків залізобетонних, металевих, дерев'яних конструкцій. Вони характеризуються великою щільністю, відсутністю великих, як правило, елементів і порожнеч.
Класифікація завалів:
В залежності від ступеню пошкодження будівель утворюються завали, які являють собою купу уламків будівельних конструкцій, обладнання, меблів та інженерних комунікацій. Зовнішня форма та ознаки дозволяють класифікувати їх. Класифікація завалів дає можливість заздалегідь розробити стандартний план основних дій рятувальників. В залежності від елементів пошкоджень завали можна класифікувати наступним чином:
Завали приміщень - приміщення в цілому лишаються не ушкодженими, але підходи до них зруйновано. Такий тип завалів може зустрічатися на кожному поверсі пошкодженої будівлі. В цих приміщеннях можуть знаходитися люди які потребують допомоги.
Завали вдарених приміщень – приміщення отримують пошкодження при яких частково руйнуються стіни, стеля, перетинки уламки яких знаходяться повністю, або частково у вдареному приміщенні.
Завали засипаних приміщень – приміщення засипаються уламками коли стеля не витримує додаткової ваги у вигляді уламків, які падають зверху. Матеріал засипки може складатися з уламків цегли, уламків стін уламків плит, елементів меблів та обладнання.
Завали з конструкцій які можуть сунутися – приміщення завалюється великими уламками плит які мають досить велику площу. На ній розташовуються уламки конструкцій які можуть зсуватися вниз.
Завали з нашарувань – такий вид завалу виникає коли крупно габаритні конструкції стін, перекриттів при руйнуванні накладаються одне на одне. При цьому між шарами можуть знаходитися дрібні уламки, меблі, обладнання.
Завали навколо будівлі – при руйнуванні зовнішніх стін можуть утворюватися завали навколо будівель з зовнішньої сторони.
Утворення завалів супроводжується ушкодженням електричних, теплових, газових, сантехнічних і інших систем. Це створює загрозу виникнення пожеж, вибухів, затоплень, уражень електричним струмом.
Особливо небезпечні завали промислових будівель, у яких знаходяться в технологічному процесі або зберігаються небезпечні речовини. Руйнування будівель і утворення завалів звичайно супроводжується блокуванням, травмуванням і загибеллю людей. Потерпілі можуть знаходитися у верхній, середній, нижній частині завалу, у завалених підвалах, підземних захисних спорудах й у приміщеннях перших поверхів. В окремих випадках вони можуть залишатися на різних поверхах частково зруйнованих приміщень, у нішах і порожнечах, на дахах.
Маршрут руху вибирається з урахуванням найкоротшої відстані від спеціального автомобіля до місця роботи, при цьому треба впевнитися у відсутності хитливих елементів і додаткових перешкод на шляху.
При пересуванні в безпосередній близькості від завалу особливу увагу варто приділяти уцілілим фрагментам будівель, оскільки вони являють собою підвищену небезпеку. Це зв'язано з можливістю їхнього раптового обвалення. Не меншу небезпеку таять у собі ушкоджені системи комунального господарства. В окремих випадках існує погроза пожежонебезпеки чи вибухонебезпечності або отруєння.
При русі по поверхні завалу вибирають оптимальний і безпечний маршрут. Особливу увагу приділяють вибору місця постановки ніг. Ступати слід тільки на надійно лежачі предмети. У ряді випадків варто прибрати з дороги залишки будівель, дошки, труби, арматуру. Пересуватися в умовах завалу, заходити в зруйновані будинки, знаходитися поблизу їх без необхідності не можна. Під час роботи на завалах забороняється пригати, опускати на нього важкі елементи конструкцій. Це може викликати травмування рятувальників і створити додаткову погрозу здоров'ю і життю потерпілих. У тих випадках, коли в зоні проведення аварійно-рятувальних робіт залишилися частково зруйновані будівлі, необхідно надати допомогу людям, що знаходяться в них. Для цього рятувальники повинні оцінити надійність будівель, визначити способи пересування, способи вилучення й евакуації потерпілих.
Ведення інженерно-рятувальних та аварійно-поновлювальних робіт в осередках аварій та районах стихійних лих пов’язано з небезпекою. Масові руйнування та пожежі, обвали напівзруйнованих будинків, затоплення, а також погіршення санітарно-епідеміологічних умов територій утворюють важкі умови для працюючих. Тому рятівник повинен заздалегідь знати характерні особливості очікуваних дій, порядок проведення робіт та правила охорони праці.
Основні дії та вимоги безпеки праці під час роботи в зруйнованих спорудах:
конструкції будинків та споруд, що загрожують обвалом закріплюють або обрушують;
- рятувальники, що приймають участь у роботах по обвалюванню конструкцій повинні бути одягнуті в спеціальний одяг, мати закрите взуття, брезентові рукавички, а також каски з м’яким підшоломником;
- для забезпечення безпеки під час виконання робіт пересування особового складу та техніки, евакуація потерпілих та населення здійснюється по розвіданим, безпечним та означеним шляхам. Небезпечні місця огороджують і поблизу їх виставляють добре висвітлені попереджувальні знаки або комендантські пости.
- встановлюються необхідні режимні заходи, забезпечується огородження ділянки робіт, охорона та спостерігачі, вивішуються оголошення про заборону доступу стороннім особам;
- керівник ділянки робіт, якщо на ділянці є газові, водогоні, електричні, каналізаційні та інш. мережі, повинен узгодити свої дії з відповідними комунальними службами з метою їх захисту від можливих пошкоджень та руйнування;
- дотримуватися правил безпеки при роботі з інструментом, допускати до роботи різними інструментами осіб, що мають відповідний кваліфікаційний рівень та пройшли попередню підготовку;
- під час роботи з підйомним краном крановик та стропальник повинні особисто перевірити, що в зоні дії крана немає людей, що вантаж не зачепить нестійкі конструкції;
- під час огляду зруйнованих будинків та споруд підходити до них треба з менш небезпечного боку, забороняється під час огляду використовувати факели або гасові лампи;
- під час влаштування котлованів в завалах треба забезпечити стійкість укосів, забороняється влаштування лазів-проходів в завалах без встановлювання кріплення;
- під час робіт в умовах коли недостатньо світла, вжити заходи щодо освітлення місця робіт, а також шляхів по яким буде здійснюватися рух людей та техніки;
- для електроживлення освітлювачів забороняється використовувати електромережу зруйнованих будівель, для цього повинна використовуватися тимчасова мережа, або використовуються акумуляторні ліхтарі;
- під час роботи в будинках з наявністю газу забороняється палити, встановлювати наявність газу відкритим вогнем;
- під час відновлювання роботи електричних мереж приймати заходи щодо захисту людей від ураження електричним струмом;
- призначений для виконання вибухових робіт особовий склад повинен знати вибухові речовини та засоби їх підриву, їх властивості та правила користування ними, порядок виконання робіт та заходи безпеки;
- рятівників на час проведення аварійно-відновлювальних робіт забезпечують індивідуальними засобами захисту для роботи в зараженому та загазованому середовищі, а також кишеньковими індивідуальними аптечками, перев’язочними пакетами;
- під час гасіння пожеж та під час роботи в зоні задимлення рятівників забезпечують касками, та протигазами з гопкалітовими патронами;
- під час роботи в зонах забруднених СДОР та в умовах пожеж необхідно дотримуватися наступних строків перебування людей в захисному одязі в сонячну погоду: при температурі від + 20 до +24 до 40-50 хв.; від +15 до + 19 до 2 год., нижче + 15 від 3 год. та більше. В хмарну погоду строки постійного перебування в захисному одязі збільшуються в 2-3 рази;
- під час роботи в зоні зараженій радіаційним забрудненням слідкують за тим, щоб особовий склад не отримав великої дози радіації;
- після закінчення роботи на території забрудненій СДОР, бактеріологічними, хімічними, радіоактивними речовинами весь особовий склад повинен пройти обробку.
Види робіт |
Трудомісткість |
Діставання дерев’яних елементів і конструкцій вручну |
10,34 чол./гол. |
Розбір завалу екскаватором, що оснащений зворотною лопатою |
0,92 маш./год. |
Розчищення завалу бульдозером |
0,66 маш./год. |
Підкоп. В завалах, що утворилися при руйнуванні особливо панельних будівель, утворюються порожнечі значних розмірів. Ці порожнечі використовуються при просуванні рятувальників в завал, якщо велика конструкція заважає просуванню під нею роблять спробу зробити підкоп за наступними правилами:
просуватися вперед потрібно обережно (не при підніматися не тиснути на стіни та склепіння, не висмикувати уламки);
стіни та склепіння підкопу необхідно надійно укріпити;
при виготовленні підкопу один рятувальник знаходиться в середині, а другий зовні, він слідкує за конструкціями та підтримує зв’язок з першим рятувальником, через деякий час вони міняються місцями.
Пролом стіни. Виконується у тих випадках коли розбирання завалу може завдати шкоди постраждалому. Стінові проломи виконуються з урахуванням наступних правил:
розміри стінових проломів повинні бути мінімально припустимими (щоб пройшли ноші з постраждалим);
стінові проломи проводити в не опірних стінах;
стінові проломи робити як змога нижче до підлоги;
використовуються існуючі порожнечі та пройми в стінах;
стінові проломи виконують у вигляді зводу.
При виготовленні пролому в цегляній кладці спочатку намічають місце проведення пролому, а потім по черзі прибирають цеглу. При виготовленні пролому в бетонній стіні спочатку пробивають перфоратором отвори в стіні, зрізують арматуру, а потім загинають її на зовні.
Проломи стелі. Виконуються в тих випадках коли збереглися плити перекриття, а в нижньому приміщенні знаходяться люди які потребують допомоги. Проломи стелі виконуються з урахуванням наступних правил:
місце виготовлення пролому потрібно, за можливістю, узгодити з постраждалими;
пролом виконувати ближче до опірних стін (10-30 см від стіни), краще в куті приміщення;
при виготовленні пролому важливо не ушкодити опірні елементи (балки, ригелі, тощо);
розміри проломів повинні бути мінімально припустимими (щоб можливо було підняти ноші з закріпленим на них постраждалим), але як правило, у закінченому вигляді, отвір повинен мати прямокутну форму 75х45 см.;
перед виготовленням пролому зірвати підлогу з того місця де буде виконуватися пролом;
арматура яка лишилася при пробиванні залізобетонної бетонної селі згинається нагору.
Малюнок 45. Виконування отвору в стелі.
Траншея. Виконується при розбиранні завалу вручну зовні будинку для проникнення до стіни. Траншею потрібно виконувати з дотриманням наступних правил:
траншею починають робити з краю завалу на рівні землі;
стінки траншеї обшивають у випадках коли є загроза зсуву землі або будівельного сміття в траншею;
для обшивання стінок траншеї використовують дошки, уламки меблів, двері тощо які знаходяться на місці аварії;
уламки які знаходяться вище траншеї необхідно прибрати;
після підходу до стіни, за допомогою інструменту робиться отвір (у закінченому вигляді він повинен мати розміри 70х45 см), через який є можливість подати ноші з постраждалим. Перед початком робіт необхідно приблизно встановити приблизну товщину муру, щоб до розміру 70х45 см додати додатково по третині від приблизної товщини муру, бо під час виконання отвору він однозначно звузиться;
після закінчення робіт по наданню допомоги постраждалим вхід у траншею загородити.
Малюнок 46. Приблизний вигляд траншеї.
Малюнок 47. Приблизний вигляд готового отвору у мурі із зазначеними розмірами.
Шахти. Шахти виконуються тоді коли стінові проломи вище рівня землі неможливі. Для визволення постраждалих потрібно шахти відривати нижче рівня руйнування. Розмітка місця виконання шахти визначається в залежності від місця виготовлення стінового пролому. Шахту потрібно виконувати з дотриманням наступних правил:
Якщо шахта викопується в ручну:
викопати шахту на глибину 1 метр після чого стінки закріпити дощатими щитами;
углибити шахту ще на 1 метр стінки також укріпити дощатими щитами;
глибина шахти повинна співпадати з нижнім краєм стінового пролому, за можливістю глибину слід зробити небагато більшою (приблизно на 40 – 50 см) у зв’язку з тим, що особовому складу, який працює інструментом в шахті можливо було зручно стояти. Робота лежачи з інструментом відбирає багато зусиль і потребує частої зміни працюючої групи, що затримує виконання завдання.
Малюнок 48. Приблизна схема шахти.
Якщо шахта викопується за допомогою екскаватора шахта викопується на потрібну глибину, після чого стінки шахти обшиваються дощатими щитами.
В залежності від обстановки та виду завалів шахта може комбінуватися зі штольнею.
Штольня. Проходка штольні виконується тоді коли в завалі немає пустот, або коли висота завалу велика. Штольня відрізняється від підкопу тим, що уламки виносяться назовні та захищається від обвалень верхня частина за допомогою щитів. Штольні виконують за дотриманням наступних правил:
Малюнок 49. Приблизна схема шахти та штольні.
в якості опірних елементів виступають так звані „ дверні короби ”;
відстань між „ дверними коробами ” залежить від розмірів уламків та товщини дощок, але не більше ніж 1 метр. Крім того, на відстань між «коробами» впливає розмір уламків завалу - чим дрібніше уламки тим густіше вони встановлюються;
простір між „ дверними коробами ” обшивається дошками з боків та зверху. При цьому слід пам’ятати, що зверху повинні застосовуватись дошки 40-50 мм, які привезено на місце робіт. Вони не повинні мати на собі сліди механічних ушкоджень від важких будівельних матеріалів, бо повинні утримати велику вагу будівельного сміття, що давить згори. Боки можуть бути захищені дошками, щитами, які знайдено на місці робіт;
Порядок виготовлення штольні:
Елементи проходки штольні можуть бути як круглі так і квадратні на кінці загострені. Спочатку в уламки забиваються елементи проходки на певну глибину, потім встановлюється перший „ дверний короб ”. Короб виготовлюється з дерев’яної стойки діаметром 10-12 см. Поверх стойок закріплюється дошка не менше 50 мм з метою витримати велике навантаження
Малюнок 49 Типовий элемент кріплення
Малюнок 50. Вид збоку ( розтин). Варіант улаштування кріплення в штольні, що прокладається у завалі:
1 - клин; 2 – стойка діаметром 10-12 см; 3 – верхня перемичка 50 мм; 4 - будівельна скоба; 5 – елемент проходки - дошка 50 мм; 6 - распор; 7 - тіло завалу.
Після чого елементи проходки забиваються далі, уламки прибираються та встановлюється другий „дверний короб ”. Потім елементи першої проходки забиваються на повну глибину і встановлюється третій „дверний короб”. Потім починають забивати елементи другої проходки які послідовно підкріплюють „дверними коробами”. Уламки які потрапляють у штольню при її проходці прибираються назовні. Виготовлення штольні потребує багато часу та сил, ресурсів - тому їх роблять коли неможливо дістатися до постраждалого в інший спосіб.
Після того як рятувальники проникли в завал, приступають до визволення постраждалого. Насамперед від нього прибирають все, що заважає, при цьому дрібні уламки та сипучий матеріал прибирають вручну, щоб не завдати шкоду постраждалому. В першу чергу звільняють голову та верхню частину тіла. Вилучати постраждалого з під уламків треба обережно, намагатися утримувати єдиним блоком голову-шию-хребет-таз, пошкоджену частину тіла потрібно тримати окремо, для цього виділяється окремий рятувальник. Невідкладна медична допомога надається постраждалому в залежності від його стану та можливості надати допомогу в самому завалі. Якщо можливість дозволяє то допомога надається в завалі перед вилученням його, якщо простору для роботи в завалі не вистачає - одразу після вилучення. Першу медичну допомогу на місці ураження надають рятувальники та медичні працівники які входять у склад рятувальних підрозділів, або самі постраждалі в порядку само- та взаємодопомоги. Невідкладна медична допомога обмежується наступними діями:
зупинка кровотечі;
профілактика синдрому роздавлювання;
транспортна іммобілізація;
реанімаційні дії (відновлення дихання та серцебиття);
відігрівання відморожених ділянок тіла;
введення знеболювання.
Після надання невідкладної медичної допомоги постраждалого транспортують до пункту надання медичної допомоги.
Способи звільнення, фіксації та евакуації потерпілих з-під уламків будівельних конструкцій. Заходи безпеки праці під час проведення робіт на зруйнованих спорудах.
На початковому етапі розвідка співпадає з пошуком постраждалих. Основне правило пошуку постраждалих є «ВІД ПРОСТОГО ДО СКЛАДНОГО». В початковий період пошук ведеться по всій території звідки лунають поклики про допомогу та куди можливо потрапити без застосування засобів механізації. Такий пошук має назву «ПОВЕРХНЕВО - ПРОСТОРОВИЙ». На цьому етапі постраждалих потрібно шукати на балконах, біля вікон, на залишках міжповерхових конструкцій.
Під час розвідки слід проводити пошук в наступних місцях:
під уламками даху, перегородок, меблі;
під уламками перекриттів та мурів;
в будівлі та на вулиці під невеликими уламками;
на вулиці біля стіни під високим обвалом;
в будинках та спорудах біля стін під уламками;
в підвальних приміщеннях;
в порожнечах серед уламків сходових клітин;
в різноманітних спорудах зовні будинку (кювети, труби, приямки тощо).
Після того як всі постраждалі, які гукали по допомогу та ті, що знаходилися в легко доступних місцях вилучені, рятувальники переходять до другого етапу вилучення постраждалих з важкодоступних місць. Цей етап має назву «визначення головних об’єктів пошуку». При визначені черговості рятування постраждалих необхідно враховувати витрати часу на розкопку завалу, а також наявність гострої загрози для них. Найбільш розповсюдженим є метод, що має назву «МЕТОД ПРОСЛУХОВУВАННЯ ТА ОЗВУЧУВАННЯ». Для проведення пошуку за допомогою цього методу потрібно припинити, або звести до мінімуму всі роботи з технікою в зоні надзвичайної ситуації тобто встановити «ЧАС ТИШІ». Рятувальники розташовуються по периметру завалу у низу на відстані один від одного 2 - 5 метрів та прослуховують завал. Якщо звуки із завалу не чути, то періодично, по команді командира підрозділу, рятувальники окликають них наприклад: «Тут допомога - відповідайте», якщо відповіді нема треба повторити: «Відповідайте стуком». При цьому доцільно використовувати мегафони, СГУ автомобілів. При отримані відповіді з-під завалу всі хто її чув показують напрямок звідки вони чули звук. Точка перетину напрямків буде вірогідним місцем знаходження постраждалого (постраждалих). Необхідно мати на увазі, що металеві предмети можуть давати хибний напрямок звуку. По команді командира рятувальники пересуваються до центру завала.
Малюнок 51. Способи прослуховування завалу.
Після встановлення місця знаходження постраждалого настає найбільш важкий та відповідальний етап рятувальних робіт - розробка завалу та вилучення постраждалих.
Дії рятувальників після знаходження постраждалого.
Якщо постраждалий притомний з ним необхідно встановити та підтримувати контакт в ході якого з’ясувати:
його стан, самопочуття, обстановку навколо, як глибоко він знаходиться;
чи впливають на нього уламки і конкретно на які частини тіла;
хто із людей є ще у завалі та приблизно де вони можуть знаходитися, скільки їх може бути;
як довго він знаходиться у завалі, розповідати йому, що робиться для його порятунку та ін.
Мета цієї розмови: по-перше отримати більше інформації, по-друге і це головне психологічно підтримати постраждалого.
Проникнення у завали. Завал це хаотичне скупчення уламків будівельних конструкцій, меблів, сантехнічного обладнання тощо, при цьому не відомо на скільки вони стійки. Тому при плануванні заходів по проникненню в завал необхідно дотримуватися наступних основних правил:
уламки по можливості не ворушити, не навантажувати, не видаляти оскільки під ними можуть знаходитися люди;
просуватися вперед через непошкоджені, або мало пошкоджені частини будинків;
для просування використовувати існуючі порожнечі;
краще витратити час на пролом стіни, або стелі ніж завдавати небезпеки заваленим людям під час видалення уламків.
Розглянемо деякі методи проникнення у завали:
Стінові проломи необхідно проводити з урахуванням наступних правил:
розміри стінових проломів повинні буди мінімально припустимі;
стінові проломи виготовляти в не опірних стінах;
Малюнок 52. Приблизний напрямок проникнення у завал.
стіновий пролом виготовляти за можливістю нижче до рівня пола;
використовувати існуючі отвори та пройми в стіні
Проломи стелі проводяться з урахуванням наступних правил:
місце пролому узгодити з постраждалими;
пролом виконувати ближче до опірних стін, краще в куті приміщення;
не пошкоджувати опірних конструкцій (балки, ригелі тощо);
розміри проломів повинні бути мінімально припустимі;
Малюнок 53. Способи проведення робіт по виготовленню пролому в стелі.
Підкопи. В завалах, що утворилися при руйнуванні панельних будинків утворюються порожнечі значних розмірів. Ці порожнечі використовуються при пересуванні вперед. Якщо велика конструкція заважає подальшому просуванню, під нею робиться підкоп за наступними правилами:
просуватися обережно (не підніматися, не тиснути на стіни, не висмикувати уламки);
стіни та склепіння підкопу необхідно надійно закріпляти;
при виготовлені підкопу один рятувальник знаходиться у середині, другі у вході в підкоп та слідкує за конструкціями, а також підтримує зв’язок з першим.
Вилучення постраждалого. Після того, як рятувальники дісталися до постраждалого, потрібно прибрати від нього все, що заважає. Сипучі матеріали та дрібні уламки видаляють вручну тому, що інструментом можна нанести травму постраждалому. При необхідності та можливості медична допомога надається на місці. Якщо на постраждалого тиснуть уламки конструкцій, або він засипаний, в першу чергу вивільняють верхню частину тіла та голову. При знятті механічного навантаження потрібно пам’ятати про синдром здавлювання та прийняти заходи щодо його профілактики. Після вилучення постраждалого проводиться його транспортування до пункту прийому.
Заходи безпеки:
Рятуючи людей із пошкоджених будинків, особливу увагу слід приділяти дотриманню правил безпеки, оскільки інколи нестійкі конструкції будинків і споруд загрожують обвалом і небезпечні не тільки для людей, що перебувають у завалі чи заваленому сховищі, а й для особового складу формувань, які проводять рятувальні роботи.
Нестійкі конструкції, падіння яких може викликати небажані наслідки, обвалюють. Для цього вибирають найбільш ефективний, простий і безпечний спосіб обвалювання. Конструкції, намічені до обвалювання, тимчасово укріпляють підкосами, розпірками, стояками і огороджують.
До загальних правил безпеки праці при роботі на завалах відносяться наступні:
місце проведення рятувальних робіт повинно бути огороджено;
на місце проведення робіт неможливо допускати сторонніх осіб;
всі небезпечні ділянки повинні бути огородженні, або позначені попереджувальними знаками;
забороняється без необхідності пересуватися по завалам, заходити в зруйновані будинки, а також знаходитися поблизу будинків, конструкції яких погрожують заваленням;
нестійкі конструкції потрібно закріплювати;
до пошкоджених будинків можна наближатися тільки з тієї сторони яка менш небезпечна;
якщо потрібне розбирання завалу, то перед цим необхідно переконатися, що вибраний спосіб та порядок розбирання не погіршить ситуацію, тобто завал не обрушиться;
керівник рятувальних робіт повинен не допускати скупчень рятувальників або інших осіб в одному місці на нестійких завалах, або покрівлях палаючих будинків;
при розбиранні завалу тліючи та палаючи предмети повинні бути вилучені, або погашені в першу чергу;
рятувальники повинні бути одягнуті в спеціальний одяг та спорядження, мати рукавиці та респіратори;
підйомні пристрої повинні бути закріплені, не можна допускати їхнього перенавантаження;
вантаж до підйомних пристроїв потрібно кріпити надійно;
не допускається пересувати по поверхні завалу великі уламки;
рятувальники повинні працювати на відстані візуального контакту, тобто бачити один одного;
при роботі в особливо небезпечних місцях потрібно працювати ланкою не менше трьох чоловік: один працює, другий на страховці, третій спостерігає за обстановкою (наприклад один пожежний робить траншею в завалі, другий страхує його та допомагає, третій спостерігає за роботою техніки: крана, бульдозера тощо які працюють рядом).
Способи проведення рятувальних робіт із колодязів підземних комунікацій.
Аналіз бойової роботи пожежно-рятувальних підрозділів МНС України свідчить про збільшення кількості їх виїздів для виконання завдань по наданню допомоги населенню у надзвичайних ситуаціях різного характеру. Для проведення цих робіт у деяких випадках відсутнє необхідне обладнання і спорядження. Так, при здійсненні робіт по рятуванню потерпілих з підземних технологічних комунікацій за допомогою табельного спорядження пожежного автомобіля в особового складу виникають певні труднощі.
Для вирішення даної проблеми працівниками Вінницького училища професійної підготовки працівників Державної пожежної охорони було виготовлено та апробовано накидну рятувальну петлю. Петля призначена для надання допомоги людині, яка потрапила в систему підземної комунікації, або для рятування людей з поверхів зруйнованих споруд.
Суттєвими перевагами даної петлі є :
простота та мінімальні матеріальні витрати для її виготовлення;
ефективність у застосуванні;
для випробовування та обслуговування застосовується та ж методика, що й для звичайної рятувальної мотузки.
Виготовлення накидної рятувальної петлі
Для виготовлення накидної рятувальної петлі використовується рятувальна мотузка ø 11,5 мм довжиною 9500 мм, на якій в’яжеться п’ять вузлів (вузол петельний типу “ вісімка ”) з петлями діаметром не менше, ніж 70 мм. Відстань між петлями складає:
А - Б –1500 мм; Б - В –1500 мм; В - Г –1200 мм; Г - Д –600 мм (дивитись малюнок). До петлі А приєднується пожежний карабін. Зібрана петля зберігається у підсумку пожежника-рятувальника
Малюнок 54. Схема виготовлення накидної рятувальної петлі.
Порядок застосування накидної рятувальної петлі при рятуванні потерпілих з підземних комунікацій
Рятувальник №1 в бойовому одязі перед спуском у підземну комунікацію включається в апарат АСП-2 або інший та страхується шляховим шпагатом (рятувальною мотузкою). Бере із собою засоби зв’язку, освітлення та підсумок з накидною рятувальною петлею. В цей час рятувальники №2 та №3 збирають систему „поліспаст” (дивитись малюнок ) і над підземною комунікацією вибирають оптимальну опору для кріплення системи (дивитись малюнок ).
М
б
Малюнок 56. Закріплення системи “поліспаст” за допомогою висувної драбини
Рятувальник №1 карабіном кріпиться за систему „поліспаст”, а рятувальники №2 і №3 за допомогою системи спускають його в підземну комунікацію. Знайшовши потерпілого, рятувальник №1 вилучає з підсумка накидну рятувальну петлю і одягає її на потерпілого в наступній послідовності:
Петлю А разом з карабіном, подає лівою рукою під ногами потерпілого в праву руку.
Петлю Б лівою рукою подає між ногами потерпілого в праву руку і закріплює її за карабін. В цей час одна із ніг фіксується накидною рятувальною петлею.
Петлю В лівою рукою подає в праву руку і закріплює її за карабін; таким чином друга нога також фіксується накидною рятувальною петлею.
Петлю Г лівою рукою подає під спиною потерпілого в праву руку і закріплює її за карабін. Таким чином, фіксується тулуб потерпілого.
Петлю Д лівою рукою подає під шиєю потерпілого в праву руку і закріплює її за карабін; що дозволяє зафіксувати голову потерпілого.
Карабін із закріпленими петлями А, Б, В, Г, Д пожежник-рятувальник приєднує до півкільця свого пожежного пояса.
Малюнок 57. Просування рятувальника №1 з потерпілим до місця підйому показано на малюнку.
На місці підняття рятувальник № 1 від’єднує карабін з петлями А, Б, В, Г, Д від свого карабіна і закріплює його до системи „поліспаст”. Після цього за допомогою радіостанції або іншим способом подає сигнал рятувальникам № 2, №3, які піднімають потерпілого за допомогою системи „поліспаст”. Таким же чином проводять підняття на поверхню рятувальника № 1.
Малюнок 58. Транспортування потерпілого за допомогою накидної рятувальної петлі.
Порядок застосування накидної рятувальної петлі при рятуванні потерпілих з верхніх поверхів зруйнованих будівель
Рятувальники №1, №2 на верхньому поверсі закріплюють кінці двох рятувальних мотузок. Вільні кінці мотузок спускають донизу. Рятувальник №3 натягує та закріплює за конструкцію вільний кінець однієї із мотузок під кутом 45-60 градусів. Рятувальник №4 бере вільний кінець другої рятувальної мотузки і вибирає позицію страхувальника. Рятувальники №1, №2 надягають накидну рятувальну петлю на потерпілого. Карабін із закріпленими петлями А, Б, В, Г, Д рятувальник №1 приєднує до натягнутої рятувальної мотузки і пропускає через нього ж другу мотузку, дублюючи всі з’єднання ще одним карабіном.
Під час спуску потерпілого рятувальник №4 пригальмовує його пересування по натягненій мотузці за допомогою другої рятувальної мотузки. За необхідності неодноразового рятування людей, накидна петля разом з карабінами по натягнутій мотузці підіймається на висоту шляхом натягування другої страхувальної рятувальної мотузки.
Малюнок 59. Рятування потерпілого за допомогою натягнутої мотузки та накидної рятувальної петлі.