§ 3. Особливості впливу умов несення служби в аварійно-рятувальних підрозділах на психологічний стан працівників мнс

Стан і поведінка фахівців МНС у надзвичайних ситуаціях зумовлюються численними, внутрішніми і зовнішніми чинниками, а вони суттєво впливають на якість і результати діяльності.

Психофізіологічні дослідження особливостей праці працівників МНС показали, що робота при ліквідації надзвичайних ситуацій, на пожежах призводить до вираженого зниження функцій енергозабезпечуючих систем організму, погіршення психічних процесів, прогресуючого падіння працездатності. Встановлено, що робота по ліквідації пожеж і аварій відноситься до 5 - 6 категорії за важкістю праці. Її специфіка визначається значним об'ємом фізичного навантаження і нервово-емоційною напругою при ліквідації надзвичайних ситуацій, необхідністю впродовж добового чергування постійно підтримувати інтенсивність і концентрацію уваги, бути постійно готовим до виконання дій в екстремальних умовах. Забезпечення внутрішньої готовності до виконання безпосередніх обов'язків супроводжується зростанням емоційної напруги та мобілізацією психофізіологічних функцій організму. Реалізація цього стану здійснюється в умовах основних стресогенних чинників:

• Жорсткий дефіцит часу і невизначеність ситуації на підготовчому етапі (немає повної інформації про надзвичайну ситуацію). Вже під час прибуття на місце виклику працівник аварійно-рятувальної служби відчуває нервово-психічну напругу, пов'язану з невідомістю майбутніх подій.

• Безперервна нервово-психічна напруга, викликана систематичною роботою в незвичному середовищі (висока температура, сильна концентрація продуктів згоряння, обмежена видимість тощо), постійною загрозою для життя і здоров'я (можливі обвали конструкцій, вибухи, отруєння шкідливими хімічними речовинами), негативними емоційними діями (винесення травмованих і обпечених людей, обгорілих тіл).

• Великі фізичні навантаження, пов'язані з роботами з демонтажу конструкцій та устаткування, прокладанням рукавних ліній, подолання труднощів при необхідності постійно і тривалий час підтримувати інтенсивність та концентрацію уваги, щоб стежити за довкіллям, тримати в полі зору стан численних конструкцій, а також технологічних агрегатів й установок в процесі виконання оперативної задачі на об'єкті;

• Труднощі, зумовлені необхідністю роботи в обмеженому просторі (підвали, тунелі, підземні галереї, газопровідні і кабельні комунікації), - це викликає ускладнення дій, порушує звичні способи пересування; наявність перешкод, які несподівано і раптово виникають.

• Робота в апаратах захисту органів дихання, які обмежують рух (вага близько 10 кг), утруднюють дихання і спілкування.

Крім того екстремальні умови діяльності з якими часто-густо стикаються працівники пожежно-рятувальної служби, з психологічної точки зору, характеризуються сильною психотравмуючою дією подій та обставин, які впливають на психіку працівника.

Ця дія може бути:

• сильною та одноразовою (загибель товаришів по службі),

• інтенсивною та багатократною, яка потребує періоду адаптації до постійно діючих джерел стресу (несення служби при екстремальних обставинах, участь у бойових діях).

Все це характеризується різним ступенем раптовості, масштабності, може служити джерелом як об`єктивно, так і суб`єктивно обумовленого стресу (внаслідок недостатнього практичного досвіду, психологічної непідготовленості, низької емоційної стійкості працівника, тощо).

Найбільш потужними, або екстремальними стресорами для працівників МНС є:

• загроза особистому життю, життю товаришів по службі, деяких категорій громадян (дітей, жінок, людей похилого віку);

• втрати серед особового складу підрозділу;

• поранення або смерть від поранення людини;

• катастрофа, яка призвела до масової загибелі людей.

Осіб, які пережили такі ситуації, прийнято відносити до групи підвищеного ризику виникнення психічних розладів, які одержали назву посттравматичні стресові розлади, або ПТСР. Слід відмітити, що дія екстремальних ситуацій на пожежників-рятувальників, як і механізми розвитку у них ПТСР залишаються недостатньо вивченими. Залишається лише констатувати, що:

- по-перше, у деякої частини особового складу розвиток хворобливих психопатологічних станів пов`язаний із психічною травматизацією у процесі несення служби при надзвичайних обставинах;

- по-друге, частина особового складу відчуває помітні психологічні проблеми як в період безпосередньої дії екстремальних факторів, так і у період реадаптації до звичайних умов несення служби.

Але слід відмітити, що мова йде, як правило, не про клінічні прояви “дезадаптації”, які потребують негайної госпіталізації працівника для психіатричного лікування, або звільнення його зі служби. Порушення проявляються на психологічному (або поведінковому) рівні у вигляді пригніченого настрою, тривожності, агресивності, або “недисциплінованості”, погіршанні показників служби, зловживання спиртними напоями, сімейними та міжособистісними конфліктами.

Для попередження розвитку цих негативних наслідків психічної травматизації необхідна кваліфікована допомога фахівців в області психопрофілактики, психологічної корекції, проведення активних реабілітаційних заходів, по можливості, на ранніх стадіях формування посттравматичного стресового синдрому.

Між тим, практично відсутні методики психологічної діагностики кризових, посттресових станів, визначення “груп ризику” серед кандидатів на службу, оцінки ефективності психологічної реабілітації працівників після виконання завдань в екстремальних умовах. Хоча, і це втішно, деякі напрацювання у цій сфері все ж таки є. Детальніше про це піде мова на наступній лекції.

3.1. Основні психічні стани та реакції,

що виникають у працівників МНС України

в екстремальних ситуаціях службової діяльності

В екстремальних ситуаціях службової діяльності все, на чому засновується здоровий глузд, фактично втрачає своє значення. Випадковість смерті і постійне відчуття можливості її настання, можливість отримання травм та каліцтва - усе це підриває віру в самий сенс життя. Працівник знаходиться в постійному суцільному кошмарі між його власним почуттям самозбереження і вірою у прищеплені переконання про необхідність виконання даного завдання. Він хоче вчинити так, як повинен вчинити добрий рятува­льник, проте страх штовхає його в протилежний бік.

Але найстрашніше те, що практично кожен праців­ник боїться не того, що трапляється, а того, що може трапитися. Таке нагнітання страху викликає почуття постійного нервового збудження, що наростає з кожною хви­линою. Таким чином, фактично кожен працівник страждає від боротьби, що відбувається у його душі, між страхом загинути або бути покаліченим і його власним поняттям про обов'язок. Проте нічого не можна зробити з нав’язливим почуттям тривоги, яка володіє ним, тому що вектор страху спрямований на те гіпотетичне, що може трапитися, а не на те, що відбувається в реальності, і всі системи організму функціонують безконтрольно. Це цілком закономірний процес, вихід із якого здійснюється тільки одним способом - стан тривоги і страху переходить, у стан психічного та фізичного виснаження.

Вивчення різноманітних симптомів показало, що психічний і фізичний стан окремих працівників у ході проведення складних службових дій в умовах підвищеного ризику для життя може бути надзвичайно пригніченим. До цих станів відносяться:

1. Стан тривоги. Загальне почуття тривоги, що відчу­ває рятувальник в екстремальній ситуації, характеризується втомою і почуттям напруги всього організму. Такий стан не зникає навіть після сну або відпочинку і призводить до того, що людина не може ні на чому зосередитися. Працівник, якому вдалося заснути, часто прокидається від страху, від жахів нічних кошмарів, пов'язаних із тим, що він випробував в екстремальній ситуації. Деяких починають переслідувати думки про смерть, страх, що вони не впораються з завдан­ням, що їхні товариші побачать їхній страх. Якщо таке почуття зберігається достатньо довго, розвивається стан фобії, тобто почуття стійкого страху, який із чим-небудь асоцію­ється. Загальне почуття тривоги може перейти в істерію.

Почуття тривоги часто виявляється в різноманітних соматичних неврозах, таких як синдром зусилля (хворобли­ва фізіологічна реакція на необхідність вчинити якусь дію). Нерідко це супроводжується хеканням, слабкістю, нечіткіс­тю зору, запамороченням, порушенням реакцій опорно-рухового апарату, втратою свідомості.

Іншим видом реакції на почуття тривоги є емоційна гіпернапруженість, що викликає стрімке підвищення кров'яного тиску з усіма супутніми хворобливими проява­ми (слабкість, пітливість, напруженість і т.п.). Може з явитися прискорене серцебиття. Надалі часто починають виявлятися такі фізичні недуги, як розлад органів травлення, болі у спині й у поперековій ділянці.

2 Випадки бойової втоми. Працівники, які страждають від простої втоми, вкрай виснажені фізично і психічно, їхні біологічні системи відмовляють після певного періоду гіперактивності, коли фізичні можливості знаходяться в такому стані що дозволяє справитися з небезпекою. Фізичне виснаження організму призводить до порушення розумової діяльності. Людина не усвідомлює, що її голова працює усе гірше.

У стані бойової втоми рятувальник відчуває утруд­нення, а іноді і не може рухатися взагалі. Починає виявлятися тенденція до самотності, працівники стають занадто дратівливими. Вони втрачають інтерес до спілкування зі своїми товаришами, намагаються уникнути будь-яких видів діяльності, пов'язаних із витратою навіть незначних фізичних зусиль. Такі працівники схильні до емоційних криз, істерії або до приступів надзвичайно сильного страху або жа­ху. Все це може супроводжуватися крайньою сприйнятливістю до звукових подразників, підвищеною спітнілістю, посиленим серцебиттям, посинінням кінцівок.

3. Випадки бойового шоку. "Бойовий шок" - емоційна реакція, що виникає через кілька годин або днів інтенси­вних дій персоналу МНС у надзвичайних ситуаці­ях, викликаних соціальними явищами криміногенного характеру або введенням режиму військового часу.

При прогресуванні "бойовий шок" проходить три стадії::

• перша розвивається протягом декількох годин або днів і характеризується почуттям тривоги, депресією і страхом;

• на другій (гострій) стадії з'являються невротичні симптоми. Вона триває від декількох днів до декількох тижнів. Прогноз на видужання на другій стадії залишається сприятливим;

• третя (хронічна) стадія характеризується проявом хронічної психічної декомпенсації. Уражені в цій стадії працівники видужують повільно і часто не повністю.

4. Асоціальна поведінка. Екстремальні ситуації службової діяльності можуть мати такий глибокий вплив, що зміниться сама натура людини (тобто майже вся сукупність людських якостей конкретного працівника). З такого стану рятувальника дуже складно вивести. Цей стан припускає стійкі нав'язливі ідеї, коли людина фіксує свою увагу на якихось конкретних діях або об'єктах. Все це супроводжується дратівливістю, запальністю, почуттям пригніченості, занепокоєння і сприймається як загроза особистій безпеці.

Крім вищевказаних станів, при довготривалій участі працівників МНС України в умовах надзвичайної ситуації, можна спостерігати:

5. Стан помутніння свідомості. Персонал МНС, що страждає від психічного і фізичного виснаження, може швидко переходити до такого стану, коли порушується нормальне функціонування мозку (це звичайно виявляється у вигляді відходження від реальності, втрати орієнтації у часі і просторі). Часто такі стани супроводжуються втратою пам'яті, що може викликати шизофренічний стан дисоціації (тобто своєрідний відхід у себе), розвиток маніакально-депресивних психозів, при яких можливі різкі зміни настрою і фізичної активності. Нерідко відмічається розвиток синдрому Ганзера (істеричне сутінкове потьмарення свідомості, що проявляється у відповідях на запитання невпопад). Будучи оточеним страхіттями екстремальної ситуації, працівник із синдромом Ганзера починає не до місця жартувати, нерозумно себе веде, тобто намагається заглушити свій страх веселістю і сміхом. Ступінь ураження мозку у стані потьмарення свідомості може коливатися від глибоких неврозів до явних психозів.

6. Конверсійна істерія. Це психічне захворювання - одне з найважчих і сильних проявів екстремальної ситуації. Працівник, який знаходиться ніби між «ковадлом» професійного обов’язку і «молотом» страху, розряджається від надмірної напруги шляхом конвертування (перетворення) своїх страхів у фізичні розлади організму, які є достатньо серйозними, щоб цілком вивести людину з ладу й у такий спосіб звільнити людину від страху за рахунок такого «законного» способу як втрата здоров’я. Врешті-решт, важко змусити людину продовжувати виконання службової задачі, якщо вона осліпла або паралізована.

Конверсійна істерія може викликати травматичні наслідки або відбуватися в посттравматичний період (тобто вона може виникнути після того, як працівник одержав тра­вму або каліцтво).

Конверсійна істерія викликає великі або часткові роз­лади психіки. Великі розлади психіки можуть виявлятися, зокрема, у реакції втечі, тобто при втраті орієнтування у просторі, коли людина не в змозі зрозуміти, що їй робити. Нерідко такий стан супроводжується безцільним ходінням у ризиконебезпечній зоні, при цьому людина залишається цілком байдужою до можливої небезпеки.

І нарешті, розлади психіки, що із клінічної точки зору не є серйозними захворюваннями, можуть викликати жахливі симптоми. Серед них найбільш часто зустрічаються істеричний параліч, втрата слуху і зору. Мозок буквально «робить» тіло непрацездатним. Наприклад, під час випадку контрактивного паралічу рука не тільки цілком паралізована, але згинається в ліктьовому суглобі і нерухомо фіксується, коли кисть наближається до плеча. Психофізичний характер цього явища очевидний. Зазвичай рука, що «виходить із покори», використовується для виконання різноманітних дій в умовах аварійно-рятувальних робіт, тобто для правші - це права рука, для лівші - ліва. Іноді таке трапляється з однією або обома ногами. Працівник, таким чином, може бути частково або цілком паралізований, може втратити слух або, що ще страшніше, - зір.

Особливим психічним станом, який виникає під впливом факторів надзвичайних ситуацій професійної діяльності, є стрес. (Дослідники стверджують, що практично у кожного, хто брав участь у складних службових діях в умовах підвищеного ризику для життя, розвиваються деякі прояви стресу та посттравматичних стресових розладів). У процесі екстремальної службової діяльності на психіку особового складу МНС впливатимуть, як правило, не один, а одночасно декілька стрес-факторів. Перелік основних груп факторів, що справляють сильний психологічний вплив на працівника та можуть розглядатися як основні стрес-фактори екстремальної ситуації, можна представити у наступному вигляді (додаток 1).

Помірний стрес сприяє мобілізації фізичних і психічних можливостей, захисних сил організму, активізує інтеле­ктуальні процеси, створює оптимальне бойове збудження, інтенсифікує доцільну діяльність працівника.

Зауважено, що сильний стрес виявляється, як правило, або в скутості, загальмованості, що виражаються в уповільненні чи пропусканні дій, або в різкому підвищенні збудливості, що призводить до імпульсивних дій, їх переплутування чи заміни аж до повного припинення діяльності. Негативний вплив стресу виявляється також на процесах сприйняття і мислення, тому сповільнені й помилкові дії, як правило, виникають у зв'язку з порушенням процесів прийому, опрацювання інформації й ухвалення рішення. При стресі характерною формою зміни процесів прийому і опрацювання інформації є перехід від кількісного читання показань приладів до якісного.

До головних емоцій, які суттєво змінюють стратегію поведінки фахівця з НС, належать афекти. Це сильні, бурхливі емоції вибухового характеру, які супроводжуються інтенсивними рухами. Людина в стані афекту діє під впливом емоцій, а не розуму.

Екстремальна обстановка об'єктивно містить у собі фактори, які стимулюють виникнення страху. Коли людина переживає небезпеку, страх - типове явище для екстремальних ситуацій. Найбільш сильне джерело небезпеки - загроза здоров'ю і життю. Крайній ступінь страху - жах. Він буквально паралізує людину і може нанести важкі психічні травми. Це відчуття найчастіше виникає при стихійних лихах (особливо землетрусах) і великих катастрофах з масовими руйнуваннями та загибеллю людей.

Однак страх - природна і закономірна реакція на смертельну небезпеку. Абсолютно безстрашних серед людей з нормальною психікою не буває. Патологія - не наявність страху, а його відсутність у смертельно небезпечних умовах. Річ у тому, чи підда­ється людина його впливу чи ні. Безстрашні та сміливі - це люди, які володіють сильними особистісними якостями й підготовкою і завдяки їм здатні підкоряти свою поведінку обов'язку й необхідності у небезпечній обстановці тримати себе в руках.

При цьому страх, уступаючи домінантне місце в психіці іншим думкам, мотивам, почуттям, переноситься легше, ніж паніка, яку більшість авторів пов'язують з проявом масового страху перед реальною або уявною загрозою.

Страх щоправда, не є однозначно негативною емоцією. У фахівців МНС він може викликати й позитивні зміни, такі, як підвищення активності та інтенсифікацію компонентів психічної діяльності - мотиваційних, пізнавальних і вольових, актуалізацію та домінування головних особистісних якостей, виникнення стану духовного підйому і мобілізації сил, успішної стратегії поведінки тощо (додаток 2).

Такі зміни під дією страху можуть відбуватися і в мотиваційній сфері. Основними видами мотиваційних позитивних змін бувають інтенсифікація, підвищення сили мотивації й рівня (якості, змісту) мотивації. Працівники пожежно-рятувальної служби зазвичай більш інтенсивно прагнуть досягти мети, керуючись при цьому зрілими в соціальному відношенні мотивами. Так, навіть у ситуаціях із загрозою для життя починають переважати і визначати поведінку високі соціальні мотиви, а саме: патріотичний, вірності службовому обов'язку та присязі, законослухняності, колективізму, солідарності, людинолюбства, особистої гідності, бажання випробувати себе, самоствердження, наслідування позитивного прикладу, вірності традиціям та ін. Як свідчать дослідження, у будь-яких, навіть найважчих ситуаціях та умовах до 40-55% фахівців АРС зберігають самовладання, правильно оцінюють обстановку, чітко й рішуче діють відповідно до ситуації.

Під час проведення рятувальних операцій в зоні надзвичайних ситуацій відбуваються й пізнавальні зміни у психічній діяльності, які сприяють успіху фахівцю з НС. Це виражається у зниженні порогу відчуттів і підвищенні чутливості органів зору, слуху, нюху та ін., уважності та активізації мислення, спрямованості на осмислене вироблення оцінних суджень, прагненні до пошуку найкращих рішень, обдуманості та ощадливості поведінки, підвищенні частки швидких, інтуїтивних рішень (за наявності відповідного досвіду та підготовленості), активізації прогностичності мислення, прагненні до передбачення розвитку подій і виконання дій та ін.

Позитивні зміни відбуваються також і в емоційній сфері. Це насамперед загострення вищих почуттів (патріотизму, обов'язку відповідальності, колективізму, порядності, совісті та ін.) виникнення гострого інтересу до нової ситуації, емоційний підйом, захопленість, азарт, пристрасть, віра у свої сили, можливості успіх, терпіння (терпляче переживання); підвищена толерантність емоцій на стійкість до психогенних факторів, почуття радості, захвату при досягненні успіху.

У вольовій сфері позитивні зміни можуть виразитися в оптимальній змобілізованості, концентрації сил для розв'язання завдань внутрішній готовності до зустрічі з труднощами, несподіванками та їхнього подолання, пильності, активності й енергійності, наполегливості та завзятості у досягненні цілей, у прояві стійкості, мужності, готовності до самопожертви і у самовладанні.

Екстремальні ситуації можуть стимулювати позитивні зміни і в психофізіологічній сфері. Це виражається у швидкості адаптацій­них перебудов в організмі, високому рівні працездатності та більш тривалому, ніж звичайно, його збереженні (за даними досліджень -у 1,5-2 рази і більше), підвищенні витривалості до дискомфортних умов і стійкості до захворювань, зниженні чутливості до болю ("психогенна анестезія").

Проте під час роботи в екстремальних ситуаціях у функціонуванні основних сфер психіки фахівців МНС частіше відбуваються негативні зміни (додаток 3). Так, у мотиваційній сфері частини фахівців аварійно-рятувальної служби спостерігається боротьба мотивів, психологічне напруження при виборі між мотивами обов'язку, відповідальності, порядності, моралі, гуманіз­му, колективізму й індивідуалістичного, егоїстичного, самозбе­реження і т. ін. В іншій - пізнавальній сфері - несприятливі зміни, викликані екстремальними обставинами, виявляються, як правило, в погіршенні здатності нормально мислити, ослабленні творчих можливостей, спритності, кмітливості й винахідливості у пошуках засобів і способів досягнення мети. У такому випадку підвищується схильність до пошуку виправдань, звужується увага й мислення приковується до чогось (часто до думок про небезпеку, виживання власну безпеку чи уявного найбільш страшного фактору обстановки) з одночасним відволіканням від усього іншого іншого ("тунельне мислення"), що стає причиною недоглядів, промахів, неправильних оцінок, невдач, втрати обачності тощо. І загалом ослаблюється здатність до розуміння специфіки ситуації, яка веде до шаблонної її оцінки, перебільшення труднощів і загроз обстановки, провалів пам'яті, забування порад, рекомендацій, інструкцій тощо. Появляються ілюзії сприйняття часу, простору, відстані тощо.

Екстремальні фактори також чинять вплив на волю працівника АРС. Це виявляється в приголомшеності, розгубленості, заціпенінні, нерішучості, боягузтві, нездатності до самостійних рішень і дій, утраті обачності й обережності, неможливості зібратися із силами, "узяти себе в руки", втраті витримки, самовладання, контролю над собою, мужності, сміливості, виникненні рефлексивної поведінки, пасивному підпорядкуванні розвитку подій, "фатуму", відсутності ініціативи, у втраті волі до опору та ін.

Типи людей, які пережили вплив екстремальних ситуацій:

• Перший тип – це загартовані учасники ліквідації НС, які успішно переживають постекстремальний період, легко адаптуються до нових умов, використовують набутий в екстремальних ситуаціях позитивний досвід життєдіяльності. Такі фахівці з ліквідації НС починають більш правильно і глибоко розуміти життя, свій обов’язок, покликання, необхідність підвищувати професіоналізм і підготованість до можливих наступних екстремальних ситуацій.

• Другий тип – нейтральні, ті, хто повертається до норми без особливих ускладнень, але залишається практично таким же, як і колись.

• Третій тип – важкі, їм складно повернутися до попереднього способу життя. Вони на певний час втратили врівноваженість у поведінці, але все-таки здатні самостійно чи при певній підтримці прийти до норми.

• Четвертий тип – «постраждалі», які мають великі труднощі в адаптації до життя внаслідок отриманої фізичної травми (серйозного поранення, інвалідності) чи виражено­го розладу психіки, що потребує сторонньої допомоги і ґрунтовного лікування. Частина фахівців з ліквідації НС, які побували в екстремальних ситуаціях, можуть отримати негативний "екстремальний слід", що створює проблеми різного характеру, глибини, масштабності й тривалості.

Перспективні наслідки екстремальних ситуацій можуть для фахівців бути нейтральними, негативними або навіть позитивними..

Позитивні наслідки роботи фахівця МНС в екстремальних ситуаціях:

У професійному аспекті екстремальні ситуації часто підвищують сміливість, професіоналізм і досвідченість фахівця з ліквідації НС. Він загартовується, чомусь навчається, вдосконалює деякі вміння і навички, по іншому трактує свою діяльність та ін. Після роботи в екстремальних ситуаціях помітно зростає професіоналізм фахівців АРС, їх екстремально-професійна діяльність стає більш продуктивною, підвищується їхня дисциплінованість, передбачливість, пильність. Змінюється ставлення до дотримання заходів безпеки. Він стає у цьому плані більш вимогливим, особливо тоді, коли фахівець пережив смертельну небезпеку (у такому випадку додаються деякі переконання, котрі, найчастіше стають мотивами його поведінки).

В особистісному аспекті фахівець з ліквідації НС, який подолав екстремальні труднощі, відчуває задоволення від самореалізації. Це виявляється в підвищенні почуття самоповаги, гідності та гордості за себе. Фахівець розуміє, що він чогось вартий, на щось здатний, уміє опанувати себе. Відповідно, підвищується впевненість, готовність і навіть бажання знову випробувати себе і показати себе в аналогічних, а то й більш складних ситуаціях.

У морально-психологічному плані під впливом пережитих труднощів часто відбувається переоцінка моральних і соціальних цінностей, формування нових життєвих пріоритетів та установок.

У соціальному вимірі постекстремальні наслідки успішного вирішення фахівцем важких завдань у процесі ліквідації стихійних лих, порятунку людей і майна набувають суспільно важливого значення. Передусім, це проявляється на неформальному рівні – у шанобливому ставленні до нього інших фахівців, людей, вираженні схвалення, поваги та ін. На формальному рівні – це заохочення, премії, нагороди, підвищення в службі, у званні та ін. Це, зокрема, впливає на підвищення соціального статусу фахівця та запобігає виникненню нав’язливих спогадів про важкі випробування.

Негативні наслідки роботи в екстремальних ситуаціях набагато складніші. Найбільш типові стани після виходу з цих ситуацій – переляк, страх, розгубленість, хвилювання, шок. Це короткочасні емоційні стани, що мають високий енергетичний потенціал. Інша картина характерна для незворотних процесів. У таких ситуаціях дія довершена і подію неможливо змінити. Як правило, такими подіями є такі: втрата людини під час ліквідації наслідків НС (особливо, коли людина загинула після прибуття підрозділів АРС на місце події), тривале максимальне психічне напруження (наприклад, неможливість знайти вихід із палаючого будинку, коли кисень от-от закінчиться, бажання зірвати маску кисневого апарата в непридатному для дихання середовищі), важка психічна травма (отримана, наприклад, внаслідок опіків) тощо. Тому первинна реакція після виходу з екстремальних умов дуже гостра. І тільки через певний час вона переходить у менш інтенсивну фазу. Доведено, що найбільш типові стани після гострого періоду, котрий, як правило, триває 1÷8 днів - це відчуття безвиході, втоми, горя, пригніченості, тривоги, самотності, депресії та ворожості. Енергетичний компонент цих станів невисокий, що відрізняє їх від станів, властивих зворотним ситуаціям. До того ж, ці стани дуже тривалі (іноді продовжуються роками).

До числа негативних наслідків постекстремальних ситуацій належать такі:

-  постекстремальні психічні стани;

-  постекстремальні функціональні психічні розлади (ПФПР);

-  труднощі постекстремальної соціальної адаптації;

-  негативні зміни у способі життя;

-  негативні особистісні зміни;

-  посттравматичні стресові розлади (ПТСР);

-  психопатологія (депресії, фобії, генералізована тривожність);

-  погіршення фізичного здоров’я;

-  суїциди.

У процесі дослідження встановлено, що є три групи причин постекстремальних негативних психічних змін у фахівців з ліквідації НС. Перша пов'язана з доекстремальним періодом (недоліки загальних екстремальних здібностей, екстремальної підготованості, стану екстремальної готовності); друга – причини, що діяли в екстремальній ситуації; третя – причини, які проявляються з початком постекстремального періоду. У науковій літературі, звичайно, вказують тільки на другу й третю групи. До екстремальних причин зараховують психічні перевантаження, потрясіння, що їх пережив фахівець з ліквідації НС під час дії екстремальної ситуації; до постекстремальних – труднощі адаптації до постекстремальних умов, які суттєво відрізняються від екстремальних, неякісну організацію роботи з фахівцями АРС в постекстремальний період; психолого-медичні помилки в підході до людей, які побували у важкій екстремальній ситуації; труднощі ресоціалізації деяких фахівців з ліквідації НС в постекстремальний період.