Глава 1. Небезпечні хімічні речовини та бактеріальні (біологічні) засоби. Радіаційна безпека

§ 1. Основні небезпечні хімічні речовини, що використовуються у виробництві.

В даний час, відповідно до Міжнародного Регістра, у світі використовується (промисловістю, сільським господарством, у побуті) близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тисяч з них виробляються у великій кількості, у тому числі більш 500 речовин, що відносяться до групи небезпечно-хімічних речовин (НХР) - найбільш токсичних для людей. У господарстві України використовуються десятки тисяч різних хімічних сполук, причому щорічно ця кількість збільшується.

Згідно Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» - небезпечна речовина – рідка, тверда, газоподібна або у стані пару хімічна, радіоактивна, пожежовибухова речовина, суміш або склад вищезазначених речовин, які можуть викликати різні види небезпеки для людей, тварин або навколишнього середовища (вибух, пожежу, отруєння, ураження та ін.).

Хімічні речовини можна поділити на групи за ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і пероральному (через шлунково-кишковий тракт) шляхах попадання в організм та на класи за ступенем дії на організм людини.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) – це токсичні хімічні сполуки, що обертаються у великих кількостях у промисловості і на транспорті, здатні у випадку руйнування (аварії) на об’єктах або транспорті переходити в атмосферу і викликати масові ураження робітників і службовців, населення, а також особовий склад підрозділів служби ЦЗ, що проводять рятувальні та інші невідкладні роботи на цих об’єктах.

Хлор. № ООН – 1017, ступінь токсичності – 2, формула Cl₂.

Хлор – зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Хлор у 2,5 рази важчий за повітря. Температура кипіння – 34,6⁰С. Не горить, сильний окислювач. Пари хлору слабо поглинаються водою, Випаровуючись в атмосферу, утворює білий туман, який стелиться по землі і збирається у підвалах, долинах, ярах. При попаданні у легені спричиняє різкий біль за грудиною, сухий кашель, задихання і набряк легень.

Перша допомога. На потерпілого необхідно надіти протигаз, винести із небезпечної зони, при необхідності зробити штучне дихання “з рота в рот”. При кашлі дають випити тепле молоко з содою, вдихати кисень або нашатирний спирт. З шкіри і слизових оболонок хлор знімають тампоном, змивають уражену поверхню чистою водою з милом. Очі промити 2% розчином соди. Дегазація проводиться лужними та водними розчинами гіпосульфіту, гашеним вапном, водою.

Захист. Органів дихання: промислові фільтруючі протигази марок “В” і “М”, цивільні, військові та дитячі протигази (30-100 хвилин). Захисні дитячі камери. При концентрації хлору у повітрі більш ніж 8 мг/л використовують тільки ізолюючі протигази. У критичних ситуаціях, при відсутності засобів захисту також можна застосовувати ватно-марлеву пов’язку, респіратор “Пелюстка”, 5-7 шарів тканини просочені водою чи 2% розчином питної соди, або піднятися на висоту не менше 3-х метрів.

Шкіри: захисні костюми ОЗК, Л-1, гумові рукавички, чоботи.

Аміак. № ООН – 1005, ступінь токсичності – 4, формула NH₃.

Аміак – безколірний газ з різким запахом нашатирю, легший за повітря, щільність відносно повітря – 0,6. Добре розчиняється у воді, утворюючи лужний розчин. 1 частина води поглинає 750 частин аміаку. Пари в замкнених об’ємах утворюють вибухонебезпечні концентрації. Суміш аміаку з киснем 4:3 вибухає. Горить при постійному джерелі запалювання, температура самозаймання 780°С. При виході в атмосферу інтенсивно кипить температура кипіння – 33,5°С, утворює зону хімічного зараження. У людини аміак подразнює верхні дихальні шляхи, у великих концентраціях - уражає центральну нервову систему, викликає сильну слинотечу, блювоту, розлад дихання і кровообігу. Рідкий аміак спричиняє опіки очей і слизових оболонок. Смерть може настати від серцевої недостатності і набряку легень.

Дегазація проводиться водою, відходами кислотного характеру.

Перша допомога. Ураженого винести на свіже повітря. Забезпечити тепло та спокій. Зробити інгаляцію зволоженим киснем або теплою водяною парою з розчином соди. Шкіру та очі промивати водою або 25% розчином борної кислоти протягом 15 хвилин. Змастити вазеліном або олією, або мазію Вишневського чи пеніциліновою. Накласти стерильну пов'язку. При необхідності зробити штучне дихання.

Захист. Фільтруючі промислові протигази марок “К” і “Ш”. Звичайний протигаз захищає 5-10 хвилин. При дуже високих концентраціях ізолюючі протигази і захисний одяг. при відсутності засобів захисту також можна застосовувати ватно-марлеву пов’язку, респіратор “Пелюстка”, 5-7 шарів тканини просочені водою або 5% розчином лимонної кислоти.

Сірководень. № ООН – 1053, ступінь токсичності – 2, формула H₂S.

Сірководень – безколірний газ з різким неприємним запахом, важчий від повітря. Сірководень з повітрям вибухонебезпечний. . Горючий газ, температура самозаймання – 290°С. При виході в атмосферу випаровується температура кипіння – 61,8°С, утворює зону хімічного зараження. Пари сірководню поглинаються водою, розчинність у 100 г води при температурі води 0°С становить 437 г газу та 187 г при температурі води 40°С.Зберігається і перевозиться в цистернах і балонах під тиском у зрідженому стані. Накопичується в низинах, підвалах, тунелях. Небезпечний для дихання, подразнює шкіру і слизові оболонки.

Перша допомога. Винести потерпілого на свіже повітря, забезпечити тепло та спокій, дати тепло молоко з содою. При тяжкому отруєнні дати кисень, при необхідності зробити штучне дихання, накласти на очі примочки з 3% розчином борної кислоти.

Захист. Фільтруючі, цивільні, військові та дитячі протигази. Фільтруючі промислові протигази марки “КД” і “БКФ” , респіратори РПГ 67 КД та РУ 60М КД. Якщо концентрація сірководню вище максимально допустимої, застосовуються ізолюючі протигази. Для захисту шкіри використовують прогумовані костюми, гумові чоботи та рукавиці.

Ртуть. № ООН – 2809, ступінь токсичності – 1, формула Hg.

Металева ртуть відноситься до надзвичайно отруйних речовин . Її дія стає помітною не відразу. Отрута здатна накопичуватися та затримуватися у нирках, печені, серцевому м'язі, крові, клітинах. Пари ртуті мають ще більший токсичний вплив на організм, ніж ртуть яка попадає через ротову порожнину. Ртуть, як отрута, найбільший вплив має на дітей, так як клітинні мембрани дітей значно уразливіші. Немовля може одержати ртуть з молоком матері, у вагітних жінок уражається плід. Ртуть збирається гумовими грушами і зберігається в гумових ємностях та запаяних скляних ампулах. При з'єднані ртуті з хлором утворюється сулема (HgCl₂) яка є сильною отрутою.

Перша допомога. При отруєнні через ротову порожнину негайно промити шлунок з 20-30 г активованого вугілля або питної соди. Після цього дати випити молоко, збитий з водою яєчний білок, а потім проносне. При гострих отруєннях відправляють у лікарню.

Захист. Провести демеркуризацію. Щоб повибирати краплинки ртуті використовується амальгамована мідна пластинка або пластинка станіоля, до яких прилипають краплинки ртуті.

Нейтралізація:

- Обробити 20% розчином хлорного заліза, а через дві доби промити мильним розчином , потім чистою водою.

- Обробити розчином марганцівки (на 1 л води 2 г КМО₄ та 5 мл. концентрованої соляної кислоти) через 1-2 години прибрати.

- Обробити хлорним вапном (20% суспензія у воді) з полісульфідом натрію. Через добу необхідні місця очистити, а потім промити чистою водою.

- Для усунення ртуті можна користуватись емульсією з мінеральної олії і води з порошкоподібною сіркою та йодом або порошком сірки.

Соляна кислота. № ООН – 1789, ступінь токсичності – 2, формула HCl.

Соляна кислота - розчин хлористого водню у воді жовтого кольору. Розчинює більшість металів. Соляна кислота виготовляється технічна синтетична і реактивна. Викликає роздратування і запалення слизистих оболонок очей, носа, легенів. Соляна кислота транспортується в сталевих, гумованих, герметично зачинених цистернах, скляних бутлях або поліетиленових каністрах місткістю до 40 л.

Пари кислоти подразнюють верхні дихальні шляхи і слизову оболонку очей, в результаті чого може бути викликаний катар дихальних шляхів, помутніння роговиці очей. Під дією на шкіру кислота викликає опіки і подразнення. Тому її зберігають в добре провітрюваних приміщеннях, герметичних, захищених від корозії ємкостях.

Сірчана кислота. № ООН–1830, ступінь токсичності–2, формула H₂SO₄.

Сірчана кислота - масляниста безбарвна рідина. Змішується з водою. Сильний окислювач, викликає опіки, кашель, чхання, запалення легенів.

Сірчану кислоту зберігають і транспортують в сталевих, нефутерованих баках і цистернах. Для зберігання і перевезення кислоти більш низької концентрації сталеві ємкості футеруються кисло стійкими матеріалами (керамікою, свинцем, поліізобутиленом, вініпластом).

Перша допомога. Потерпілого вивести на свіже повітря. Під впливом кислот на шкірі виникає сухий темно-коричневий чи чорний чітко окреслений струп. Спочатку з потерпілого знімають одяг і білизну. Якщо опік викликаний кислотою, місце опіку обливають сильним струменем води на протязі 15-20 хвилин. Потім ці місця закривають марлею, бинтом. Потерпілих необхідно доставити до лікувального закладу для надання йому подальшої допомоги.

Зберігання: контейнери закриті кришками, обтягнуті поліетиленовою плівкою, що забезпечує надійне тимчасове зберігання речовини, безпечне для здоров’я людей до вирішення питання її вивезення на утилізацію чи захоронення.

Зріджені вуглеводні гази (ЗВВГ) № ООН – 1965 (1011, 1012, 1027, 1033, 1035, 1055, 1075, 1077, 1965, 1969, 1978), ступінь токсичності – 4.

Зріджений вуглеводний газ - являє собою надзвичайно вогненебезпечну безбарвну рідину, яка складається в основному із суміші пропану та бутану. Але можлива наявність інших газів, таких як пропілен та ізобутилен. Пропан та бутан, які визначають властивості суміші, не мають ні кольору, ні запаху. Оскільки суміш широко використовується для побутового опалення та ін., в неї вводяться одоранти, які надають суміші запах. По цьому запаху наявність небезпечних газів може бути виявлено при їх концентрації, що в багато разів менша, чим небезпечна для здоров'я.

Хоча всі компоненти ЗВВГ є газами, він зберігається і транспортується тільки в зрідженому вигляді. Гранично низька температура вибуху рідини складає – 105^ОС, а температура загоряння газу 405^ОС. Діапазон загоряння залежить від співвідношення пропану та бутану в суміші з повітрям і знаходиться в межах від 1,8 до 9,5%. При значному вмісті пропілену та ізобутилену цей діапазон розширяється до 1,6-11%. Молекулярна маса пропану рівна 44, бутану -58. густина газу може змінюватися від 1,5 (пропан) до 2,0 (бутан). Температура кипіння рідини рівня – 42^ОС (пропан). Як і інші вуглеводні гази, пропан і бутан нерозчинні у воді.

ЗВВГ може загоратися від любого, навіть слабого джерела вогню (наприклад від тліючої сигарети), при чому навіть при дуже низькій температурі.

Вуглеводні гази відносяться до порівняно нетоксичних газів, однак при високій концентрації вони можуть викликати асфіксію (задуху) внаслідок недостатньої кількості кисню. При вдиханні газів високої концентрації людина відчуває головокружіння, сонливість і втрачає пам'ять. Попадання рідкого ЗВВГ на шкіру чи в очі викликає обмороження.

Акрилова кислота. № ООН–2218, формула С₂Н₃СООН. (АК-803)

Акрилова кислота – використовується при виготовленні барвників, фотоматеріалів, пластиків, смол, в паперовій та в інших галузях промисловості. Назва акрилової кислоти має ряд синонімів: льодяна акрилова кислота, етиленкарбоксильна кислота, пропанова кислота, пропіонова кислота, вінілформілова кислота та ін. Льодяна акрилова кислота містить від 97 до 99% чистого продукту. Молекулярна маса акрилової кислоти 72.

Акрилова кислота являє собою безбарвну рідину з рідким неприємним запахом, добре розчинна у воді. Температура кипіння 142^ОС, температура плавлення 13,3^ОС, температура спалаху рідини 47^ОС, температура загорання 413^ОС, діапазон загоряння парів в суміші з повітрям складає 2-8%.

Акрилова кислота відноситься до вогненебезпечних. Схильних до полімеризації, хімічноактивних, токсичних, подразнюючих речовин. Вона може реагувати з кислотами, амінами, аміаком, азо- та діазосполуками, крезолами, гідразинами, фенолами, перекисами, в тому числі з неорганічними, вибуховими речовинами. Також реагує з неорганічними речовинами: ціанідами, солями заліза, нітритами і сульфітами.

Пари акрилової кислоти надзвичайно токсичні. Вони мають подразнюючу дію на очі, дихальну систему і шкіру. Вдихання парів акрилової кислоти може викликати сильну печію ротової порожнини, стравоходу, шлунку і кишечника. При сильному отруєнні можливі незворотні процеси і смерть. Попадання рідкої акрилової кислоти на шкіру викликає сильні опіки. Акрилова кислота поглинається шкірою, що може викликати нудоту і блювоту.

Оцтова кислота. № ООН – 2789, ступінь токсичності – 3, формула СН₃СООН.

Оцтова кислота - широко використовується при виготовленні антибіотиків, барвників, штучних волокон, гормональних препаратів, нейлону, фармацевтичних препаратів, фотохімікатів, багатьох пластиків і смол, а також використовується в якості харчової приправи. Синоніми назви оцтова кислота: льодяна оцтова кислота, водний розчин оцтової кислоти, етилова кислота та інші. Молекулярна маса оцтової кислоти 60. Вона являє собою подразнюючу безбарвну рідину з різким запахом. Температура кипіння 118^ОС, температура замерзання 17^ОС, діапазон загоряння парів 4,0-19,9%. Температура спалаху оцтової кислоти рівна 39^ОС, а температура загоряння парів в суміші з повітрям 427^ОС.

Ціаністий натрій. № ООН – 1689, ступінь токсичності – 3, формула NaCN.

Ціаністий натрій – використовується в гальванопластиці, для екстрагування золота і срібла, при виготовленні барвників, пігментів, інсектицидів та інших речовин. Назва ціаністого натрію має ряд синонімів: натрій ціанур, натрієва сіль, водний розчин ціаністого натрію та інші.

Ціаністий натрій являє собою токсичний хімічноактивний негорючий високогігроскопічний білий твердий продукт у вигляді гранул чи грудок. Його молекулярна маса 40.

Температура плавлення 615^ОС, температура кипіння 1430^ОС. Його гранично допустима концентрація у повітрі не більше 5мг/см³ смертельна доза складає 50 мг/кг маси людини він є токсичним при любому проникненні в організм, в тому числі і при всмоктуванні через шкіру. Малі кількості ціаністого натрію можуть викликати подразнення верхніх дихальних шляхів. Попадання в очі викликає значні пошкодження. Навіть незначна його кількість при ковтанні викликає смерть. При контакті можуть бути побічні прояви: слабість, головокружіння, нудота, конвульсії і кома.

Незважаючи на високу хімічну стійкість, ціаністий натрій гідролізується у воді, утворюючи ціаністий водень. Навіть при невеликих дозах ціаністого водню наступає смерть.

Формальдегід. № ООН–2209, ступінь токсичності–2, формула СН₂О.

Формальдегід – як правило перевозиться у вигляді 30-50% водного розчину, відомого під назвою формаліну. Використовується для виробництва текстильних виробів, паперу, красок, клеїв, миючих, косметичних і фармацевтичних речовин, вибуховий речовини, для дезінфекції та інших потреб.

В газоподібному стані загорається при 430^ОС і концентраціях від 7 до 73%, що робить його дуже небезпечним в пожежному відношенні. Молекулярна маса формальдегіду 30. Точка кипіння – 19^ОС, замерзання – 118^ОС.

Формальдегід являється стабільною речовиною. Вступає в реакцію з сильними окисниками, лугами та неорганічними кислотами, а також з ангідридами, аміаком, фенолом, міддю, залізом і його сполуками, солями срібла, ізоціанідами, желатином та сечовиною (карбамідом). В процесі полімеризації формальдегід виділяє велику кількість тепла. Він виявляється по запаху. Малі кількості формальдегіду викликають розлад дихальних шляхів, печію в очах, кашель, головний біль та сильне серцебиття. При значних концентраціях – набряк і запалення легенів. Безпосередній контакт з газоподібним формальдегідом може викликати подразнення шкіри і дерматит, особливо на таких ділянках шкіри, як обличчя, шия, руки та ін. Контакт з рідким формальдегідом може підвищити чутливість шкіри, а попадання рідини в очі приводить до важких пошкоджень рогової оболонки.

Всі у побуті використовують засоби побутової хімії, які значно полегшують домашню роботу, але разом з тим вони можуть становити потенційну небезпеку для нашого здоров'я і навіть життя.