Глава 7. Системи обладнання протипожежного захисту

§ 1. Протипожежне водопостачання

Зовнішнє протипожежне водопостачання

Кожне підприємство повинно бути забезпечене необхідною кількістю води для цілей пожежогасіння (виходячи з вимог будівельних норм та інших нормативних документів).

Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за нормами витрату та напір води. У разі недостатнього напору на об’єктах необхідно встановлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.

Влаштовуючи проїзди для пожежних автомобілів до будівель, споруд та вододжерел по ґрунту, їх треба укріплювати шлаком, гравієм або іншими місцевими матеріалами для забезпечення можливості під’їзду будь-якої пори року.

Протипожежний водопровід на промислових підприємствах обладнається, як правило, низького тиску; вільний напір у мережі такого водопроводу на рівні поверхні землі повинний складати при пожежегасінні не менше 10 м при довжині пожежних рукавів не більше 150 м.

Протипожежний водопровід високого тиску влаштовується на нафтопереробних і хімічних комбінатах, лісобіржах, нафтобазах і ін. Стаціонарні насоси в цьому випадку обладнаються спеціальними пристроями, що забезпечують пуск їх не пізніше 5 хв. після подачі сигналу про виникнення пожежі.

Насосні станції протипожежних і об’єднаних протипожежні водопроводів по надійності дії відносяться до I категорії (не допускається перерва в подачі води). Категорія надійності насосних станцій цих водопроводів може бути знижена на одну ступінь при наявності в мережі ємностей з необхідним протипожежним запасом води, що забезпечать, крім того, необхідний напір.

Достатня надійність дії насосних станцій забезпечується:

живленням електродвигунів насосів по I категорії — від двох незалежних джерел живлення з автоматичним включенням резерву (АВР);

установкою резервних насосних агрегатів (від 2 до 4 у залежності від кількості робочих агрегатів у групі) при цьому резервний агрегат повинний автоматично включатися у випадку виходу з ладу і не включення робочого агрегату;

влаштуванням двох всмоктувальних ліній. Необхідний тиск у мережі може підтримуватися також за допомогою водонапірної башти, ємність якої містить повний чи частковий протипожежний запас.

Водогінні мережі, як правило, улаштовуються кільцевими (не менше двох водоводів). Тупикові мережі через їх низьку надійність при подачі води на протипожежні потреби обладнують довжиною не більше 200 м.

Для забору води з мережі для цілей пожежегасіння застосовуються пожежні гідранти. Відстань між пожежними гідрантами визначається розрахунком, що враховує сумарну витрату на пожежегасіння і пропускну здатність установлюваного типу гідранта.

Влаштування засувок на водогінних мережах передбачають таким чином, щоб на одній ремонтній ділянці відключалося не більше п’яти пожежних гідрантів.

Відповідальність за технічний стан пожежних гідрантів, встановлених на мережі водогону населених пунктів, несуть відповідні служби (організації, установи), які відають цими мережами водогону, а на території підприємств - їх власники або орендарі (згідно з договором оренди).

Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщуватись згідно з вимогами будівельних норм та інших нормативних документів таким чином, щоб забезпечити безперешкодний забір води пожежними автомобілями. Стоянка транспорту менше 5 м від пожежних гідрантів, забірних пристроїв вододжерел, пожежного обладнання та інвентаря, на поворотних майданчиках тупикових проїздів забороняється. У зазначених місцях повинні встановлюватися (вивішуватися) відповідні заборонні знаки.

Перевірка працездатності пожежних гідрантів повинна здійснюватися особами, що відповідають за їх технічний стан, не рідше двох разів на рік (навесні й восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплені, а стояки звільнені від води.

Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.

У разі відключення ділянок водогінної мережі та гідрантів або зменшення тиску мережі нижче за потрібний необхідно сповіщати про це підрозділи пожежної охорони.

Для контролю працездатності мережі зовнішнього протипожежного водопостачання необхідно 1 раз на рік проводити випробування на тиск та витрату води з оформленням акта. Випробування водогону повинно проводитись також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до мережі водогону.

На підприємствах, що мають водопровід високого тиску, у місця розташування підземного пожежного гідранта повинні створюватися пости пожежного захисту, вони комплектуються пожежною колонкою, пожежними напірними рукавами і стволом. Кількість рукавів вибирається в залежності від конкретних умов об’єкта, що захищається, але не менше 100 м.

Пожежні гідранти і водойми повинні мати під’їзди з твердим покриттям. У разі наявності на території об’єкта або поблизу нього (в радіусі до 200 м) природних або штучних вододжерел - річок, озер, басейнів, градирень тощо - до них повинні бути влаштовані під’їзди з майданчиками (пірсами) розмірами не менше 12 м x 12 м для встановлення пожежних автомобілів і забирання води будь-якої пори року.

Безводопровідне протипожежне водопостачання підприємств категорій Г і Д із площею території до 20 га і витратами води до 20 л/с здійснюється з природних чи штучних водойм. Радіус обслуговування однієї водойми при наявності пожежних автонасосів складає 200 м, мотопомп — 150 м.

Для забору води з природних вододжерел улаштовуються пірси (мал. 1) чи берегові колодязі. Пірси застосовуються при крутих берегах і щільних ґрунтах. Їх влаштовують, як правило, на палях з дерев’яним настилом шириною 4,5—5,0 м.

Мал. 1. Пожежний пірс: 1 – дерев’яний настил; 2 – колесовідбійний брус; 3 – тверде покриття під’їзної дороги, 4 – палі; 5 – поглиблення для водозабору. ГВВ та ГНВ – граничні нижня та верхня відмітки рівня води.

При пологому березі чи піщаних ґрунтах улаштовуються берегові колодязі ємністю 3—5 м³, що з’єднані з рікою чи ставком трубою діаметром 200—300 мм. Дно колодязя повинне мати відмітку на 1,5—2,0 м нижче нижнього обрію води.

Частіше на підприємствах застосовуються штучні водойми — відкриті - (водойми-копанки) і закриті (водойми-резервуари). Перші виконуються з пологими стінками і влаштуванням гідроізоляції з глини, бетону, асфальтобетону, поліетиленової плівки й ін. Задовільною вважається гідроізоляція, при якій за рахунок фільтрації рівень води знижується на 3,5 см за добу. Об’єм таких водойм встановлюється з урахуванням витоку, а також вимерзання і випаровування води.

Водойми-резервуари будують з цегли, каменю, залізобетону і дерева. Вони можуть бути підземними, напівпідземними і наземними в залежності від рівня ґрунтових вод. Витік з таких резервуарів не повинний перевищувати 0,5—1 см/добу.

У разі неможливості безпосереднього забирання води з пожежного резервуара (водойми) слід передбачати приймальні (мокрі) колодязі об’ємом не менше 3м³, з’єднані з резервуаром (водоймою) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним (мокрим) колодязем на з’єднувальному трубопроводі необхідно розміщувати в окремому колодязі засувку з виведеним під кришку люка штурвалом.

Витрачений під час гасіння пожежі протипожежний запас води з резервуарів має бути відновлений у якомога коротший термін, але не більше за той, що зазначений у СНиП 2.04.02-84 (від 24 до 72 годин).

На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами діаметром не менше 77 мм із встановленням на них запірної арматури.

Пожежні резервуари (водойми) та їх обладнання повинні бути захищені від замерзання води.

Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше 0,6 м x 0,6 м, які мають утримуватись у зручному для використання стані.

Мал. 2. Влаштування приймального колодязя пожежного резервуара.

1 – пожежний резервуар; 2 – сходи; 3 – колодязь із засувкою; 4 – приймальний (мокрий) колодязь місткістю 3...5 м³.

Підтримання у постійній готовності штучних водойм, водозабірних пристроїв, під’їздів до вододжерел покладається: на підприємстві - на його власника (орендаря); у населених пунктах - на органи місцевого самоврядування.

Біля місць розташування пожежних гідрантів і водойм повинні бути встановлені покажчики (об’ємні зі світильником або плоскі із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них (див. додаток 2):

- для пожежного гідранта - літерним індексом ПГ, цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водогінної мережі (тупикова чи кільцева);

- для пожежної водойми - літерним індексом ПВ, цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми.

Ці покажчики розміщають на видному місці на висоті 2 ... 2,5 метри на опорах чи на кутах будівель, розташованих на відстані від дороги не більше 25 м. Флуоресцентні покажчики встановлюють у радіусі 5 м від світильників зовнішнього освітлення.

Водонапірні башти повинні бути забезпечені під’їздом і пристосовані для відбору води пожежною технікою будь-якої пори року. Не допускається використовувати для побутових та виробничих потреб запас води, призначений для цілей пожежогасіння.

На корпус водонапірної башти слід наносити позначення, яке вказує місце розташування пристрою для забирання води пожежною технікою.

Не допускається використовувати для побутових, виробничих та інших господарських потреб протипожежний запас води, що зберігається в резервуарах, водонапірних баштах, водоймах та інших ємнісних спорудах.

Внутрішній протипожежний водогін

Необхідність улаштування внутрішнього протипожежного водогону, кількість уводів у будівлю, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються, виходячи з вимог чинних будівельних норм.

Внутрішній протипожежний водопровід влаштовується у всіх будинках промислових підприємств із виробництвами категорій А, Б, В незалежно від об’єму будинку і ступеня вогнестійкості, а також у будинках III—V ступенів вогнестійкості об’ємом більше 5000 м³ з виробництвами категорій Г, Д і складських будинках незалежно від ступеня вогнестійкості об’ємом більше 5000 м³.

Внутрішні пожежні крани слід встановлювати в доступних місцях – біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей.

Кожен пожежний кран має бути укомплектований пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів (за наявності таких насосів), а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Елементи з’єднання пожежного крана, рукавів та ручного пожежного ствола мають бути однотипними.

Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в "гармошку" або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново.

Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням, не допускається.

У вибухопожежонебезпечних приміщеннях з наявністю пилу пожежні крани повинні бути укомплектовані пожежними стволами, що подають воду як суцільним струменем, так і розпиленим.

Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.

При виготовленні шаф рекомендується передбачати в них місце для зберігання двох вогнегасників. На дверцята шаф, в яких знаходяться вогнегасники, мають бути нанесені відповідні покажчики за ГОСТ 12.4.026-76 «Цвета сигнальные и знаки безопасности».

Спосіб установлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен виключати різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання.

На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу "ПК" порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежно-рятувальної служби.

Зовнішнє оформлення дверцят повинно відповідати вимогам чинних стандартів.

Пожежні крани не рідше одного разу на шість місяців підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.

Пожежні крани повинні постійно бути справними і доступними для використання.

Встановлювані в будівлях з підвищеною кількістю поверхів відповідно до вимог будівельних норм пристрої (зовнішні патрубки з приєднуваними головками, засувки, зворотні клапани) для приєднання рукавів пожежних машин та подавання від них води у мережі внутрішнього протипожежного водогону повинні утримуватись у постійній готовності для використання в разі необхідності.

У неопалюваних приміщеннях узимку вода з внутрішнього протипожежного водогону повинна зливатись. При цьому біля кранів повинні бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання відповідної засувки або пуску насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса необхідно ознайомити всіх працюючих у приміщенні.

За наявності в неопалюваному приміщенні (будівлі) трьох і більше пожежних кранів на сухотрубній мережі внутрішнього протипожежного водогону в утепленому місці на вводі необхідно встановлювати засувку з електроприводом. Її відкриття та пуск насоса слід здійснювати дистанційно від пускових кнопок, встановлених всередині шафок пожежних кранів.