Глава 6. Основні принципи реанімації при порушенні дихання та кровообігу

§ 1. Підтримка життєво важливих функцій організму при порушенні дихання

Підтримка життєво важливих функцій організму при порушенні дихання.

Штучна вентиляція легень без спеціального устаткування.

Штучна вентиляція легень за допомогою допоміжних засобів без інгаляції кисню.

Ознаки життя - це наявність дихання, пульсу, реакції зіниць на світло, наявність свідомості. У крайніх ситуаціях слід звернути особливу увагу перш за все на:

 - прохідність дихальних шляхів постраждалого і здатність до самостійного дихання;

 - наявність пульсації крупних судин.

Клінічна смерть - це короткий, ще оборотний період умиран­ня, який передує біологічній (необоротній) смерті. У звичайних умовах при температурі 15-20° С він не перевищує 3-5 хв, а у ви­падках значного охолодження (утоплення під льодом) - 10-15 хв.

Клінічна смерть проявляється такими ознаками:

• знепритомнінням;

• пульс на сонній артерії не визначається;

• кінцівки повністю розслаблені;

• дихання судорожне, неритмічне, рідке або відсутнє;

• відкритим ротом;

• блідою шкірою;

• зіниці розширені, на світло не реагують, дотик пальцями до очного яблука посмикування віка не викликає.

За наявності ознак клінічної смерті необхідно провести основні реанімаційні заходи згідно з правилами Сафара - АВС. До нього відносяться:

А - відновлення і підтримання прохідності дихальних шляхів;

В - штучна вентиляція легенів (ШВЛ);

С - серцева реанімація (відновлення кровообігу)

Це означає, що дихання зупинилося, і ви повинні забезпечити надходження повітря в легені постраждалого. Якщо збережені рухи грудей і живота, але повітря не поступає і не видихається через ніс або рот, то, можливо, відбулася закупорка дихальних шляхів, і вам необхідно їх звільнити. Ви повинні діяти дуже швидко, щоб відновити надходження повітря в легені .

Гостра дихальна недостатність – це стан, який швидко розвивається внаслідок критично низького поглинання кисню легенями і небезпечного зниження виділення вуглекислого газу.

Гостра дихальна недостатність може бути вентиляційною, або обумовлювати артеріальну гіпоксемію.

Штучне дихання необхідно проводити тільки в тому разі, коли потерпілий не дихає або дихає дуже погано (рідко, судомно, мовби схлипуючи, як помираючий), а також якщо дихання потерпілого постійно погіршується.

Під час проведення штучного дихання необхідно уважно спостерігати за обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи повіками або зробить ковтальні рухи гортанню (кадиком), треба перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Якщо після декількох секунд чекання виявиться, що потерпілий не дихає, виконання штучного дихання необхідно негайно відновити. Проводити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно і рівномірно, не слід, тому що продовження штучного дихання може завдати йому тільки шкоди.

Перш ніж почати робити штучне дихання необхідно:

- потерпілого покласти спиною на тверду поверхню;

- швидко, не гаючи ні секунди, звільнити потерпілого від одягу, який перешкоджає диханню, розв'язати краватку або шарф, зняти ремінь, розстебнути штани і т.п.;

- так само швидко розкрити рот потерпілого і звільнити його від сторонніх предметів та слизу (хусткою чи кінцем сорочки). Якщо в глотці знаходиться стороннє тіло, потерпілого необхідно покласти на бік і постукати кулаком або долонею між; лопатками, після чого витягнути стороннє тіло з рота. Після цього необхідно повернути потерпілого на спину і знову закинути голову максимально назад. Ці маніпуляції слід виконати за декілька секунд;

- якщо рот потерпілого міцно стиснутий, розімкнути його шляхом відтягнення вперед нижньої щелепи: для цього необхідно чотири пальці обох рук поставити позаду кутів нижньої щелепи і, упираючись великими пальцями в її край, висувати нижню щелепу так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду верхніх.

Якщо таким чином розкрити рот потерпілого не вдасться, необхідно в кут рота, між задніми корінними зубами (але не передніми), обережно, щоб не зламати зуби, вставити дощечку, металеву пластинку, ручку ложки чи інший подібний предмет та з його допомогою розтулити зуби.

При цьому необхідно слідкувати, щоб язик потерпілого не западав і не закривав дихальні шляхи. Щоб запобігти западанню язика, нижня щелепа потерпілого має бути висунута трохи вперед.

Для розкриття гортані необхідно закинути голову потерпілого назад, підклавши під потилицю одну руку, а другою рукою надавити на чоло потерпілого так, щоб підборіддя опинилося на одній лінії з шиєю. При такому положенні голови просвіт глотки і верхніх дихальних шляхів значно розширюється і забезпечується повна прохідність, що є головною умовою успіху штучного дихання.

Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб «з рота до рота.»

Спосіб штучного дихання "з рота до рота" полягає в тому, що особа, яка надає допомогу, виконує видих зі своїх легенів до легень потерпілого безпосередньо через рот чи ніс потерпілого.

Особа, що надає допомогу, робить глибокий вдих і з силою видихає до рота потерпілого. При вдуванні повітря, особа, яка надає допомогу, щільно притискає свій, рот до обличчя потерпілого так, щоб, за можливості, охопити своїм ротом увесь рот потерпілого, а великим і вказівним пальцями кисті руки затиснути йому ніс. У цей період грудна клітина потерпілого опускається і він довільно робить пасивний видих. Якщо потерпілий дорослий, видихати слід сильніше, а якщо дитина - слабше. У хвилину кількість вдувань дорослому дорівнює 12-16, а дитині - 18-20. Вдування повторюють 2 рази.

Вдування повітря до рота чи носа треба виконувати через марлю, серветку чи носову хустку, слідкуючи за тим, щоб при кожному вдуванні відбувалося достатнє розширення грудної клітини потерпілого. При кожному вдуванні грудна клітина потерпілого має розширюватися та самостійно опускатися. Для забезпечення більш глибокого видиху можна легким натисканням на грудну клітину допомогти виходу повітря з легень потерпілого.

У разі неможливості повного охоплення рота потерпілого вдувати повітря в його легені слід через ніс, щільно закриваючи при цьому рот потерпілого. Якщо щелепи міцно стиснуті, то штучне дихання теж проводять " з рота до носа".

За наявності апарата штучного дихання, після проведення сеансу штучного дихання способом "з рота до рота" чи "з рота до носа" можна перейти на штучне дихання за допомогою апарата.

Під час проведення штучного дихання не можна допускати охолодження потерпілого (не залишати його на сирій землі, кам'яній, бетонній чи металевій підлозі). Під потерпілого слід підстелити щось тепле, а зверху його накрити.

Особа, що надає допомогу, після 3-5 вдувань повітря у легені потерпілого визначає наявність пульсу на сонній артерії. За наявності пульсу продовжують проведення штучного дихання до відновлення самостійного дихання. Якщо пульсу немає, то для відновлення кровообігу слід почати проведення зовнішнього масажу серця та продовжувати процедуру штучного дихання.

При цьому слід мати на увазі, що без правильної і своєчасної попередньої допомоги потерпілому до прибуття лікаря медична допомога може виявитись запізнілою і неефективною.

Раптова зупинка дихання і серцевої діяльності, яка може ви­никнути при ураженні електрострумом, утопленні, механічних асфіксіях, що викликані стисненням дихальних шляхів, може привести до клінічної смерті.

А. Відновлення і підтримання прохідності дихальних шляхів

Для відновлення прохідності дихальних шляхів необхідно:

• закинути голову назад, вивести вперед нижню щелепу (ОБЕРЕЖНО при підозрі на травму шийного відділу хребта);

• відкрити рот постраждалого;

• механічно очистити рот і глотку (при необхідності);

• видалити сторонні предмети (при закритті ними гортані).

Відкриття дихальних шляхів в закинутому положенні голови

Для звільнення дихальних шляхів при проведенні ШВЛ за­стосовують певні прийоми .

Реаніматор підкладає свою долоню під шию постраждалого і піднімає її вверх, закидаючи голову .

Натискує на чоло постраждалого долонею іншої руки і, втри­муючи його, робить круговий рух, надавлюючи на нижню щелепу рукою, яка звільнилася з-під потилиці, - це підсилює розгинання шийного відділу хребта.

Потім реаніматор затискає ніс двома пальцями руки, яка звільнилася від тиску на чоло, а іншою рукою обхоплює знизу нижню щелепу, висуває, піднімає, відтягає її донизу та великим пальцем відкриває рот.

Для підтримання прохідності дихальних шляхів необхідно підтримувати голову в закинутому, а нижню щелепу - у виведе­ному вперед положенні.

Прийоми звільнення дихальних шляхів при проведенні ШВЛ:

а - обтурація гортанного відділу глотки;

б, в, г - етапи забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів

При підозрі на перелом або вивих у шийному відділі хребта розгинання шиї НЕПРИПУСТИМЕ, тому для забезпечення прохідності дихаль­них шляхів застосовують метод, в якому передбачається виведен­ня вперед нижньої щелепи

Забезпечення прохідності дихальних шляхів у ситуаціях, коли виключається закидання голови

Для очищення порожнини рота від стороннього вмісту необ­хідно:

• увести, при положенні постраждалого на спині, між зуба­ми який-небудь плоский предмет, розтиснути ним зуби і відкрити рота;

• покласти між зубами валик з матерії;

• палець обернути матерією;

• перевернути постраждалого обличчям униз на живіт;

• очистити пальцем порожнину рота від блювотних мас, кро­ні, слизу, сторонніх предметів, зубного протеза.

У випадку утоплення покласти постраждалого на коліно реаніматора животом і швидко 1-2 рази здавити руками грудну кліт­ку, щоб видавити воду з легенів та очистити йому рот.

При придушенні (закриття стороннім предметом входу в гортань) різко надавити на передню черевну стінку, що викли­че зсування діафрагми в грудну порожнину, стискання легенів і виштовхування, різко збільшеним тиском, стороннього предмета

Після цього, для насичення крові киснем, починають прово­дить штучну вентиляцію легенів.

Б. Штучна вентиляція легенів

Штучна вентиляція легенів сумісно з непрямим масажем серця є найпростішими способами реанімації організму, що пере­буває в стані клінічної смерті.

Перед проведенням ШВЛ розстебнути одяг постраждалого, який утрудняє дихання і кровообіг.

Найбільш ефективним способом штучного дихання є викори­стання різних апаратів, за допомогою яких вдувається повітря в ніс. За відсутності таких апаратів штучне дихання проводять способом "з рота в рот" або "з рота в ніс". На відкритий рот постраждалого покласти в один шар серветку (носова хустка), за­тиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно прикласти свої і \ пп до його губ та із силою вдути йому повітря в рот .

Під дією повітря легені постраждалого розправляються, що викликає подразнення нервових закінчень у легеневих пухирцях і пригнобленого дихального центру у головному мозку. Вдмухувати потрібно таку порцію повітря, яка щораз викликає найбільш по­ниє розправлення легенів, що виявляється за амплітудою грудної клітки. При вдмухуванні невеликих порцій повітря штучне ди­хання не буде ефективним. Повітря вдмухують ритмічно 16-18 разів на хвилину до відновлення природного дихання або до появи піших ознак смерті.

При пораненнях нижньої щелепи штучне дихання можна проводити іншим способом, коли повітря вдмухують через ніс. Вдмухування повітря через ніс зручно здійснювати за допомогою гумової трубки, уведеної в один з носових ходів. Рот і вільний но­совий хід при цьому повинні бути закриті.

При великих пораненнях щелепно-лицьової області штучне дихання зазначеними способами провести неможливо, тому вико­ристовують способи Сильвестра , Каллістова

При проведенні штучного дихання способом Сильвестра той, хто падає допомогу, стає на коліна у голови постраждалого, бере обидві його руки за передпліччя і піднімає їх догори, далі назад за себе, розводить їх у сторони - так проводиться вдих. Потім роблять зворотний рух руками, передпліччя рук постраждалого кладуть на нижню частину грудної клітки і роблять її стискання - відбувається видих. При штучному диханні способом Каллістова постраждалого укладають на живіт з витягнутими вперед рука­ми, голову повертають на бік, підкладаючи під неї одяг (ковдру). Носилковими лямками або зв'язаними двома-трьома поясними ременями постраждалого ритмічно піднімають на висоту до 10 см і опускають. При цьому відбуваються вдих при підніманні і видих при опусканні постраждалого.

Ефективність ШВЛ проявляється появою рухів грудної клітки, дихальних шумів над легенями і трахеєю, зменшенням синюшності, появою рожевого кольору шкіри по периферії в дорослих, а в грудних дітей - появою пульсу на плечовій артерії.

Помилки під час проведення ШВЛ:

1. Форсований вдих. Частково перекриваються дихальні шляхи і відбувається роздування шлунка, що може викликати блювоту і аспірацію шлункового вмісту в легені.

2.Спроба видалення повітря зі шлунку шляхом натиснення на надчеревну область викликає блювоту.

Перша допомога при зовнішній кровотечі залежить від його характеру. Так, при невеликій капілярній або венозній кровотечі з рани на руці або нозі достатньо накласти стерильну пов'язку і щільніше прибинтовувати (стискаюча пов'язка) або добре притягати ватяно-марлевий тампон до рани за допомогою лейкопластиря. Пов'язка повинна складатися з декількох шарів вати і марлі. Потрібно стежити за тим, щоб не перетягнути кінцівку дуже сильно (до того, що синить шкіри нижчі пов'язки). Стискаюча пов'язка дозволяє зупинити кровотечу з невеликих артерій. Перед накладенням асептичної пов'язки шкіру навколо рани звільняють від одягу і обробляють 2% розчином діамантового зеленого або 5% спиртним розчином йоду. Рану можна промити розчином перекису водню... У початковій фазі раневого процесу застосовують пов'язки з рідкими антисептиками (фурацилін, йодопірон, хлоргексидін і ін.) або маззю на основі поліетіленгліколя (льовосин, льовомеколь). При поверхневому садні, подряпинах, невеликих колених ранах потерпілі часто не звертаються по допомогу. Проте будь-яке пошкодження шкірного покриву може привести до розвитку важкого гнійного процесу, а також правця. Мікротравму необхідно обробити розчином антисептичного засобу .

:Для тимчасового припинення кровотечі може застосовуватись пальцьове притиснення артерії, накладення кровоспинного джгута або форсоване згинання кінцівки. Найдоступнішим з них є притиснення артерії вище за рану, з якої закінчується кров до твердої кісної основи. Для цього необхідно знати крапки, в яких артерії можуть бути притиснуті до кістки. Як правило, в них вдається промацати пульсацію артерій. Притиснення артерії пальцем або кулаком забезпечує майже миттєву зупинку кровотечі. Проте навіть дуже добре фізично розвинена людина не може достатньо довго продовжувати притиснення, оскільки вже через 10-15 мін руки починають втомлюватися, і тиск слабшає. У зв'язку з цим зразу ж після притиснення артерії потрібно зробити спробу зупинки кровотечі іншим способом. Частіше для цієї мети використовується кровоспинний джгут. Після накладення джгута кровотеча повинна зупинитися, але якщо воно продовжується, то джгут потрібно зняти і накласти знов, відступивши вище за місце його первинного накладення. Після накладення джгута надійно прикріпити до нього записку з вказівкою часу, дати накладення, прізвища і посади рятувальника.

Джгут слід накладати при сильній артеріальній кровотечі вище місця поранення на верхню третину плеча, на всі відділи стегна. Тиск на кінцівку повинен бути достатнім для припинення кровотечі, але щоб не викликати повного знекровлення кінцівки. Джгут може накладатися на кінцівку не більше ніж на 1,5 - 2 години, а в холодну пору року - 0,5 - 1 годину. Періодично через 30 - 60 хвилин джгут слід ослабити, розпустити на декілька хвилин (на цей час пережати судину вище за джгут пальцем), промасажувати (легко) борозну від джгута, заздалегідь відновивши пальцеве притиснення артерії, і накласти знов, але вже з великим натягненням. За відсутності фабричного джгута його можна замінити імпровізованим - гумовою трубкою, краваткою, ременем, поясом, хусткою, бинтом і т.п., але не слід використовувати дріт. Для зупинки кровотечі за допомогою підручних засобів використовують так зване закручування, яке потім фіксують окремим бинтом.

Зупинка кровотеч з судин кінцівок можлива при форсованому їх згинанні Частіше цей спосіб застосовується для зупинки кровотеч з судин руки. Його раціонально застосовувати при інтенсивній кровотечі з ран, розташованих у підстави кінцівок. Максимальне згинання кінцівки виробляють в суглобі вище за рану і фіксують кінцівку бинтами в такому положенні. Так, при зупинці кровотеч з ран передпліччя і кисті на згинальну поверхню ліктьового суглоба укладають ватяно-марлевий пелот (його можна замінити невеликим валом з матерії), потім руку максимально згинають в лікті, притягаючи за допомогою бинта або ременя передпліччя до плеча до зникнення пульсу на зап’ястку.У такому положенні фіксують .обидва плечі за спину із допомогою бинта (ременя і т.п.). В цьому випадку здавлюються артерії з обох боків.

При зупинці кровотеч з ран нижче за коліно постраждалого укладають на спину, в підколінну область поміщають ватяно-марлевий вал, стегно приводять до живота, а гомілку згинають і фіксують до стегна бинтом або ременем. Кровотечу із стегнової артерії зупиняють згинанням нижньої кінцівки в тазостегновому суглобі, заздалегідь помістивши в пахову область вал. Після зупинки кровотечі стегно фіксують ременем до тулуба. Проте далеко не у всіх випадках вдається повністю зупинити кровотечі при форсованому згинанні кінцівок, у ряді випадків цей спосіб не можна використовувати, наприклад при переломах.

При будь-якій кровотечі пошкодженої частини тіла додають піднесене положення і забезпечують спокій (транспортна іммобілізація). Остаточна зупинка кровотечі проводиться в лікувальній установі, в яке негайно повинен бути доставлений потерпілий.