11. Метод лекції на уроках літератури (наприклад, при вивченні творчості г. Квітки-Основ`яненка)

Лекція - одна із форм організації навчання в загальноосвітньому навчальному закладі. Її основою є системне усне викладення вчителем навчального матеріалу протягом уроку, головний зміст якого становлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами - пояснення та розмірковування.

Залежно від теми лекції в ній може превалювати характеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції така: організація діяльності вчителя й учнів; формулювання теми, постановка мети та завдань; актуалізація опорних знань учнів; викладання змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов його сприйняття та засвоєння учнями; узагальнення та систематизація знань учнів, набутих у процесі читання лекції, підбиття підсумків лекції.

За Є.Пасічником, це «один з найекономічніших способів передачі інформації: за короткий час можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити певні висновки». Цей метод використовують під час вивчення тем, які містять матеріал невідомий чи маловідомий учням або при охопленні значної кількості матеріалу.

Лекції належну увагу приділяли досить багато методистів: В. Острогорський, К. Ушинський, М. Рибникова, Т. Ф. Бугайко, 0. Мазуркевич, В. Неділько, Є. Пасічник, 3. Шевченко та багато інших.

Лекція на уроці літератури — це одна з форм діалогічного спілкування з учнями. Використання шкільної лекції дозволяє здійснювати глибокий уплив на емоційну сферу учнів, стимулює школярів до власної пізнавальної діяльності, до самоосвіти, організовує мислення, озброює методами й прийомами пізнання, сприяє формуванню свідомості. Плануючи лекцію, вчитель повинен враховувати ті труднощі, з якими може зіткнутися учень у процесі сприйняття матеріалу.

Життєпис письменника вивчають як окремі відомості про нього в основній школі і як цілісну біографію в старшій. Засадничими є принципи історизму, актуальності, психологізму, екзистенційності, естетизму. Автор має постати перед учнями як історична особа , жива людина, яка мислить та емоційно реагує на світ і своє перебування в ньому, як неповторна особистість, митець. Отже, вчитель повинен допомогти дітям пізнати митця як людину, зрозуміти витоки його творчості.

У викладі біографії слід дотримуватись золотої середини, презентуючи письменника як громадянина, митця, звичайну людину. Про патріотичний подвиг – вірність рідному слову – варто розповідати без зайвого пафосу, про приватне життя – делікатно, з повагою. Цікаві моменти необхідно показати образно, прагнути створити ефект присутності автора; саме їх діти можуть обрати для біографічних етюдів, які є творчою формою самостійної роботи над біографією письменника.

Наприклад, вивчаючи творчість Квітки-Основ*яненка можна вказати, що «Внесок Г.Ф.Квітки-Основ´яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутові комедії, Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ ст. став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур» . Справжній талант письменника виявився на початку 30-х років, коли він почав писати українською мовою. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі письменнику допомогла його дружина Ганна Григорівна – класна дама інституту благородних дівиць. Дружина підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим критиком, можна сказати, що завдяки їй він і став письменником. Спираючись на літературну традицію, започатковану Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840).

П’єси Григорія Федоровича „Шельменко-денщик” і „Сватання на Гончарівці” до вподоби читачам більше ніж його прозаїчні твори. Вони й до досі не сходять зі сцен українських театрів. Твори письменника настільки проникнуті гуманізмом та співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Квітку одним з перших письменників, що став автором „человеческой повести”. Високу оцінку творчості Г. Квітки-Основ’яненка дав Тарас Шевченко. Особливо йому сподобався твір «Маруся».

У 30-х рр. ХІХ ст. письменник активізував свої зв´язки з багатьма літераторами, зокрема з гуртком харківських романтиків та Євгеном Гребінкою і Тарасом Шевченком. Друкував в альманасі «Ластівка» у 1841 році повість «Седрешна Оксана», за редакцією Євгена Гребінки, що стало приводом до листування з Тарасом Шевченком. У листуванні Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», також присвятив вірш «До Основ’яненка».