30. Завдання методики викладання теорії та історії української літератури в умовах побудови нової школи.

Історія методики навчання української літератури відображає і систематизує наукові здобутки вітчизняних учених. Учені-методисти XX ст. залишили системні ґрунтовні праці про викладання української літератури, серед них — О. Дорошкевич, О. Мазуркевич, Т. Бугайко, О. Бандура, К. Сторчак, С. Пасічник, Б. Степанишин, Н. Волошина та ін.

Шкільне літературознавство містить вимоги до змісту освіти. Нині у зв’язку з розвитком вітчизняного літературознавства розширилося коло знань з історії літератури, урізноманітнилися методи дослідження художнього твору, виникли нові наукові школи, існує вибір теоретико-літературних методологічних засад. Постала проблема вибору літературознавчих відомостей, необхідних для освіти школяра. У теорії літератури кожна літературознавча школа пропонує різні системи термінів, що зумовило проблему літературознавчого мовлення на уроці літератури. Шкільне літературознавство розв’язує ці проблеми, поєднуючи знання з науки про літературу зі знанням реалій сучасної освіти і психофізіологічних особливостей дитини.

Теорія методики формує парадигми і технології навчання літератури, виробляє типологію методів, уроків, позакласних літературних занять і заходів — усе, що стосується шляхів роботи. Гуманітарний плюралізм сучасної європейської думки передбачає можливість використання різних педагогічних парадигм (грец. рагасіещта приклад, зразок) — засадничих концепцій виховання та навчання. Серед них — особистісно зорієнтоване навчання, екзистенціально-діалогічна парадигма, інтерсуб’єктна, ігрова, езотерична. У радянську добу єдиною парадигмою була соціологічно- ідеологічна, основана на ленінсько-сталінській теорії розвитку суспільства (так само, як у художній літературі нормативним був метод соціалістичного реалізму), — це обмежувало творчість науковців і вчителів, збіднювало літературну освіту. Гуманізація та диференціація освіти в Україні, які є основними принципами її реформування, зумовлюють необхідність вироблення різноманітних технологій. Науковці створюють технології, спрямовані на різноманітні аспекти літературної компетенції учня (знання біографій письменників, розуміння художніх творів, індивідуального стилю автора, засвоєння теоретико-літературних понять, уміння аналізувати твір, писати творчі роботи різних жанрів тощо). Технології різняться також за їх адресуванням для загальноосвітньої школи, для гімназій, ліцеїв, колегіумів, профільних класів.

31. Міжпредметні та міжмистецькі зв"язки на уроках літератури.

Методика навчання української літератури перебуває в тісному зв’язку з історією України, яка дає матеріал для наукового коментування образного слова письменника. Учень з допомогою вчителя осмислює діалог, який веде текст із певними історичними подіями. Відомості з історичної науки залучають до методичної моделі тоді, коли в літературному творі зображено важливі для нації події минулого, проаналізовано сучасне або спрогнозовано майбутнє батьківщини. Характеристику історичної доби вводять також до викладу біографії письменника.

Оскільки в шкільному курсі літератури значне місце відведено фольклору, постає необхідність використання здобутків народознавства, що вивчає звичаї, обряди, свята народу. Народознавчі знання методист застосовує і щодо інших тем, бо етнічна специфіка життя відображена в багатьох, передусім класичних, текстах вітчизняних письменників. Із метою відродження молоддю старовинних звичаїв, продовження національних традицій методика розробляє сценарії розігрування народознавчих сцен із твору, які можуть стати яскравим елементом уроку та позакласного заходу. Літературу нині розглядають і як феномен історичного буття нації, і як явище мистецтва. Наголошуючи на мистецькій сутності художнього слова, методист пропонує відповідне контекстне вивчення творів. З огляду на це проведення діалогу естетичного характеру потребує залучення інших видів мистецтва: театру, музики, живопису, кінематографії, архітектури, прикладної творчості, — так здійснюються зв’язки з мистецтвознавством. 

Тісний зв’язок методики навчання української літератури із психологією, яка допомагає методисту збагнути вікові психологічні особливості учнів, рекомендує поняття і теорії для тлумачення психологічного підтексту художнього твору, розкриває засоби психологічного зображення персонажа тощо.  Методика навчання української літератури пов’язана з лінгвістикою — наукою про мову, адже в полі зору методиста-літератора розвиток усного і писемного мовлення учня. Особливо важливими є відомості зі стилістики, необхідні під час розробки уроків літератури, на яких вивчають індивідуальний стиль автора, а також для вироблення в школярів власного грамотного і виразного стилю, що виявиться у написанні творчих робіт.

Отже, методика навчання української літератури тісно пов’язана з багатьма галузями гуманітаристики, зокрема педагогікою, літературознавством, фольклористикою, історією, мистецтвознавством, психологією, філософією. Водночас це самостійна наука, яка має свою специфіку: визначає і обґрунтовує, що саме з літератури викладати в школі, як викладати, у який спосіб сприяти самотворенню особистості учня.