19. Своєрідність методики викладання літератури як науки. Її складові частини і джерела розвитку

.Методика навчання української літератури — педагогічно-літературознавча прикладна наука, що містить психолого-педагогічні засади роботи вчителя, вимоги до літературного і літературознавчого змісту навчання, рекомендації щодо дидактичних шляхів його опанування, стратегії виховання учня засобами художнього слова.Об’єктом методики навчання української літератури є навчальний процес, тобто взаємодія вчителя і учнів, що має на меті набуття учнями літературної компетентності та розвиток особистості засобами художнього слова. Предметом — система принципів, методів, технологій, прийомів, форм, видів, засобів навчальної і виховної роботи на уроках української літератури та в позакласній літературній діяльності вчителя й учнів.

Методика навчання української літератури зосереджена на таких проблемах:

— психологічні особливості сприймання художнього слова учнями і спосіб їх урахування в учительській роботі;— педагогічні принципи викладання літератури;— фахова підготовка вчителя;— методи і прийоми викладання;— інноваційні педагогічні технології у проекції на вивчення літератури;— сучасні вимоги до уроку української літератури;

— типи уроків;— специфіка викладання окремих розділів літературної освіти: біографії письменника, позакласного читання, літератури рідного краю, з’ясування теоретико-літературних понять тощо;— організування сприймання учнями художнього тексту і його шкільний літературознавчий аналіз;— особливості вивчення жанрової специфіки твору;— розвиток усного і писемного мовлення дітей, їхніх творчих здібностей.

Структуру методики навчання літератури традиційно тлумачать як поєднання трьох основних частин: теорії методики, її історії та методичних розробок уроків і позакласних заходів. Сучасний погляд на складники методики наближає її до науки про літературу і пропонує інше структурування: історія методики навчання української літератури, шкільне літературознавство, теорія методики, практична методика.

До основних джерел розвитку науки про викладання української літератури належать:

— ідеї науковців-методистів;

— літературно-педагогічні ідеї представників інших галузей гуманітаристики та письменників;

— передовий досвід учителів-практиків, які виявляють творчість у навчально-виховному процесі.

Розвиток методики навчання української літератури відбувається під впливом кількох чинників:

1. Зміна суспільних потреб історичної епохи 2. Трансформація інформаційного простору3. Глобалізаційні процеси. Вони впливають на світогляд людини, яка або вливається в цей процес, що позначається на її національній самосвідомості втратою національних коренів, або протидіє йому, зберігаючи окремішність, або свідомо вступає в діалог з реаліями, змінюючи себе і водночас зберігаючи своє Я. 4. Розвиток інших наук, зокрема педагогіки і літературознавства. Передовсім на розвиток методики літератури впливає загальнопедагогічний поступ, оскільки ця наука є складником педагогіки. Чинниками змін у методиці стали такі здобутки педагогічної науки: — особистісно орієнтована парадигма навчання і виховання; — компетентнісний підхід до навчального процесу та його результатів; — актуалізація етнопедагогіки; — розроблення дидактичної інноватики: створення інноваційних педагогічних технологій, методів, прийомів навчання.

Важливими чинниками розвитку методики викладання української літератури є зміни в літературознавстві, а саме:

— застосування нових методів літературознавчого дослідження (архетипна критика, гендерний, структуральний, герменевтичний та інші методи дослідження);

— реінтерпретація (нове прочитання) творів української класики;

— розвиток компаративістики (зіставлення художніх творів, переважно різних національних літератур);

— заповнення «білих плям» в історії української літератури: вивчення постатей і творів репресованих, заборонених, замовчуваних у Радянському Союзі авторів, письменників діаспори;

— активність і плюралізм критики: вивчення нових явищ сучасної української літератури.