22.Розвиток методичної думки в Україні

Витоки вітчизняної методики навчання літератури можна простежити в освіті Київської Русі. У школах вивчали інтегровану філологічну дисципліну — словесність. У рукописних «Ізборниках Святослава» (XI ст.) вміщено методичні рекомендації щодо вдумливого читання книг, опанування теоретико-літературних понять, розвитку мовлення і літературних здібностей. На літературну освіту тих часів вплинули грецька культура (зокрема, через болгарські переклади), латинська наука і література, вчення східної і західної християнських церков та інші культурологічні чинники

Важливою частиною літературної освіти стало формування вміння складати вірші — різноманітних жанрів, стилів, версифікаційних форм. Найпершими були зразки античних авторів, проте в українських школах та університетах вивчали й грецьку, німецьку, польську мови, зокрема й на художніх зразках. Студенти не тільки читали й аналізували численні оди, канти, сонети, рондо, епіграми, мадригали, написані різними мовами, а й самі виступали в освоєних жанрах, дотримуючись їх законів.

Важливим джерелом розвитку методики літератури є морально-етичне виховання засобами художнього слова, що здійснювалося у ті часи на матеріалі біблійних текстів, які учні читали, заучували, співали.

Одним із джерел методики навчання літератури є усна народна традиція творення і передавання фольклору. У сучасній методиці під час вивчення у школі казок, пісень, загадок та інших фольклорних жанрів застосовують давні прийоми їх виконання, театралізації, співтворчості, гри. Традиції літературної освіти в родині, громаді, поряд зі шкільною та академічною практикою, стали витоками методики як науки.

Методика навчання літератури збагачувалась досвідом укладання хрестоматій, підручників, у яких творчість українських письменників було висвітлено в історичній послідовності, вміщено короткі нариси про літературний процес та постаті (наприклад, «Руська читанка» у трьох книгах О. Барвінського у співавторстві з П. Кулішем, що вийшла друком 1870—1871 рр.). Так формувалися критерії добору творів для дитячого читання, засади їх розгляду. Наприклад, Пантелеймон Куліш (1819—1897) застерігав від уміщення в читанку творів невисокого художнього рівня, а також від будь-яких оцінок письменника та його твору перед ознайомленням юного читача з текстом.

У ХХ ст. методична наука розвивалася в різних історичних умовах: державотворення (1917—1920); Західної України у складі інших держав, передовсім Польщі (до 1939); Наддніпрянської (після 1939 і Західної) України у складі СРСР. Свої особливості мала еміграційна методика навчання рідної літератури, витворена українцями діаспори. З 1991 р. після здобуття Україною суверенітету ця наука набула нових методологічних засад і завдань, пов’язаних із деідеологізацією та національним відродженням.

Значний вплив на парадигматику методики навчання літератури справив український мовознавець Олександр Потебня (1835—1891). Цінними є його положення про твір як енергію, що потребує руху свідомості; про аналогічність процесів творення поетичного образу і його розуміння; про суб’єктивність тлумачення образу; про спільні і відмінні ознаки міфу, науки і поезії; про складність і конкретність образу та внутрішню мету мистецтва; про множинність і плинність значення у творі і необхідність бачити в образі щось ненаявне в ньому, — ці та інші теоретико-літературні ідеї вплинули на методику навчання літератури, надавши їй психологізму, естетизму, особистісної спрямованості, свободи інтерпретаційного вибору. Психолінгвістична теорія літератури О. Потебні стала основою концепції Олександра Дорошкевича (1889—1946) — автора першої наукової системної праці з методики «Українська література в школі (спроба методики)», яка вийшла друком 1921 р. в Києві. О. Дорошкевич заклав засади методики навчання літератури. Він зазначав: «В основі шкільної праці повинен лежати художній твір, безпосереднє з ним знайомство, безпосередні з ним студії, самостійні з ним вправи. До знайомства з художнім твором учні не повинні знати ні підручника, ні критичної статті; тільки використовуючи свою апперцептивну здібність, вони повинні активно приймати художній твір». Отже, вітчизняна теорія методики викладання літератури ХХ ст. формувалась у руслі розвитку самої літератури, яка переживала епоху модернізму та відповідної літературної критики, котра підносила самоцінність і саморух естетичної свідомості.

23.Методика проведення оглядових тем. Уроки по історико-літературних матеріалах.

Здебільшого це бувають уроки, присвячені оглядовим темам, і навіть вступні і заключні до монографічним тем.

Існує досить велика література на проблеми методики оглядових тем. Проте методика вивчення оглядових тем у сучасній літературі залишається ще недостатньо розробленим. Однак це особливого виду уроки. Вони потребують складного поєднання лекції вчителя, повідомлень учнів читання в цілому, тобто репродуктивного, евристичного та дослідницького методів.