6. Особливості компаративного вивчення шкільного курсу літератури

Використання порівняльного методу в процесі вивчення літератур не лише допоможуть більш точно встановити типологію і контактність (генетичність) окремих літературних явищ, а й передбачає створення цілісної літературної освіти школярів, дозволяє їм глибше оцінити ідейно-естетичну значущість літературних явищ, зрозуміти національну своєрідність кожної літератури, побачити в виучуваних творах зображення епохи, краще засвоїти систему основних теоретико-літературних понять.

Компаративне вивчення літератур підвищує ефективність навчання, допомагає встановити єдність світового літературного процесу, пізнати учнями національну самобутність вітчизняної літератури.

Практика компаративного вивчення літератури в загальноосвітній школі ще не набула достатнього впровадження, носить, як правило, стихійний, епізодичний характер, цілком залежить від винахідливості, педагогічної майстерності, ініціативи вчителя.

Методично невиправдане повторення, дублювання одного й того ж матеріалу включає потребу екскурсів у суміжні предмети, їх інтегрування, що спричиняє до перевантаження уроку зайвим матеріалом, непродуктивну витрату часу.

Необхідно підкреслити, що міжнаціональні літературні взаємозв'язки - складний багатогранний процес, що включає ряд аспектів. Серед основних, визначальних стосовно шкільної літературної освіти можна виділити такі:

1) типологічні сходження, відповідності, аналогії між літературними явищами в різних письменствах, що породжуються дією спільних закономірностей чинників суспільного й художнього розвитку людства;

2) контактно-генетичні зв'язки національних літератур, які мають різні форми й прояви (спільні джерела творів, що належать до різних літератур; рецепція творів із інших літератур; міжнаціональні літературні впливи; запозичення й наслідування; переклади, переспіви тощо);

3) іноземна тематика в даній національній літературі. Виникають такі твори в "чужих літературах" без участі "своєї літератури" і без її посередництва. Таким чином ми маємо справу з явищем прямого контакту між двома літературами.

Тому завдання вчителя-словесника бачиться не стільки в розкритті контактно-генетичних зв'язків української літератури з європейським літературним процесом під час вивчення окреслених творів у загальноосвітній школі, скільки у виявленні типологічних моментів, спільності й відмінності цього процесу, що зумовлюють національну своєрідність літератури.

Специфіка літературознавчого змісту, призначеного для вивчення учнями старших класів, полягає в тому, що значна щодо обсягу частина матеріалу опрацьовується за концентричним принципом, тобто передбачає розширення поглиблення знань, одержаних на уроках української і світової літератур.

Ця особливість позначається на характері вибору вчителем методу навчання, аналізі, зокрема використанні порівняльного методу, структуруванні та презентації відповідного літературного матеріалу.

В основу компаративного вивчення курсу української і зарубіжної літератур, на наш погляд, необхідно покласти філософські, загальномистецькі, методичні, дидактичні та суто специфічні принципи контекстного, українознавчого та міжнаціонального підходів до порівняльного вивчення літератури. Прикладами слугують «Чорна рада» Куліша і «Айвенго» Скотта.