V. Підсумок уроку vі. Домашнє завдання

Підготувати інформацію про цікаві епізоди з життя і творчості В. Симоненка; ідейно-художній аналіз його поезії «Лебеді материнства».

8.Індивідуальний стиль письменника "Слово о полку Ігоревім"

Композиція (лат. composition від coinponere — складати, створювати, поєднувати) — зумовлений темою та ідеєю спосіб побудови художнього твору, що виявляється в розміщенні й співвідношенні таких складників, як авторський відступ, опис природи (пейзаж), опис місця дії (інтер'єр), опис зовнішності персонажів (портрет), подання характеристик персонажів (через зображення їх дій і вчинків, діалоги, монологи, самохарактеристики), порядок розгортання подій (сюжет), розстановки персонажів тощо. Композиція є вершиною формальної організації твору. Характер композиційної побудови значною мірою залежить від жанру твору, настанови автора на змалювання зовнішнього світу чи внутрішнього світу людини.

«Слово про похід Ігорів» має вступ, основну частину і закінчення. У вступі безіменний автор роздумує, в якій манері описувати події. Основна частина — це кілька оповідань: про виступ Ігоревої дружини, похід, битви з половцями та про події, пов'язані з поразкою русичів: «золотий сон» Святослава, «плач Ярославни», втеча Ігоря з полону. Кінцівка — величання Ігоря, князів та дружини. Особливістю композиції «Слова...» є розлогі високохудожні описи природи та недотримання хронологічної послідовності в розповіді, авторські публіцистичні роздуми (автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле чи переноситься думкою в інші місця (Київ, Путивль) або ж розмірковує над причинами та наслідками подій, радить, веде суперечку тощо).

Ліричний компонент поеми виявляється у вираженні автором своїх переживань за долю Руської землі, а також у змалюванні глибоких людських і державницьких почуттів князя Святослава щодо минулого, теперішнього й майбутнього Вітчизни, палких почуттів Ярославни. Таким чином, історія походу князя Ігоря подається не лише як об'єктивний історичний факт, а і як подія, що глибоко переживається, відчувається її свідками. Саме синкретичне поєднання об'єктивної оповіді про реальність з описом суб'єктивних вражень і думок з приводу цієї реальності дають підстави уточнити визначення жанрової специфіки «Слова...» як зразка ліро-епічної поеми).

Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стримано-енергійний, часом у ньому відчутні інтимні інтонації (у родинних сценах), гумор (у побутових епізодах), епічний розмах і сила (у батальних картинах). Поема бідна на зовнішні прикраси — метафори, поетичні порівняння. Але її автор добре володіє мистецтвом безпосереднього відчуття життя і легко робить читача свідком всіх цих подій, що відбуваються. Загальна реалістична тональність, сюжетна багатогранність, стійкий демократизм і гуманність «Пісні» здобули їй заслужену славу в віках.

10. .Підручники й посібники з МВУЛ.

Першою з історії розвитку методики викладання української літератури у школі стала книжка академіка О. Мазуркевича «Нариси з історії методики української літератури» (1961). Це була перша спроба систематизувати й узагальнити творчі здобутки науковців і вчителів-словесників із цієї дисципліни. Учений опрацював солідну кількість документів і бібліографічних джерел.

В оглядах критичних матеріалів він посилається на педагогічні ідеї деяких письменників-класиків (Г. Сковороди, Т. Шевченка, Л. Глібова, І. Франка, Лесі Українки, С. Васильченката ін.). У післявоєнний період збільшилася кількість видань з методики української літератури. Свідченням цього став підручник «Українська література в середній школі. Курс методики» під авторством науковців Т. Бугайко, Ф. Бугайка і П. Волинського. Вони чітко розмежували за віком учнів методику викладання літератури у восьмирічній і середній школі. Це, відповідно, літературне читання (5–7 кл.) та історико-літературний курс (8–10 кл.). Особливу увагу автори звернули на систему письмових робіт з літератури й ефективні форми позакласної та позашкільної роботи тощо.

Подібною структурою і змістом до попереднього підручника стала книжка Є. Пасічника «Українська література в середній школі» (1983). Тут по-новому викладено матеріали про вчителя-словесника і його професійні якості, особливості сприймання учнями художньої літератури, проблемність на уроках літератури, вивчення творів різних жанрів. Відповідно до програм викладання університетського курсу методики вивчення української літератури в середній школі було розроблено підручник професора Київського університету ім. Тараса Шевченка В. Неділька «Методика викладання української літератури в середній школі» (1978). У ньому в загальних рисах розкрито форми, методи і прийоми викладання рідної літератури, приділено увагу технічним засобам на уроках літератури, формам позакласної роботи, викладанню літератури у школах різних типів тощо. Недоліком книжки є брак практичних зразків уроків і позакласних заходів зі шкільного курсу української літератури.

На засадах загальної і вікової психології та етнопедагогіки, сформульовано методичні засади і практичні поради відомого методиста Б. Степанишина у посібнику «Викладання української літератури в школі» (1995). Методичні розділи книжки підкріплено практичними прикладами з досвіду роботи вчителів-словесників. Проте їх наведено забагато, а це ускладнило виклад теоретичних положень автора. Заслуговує на увагу також підручник Г. Токмань «Методика навчання української літератури в середній школі» (2012), де автор рекомендує шляхи формування в учнів умінь заглиблюватись у художні образи і словесну тканину твору письменника, вдало добирати методи і прийоми аналізу літературного твору тощо.