V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Розв’язування тестових завдань

1. Коли Василько гукав корову, то, не бачивши його, можна було подумати, що це:а) грім серед ясного неба;б) гримає старий, бородатий Микита-чабан;в) якийсь чародій здійснює своє чаклунство.

2. «Свекор» був дуже незадоволений, якщо хтось:а) з ним не привітався;б) за обідом накришить хлібом на столі;в) насміхався з нього.

3. «Он бач, що там таке!» — говорить Василько, показуючи на образи тому, хто:а) не вірив у його мудрість;б) намагався образити хлопця;в) не знімав шапку, входячи до хати.

4. Через Василькову сердитість, батько пророкував йому, що той буде:а) старшиною;б) дружкою;в) гетьманом.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на карткахКартка № 11. Який сміх використовує С. Васильченко, зображуючи головного героя оповідання? Доведіть це, посилаючись на зміст твору.2. Вмотивуйте, використовуючи власні знання і зміст твору, чи складно бути батьками. Що вам відомо про обов’язки ваших батьків?

3. Оповідання «Свекор» С. Васильченка написано:а) у 1911 р.;б) 1921 р.;в) 1907 р.

Картка № 2

1. З якою метою, на ваш погляд, С. Васильченко у творі «Свекор» намагається висміяти бажання хлопця одружитися? Дайте власну оцінку цьому, посилаючись на зміст оповідання.2. Обґрунтуйте, кого ми можемо назвати справжнім господарем? Які обов’язки були в батька Василька?3. Василька було названо «свекром» через те, що він:а) був схожий обличчям на материного батька;б) полюбляв «старувати»;в) часто використовував це слово у власному мовленні.

Картка № 3

1. Що, на ваш погляд, не дало можливості хлопцю самоствердитися в родині, взяти відповідальність за господарство? Особисті міркування обґрунтуйте.2. Опишіть, як у творі зображено приготування до обряду сватання. Через що, на вашу думку, хлопець дійшов висновку, що одруження — це «така морока»?3. Очі у Василька були:а) чорні й малі;б) сині й великі;в) сірі й великі.

VІ. Підсумок урокуVII. Оголошення результатів навчальної діяльностіVIII. Домашнє завданняПідготувати ідейно-художній аналіз твору С. Васильченка «Басурмен», скласти питання до оповідання.

• Робота над текстом художнього твору

Аналіз художнього твору передбачає розгляд його змісту і форми. Узагальнено зміст твору називають ідейно-тематичною основою. Технологія його шкільного розгляду передбачає взаємопов’язані етапи: Визначення теми твору. Аналіз змісту твору розпочинається зі з’ясування його тематики. З огляду на нескінченність виявів життя теми можуть бути різноманітними: минуле, теперішнє або майбутнє нації, буття природи чи матеріальної пам’ятки, конкретно-історичні події чи фантастичний світ ірреального, доля родини чи однієї людини тощо. Для того щоб учні визначили тему, слід поставити запитання: «Яке явище життя зображено у творі?». Відповідь не має містити оцінки, бо на одну тему може бути написано твори з різними ідеями, оцінками, світоглядною позицією. У великому за обсягом творі зазвичай висвітлено не одну тему, а кілька. Сукупність таких тем становить тематику твору. Якщо твір має тематику, слід визначити провідну тему — ту, що є центральною і яку всі інші доповнюють, увиразнюють.

Характеристика проблеми (проблематики) твору. Після з’ясування теми вчитель звертається до учнів із завданням сформулювати питання, яке відповідало б змісту твору, тобто його проблему. Проблеми можуть бути різноманітними: суспільними і психологічними, морально-етичними і естетичними, злободенними і вічними. Вічні проблеми (наприклад, сенс життя, безсмертя) ще називають «проклятими питаннями», бо остаточного розв’язання вони не мають, хоча мислителі всіх часів і народів шукають відповідь на них.Основне в аналізі змісту — зберегти внутрішню логіку визначення ідейно-тематичної основи твору: підніматися сходинками, не минаючи і не плутаючи їх. У шкільній практиці іноді оминають визначення проблематики твору, що робить аналіз змісту неповним. З’ясування питань, які порушив автор у своєму творі, — захоплива інтелектуальна діяльність, яка сприяє розвитку критичного мислення учнів, формує активне ставлення до життя, яке завжди містить проблеми. Визначення ідеї твору. На основі проблематики учні мають сформулювати основну ідею твору.Методичним прийомом визначення ідеї є пошук відповіді на питання-проблему через розуміння твору в нього цілісності. Важливо нагадати учням, що вони повинні не висловлювати власну оцінку, а визначити оцінку, яку дав зображеному автор, зрозуміти його думку. Ідея, як і тема та проблема, має різні форми: ідея-заклик, ідея-заперечення, ідея-ствердження, ідея — емоційна оцінка, ідея — філософське судження. Ідея, як і тема та проблема, має різні форми: ідея-заклик, ідея-заперечення, ідея-ствердження, ідея — емоційна оцінка, ідея — філософське судження. Наприклад, у вірші В. Сосюри «Любіть Україну» провідною є ідея-заклик, проте твір нею не обмежується. Автор проголошує мудрі філософські ідеї-судження: «Не можна любити народів других, // Якщо ти не любиш Вкраїну» — людина, яка говорить про свою повагу до людства, а сама зневажає рідну культуру, фальшує, лицемірить; «Любіть Україну всім серцем своїм — / / І вічні ми будемо з нею» — смертна людина долучається до безсмертя через духовний зв’язок із рідною землею. особливість ідеї-питання полягає в тому, що письменник не відповідає на поставлене ним запитання, тоді п рої мігма набуває особливої ваги, бо спонукає читача шукати відповідь самостійно.

Учні можуть виявити у творі різне ідейне навантаження. Тема, ідея, проблема — це абстракції, створені літературознавцями як інструменти аналізу. Конкретний художній твір ширший за будь-які абстракції, його тлумачення можуть змінюватися. Учитель повинен показати приклад індивідуального прочитання твору, взірець наукового, переконливого обстоювання своєї позиції, але не можна зневажати інші, навіть помилкові твердження. Учнів слід спонукати до пошуку аргументів, звернень до художнього тексту для підтвердження своїх висновків.

• Вивчення стилю письменника в школі.

Індивідуальний стиль – явище неповторне і є свідченням мистецького таланту автора. Видатні письменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним. Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, проблеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони «перепускаються» через особистість митця.

Дослідники проблем стилю (О.Соколов та ін.) розрізняють у сукупності зумовлень, причетних до стилю, стилетвірні чинники і носії стилю.

До чинників зараховують:

- світовідчуття (образне мислення) письменника;

- тематику і проблематику яка його переймає;

- закони і норми обраного ним жанру.

Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її з життєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм (оповіді, розповіді, описи, монологи, діалоги) з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями.

Окремі теоретичні аспекти вивчення індивідуального стилю письменника у ХХ – ХХІ ст. досліджували Л.Мірошниченко, А.Ситченко та інші. Найбільш сприятливим часом для вивчення школярами індивідуального стилю письменника є період ранньої юності. Бо саме в цей час відбувається дистанційоване сприймання літератури. Старшокласник читає твір критично, бачить за текстом автора, визначає його позицію щодо порушених проблем і зіставляє її зі своєю. Він прагне самореалізації в сучасному йому суспільстві, тому стає на бік героя, який протестує проти гноблення особистості. Саме в цьому віці засвоюються не тільки історичні етапи розвитку української літератури, а й літературні напрями, тобто історія руху літератури. Отже, складні взаємини «історія – художник – стиль» стають проблемою, яка досліджується на уроці літератури в старших класах.

Молоді люди прагнуть стати яскравими індивідуальностями і реалізувати свої природні здібності, тому вони зацікавлено досліджують індивідуальний стиль письменника.

У школі кожна монографічна тема з літератури починається розглядом біографії письменника, саме з цього етапу починається вивчення індивідуального стилю митця.

Вивчення біографії та індивідуального стилю письменника взаємопов’язані між собою, бо саме біографічні факти пояснюють риси стилю митця.

Наприклад, буремні роки початку ХХ ст. спонукають П.Тичину до пошуку гармонії між людиною і природою, між людиною і суспільством, землею і космосом, буттям і свідомістю, виливаючись, таким чином, у творчість. Так виникає неповторний тичинівський «кларнетизм». Але минуло декілька років і влада прагне підібгати під себе всіх, хто хоч якось може возвеличити її, і піднести на рівень замилування. І стиль П.Тичини було зламано: під тиском репресивної машини радянської доби поет відмовився від свого оригінального «кларнетизму» і став офіційним компартійним співцем. Хоча повністю знищити своє творче «Я», за екзистенціальною філософією, не можна, воно тривожитиме митця мовчазним покликом. Оригінальний стиль Тичини відчувається в деяких його пізніших творах – поемі «Похорон друга», віршах воєнних років та інших.

Стильовий аналіз поетичного твору передбачає:

- аналіз не лише мовних, а й «надмовних» елементів;

- аналіз композиції, характер образотворчості, ритму, інтонації, всієї «художньої мови»;

- встановлення стильової єдності між змістом і формою;

- діалектику загального та індивідуального стилю;

- визначення структури стилю твору та конкретно художнього втілення її складників, зв’язків між ними;

- встановлення певних стильових закономірностей;

- з'ясування того, як стиль сприяє утворенню художнього цілого, художнього смислу твору;

• Робота над фантастичним і реальним («Білий кінь Шептало»)

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, "як усі". Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.