52. Урок як основна форма навчально-виховної роботи з учнями.

Урок є основною формою навчально-виховного процесу в школі. На уроках літератури учні засвоюють систему літературних знань, умінь і навичок, розвивають свої творчі сили і можливості, формують необхідні якості. На кожному уроці частково реалізується та загальна мета, яка ставиться до вивчення учнями літератури. У сучасній дидактиці існують різні класифікації уроків, залежно від взятих за основу ознак. За способами їх проведення виділяють: урок-лекція, кіноурок, урок-бесіда, урок-практичне заняття, урок-екскурсія, урок самостійної роботи учнів у класі, урок лабораторної роботи, за загальнопедагогічною метою організації занять: урок вивчення нового матеріалу; удосконалення знань, умінь і навичок; контролю та корекції знань, умінь і навичок. Залежно від дидактичної мети: спеціалізований урок (переважає одна мета), комбінований (дві або більше рівнозначні мети). Різновидами спеціалізованого уроку є: урок засвоєння нових знань; урок засвоєння умінь та навичок; урок застосування знань, умінь та навичок; урок контролю та корекції знань, умінь та навичок; урок узагальнення та систематизації знань. Кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір конкретних елементів.

Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні елементи: мотивація навчальної діяльності, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, підсумок уроку. Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких відбуватиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо. Структура кожного уроку є варіативною, що передбачає використання його компонентів залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Це означає, що учитель повинен творчо планувати кожен урок.

53. Аналіз епічних творів.

У школі вивчають епічні твори великих (роман, поема, повість) і малих (оповідання, новела, літературна казка) епічних жанрів. При розгляді епічного твору в класі можна скористатися цілісним, композиційним, пообразним, проблемно-тематичним, структурно-стильовим типами аналізу.

План аналізу епічного твору може бути таким:1. Історія написання твору. 2. Історичний контекст. 3. Рід, жанр, жанровий різновид. 4. Тематика і проблематика. 5. Композиція:

— зовнішня композиція (поділ твору на томи, розділи, частини, глави);

— сюжет — конфлікт у його основі (соціальний, психологічний, політичний, морально-етичний, побутовий), художнє розташування компонентів (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка);

— позасюжетні елементи та їхня художня роль (заголовок, присвята, епіграф, авторські відступи, цитати, вставні епізоди, пролог, епілог, описи — портрет, інтер’єр, пейзаж);

— розташування персонажів (головні, другорядні, епізодичні; групування навколо конфлікту).

6. Характеристика дійових осіб. 7. Ідейний зміст твору, емоційні оцінки автора. 8. Мовностильові особливості.

Аналізуючи епічний твір, визначають також ознаки літературного напряму (напрямів), стильову домінанту, вияви індивідуального стилю, особливості хронотопу, явища інтертекстуальності.

Типовими недоліками шкільного аналізу епічного твору є розмежування змісту і художньої форми твору, зведення композиції до фабули, а характеристики персонажа — до опису життєвої долі, звужене визначення ідейного змісту та ігнорування проблематики. Інодіучням важко характеризувати вдачу героя через власний незначний життєвий досвід. Учитель має поступово, з класу в клас учити дітей розуміти епічний твір у всій його багатогранності.

При вивченні епічних творів потрібно дотримуватися такої закономірності: чим старший учень, тим більше уваги слід приділяти естетичному оформленню твору — особливостям художнього розташування елементів сюжету, ролі позасюжетних компонентів, засобам характеристики персонажа, мовностильовій специфіці тексту; в аналізі тематики, проблематики та ідейного змісту твору з дорослішанням дітей переходити від історичної конкретики до філософських ідей, мотивів, вічних проблем.

Складники епічного твору аналізують на всіх етапах літературної освіти, але з різним ступенем заглиблення і докладності.

Учитель використовує різноманітні способи роботи з епічними текстами: незначні за обсягом, як правило, читають на уроці перед їх аналізом, однак великі епічні твори учні повинні прочитати самостійно.

Епічний твір опрацьовують у двох аспектах: детально аналізують фрагменти та узагальнюють ідейно-художнє багатство всього твору. Обов’язковою умовою сучасного прочитання епосу є подання його в історичному та естетичному контекстах епохи.

Кожний прийом роботи над епічним твором застосовують за принципом від простого до складнішого, що зумовлено віковим та індивідуально-інтелектуальним розвитком учнів. До основних прийомів аналізу художнього твору належать складання плану, переказування, усне малювання, використання карток-завдань, інсценізація тощо.