30. Реконкіста в іспанії (8-15 ст). Основні етапи.

Реконкіста (ісп. – відвойовувати), відвоювання народами Піренейського півострова в 8 – 15 ст. територій, захоплених арабами (точніше арабами і берберами, згодом що отримали загальну назву – маври).  У 711 – 714 рр. Піренейський півострів був завойований арабами (маврами). Тільки невелика гірська область Астурія на півночі країни зберегла незалежність. Крім арабів участь у завоюванні брали корінні жителі Північної Африки – бербери. Вестготське військо зазнало поразку. Однак, дальше просування на територію Франкського королівства було зупинено Карлом Мартеллом.

Перемога арабів у битві на р. Херес де ла Фротрера 711 р. і загибель останнього короля вестготів Родеріха, вирішили долю вестготського королівства. Араби стали називати захоплені ними землі Аль-Андалуз. Це призвело до зародження Реконкісти. Реконкіста — від reconguistar, що означає — боротьба народів Піренейського п-ова у VIII-XV ст.ст. проти арабів (маврів), що захопили частину п-ова в 711-714 роках.

Реконкіста почалася у 718 р. битвою в долині Ковадонга. Вирішальне значення мала битва при Лас-Навас-де-Толосе в 1212 р., де об'єднані сили Кастилії, Арагону, Португалії і Наварри завдали арабам великої поразки. На середину XIII ст. більша частина п-ова (за винятком Гранадського емірату) була повернена до христіянського володіння.

Реконкіста завершилася у 1492 р. взяттям іспанцями Гранадського емірату, останнього оплоту маврів на Піренейському п-ові..

Реконкіста була зобов'язана своїми успіхами не тільки військовим діям християн. Велику роль відіграла також готовність християн йти на переговори з мусульманами і надавати їм право проживання в християнських державах, зберігаючи свої віру, мову і звичаї.

31. Іспанія і Португалія у суперництві за гегемонію на світових морських шляхах: кін. XV−XVI ст.

Великі географічні відкриття кінця XV в. поклали початок гострій боротьбі між Іспанією і Португалією за нові, незнані землі і за морські шляхи до них. В силу свого географічного положення на крайньому заході Європи ці країни були безпосередньо зацікавлені в пошуку нових шляхів через Атлантичний океан, до чого не прагнули ні італійські міста, які уживалися з Османською імперією, яка контролювала Середземне море, ні Ганза, яка монополізувала торгівлю північно-західної Європи. У заморських походах була зацікавлена королівська влада Іспанії і Португалії, яка боролась за централізацію своїх країн, а для цього потрібні були кошти.

Початковий етап колоніальної експансії на Схід зв’язаний насамперед з португальцями, тому Іспанія сконцентрувала всі зусилля на Америці і в Азії утвердилася тільки на Філіппінах і відмовилась на користь Португалії від боротьби за Острови Прянощів (Молуккські острови).

Історія португальської заморської експансії починається в 1415 р., коли хрестоносці оволоділи марокканським портом Сеутою. На першому етапі португальці – спочатку повільно, а потім більш швидкими темпами – «освоювали» західне узбережжя Африки, поступово просуваючись на південь. Рух на південь отримав стимул в 40-х рр. XV ст., коли португальські мореплавці досягли Гвінейського побережжя і в Португалію почали поступати золото, слонова кістка і невільники.

Другий етап, який охоплює власне період утворення португальської колоніальної імперії; відкривається плаванням Васко да Гами, який проклав морський шлях в Індію. Спочатку португальці намагалися боротися зі своїми конкурентами, головним чином арабами, в Індійському океані, посилаючи щорічні експедиції із метрополії. Але дуже скоро зрозуміли, що для панування на морі потрібен не тільки сильний флот але і опорні бази. Під керівництвом губернатора Індії Аффонсу д’ Альбукерки - мабуть чи не найяскравішої особистості серед творців португальської колоніальної імперії – в 1509 – 1515 рр. було створено ланцюг опорних баз від східного побережжя Африки до Малаккського півострова.

З кінця XVI ст. почався третій етап португальської колоніальної політики. В 1580 – 1640 рр. Португалія, яка виявилася в складі Іспанської імперії, яка в свою чергу була послаблена безперервною боротьбою з місцевим населенням країн Сходу, не змогла протистояти натиску нових колоніальних держав – Нідерландів і Англії. Поступово вона поступалася позиціями і на середину XVIІ ст. вона втратила майже всі свої володіння в Азії, зберігши лише Східний Тімор в Нусантарі, Гоа і Даман в Індії і Аоминь (Макао) в Китаї. На цьому етапі Португалія оборонялася і не робила скільки-небудь серйозних спроб розширити свої азіатські володіння, а всю увагу було звернено на освоєння Бразилії і збереження колоній вздовж африканського побережжя.

Оскільки шлях на Схід навколо Африки був захоплений з XV ст. португальцями, кораблі Іспанії, колоніальна експансія яких почалася дещо пізніше, з кінця XV ст., рушили на захід через Атлантичний і Тихий океани. Після відкриття Колумбом островів біля берегів Америки сюди ринув з Іспанії потік шукачів легкої здобичі, войовничих ідальго, католицьких ченців і священиків. Центром колонізації став острів Еспаньола (Гаїті).  У 1519-1521 рр.. Ернандо Кортес з невеликим загоном іспанців, використовуючи боротьбу між племенами, завойовує Мексику. До середини 30-х років XVI ст. Іспанія опанувала в Південній і Північній Америці величезними територіями, з яких утворилася обширна колоніальна імперія. Звідси в Іспанію надходили безперервним потоком дорогоцінні метали, тютюн, цінні породи дерева і барвники.

У 1493 р. папа Олександр VI видав поспіль кілька булл, якими встановлював кожен раз нову лінію розділу передбачуваних володінь Іспанії та Португалії з півночі на південь по Атлантичному океану. Весь простір на захід від цієї лінії вважалося іспанським, на схід - португальським. Зрештою лінія розмежування в області Атлантичного океану була встановлена ​​Тордесільяскім трактатом 7 червня 1494 р, підписаним Іспанією і Португалією. Ця лінія проходила на захід від островів Зеленого Мису. Всі відкриті землі на схід від цього «Папський меридіана» оголошувалися володіннями Португалії, а на захід - володіннями Іспанії. Однак перша кругосвітня подорож Магеллана (1519-1522 рр..) І захоплення Іспанією Філіппінських островів знову поставили питання про розмежування зон панування Іспанії та Португалії, але вже в області Тихого океану. Сарагосскоим трактатом 1529 була встановлена ​​лінія по Тихому океану, що розділила між двома державами зони панування. Правда, Іспанія з самого початку порушила умови розділу, не повернувши Португалії захоплені нею в португальській зоні Філіппінські острови. Грунтуючись на цьому розділі, санкціонованому римським папою, Іспанія і Португалія вважали не тільки сушу, але і води всіх нововідкритих областей своєю зоною Кожен корабель, який вступив в цю зону без відповідного дозволу, підлягав конфіскації, а його екіпаж - кари або зверненню в рабство 

Аналізуючи характер, значення і результати діяльності португальських та іспанських колонізаторів у країнах Сходу в XV - першій половині XVIІ ст., необхідно звернути увагу на дві обставини.

По-перше, колоніальна експансія здійснювалася феодальною державою з сильною королівською владою, яка приймала безпосередню і пряму участь в управлінні колоніями. Ця експансія, особливо рання, мала більше спільного з хрестовими походами, ніж із подальшими колоніальними захопленнями інших держав. Сам початок (взяття Сеути) було типовим хрестовим походом. Ідеї поширення християнства, боротьби з «маврами», тобто з мусульманами, займали значне місце в обґрунтуванні португальської колоніальної політики; в той же час португальці легко змішувалися з тією частиною місцевого населення, яка була ними добровільно або насильницьким шляхом обернена в християнство.

По-друге, сфера діяльності португальців і іспанців у Азії охоплювала країни достатньо сильні, які з успіхом могли відбити (і відбивали) атаки європейців (Китай, Японія, більшість держав Індії і Південно-Східної Азії). Показово, що єдиним великим колоніальним володінням у Азії в той період стала частина Філіппін, де навіть найбільш розвинуті райони знаходилися в кращому випадку на протодержавному рівні.

Епоха португальсько-іспанської колоніальної експансії не внесла суттєвих змін у внутрішнє життя країн Сходу. Цей колоніалізм був торговий, а основні засоби добувалися за рахунок внутрішньо азіатської торгівлі. Португальські кораблі з європейськими (незначна кількість) товарами і індійськими тканинами із Гоа в Малакку. Там вони залишали частину тканин, які потім відвозили на о-ви ПСА, і завантажувалися прянощами. З вантажем прянощів вони направлялися в Китай, де купували шовк, який обмінювали в Японії (разом з індійськими тканинами та європейськими товарами) на срібло. На зворотньому шляху португальці закуповували в Китаї на японське срібло шовк, фарфор, перли для Малакки, Гоа і Європи, а повертаючись в Європу через Малакку, знову вантажили прянощі.

Крім природного прагнення встановити торгову монополію (португальці на шляхах в Африку і Азію, іспанці – в Центральній і Південній Америці) для цієї стадії колоніалізму характерне відкрите збройне насильство, прямий грабіж захоплених територій, середньовічний релігійний фанатизм, работоргівля.