38. Козацькі літописи як історичне джерело.

Особливо важливими пам’ятками серед надбань козацької культури та цінними джерелами для дослідження історії мають козацькі літописи – історико-літературні твори другої по- ловини ХVІІ – середини ХVІІІ ст. Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи: Густинський, Добромильський, Лизогубівський, Львівський, Острозький, Літопис Волині і України, Межигірський, Чернігівський, Південно-Руський та ін, а також власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи – Літопис Самовидця (про події 1648-1702 років, вірогідний автор – Роман Ракушка-Романовський), Літопис Грабянки (1710) – про по- дії від виникнення козацтва до 1709 року), та Літопис Самійла Величка (1720) – про події в Україні 1648-1700 років).

Самовидця - Написаний літопис на Лівобережжі, найвірогідніше у Стародубі. Автор літопису невідомий, належав до козацької старшини. У 1920-х pоках низка авторів незалежно один від одного, дійшли висновку, що автором Літопису Самовидця найвірогідніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя – священик у Стародубі. Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених у XVIII ст. або й пізніше. Вперше опублікував Літопис Осип Бодянський (1846); Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини XVII ст. Частина твору, що охоплює період з 1648 по 1677 роки, ґрунтується переважно на історичному стилі викладу; У деяких випадках Самовидець виходить за межі порічного опису й торкається фактів пізнішого часу. Інша частина літопису (доведена до 1702 р.), пов’язана з літописною традицією. У цьому творі немає забігання наперед, оскільки автор був очевидцем тих подій і не знав їхнього завершення. Тут розповідь переривається другорядними вставками.

Центральною темою літопису Самовидця є Національно-визвольна війна українського народу 1648-1654 років, подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.. Автор літопису намагається дотримуватися нейтрально-інформативного висвітлення подій.

Дуже приблизно передав Самовидець зміст Зборівського договору 1649 року. Він виокремив лише деякі змістові моменти, близькі до однієї з чорнових статей договору. Він мало дбав про точне відтворення змісту документа, обмежуючись його переказом на рівні чуток. Через це з поля зору літописця випали істотні статті договору, які регламентували кількість козацького війська та порядок складання реєстру, а також ті, що висвітлювали релігійні питання. Самовидець охочіше звертається до теми нищення матеріальних цінностей, спустошення, грабунків значних прошарків суспільства "черню" і зовнішніми ворогами. З іншого боку, він засуджує всіх, хто проливав кров, катував людей і чинив свавілля, незважаючи на їх соціальний статус.

Другим із найпомітніших козацьких літописців був гадяцький полковник Григорій Грабянка. Літопис Г. Грабянки – один з найяскравіших і найцінніших творів українського літописання. Закінчений у 1710 році, він користувався великою популярністю і тривалий час поширювався у багатьох списках. У центрі уваги Літопису події визвольної війни 1648-1654 років, яскраві описи козацьких битв. Вперше перекладений із староукраїнської на сучасну мову Г.Іванченком у 1992 році.. Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Грабянка користувався літописом Самовидця.

Основний об’єкт дослідження – історія козаччини. Центральна постать літопису Грабянки – Богдан Хмельницький. Це головний герой твору, в якому автор поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя. В зображенні Грабянки він залишається недосяжною вершиною, прикладом для наступних поколінь. Автор сформулював історіографічний принцип достовірності й авторської неупередженості.

Основну політичну ідею твору Грабянки можна визначити як помірковану автономію. Хоча у ньому не бракує запевнень в лояльності до російського престолу, однак він методично проводить думку про історичну, політичну і правову самобутність козаків та їхнє право на політичну суб’єктивність. Грабянка обстоював хозарську теорію походження козацтва, наголошував на договірних умовах прийняття Україною царської протекції. Він засуджував експансію російських воєвод в Україну. В цілому ж політичні, а також соціальні погляди Грабянки виражені недостатньо чітко.

наймонументальнішим твором української історико-мемуарної прози XVII–XVIII століть став Літопис Самійла Величка. Народився с. Жуки на Полтавщині. Освіту Самійло Величко здобув у Києво-Могилянській колегії. Від 1690 року займав посаду канцеляриста генерального військового писаря Василя Кочубея. На початку 1705 уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де пробув старшим канцеляристом близько чотирьох років, до падіння В. Кочубея. Брав участь у воєнних походах. Мав доступ до джерел давніх часів, а також до найсекретніших державних документів своєї доби – доби Івана Мазепи. Наприкінці 1708 заарештований і ув'язнений як людина близька до В. Кочубея. З ув'язнення вийшов 1715 року, але на службу вже не повернувся.

Сам Літопис Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді – дуже знищений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису. Літопис є першим систематичним викладом історії української козацької держави, при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії.

Літопис складається з 4 частин: перша – "Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…" – змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, ; друга і третя ча- стини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі, містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії; у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття.

Літопис Величка був вперше надрукований більше ніж через сто тридцять років після написання Київською археографічною комісією чотирма томами в 1848, 1851, 1855, 1864 pоках під назвою "Летопись событий в юго-западной России в 17 в.", тт. I–IV.

Це був перший фундаментальний історичний твір, в якому системно використано величезний масив джерел зі спеціальної теми. спирається на факти, частково піддані критичному аналізу. Як історик Величко прагнув створити гранді- озну картину воєнних подвигів і випробовувань в добу великих суспільних катаклі- змів – Національно-визвольної війни та Руїни. Величко був гарячим прихильником козацтва, вважав його справедливим оборонцем України, захисником національних і демократичних "вольностей і прав" українського народу. Козацький літописець безкомпромісно й різко негативно оцінював міжусобну боротьбу за гетьманство, що призвела до руїни в його Батьківщині, розколола козацтво на ворожі табори, чим і користалися Польща, Москва й Туреччина, щоб утвердити своє панування в Україні. І хоч Запорозька Січ була для нього втіленням ідеї демократії й волі, він, однак, справедливо засуджував запорозьких козаків за їхню підтримку Івана Брюховецького й Петра Суховія, які у своїй жадобі влади й збагачення несли в Україну біду й розбрат. Особливістю козацького літописця було толерантне ставлення до інших наро- дів, навіть до татар і поляків, хоч він і розумів, яке зло вони несли в його рідний край. По-синівськи Величко проймається болями, тривогами і трагедіями свого "козацько-руського" народу.

Надзвичайна винахідливість у плані форми та емоційність у відтворенні тих численних нещасть та лих, що обсіли рідний край, зумовлена величезним потрясінням автора, який на власні очі побачив трагічне становище України. Історію України Величко прагне висвітлити у контексті найвагоміших подій у навколишніх країнах – Польщі, Московії, Угорщині, Молдові, Криму, Туреччині.