8. Падіння Римської імперії: основні причини і чинники.

Історики створили багато цінних досліджень по історії Стародавнього Рима. Вони показали, що падіння Римської імперії було історично закономірною зміною общественно-эконо-мических формацій, свого роду революційним процесом, передумови якого тривалий час готувалися поглибленням суперечностей рабовласницького ладу.

ПЕРШЕ ПАДІННЯ РИМУ. АЛАРІХ На початку V ст. н.е. імперському уряду, на чолі якого стояв опікун молодого імпе-ратора Гонорія (395-423 pp. н.е.), вандал за по-ходженням, Стіліхон, довелося почати війну проти вестготів, що вторглися у Північну Італію. У 402 р. н.е. Стіліхон розгромив військо вестготського короля Аларіха і примусив його залишити Італію. У 408 р. н.е. Аларіх знов прийшов під стіни Рима. Але і на цей раз доля посміхнулась жите-лям міста, їм вдалося відкупитись. Але через два роки Аларіх втрете прийшов до Рима і на цей раз захопив його. 24 серпня 410 р. н.е. «Вічне місто» впало. Протягом трьох днів вестготи гра-бували Рим та нищили населення. З багатою здо-биччю Аларіх відправився на південь Італії. ЗАХОПЛЕННЯ РИМУ ВАНДАЛАМИ Коли на території імперії утворились варварські королівства, уряд заявив, що вони є складовою частиною Західної Римської імперії. За допомогою вестготів імперії вдалося відби-ти грізне нашестя гуннів. Проте стійкого миру не було. Вандальський флот грабував узбережжя Італії та Сицилії. Гейзеріх, король вандалів, захопив Сицилію. У травні 455 р. н.е. Гейзеріх висадив свої війсь-ка поблизу дельти Тібру. Вандали захопили місто і впродовж 14 днів грабували його. Це майно повинно було прикрашати його столицю Карфаген.

ПАДІННЯ ЗАХІДНОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. У 474 р. н.е. за правління імперато-ра Непота фактичним володарем у послабленій державі був командуючий армією патрицій Орест, який свого часу виконував обов'язки сек-ретаря Аттіли. Він організував заколот проти Не-пота і після вбивства імператора посадив на трон свого сина Ромула Августула. Орест стояв на чолі найманих загонів варварсь-ких племен. Найманці почали вимагати від нього не тільки житла та платні, а й земель в Італії. Орест відмовився. Тоді один з командирів остготських загонів Одоакр вбив Ореста і забрав у 16-річного Ромула Августула символи імператорської влади, які відіслав до Константинополя, а себе прого-лосив королем Остготського королівства. Це стало-ся у 476 р. н.е., і цей рік вважається датою оста-точного падіння Західної Римської імперії.Символічним було ім'я скинутого останнього імператора. Ромул - ім'я засновника Рима, і Ав-густулус (зменшувальне від Август) - ім'я пер-шого римського імператора.

9. Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.

Давньогрецька культура (під впливом якої розвива­лася й культура римська) справила великий вплив на роз­виток культури світової. Греки були першовідкривачами в різних галузях науки, техніки, мистецтва. Чотири головні етапи розвитку давньогрецької літера­тури — архаїчний, класичний, елліністичний і римський — відповідають чотирьом основним періодам розвитку дав­ньогрецького суспільства. Людина вперше усвідомлює себе у міфах. Антична література поклала почато теорії стилю, виробившя велике розмаїття художніх форм і стилістичних засобів; започаткувала розвиток таких літературних жанрів, як комедія, трагедія, поема. Визначальною у формуванні грецької культури стала межа ІІІ і ІІ тисячоліть до н.е. Саме тоді на островах та узбережжі Егейського моря відбувається розвиток егейської, або крито-мінойської, цивілізації, яку в ХІХ ст. відкрив англійський археолог А.Еванс. Її центрами спочатку були о.Крит, а пізніше стало місто Мікени в північно-східній частині Пелопоннесу. Кліматичні та ландшафтні умови сприяли землеробству, скотарству (звідси його особлива роль у міфології), морській справі й торгівлі. Критська культура уславилась вазовою керамікою. Інша унікальна її ознака – палаци, які являли собою комплекси будівель, що об’єднувались навколо великого внутрішнього двору. Критська культура доби свого розквіту – це культура бронзи. Але ця цивілізація так і не перейшла до заліза, загинувши наприкінці ХV ст. до н.е. внаслідок завоювання ахейців.

У період архаїки стався якісний стрибок в інтелектуальному розвитку людства: перехід від релігійно-міфологічних уявлень про світ до його філософського осмислення. Виникає натурфілософія, тобто заснованим на розумі і логіці, підходом до формулювання та вирішення наукових проблем. Здійснюється намагання створити систему позитивних знань про Всесвіт з ідеєю космічного порядку не від Бога, а на підставі закону.

Період класичного розвитку Стародавньої Греції (V – IV ст. до н.е.) став часом найбільшого розвитку її культури. Сформований поліс з його демократичними тенденціями був ідейною основою потужної культурної підойми. У класичний період відбувся розквіт філософсько-етичної думки. Найвідомішими мислителями цього періоду були Сократ, Анаксагор, Демокріт, Протагор, але особливо уславились Платон та Арістотель. Розбудова міс ( квартали, вулиці, АФІНСЬКИЙ акрополь).

Елліністичною цивілізацією, що проіснувала майже 300 років, називають новий ступінь розвитку матеріальної й духовної культури. Найважливішим поштовхом наукового, технічного й культурного прогресу став обмін досвідом та знаннями між місцевим населенням та греко-македонцями. У ремеслі це виявилось у масовості виробництва, удосконалення ткацького верстату, розширенні асортименту одягу та взуття. Елліністичні міста мали прямокутне планування. Видатними пам’ятниками еллінізму стали храм Артеміди в Ефесі, тахрам Аполлону поблизу Мілета, Елліністична література, на відміну від літератури класичної Греції, позбавляється суспільно-політичної тематики. Її сюжети досить прості, обмежені побутовими інтересами певних соціальних груп. Найбільшою бібліотекою елліністичного світу вважалася Олександрійська, що була складовою Мусейону. Культура Стародавнього Риму проіснувала з VIII ст. до н.е. до 476 р. н.е. а розрахунками римського історика Марка Теренція Варрона (І ст. до н.е.), Рим було засновано 753 р. до н.е. братами-близнюками Ромулом і Ремом. Первісна релігія в римлян була анімістична зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про Вовчицю, яка вигодувала Ромула і Рема. У духовному життя римлян найбільшого поширення набула епікурейська філософія. Найповніше римський епікуреїзм відбито в поемі “Про природу речей” Тіта Лукреція Кара. Новим словом в архітектурі став “храм усіх богів” – Пантеон. “Хліба та видовищ!” – це гасло стає головним стрижнем римського буття. Загальна риса інтелектуального життя перших століть імперії – значний інтерес до філософії. Найбільше праць з етики, що стала переважаючим напрямом вивчення, створив Луцій Анней Сенека.

Александру не вдалось створити єдиний «елліноперський» народ. Але його завоювання привели до взаємного збагачення двох культур: давньогрецької та давньосхідної. Не випадково, що 3 із 7 «чудес світу» створено на території еллінських країн. Одне з них — відо-мий Александрійський маяк. Світло цього маяка було видно на 60 км. Крім нього, у столиці Єгипту знаходилась особлива установа, присвя-чена 9 музам. Це перший у світі музей. Тут жили вчені, читалися лекції, була бібліотека, у якій нараховувалося півмільйона папірусних сувоїв.Для безлічі народів, що населяли державу Александра Македонського, грецька мова ста-ла мовою міжнаціонального спілкування. З'являються нові філо-софські вчення: стоїцизм, епікурейство. Стоїки проповідували життєву ак-тивність, закликали дбати про суспільне благо. Епікур був творцем іншого вчення, яке закликало лю-дину прожити непомітно, утримуючись від контактів із зовнішнім світом. Розвивався у елліністичних державах і такий вид мистецтва, як скульптура. Серед відомих пам'яток скульптури того часу особливе місце по-сідав Родоський колос - 37-метрова бронзова статуя бога Геліоса. Вона також служила маяком і вважалась одним з чудес світу, як і Александрійський маяк і храм Артеміди у місті Ефес. Але ці пам'ятки до нашого часу не збереглися. Та залишились інші чудові зразки елліністичного мистецтва – прекрасні статуї Афродіти Мілоської та Ніки Само фракійської. Відомими вченими доби еллінізму були Евклід з Олександрії та Архімед із Сіракуз.

До нас дійшла лише невелика частка культурної спад-щини стародавніх греків, але навіть ті нечисленні пам'ятки літерату-ри, мистецтва, архітектури, які пережили тисячоліття і збереглися до наших днів, вражають нас своєю красою і досконалістю.Досі приходять люди у Лувр, щоб поглянути на прекрасну статую Венери Мілоської. Сотні туристів приїздять помилуватись майже зруй-нованим Парфеноном. Досі ведуть суперечки літературознавці про творчість легендарного Гомера, а на сценах театрів ідуть трагедії Есхіла, Софокла та Евріпіда. Досі сміються люди над байками Езопа. А суперечки сучасних політиків нагадують суперечки ораторів на афінських народних зборах. Досягнення грецької науки лежать у фундаменті сучасного науко-вого знання. Грецькі слова зустрічаються у мовах всього світу.

Вперше в історії людства греки створили демократичну державу. Принципи демократії і свободи людини покладено в основу всіх віль-них держав сучасного світу. Грецькі філософи проповідували ідеали краси і добра, даючи лю-дям уяву про те, якими вони мають бути, як треба ставитися до законів, релігії, держави. З давніх-давен ідеалом грека було «арете» -вища досконалість, доброчинність і доблесть.