60. Геополітичні зміни в Європі після ухвал Віденського конгресу.

загальноєвропейська конференція, в ході якої були визначені межі держав Європи після Наполеонівських воєн.

Віденський конгрес — конференція послів великих держав Європи, очолювана австрійським дипломатом Клементом фон Меттерніхом, яка проходила у Відні з 1 листопада 1814 р. до 8 червня 1815 р.

Його мета полягала в тому, щоб врегулювати питання і перекроїти континентальну політичну карту після розгрому наполеонівської Франції попередньої весни. Обговорення продовжувалося, незважаючи на повернення з вигнання і відновлення влади у Франції екс-імператора Наполеона I у березні 1815 року, завершальний акт Конгресу був підписаний за дев'ять днів до його остаточної поразки при Ватерлоо 18 червня 1815

Росію ,Великобританію ,Австрію ,Прусію ,Францію.

З меншими повноваженнями були представники:Іспанії, Португалії,Швеції і Норвегії. Нідерландів, Швейцарії, Баварії…

9 червня 1815 року підписали Заключний генеральний акт Віденського конгресу, який переділив політичну карту Європи:

— Франція позбувалася всіх заво-ювань і поверталася до своїх кор-донів 1790 року;

— Бельгія і Голландія об'єднува-лись у Нідерландське королівство;

— Швейцарія стала нейтральною державою, у складі її було 19 кан-тонів;

— на північному заході Італії відновлювалося Сардинське коро-лівство, йому повернули Савойю і Ніццу;

— на престоли Тоскани і Парми були посаджені монархи з династії Габсбургов;

— від Данії, вірного союзника Франції, було відокремлено Норве-гію і передано її Швеції;

—Росії дісталася більша частина колишнього Великого герцогства Варшавського. Ця територія входила до складу Російської імперії під назвою Королівства Польського. Заключ-ний акт закріпив за Росією Фінляндію (відвойована 1809 р. у Швеції) і Бессарабію (відійшла від Туреччи-ни за договором 1812 p.);

— Австрія майже повністю по-вернула всі території, втрачені в 1800 —1809 роках в ході наполеоні-вських воєн. Володіння Пруссії збільшувалися, її вплив у Німеч-чині зростав;

— Англії дісталися захоплені під час напо-леонівських воєн колишні гол-ландські, французькі, а потім деякі іспанські і португальські колонії;

— Німеччина не була об'єднана, на її території було створено Німець-кий союз, в склад якого увійшли 38 держав і 4 вільних міста під голову-ванням Австрії.

Конгрес визначив нову розстановку сил в Європі, що склалася до кінця Наполеонівських воєн, на довгий час позначивши ведучу роль країн-переможниць – Росії, Австрії і Великобританії в міжнародних відносинах. В результаті конгресу склалася Віденська система міжнародних відносин.

61. Народи Балканського півострова 12 – 18 ст.:формування держав,османське завоювання, соціальні та релігійні процеси.

62. “Освічений абсолютизм” у Габсбурзькій монархії: зміни у суспільстві.

Після смерті Карла VI - 1740 р. у Священній Римській імперії не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступником імператора згідно з Прагматичною санкцією стала його 23-річна донька Марія-Терезія. Марії-Терезії одразу довелося вступити в боротьбу проти претендентів на престол (війна за австрійську спадщину). Незважаючи на скрутне становище, вона зуміла захистити своє право. 

Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.

Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням відстояти єдність своїх володінь. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Австрія і Чехія були об`єднані під владою одного канцлера.  

Для успішного ведення війни проти суперників було здійснено військову реформу. Вербування найманців замінили рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 тис. до 278 тис. вояків.

Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони, і збільшено мито на товари, що ввозились. Селянам надали право викуповувати їхні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано цивільний і кримінальний кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.

Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780—1790 рр.). Він був освіченою і розумною людино, вихованою на ідеях просвітництва. Йосип замислив широку програму реформ, які на думку імператора, мали зробити життя підданих більш кращим. Він удався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу канцлерів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі землі, в судах та адміністраціях введено німецьку мову.

Важливими реформами стали церковні. Йосиф прагнув підкорити собі церкву й послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив чисельність монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти. Церковні школи було переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано “Вищій навчальній комісії”. Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів (“Йосифів законник”).

У 1781 р. було скасовано особисту залежність селян.

Проведені Йосифом ІІ реформи викликали широкий опозиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна — спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії. Адміністративні — загострили протиріччя між народами імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував свої реформи, крім селянської та введеної віротерпимості.

Імператор Йосиф ІІ був одним із найвизначніших представників освіченого абсолютизму. Він намагався втілити в життя ті ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг.

63. “Весна народів” 1848-1849 рр. в Європі: регіональні особливості.

У 1848-1849 рр. Європу охопила революційна буря. Розпочалася вона в лютому 1848р. у Франції і дуже швидко поширилась на німецькі та італійські держави і Австрійську імперію. Ця «весна народів», як називали її сучасники, поєднувала боротьбу різних соціальних верств проти залишків «старого порядку», боротьбу за демократизацію політичного устрою.

Економічні:  1)  У 1847 р. розпочинається економічна криза перевиробництва, що набула загальноєвропейського масштабу. Як наслідок – відбувається різке скорочення виробництва,зростаєбезробіття. 2) 40-ві рр.. ХІХ ст.. увійшли в історію Європи як «голодні сорокові» - неврожайні роки.

Соціально-політичні: 1)    Загострюються протиріччя між різними верствами населення, насамперед між феодальною аристократією, землевласниками і промисловцями та підприємцями. В той же час поширюються проти-річчя між промисловцями та найманими робітниками. 2)    Загострюються національні проти річчя. Як наслідок – розгортаються національно визвольні і об’єднавчі рухи.

В 1847-1848 рр. у Франції активізується діяльність опозиції: соціалістів (які захищали інтереси робітників), демократичних республіканців (які виступали за ліквідацію королівської влади, бонапартистів. Зростає невдоволення політикою уряду серед підприємців, деяких банкірів, і особливо - робітників. Революція розпочалась 22 лютого 1848р. повстанням паризьких студе-нтів, робітників. Короля було усунуто від влади, сформовано Тимчасовий республіканський уряд.  25 лютого 1848 р. к франції була проголошена Друга республіка ( Перша 1793 р.) після цього спеціальними декретами запроваджено загальне виборне право для чоловіків (які досягли 21 року), відновлено свободу преси, політичних зборів, створено «національні майстерні» з метою забезпечення оплачуваною роботою безробітних, скорочено робочий день до 10 годин. У листопаді 1848 р. було прийнято Конституцію Другої республіки, згідно з якою запроваджувалася президентська влада.

На середину ХІХ ст. Німеччина являла собою конгломерат 38 самостійних держав, серед яких найбільшою і наймогутнішою була Пруссія.Революція почалась з виступу робітників у лютому 1848 р. в Бадені. Робітники вимагали проведення ряду політичних реформ (свобода преси, запровадження суду присяжних, народної міліції. Парламент герцогства пішов на задоволення їх вимог, боячись  переростання цих виступів в щось більш серйозне. Монархи південно-західних і західних німецьких держав, випереджаючи події передали владу в руки ліберально налаштованих діячів, які виступали реформування політичної системи.У Пруссії 3-13 березня 1848 р. в столиці Берліні відбулися масові робітничі демонстрації. Король Фрідріх-Вільгельм ІV вимушений був піти на здійснення пев-них політичних перетворень: було скасовано цензуру, запроваджено суд присяжних, створено помірковано-ліберальний уряд; у грудні 1848 р. запроваджено Конституцію. У Пруссії встановилася конституційна монархія.У Франкфурті влітку 1848 р. було створено загально німецький представницький орган – парламент. Це була спроба розпочати об’єднавчий процес німецьких держав демократичним шляхом «знизу». 28 березня 1849 р. Франкфуртський парламент прийняв Імперську конституцію.

На середину ХІХ ст. Італії як єдиної держави не існувало: на її території було декілька окремих королівств і герцогств; частина території знаходилась у складі Австрійської імперії. Сильною була влада Папи римського. У 30-ті рр. ХІХ ст. в Італії активізується діяльність республіканців (лідером яких був Мадзіні) і лібералів (на чолі з Кавуром), які виступали проти австрійського гніту, за об’єднання країни.При цьому республіканці прогнули ще й проголошення республіки в Італії, а ліберали виступали не просто за об’єднання країни, а саме під егідою Савойської королівської династії Сардинського королівства (П’їмонту).Революція розпочалась 12 січня 1848 р. на о. Сицилія повстанням бідноти, у березні поширилася на інші італійські території.Спочатку правителі найбільших італійських держав: Неаполітанського і Сардинського королівств, герцогства Тоскани  об’єднали свої сили, створивши спільне військо для боротьби проти австрійського панування на півночі Італії, пішли на здійснення певних ліберальних перетворень. Але по мірі розгортання революції відмовилися від боротьби з Австрією (зазнавши ряд поразок) і пішли на придушення революційних вистурів в своїх володіннях. У Римі, завдячуючи діям революціонера Джузеппе Гарібальді та його соратників, наприкінці січня 1849 р. було проголошено республіку, а Папу Римського позбавлено влади.

Австрія в середині ХІХ ст. продовжувала залишатися багатонаціональною державою. До її складу входили: Угорщина, Чехія, Тіроль, Словаччина, Словенія, частина польських земель, західноукраїнські землі, частина Румунії тощо. У 1848-1849 рр. революційні виступи відбулися в різних регіонах Австрійськоїімперії. Революція розпочалася подіями 13 березня 1848 р. у Відні – столиці Австрії. Населення вимагало здійснення широких політичних перетворень. імператор змушений був піти на поступки: в квітні 1848 р. було прийнято Конституцію.

Наслідки і значення революцій 1848-1849 рр. у Європі. -    Революції охопили більшість країн Європи. У ході цих революцій вирішувалось питання «бути чи не бути « новим демократичним порядкам в європейській цивілізації. -    Революції 1848-1849 рр. отримали назву «весна народів» і символізували пробудження нових націй та їх прагнення до утворення власних національних держав. -    Завдяки реформам, проведеним в ході революцій, в європейських країнах було ліквідовано залишки феодалізму. Склалися (передумови) сприятливі умови для розгортання промислової революції та становлення індустріального суспільства. -    Революції 1848-1849 рр. в Європі дали поштовх структурним змінам у системі державного управління, сприяли переходу до конституційних норм у суспільномужитті. -    Революції 1848-1849 рр. закінчилися поразкою, але вони сприяли подальшому розвитку європейських країн. Боротьба за здобуття громадянських прав і запровадження конституцій стали кроком до формування у країнах Європи громадянського суспільства і правової держави. -    Досвід революцій був використаний різними політичними силами у наступний період.