Тридцятилітня війна (1618–1648): причини та наслідки.

Тридцятилітня війна була першим загальноєвропейським конфліктом за участю більшості держав тодішньої Європи: Габсбурзького блоку разом з Ватиканом, з одного боку, і Франції, Швеції, Нідерландів - з другого. Причинами війни були внутрішні суперечності в німецькому світі, суперництво європейських держав, зокрема Франції з австрійськими та іспанськими Габсбургами.

Німецькі протестантські князі для захисту своїх прав об'єдналися в союз - Унію. Незабаром католики у відповідь утворили своє об'єднання - Лігу. Обидві сторони готувалися до збройної боротьби. Франція будь-якими засобами намагалася не допустити посилення впливу Габсбургів у німецькому світі та підтримувала князів-протестантів. Вона сподівалася приєднати Ельзас і Лотарингію. З Іспанією Франція конфліктувала через Південні Нідерланди та Північну Італію.

Воєнні дії розпочалися під час правління цісаря Матіса, який намагався примирити протестантів і католиків. Одного разу на скаргу чеських протестантів він відмовився покарати католиків. Це дуже роздратувало протестантів Чехії. 1618 р. з вікон Празького замку чехи викинули трьох урядовців, які управляли країною від імені цісаря. А згодом чехи повстали проти Габсбургів, що, власне, і стало початком Тридцятилітньої війни (1618- 1648). Історики поділяють Тридцятилітню війну на кілька періодів: чеський, датський, шведський і франко-шведський.

Чеський період (1618-1620).

Після подій у Празькому замку чехи-дворяни створили тимчасовий уряд, організували чеську армію, проголосили про вихід з-під влади Габсбургів та утворили самостійну державу. Своїм королем вони обрали Фрідріха, курфюрста Пфальцського, керівника Унії. Разом зі пфальцським військом чеські загони рушили на Австрію і 1618 р. досягли Відня. Це стурбувало весь католицький світ. Австрію підтримали Іспанія, Річ Посполита, Ліга. До того ж у таборі повстанців не було одностайності. Військо цісаря швидко перейшло у наступ і згодом вступило на територію Чехії. 1620 р. відбулася вирішальна битва під Білою Горою, в якій чеське і пфальцське війська зазнали поразки.

У Чехії розпочалися розправи над протестантами. Із самостійної держави Чехія знову на тривалий час перетворилася на німецьку провінцію. Протестантські князі, налякані рішучістю цісаря, спочатку розгубилися, але потім повстали проти нього, їх підтримали Англія, Голландія, Франція і Данія.

Датський період (1625-1629).

З ініціативи кардинала Рішелье між Англією, Голландією і Данією був укладений Троїстий союз проти австрійських та іспанських Габсбургів. Датські війська об'єдналися з військами протестантських князів. Велику грошову допомогу надали Англія і Голландія. Цісар Фердінанд II не мав змоги особисто протидіяти супротивникам і звернувся до багатого дворянина Альбрехта Валленштейна з пропозицією організувати опір. Валленштейн зібрав 30-тисячну армію найманих солдатів і незабаром почав завдавати датчанам поразку за поразкою. Зрештою 1629 р. з Данією було укладено мир.

Шведський період (1630-1635).

Ще одного союзника у боротьбі з Габсбургами Рішельє знайшов в особі шведського короля Густава II Адольфа. 1630 р. його військо переправилося в Померанію. Цього разу німецькі протестантські князі проголосили нейтралітет, що не входило в плани шведів. Але прихильність німців Густав II Адольф здобув після трагедії Магдебурга, що згорів унаслідок нападу військ Ліги на чолі з Тіллі. Тоді союз зі Швецією уклали Бранденбург і Саксонія - наймогутніші північнонімецькі князівства.

1631 р. поблизу Лейпцига шведи завдали нищівної поразки військам Ліги, здобули Нюрнберг, а незабаром розбили цісарські війська на р. Лех. Полководець католицької Ліги Тіллі був смертельно поранений. Згодом шведи захопили Аугсбург і баварську столицю Мюнхен, а їхні союзники - саксонці - зайняли Чехію.

Фердінанд II опинився у дуже скрутному становищі і вирішив знову звернутися до Валленштейна, який зібрав нове військо і вирушив у похід, захоплюючи території. Біля міста Лютцен шведи перемогли Валленштейна, але під час цієї битви загинув король Густав II Адольф. У подальшому шведи вже не перемагали і згодом відступили з Південної Німеччини. Навесні 1635 р. Габсбургам удалося укласти мир із саксонським курфюрстом, здавалося, що справи знову складалися для них сприятливо, але саме тоді кардинал Рішельє вирішив відкрито вступити у війну.

Франко-шведський період (1635-1648).

Франції допомагали насамперед Швеція і Голландія. Проте спочатку союзники не мали успіху. Після смерті Рішельє ситуація змінилася на краще. Війська Габсбургів зазнавали поразки.

Цісар Фердінанд III змушений був розпочати мирні переговори. Восени 1648 р. було укладено Вестфальський мир. Його наслідками були: значні територіальні приєднання до держав-переможниць (Франція одержала Ельзас і Лотарингію, а також міста Мец, Тулон і Верден; Швеція здобула Померанію); закріплення політичної роздробленості Німеччини (католицькі, лютеранські і кальвіністські князі дістали однакові права); визнання цілковитої незалежності Голландії та Швейцарії.