49. Становлення абсолютистської монархії в Росії: історіографія питання.

Проблематика російського абсолютизму складна і неоднозначна, відповідно, величезні перспективи відкриваються перед істориками-дослідниками при історіографічному аналізі феномена абсолютизму.

Дворянські історики стояли на позиціях початковості самодержавства на Русі. В.Н. Татіщев і Н.М. Карамзін бачили його вже в Київській державі і, зрозуміло, в Московській державі з моменту його утворення.

Активна внутрішня і зовнішня політика російського абсолютизму висували нові складні потреби їх ідеологічного обгрунтування. Таке обгрунтування російський абсолютизм знайшов у сформованій наприкінці XVII - середині XVIII століття дворянській історіографії, яскравими представниками якої з'явилися - Феофан Прокопович, П.П. Шафіров, князь Б.І. Куракін, Манкієв А.І. та інші. 

Феофан Прокопович у праці «Історія імператора Петра Великого від народження його і до Полтавської баталії», вирішальну роль у визначальних хід події, віддає царю, хоча й каже, що дії царя виражають волю бога. Він був переконаний, що тільки абсолютний монарх може провести реформи, необхідні для Росії, що тільки абсолютна монархія - підходящий для Росії політичний лад.

В історії російської суспільної думки другої чверті XVIII століття особливе місце належить В. Н. Татіщеву. Подібно Феофану, він був ідеологом дворянської абсолютної монархії. Його міркування про те, що благо Росії лише в самодержавстві, дуже близькі до того, що говорив і писав Феофан, тільки доводів від священного писання у нього менше.

В умовах загострення боротьби придворних угруповань за владу, В.Н. Татищев у своїй праці «Довільний і згідне міркування і думка зібрався шляхетства російського про правління держави» 1730, спрямованого проти «верховников», що обмежували самодержавну владу - аргументує тезу про необхідність сильної самодержавної влади

У другій чверті XIX століття в Росії складається ліберально-буржуазна історіографія, яскравим представником якої є Соловйов С.М. Великої наукової заслугою Соловйова було обгрунтування історичної обумовленості петровських перетворень. Реформи Петра з'явилися перед ним не як насильницький розрив з древньою Руссю і впровадження чужих країні порядків і звичаїв, а як природне і необхідний розвиток російської історії. Саме тому, С.М. Соловйов відносить становлення абсолютизму в Росії саме до часу правління Петра I.

На відміну від Соловйова, його учень В.О. Ключевський знаходив самодержавство в Московській державі в усякому разі при Івані Грозному. В.О. Ключевський стверджує, що реформи Петра I не є причиною формування абсолютної монархії. Основну причину становлення абсолютизму він знаходить в тому, що російські царі, починаючи з Івана III, іменували себе самодержавцев, тобто одноосібно керуючими государями.

У радянській історіографії багато питань оформлення і розвитку абсолютизму в XVII столітті з'явилися темою окремих спорів. До таких питань можна віднести питання: який клас в епоху становлення абсолютної монархії був панівний. Відповідно до теорії М.Н. Покровського, що домінувала до 1934 року, влада в суспільстві в ту пору перейшла до капіталістичного купецтву, яке створило свою «буржуазну адміністрацію» і впливало на прийняті політичні рішення: при цьому особисте значення правителя як рушійної сили в процесі перетворень було мінімальним.

Важливою причиною виникнення абсолютизму в Росії, на думку М.Н. Покровського, було економічний розвиток країни в XVI- XVII століттях.

Н.І. Павленко бачить основні соціальні сили, які підтримали абсолютизм в особі дворянства і городян. Саме їх союз, спрямований проти великих земельних власників, забезпечив торжество абсолютизму.

Ще більш спірна точка зору була висунута А.Я. Аврехом, зачинателемдебатів про сутність російського абсолютизму, які в 70 роках XX ст. пройшли на сторінках журналу «Історія СРСР». На думку А.Я. Авреха, абсолютизм виник і остаточно утвердився за Петра І.

А Я. Аврех пише, що цвяхом проблеми абсолютизму є співвідношення феодального і буржуазного у природі та політиці абсолютної монархії. Однак, на його думку, дія буржуазного фактора в Росії набирає чинності історично занадто пізно. Російський абсолютизм виник і розцвів тоді, коли провідне дворянський стан не тільки не розкладалось, але, навпаки, консолідувалося і зміцнювалося. Іншим чинником становлення та існування абсолютизму в Росії А.Я. Аврех вважає селянство - масову соціальну опору російського абсолютизму. Таким чином, за відсутності яскраво виражених буржуазних тенденцій в країні, абсолютизм в Росії виникав і затверджувався завдяки підтримці, з одного боку, консолідувати дворянства і відсталого патріархального селянства - з іншого.

А.Н. Чистозвонов схиляється до того, що всі основні фактори становлення російського абсолютизму діяли лише в напрямку азіатської деспотії. З самого початку абсолютистський лад в Росії конструювався як кріпосницький: саме насадження кріпацтва відповідно до вимог дворянства, закріпачення російського селянства державою, що володів деспотичної владою, лежало в основі становлення російського абсолютизму.

М.Я. Волков підкреслює, що виникнення абсолютизму в Росії грунтувалося на двох основних соціально-економічних процесах - розвиток феодальної системи господарства і «старих відносин», а також на розвитку в надрах пізнього феодалізму капіталістичний відносин, формування класу буржуазії. Гостру класову і внутрішньополітичну боротьбу в Росії XVII в. М.Я. Волков вважає відображенням взаємопов'язаного розвитку цих процесів, а російський абсолютизм - продуктом цієї боротьби.

Таким чином, в радянській історичній, історико-юридичній науці досягли певних успіхів у вивченні російського абсолютизму. Однак дискусія з питання про абсолютизму в Росії показала, що з багатьох його найважливіших проблем немає єдиної точки зору. До таких проблем необхідно віднести наступні: визначення та класова сутність абсолютизму, його соціальна база, прийоми утворення абсолютизму, співвідношення поняття абсолютизму і самодержавства, форма монархії, попередня абсолютизму, час виникнення абсолютизму і етапи його розвитку, оцінка історичної ролі абсолютизму в Росії і т. д.

Проблема становлення і розвитку абсолютизму в Росії не втрачає своєї актуальності і сьогодні.

О.С. Шмідт стверджує, що абсолютизм в Росії склався в епоху Московського царства, при Івані Грозному, але із загибеллю царя припинився, після чого відродився в XVII в. за царювання Михайла Романова.

Д.Н. Альшиц приходить до висновку, що в Московській Русі склався особливий тип «вотчинного держави». Московські князі і російські царі володіли величезною владою, були переконані в тому, що вся країна є їх «власністю», бо створювалася вона, будувалася і перебудовувалася по їх велінню. Основу «вотчинного держави» становило уявлення про те, що саме державна влада народжує власність (поняття влади-власності) і що всі живуть в Росії є государевим слугами, що знаходяться в прямій і безумовної від царя залежності і не мають можливості претендувати ні на власність, ні на будь-які особисті права.

С.М. Троїцький основну соціально-економічну тенденцію, яка привела Росію до абсолютизму, бачить у пануванні кріпосницьких порядків у країні. Саме кріпацтво, поряд з економічною відсталістю Росії, слабкістю буржуазії і могутністю дворянства, зумовило в Росії формування абсолютизму.

М.М. Молчанов, вивчаючи проблему формування абсолютизму в Росії, приходить до висновку, що серед факторів, що вплинули на становлення абсолютизму в державі, найбільш важливим є політичний, тому існувала військова небезпека з боку сусідніх держав (Річ Посполита, Швеція, Туреччина та ін.). Крім цього, Росією не були ще вирішені деякі важливі історичні завдання: чи не возз'єднані всі українські землі, потрібно було пробитися до морів і т.д.

Таким чином, сучасна історіографія розглядає формування абсолютизму в Росії в XVII ст. як природний перехід від «вотчинного держави» до імперії. При цьому, важливою частиною абсолютизму є ідеологічне підкріплення державної влади та монарха.