Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ispit.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
549 Кб
Скачать
☆
  1. Національно-визвольна боротьбьа південних слов’ян проти османського гніту у 70-х рр. Хіх ст.

До початку 70-х років значна частина Балканського півострова знаходилася ще під владою турків. В їх руках були Болгарія, Македонія, Боснія, Герцеговина, Албанія, Епір, Фессалія. Сербія та Румунія визнавали сюзеренітет турецького султана і платили йому данину. Чорногорія фактично завоювала самостійність, але не мала юридичного статусу незалежної держави. Звільнення від турецького ярма, утворення незалежних національних держав було найбільш нагальним і першочерговим завданням балканських народів. Разом з тим питання про ліквідацію панування турків на Балканах і, отже, про долю всіх або більшої частини європейських володінь Османської імперії становило одну з найбільш гострих проблем міжнародної політики.

У 70-х рр. починається новий етап у розвитку національного руху поневолених народів Балканського півострова. Різкіше виявляється його антифеодальний характер, глибше стає розбіжність між народними масами і туркофільскимі торговим шарами. Складання революційно-демократичної течії у болгар знаменувало собою початок їх організованої боротьби за своє визволення. Від розрізнених дій партизанських загонів національно-визвольний рух в Болгарії впритул підходить до підготовки широкого народного повстання.

Створений в 1870 р в Бухаресті болгарами-емігрантами Болгарський революційний центральний комітет вважав своїм головним завданням організацію народного збройного повстання в Болгарії. Один з керівників Центрального комітету, видатний революціонер Басіл Левський прагнув залучити до боротьби широкі селянські маси, з величезною енергією створював розгалужену революційну організацію. Після того як Левський був схоплений турецькою владою і страчений (1873), в Центральному комітеті посилилися розбіжності. Його голова Любен Каравелов, до того брав активну участь у визвольній боротьбі, зайнявся виключно просвітницькою діяльністю. Комітет фактично очолив Христо Ботев- революційний демократ і соціаліст-утопіст, політичні погляди якого складалися під впливом творів російських революціонерів-демократів і особливо Н. Г. Чернишевського. Статті Ботева в газетах «Свобода», «Незалежне», «Дума на болгарських емігранта» («Слово болгарських емігрантів») і особливо в видавалася їм газеті «Прапор» надихали болгарський народ на боротьбу за свободу і кликали до всенародного повстання.

Боснія і Герцеговина була ареною неприпинної боротьби проти турецьких поневолювачів. Ще в 1853-1858 і 1860-1862 рр. тут відбулися великі повстання, під час яких висунулися організатори повстанців Лука Вукаловіч, Пеко Павлович та інші. Неврожай 1874, який спричинив за собою різке погіршення становища народних мас, послужив поштовхом до нового підйому визвольної боротьби.

У той час як населення міст і сіл голодувало, султанський уряд, як і раніше проводив політику національного гноблення та податкового пограбування. У 1875 р був значно підвищений Агіар - феодальна десятина, що ще більше посилило невдоволення селянства. Коли турецькі збирачі податків влітку того ж року спробували вдруге протягом декількох днів стягнути податки в одному з округів Герцеговини, тут спалахнуло стихійне повстання, швидко охопило всю область, а потім і Боснію.

У вересні 1875 повстало населення Стара-Загори в Болгарії. Повстанці були швидко розбиті, але в квітні 1876 почалося нове, ще більш широке повстання. Султан надіслав до 10 тис. добре озброєних башибузуків (іррегулярні війська). Вони вривалися в міста і села, катували і вбивали тисячі людей. Райони повстання перетворилися у величезне згарище. У боях з турецькими військами загинув Христо Ботев, який прибув до Болгарії на чолі сформованого ним на румунській території збройного загону.

Квітневе повстання, основною силою якого були селяни і ремісники, являло собою спробу домогтися національного визволення і дозволити історичне завдання, що стояла перед Болгарією, - покінчити з феодалізмом. Ця спроба тоді не вдалася через чисельної переваги турецьких військ і зради туркофільскіх елементів з середовища сільських багатіїв - чорбаджіїв. Наприкінці червня 1876 уряду Сербії і Чорногорії зажадали, щоб Туреччина відмовилася від посилки каральних військ до Боснії і Герцеговини. Туреччина не задовольнила їх вимог, і 30 червня обидва слов'янські держави оголосили їй війну. У декількох боях чорногорці розбили послані проти них турецькі війська, але основні сили султанської армії, кинуті проти Сербії, домоглися успіху і до початку вересня відкрили собі шлях на Белград. Тільки ультиматум російського уряду, підкріплений частковою мобілізацією військ, змусив Туреччину припинити військові дії.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]