- •Стародавній Єгипет: особливості цивілізаційного розвитку.
- •Розвиток афінської демократії у VI–IV ст. До н. Е.
- •Стародавня Спарта: держава, суспільство, культура.
- •Завоювання Олександра Македонського: епоха еллінізму.
- •Римська республіка 2 – 1 ст. До н.Е. Політичний розвиток.
- •Християнство у 1- 6 ст.: становлення, вселенські собори.
- •Падіння Римської імперії: основні причини і чинники.
- •Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.
- •Античні міста-держави на території Північного Причорномор.Я.
- •Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.
- •Проблема етногенезу слов’ян у сучасній українській історіографії.
- •«Велике переселення народів» (4-6 ст) етнічні масиви та напрямки.
- •Писемні джерела про історію України найдавнішого періоду.
- •Хрестові походи: причини та наслідки
- •Київська Русь: структура суспільства і держави.
- •Вплив Візантії на Київську Русь.
- •Література.
- •Архітектура.
- •Образотворче мистецтво.
- •Епоха вікінгів (VII–XI ст.): ареал поширення, основні етапи, наслідки.
- •Галицько-Волинська держава в системі політичних відносин у Центрально-Східній Європі.
- •Суспільство Візантії в 13 – 15 ст.
- •Франкська держава: основні етапи та особливості розвитку.
- •Становлення парламентаризму в Англії у 13 – 14 ст.
- •Священна Римська імперія: основні етапи розвитку.
- •Формування станової монархії у Франції: роль Генеральних Штатів.
- •Столітня війна: причини та наслідки
- •Міста та міська цивілізація в середньовічній та ранньомодерній Європі.
- •Гуситський рух у Чехії: ідеологія та суспільство в XV ст.
- •Європа Ягеллонів і Люксембургів: Польща, Чехія і Угорщина у 15 – 16 ст.
- •Реконкіста в іспанії (8-15 ст). Основні етапи.
- •Іспанія і Португалія у суперництві за гегемонію на світових морських шляхах: кін. XV−XVI ст.
- •Республіки, сеньйорії і комуни на території Аппенінського півострова у 12 – 15 ст.:причини піднесення, процвітання і занепаду.
- •Італійське Відродження та початки гуманізму у Західній Європі: історіографія питання.
- •Еволюція військової справи у середні віки.
- •Зародження реформаційного руху: лютеранство і кальвінізм.
- •Тридцятилітня війна (1618–1648): причини та наслідки.
- •Основні групи джерел з історії України 17 – 18 ст.
- •Козацькі літописи як історичне джерело.
- •Українське козацтво та його роль у суспільно-політичному житті Речі Посполитої ( кін. 16 – перша пол. 17 ст) історіографія питання.
- •Причини і початок національно-визвольної війни укр народу в середині 17 ст. Сучасна наукова оцінка.
- •Основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики б.Хмельницького в українській історіографії.
- •Запорізька Січ та її роль в історії України: історіографія питання.
- •Кримське ханство та його вплив на історію України.
- •Виникнення та розвиток Османської імперії.
- •Українські землі у другій половині хvіі ст.
- •Гетьманщина на зламі XVII – у XVIII ст..
- •Англійська революція середини XVII ст.: основні етапи та історичне значення.
- •Становлення конституційної монархії в Англії.
- •Становлення абсолютистської монархії в Росії: історіографія питання.
- •Війна за Іспанську спадщину (1701–1714) як перша загальноєвропейська війна.
- •Британська колоніальна імперія (XVIII - поч. XX ст.): політичний розвиток.
- •Падіння Речі Посполитої: причини, поділи.
- •Семилітня війна (1756–1763): учасники, причини і наслідки.
- •Французьке просвітництво і його вплив на європейську суспільну думку.
- •Війна північноамериканських колоній за незалежність і утворення сша.
- •Французька революція кінця хvііі ст.: основні етапи та її історичне значення.
- •Українське національне Відродження (кінець XVIII – перша половина хіх ст.): сучасна оцінка.
- •Українські землі в складі монархії Габсбургів (до 1867 р.): адміністративний поділ, статус.
- •Наполеонівські війни та їх наслідки.
- •Геополітичні зміни в Європі після ухвал Віденського конгресу.
- •Народи Балканського півострова 12 – 18 ст.:формування держав,османське завоювання, соціальні та релігійні процеси.
- •Словянські народи Габсбурської монархії в роки революції 1848 – 1849 рр. Політичні програми.
- •Реформи 60-70-х років XIX ст. У Російській імперії.
- •Громадянська війна у сша.. 1861 – 1865.
- •Національно-визвольна боротьбьа південних слов’ян проти османського гніту у 70-х рр. Хіх ст.
- •Українські політичні партії в Галичині на зламі 19 – 20 ст. Програмні засади та діяльність.
- •Український політичний рух на Наддніпрянщині і в Галичині: друга пол. Хіх – поч. Хх ст.
- •Балканські війни на початку 20 ст. Та їх наслідки.
- •Переписи населення кінця хіх- поч ххі ст. Як джерело до вивчення демографічних процесів в Україні.
- •Загострення відносин між великими державами наприкінці 19 на початку 20 ст.
- •Україна в роки Першої світової війни
- •Паризька мирна конференція 1919–1920 рр. Версальська система мирних договорів
- •Західно-Українська Народна Республіка: утворення та розвиток.
- •Українські політичні партії у визвольних змаганнях 1917- 1921.
- •Українська революція 1917–1921 рр. У вітчизняній історіографії.
- •Зростання політичної нестабільності в Європі (кінець 20-х – початок 30-х років хх ст.).
- •Міжнародні відносини у Європі 30-х років хх ст.
- •Радянський Союз у 30-ті роки: сталінська "революція зверху".
- •Адміністративні зміни і політичний розвиток України в складі срср (до 1941 р).
- •Друга світова війна: історіографія питання.
- •Утворення кнр: особливості внутрішньої і зовнішньої політики.
- •Поглиблення демократичних процесів після Другої світової війни: розширення прав людини.
- •Зміни у співвідношенні сил на міжнародній арені після Другої світової війни.
- •Трансформація політичних ідеологій після Другої світової війни.
- •Розпад колоніальної системи.
- •«Нова економіка» на Заході у 50-60 рр. Зростання сфери послуг.
- •Інтеграційні процеси в Західній Європі після Другої світової війни
- •Зовнішня політика срср у 1964-1985 рр.: основні тенденції.
- •Близькосхідна криза: ґенеза та основні етапи.
- •Український дисидентський та правозахисний рух у 1960–70 рр.
- •Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •Соціал-демократична модель суспільних відносин (на прикладі Швеції).
- •Утворення Євросоюзу і його розбудова на початку ххі ст.
- •Німецьке питання в післявоєнний період. Об’єднання Німеччини.
- •Крах тоталітарних режимів у країнах Центрально-східної Європи6 спільне і відмінне.
- •Зовнішня політика України на сучасному етапі:європейський вектор.
- •Українці в сучасному світі: тенденції розвитку діаспори.
- •Історична наука у сучасній Україні: здобутки та проблеми.
Національно-визвольна боротьбьа південних слов’ян проти османського гніту у 70-х рр. Хіх ст.
До початку 70-х років значна частина Балканського півострова знаходилася ще під владою турків. В їх руках були Болгарія, Македонія, Боснія, Герцеговина, Албанія, Епір, Фессалія. Сербія та Румунія визнавали сюзеренітет турецького султана і платили йому данину. Чорногорія фактично завоювала самостійність, але не мала юридичного статусу незалежної держави. Звільнення від турецького ярма, утворення незалежних національних держав було найбільш нагальним і першочерговим завданням балканських народів. Разом з тим питання про ліквідацію панування турків на Балканах і, отже, про долю всіх або більшої частини європейських володінь Османської імперії становило одну з найбільш гострих проблем міжнародної політики.
У 70-х рр. починається новий етап у розвитку національного руху поневолених народів Балканського півострова. Різкіше виявляється його антифеодальний характер, глибше стає розбіжність між народними масами і туркофільскимі торговим шарами. Складання революційно-демократичної течії у болгар знаменувало собою початок їх організованої боротьби за своє визволення. Від розрізнених дій партизанських загонів національно-визвольний рух в Болгарії впритул підходить до підготовки широкого народного повстання.
Створений в 1870 р в Бухаресті болгарами-емігрантами Болгарський революційний центральний комітет вважав своїм головним завданням організацію народного збройного повстання в Болгарії. Один з керівників Центрального комітету, видатний революціонер Басіл Левський прагнув залучити до боротьби широкі селянські маси, з величезною енергією створював розгалужену революційну організацію. Після того як Левський був схоплений турецькою владою і страчений (1873), в Центральному комітеті посилилися розбіжності. Його голова Любен Каравелов, до того брав активну участь у визвольній боротьбі, зайнявся виключно просвітницькою діяльністю. Комітет фактично очолив Христо Ботев- революційний демократ і соціаліст-утопіст, політичні погляди якого складалися під впливом творів російських революціонерів-демократів і особливо Н. Г. Чернишевського. Статті Ботева в газетах «Свобода», «Незалежне», «Дума на болгарських емігранта» («Слово болгарських емігрантів») і особливо в видавалася їм газеті «Прапор» надихали болгарський народ на боротьбу за свободу і кликали до всенародного повстання.
Боснія і Герцеговина була ареною неприпинної боротьби проти турецьких поневолювачів. Ще в 1853-1858 і 1860-1862 рр. тут відбулися великі повстання, під час яких висунулися організатори повстанців Лука Вукаловіч, Пеко Павлович та інші. Неврожай 1874, який спричинив за собою різке погіршення становища народних мас, послужив поштовхом до нового підйому визвольної боротьби.
У той час як населення міст і сіл голодувало, султанський уряд, як і раніше проводив політику національного гноблення та податкового пограбування. У 1875 р був значно підвищений Агіар - феодальна десятина, що ще більше посилило невдоволення селянства. Коли турецькі збирачі податків влітку того ж року спробували вдруге протягом декількох днів стягнути податки в одному з округів Герцеговини, тут спалахнуло стихійне повстання, швидко охопило всю область, а потім і Боснію.
У вересні 1875 повстало населення Стара-Загори в Болгарії. Повстанці були швидко розбиті, але в квітні 1876 почалося нове, ще більш широке повстання. Султан надіслав до 10 тис. добре озброєних башибузуків (іррегулярні війська). Вони вривалися в міста і села, катували і вбивали тисячі людей. Райони повстання перетворилися у величезне згарище. У боях з турецькими військами загинув Христо Ботев, який прибув до Болгарії на чолі сформованого ним на румунській території збройного загону.
Квітневе повстання, основною силою якого були селяни і ремісники, являло собою спробу домогтися національного визволення і дозволити історичне завдання, що стояла перед Болгарією, - покінчити з феодалізмом. Ця спроба тоді не вдалася через чисельної переваги турецьких військ і зради туркофільскіх елементів з середовища сільських багатіїв - чорбаджіїв. Наприкінці червня 1876 уряду Сербії і Чорногорії зажадали, щоб Туреччина відмовилася від посилки каральних військ до Боснії і Герцеговини. Туреччина не задовольнила їх вимог, і 30 червня обидва слов'янські держави оголосили їй війну. У декількох боях чорногорці розбили послані проти них турецькі війська, але основні сили султанської армії, кинуті проти Сербії, домоглися успіху і до початку вересня відкрили собі шлях на Белград. Тільки ультиматум російського уряду, підкріплений частковою мобілізацією військ, змусив Туреччину припинити військові дії.
