- •Стародавній Єгипет: особливості цивілізаційного розвитку.
- •Розвиток афінської демократії у VI–IV ст. До н. Е.
- •Стародавня Спарта: держава, суспільство, культура.
- •Завоювання Олександра Македонського: епоха еллінізму.
- •Римська республіка 2 – 1 ст. До н.Е. Політичний розвиток.
- •Християнство у 1- 6 ст.: становлення, вселенські собори.
- •Падіння Римської імперії: основні причини і чинники.
- •Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.
- •Античні міста-держави на території Північного Причорномор.Я.
- •Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.
- •Проблема етногенезу слов’ян у сучасній українській історіографії.
- •«Велике переселення народів» (4-6 ст) етнічні масиви та напрямки.
- •Писемні джерела про історію України найдавнішого періоду.
- •Хрестові походи: причини та наслідки
- •Київська Русь: структура суспільства і держави.
- •Вплив Візантії на Київську Русь.
- •Література.
- •Архітектура.
- •Образотворче мистецтво.
- •Епоха вікінгів (VII–XI ст.): ареал поширення, основні етапи, наслідки.
- •Галицько-Волинська держава в системі політичних відносин у Центрально-Східній Європі.
- •Суспільство Візантії в 13 – 15 ст.
- •Франкська держава: основні етапи та особливості розвитку.
- •Становлення парламентаризму в Англії у 13 – 14 ст.
- •Священна Римська імперія: основні етапи розвитку.
- •Формування станової монархії у Франції: роль Генеральних Штатів.
- •Столітня війна: причини та наслідки
- •Міста та міська цивілізація в середньовічній та ранньомодерній Європі.
- •Гуситський рух у Чехії: ідеологія та суспільство в XV ст.
- •Європа Ягеллонів і Люксембургів: Польща, Чехія і Угорщина у 15 – 16 ст.
- •Реконкіста в іспанії (8-15 ст). Основні етапи.
- •Іспанія і Португалія у суперництві за гегемонію на світових морських шляхах: кін. XV−XVI ст.
- •Республіки, сеньйорії і комуни на території Аппенінського півострова у 12 – 15 ст.:причини піднесення, процвітання і занепаду.
- •Італійське Відродження та початки гуманізму у Західній Європі: історіографія питання.
- •Еволюція військової справи у середні віки.
- •Зародження реформаційного руху: лютеранство і кальвінізм.
- •Тридцятилітня війна (1618–1648): причини та наслідки.
- •Основні групи джерел з історії України 17 – 18 ст.
- •Козацькі літописи як історичне джерело.
- •Українське козацтво та його роль у суспільно-політичному житті Речі Посполитої ( кін. 16 – перша пол. 17 ст) історіографія питання.
- •Причини і початок національно-визвольної війни укр народу в середині 17 ст. Сучасна наукова оцінка.
- •Основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики б.Хмельницького в українській історіографії.
- •Запорізька Січ та її роль в історії України: історіографія питання.
- •Кримське ханство та його вплив на історію України.
- •Виникнення та розвиток Османської імперії.
- •Українські землі у другій половині хvіі ст.
- •Гетьманщина на зламі XVII – у XVIII ст..
- •Англійська революція середини XVII ст.: основні етапи та історичне значення.
- •Становлення конституційної монархії в Англії.
- •Становлення абсолютистської монархії в Росії: історіографія питання.
- •Війна за Іспанську спадщину (1701–1714) як перша загальноєвропейська війна.
- •Британська колоніальна імперія (XVIII - поч. XX ст.): політичний розвиток.
- •Падіння Речі Посполитої: причини, поділи.
- •Семилітня війна (1756–1763): учасники, причини і наслідки.
- •Французьке просвітництво і його вплив на європейську суспільну думку.
- •Війна північноамериканських колоній за незалежність і утворення сша.
- •Французька революція кінця хvііі ст.: основні етапи та її історичне значення.
- •Українське національне Відродження (кінець XVIII – перша половина хіх ст.): сучасна оцінка.
- •Українські землі в складі монархії Габсбургів (до 1867 р.): адміністративний поділ, статус.
- •Наполеонівські війни та їх наслідки.
- •Геополітичні зміни в Європі після ухвал Віденського конгресу.
- •Народи Балканського півострова 12 – 18 ст.:формування держав,османське завоювання, соціальні та релігійні процеси.
- •Словянські народи Габсбурської монархії в роки революції 1848 – 1849 рр. Політичні програми.
- •Реформи 60-70-х років XIX ст. У Російській імперії.
- •Громадянська війна у сша.. 1861 – 1865.
- •Національно-визвольна боротьбьа південних слов’ян проти османського гніту у 70-х рр. Хіх ст.
- •Українські політичні партії в Галичині на зламі 19 – 20 ст. Програмні засади та діяльність.
- •Український політичний рух на Наддніпрянщині і в Галичині: друга пол. Хіх – поч. Хх ст.
- •Балканські війни на початку 20 ст. Та їх наслідки.
- •Переписи населення кінця хіх- поч ххі ст. Як джерело до вивчення демографічних процесів в Україні.
- •Загострення відносин між великими державами наприкінці 19 на початку 20 ст.
- •Україна в роки Першої світової війни
- •Паризька мирна конференція 1919–1920 рр. Версальська система мирних договорів
- •Західно-Українська Народна Республіка: утворення та розвиток.
- •Українські політичні партії у визвольних змаганнях 1917- 1921.
- •Українська революція 1917–1921 рр. У вітчизняній історіографії.
- •Зростання політичної нестабільності в Європі (кінець 20-х – початок 30-х років хх ст.).
- •Міжнародні відносини у Європі 30-х років хх ст.
- •Радянський Союз у 30-ті роки: сталінська "революція зверху".
- •Адміністративні зміни і політичний розвиток України в складі срср (до 1941 р).
- •Друга світова війна: історіографія питання.
- •Утворення кнр: особливості внутрішньої і зовнішньої політики.
- •Поглиблення демократичних процесів після Другої світової війни: розширення прав людини.
- •Зміни у співвідношенні сил на міжнародній арені після Другої світової війни.
- •Трансформація політичних ідеологій після Другої світової війни.
- •Розпад колоніальної системи.
- •«Нова економіка» на Заході у 50-60 рр. Зростання сфери послуг.
- •Інтеграційні процеси в Західній Європі після Другої світової війни
- •Зовнішня політика срср у 1964-1985 рр.: основні тенденції.
- •Близькосхідна криза: ґенеза та основні етапи.
- •Український дисидентський та правозахисний рух у 1960–70 рр.
- •Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •Соціал-демократична модель суспільних відносин (на прикладі Швеції).
- •Утворення Євросоюзу і його розбудова на початку ххі ст.
- •Німецьке питання в післявоєнний період. Об’єднання Німеччини.
- •Крах тоталітарних режимів у країнах Центрально-східної Європи6 спільне і відмінне.
- •Зовнішня політика України на сучасному етапі:європейський вектор.
- •Українці в сучасному світі: тенденції розвитку діаспори.
- •Історична наука у сучасній Україні: здобутки та проблеми.
Війна за Іспанську спадщину (1701–1714) як перша загальноєвропейська війна.
Війна за Іспанську спадщину (1701-1714). Це війна між Францією та Іспанією і протистоїть їм коаліцією на чолі з австрійськими Габсбургами та Великобританією. Після смерті останнього іспанського короля з династії Габсбургів, Карла II. Карл заповів всі свої володіння Філіпу, герцогу Анжуйскому - онукові франц. короля Людовіка XIV - який згодом став Філіпом V Іспанським.
Війна почалася зі спроби імператора Священної Римської імперії Леопольда I захистити право своєї династії на іспанські володіння. Коли ж Людовик XIV почав більш агресивно розширювати свої території, деякі європейські держави (головним чином Англія і Голланд. Республіка) виступили на боці Свящ. Римської імперії, щоб перешкодити посиленню Франції. Інші держави приєдналися до союзу проти Франції, щоб спробувати дістати нові території або ж захистити вже наявні. На боці Франції виступили Іспанія, Баварія, Кельнське курфюршество.
7 вересня 1701 Англія, Голландія та Австрія уклали "Великої альянс" - військовий союз проти Франції. Військові дії велися одночасно в Іспанських Нідерландах (сучасна Бельгія), Іспанії, в колоніях і на морях.
Бойові дії почалися в червні 1701 вторгненням австр. військ в Півн. Італію. Війна йшла із змінним успіхом, але зрештою закінчилася перемогою країн антифранцузької коаліції.
У 1713 був укладений Утрехтський мир між Францією та Іспанією з одного боку, та Англією, Голландією, Пруссією, Савойєю і Португалією - з інший, а в 1714 в Раштатті - мирний договір між Францією і "Священної римської імперією".
У результаті Філіп V був визнаний королем Іспанії і її колоній за умови відмови його спадкоємців від прав на франц. престол. Значні вигоди від війни отримала Англія: до неї відійшли фортеця Гібралтар, острів Менорка в Середземному морі, франц. володіння в Північній Америці. Голландія отримала право тримати військові гарнізони в фортецях Намюр, Турн, Іпр. До Австрії були приєднані Вик. Нідерланди, ю. частина Італії, Сардинія, частина Тоскани, Мілан і Мантуя, повернуті території на Рейні. Сицилія відійшла до Савойї. Франція в результаті війни втратила колишнього могутності і впливу в Європі. Головним результатом війни за Іспанську спадщину стало посилення морської й колоніальної могутності Англії.
Британська колоніальна імперія (XVIII - поч. XX ст.): політичний розвиток.
Британська колоніальна імперія почала складатися в XVII-XVIII ст. У боротьбі з Іспанією, Голландією, Францією Англія домагалася торгової і морської гегемонії. У результаті захоплення і пограбування колоній в руках англійської буржуазії виявилися величезні капітали, що сприяло швидкому розвитку англійського промислового виробництва. На проведенні загарбницької зовнішньої політики особливо енергійно наполягали віги, захищали інтереси фінансистів, купців і промисло-ників. Торі займали в 'питанні про колоніальні захопленнях Англії більш помірковану позицію.
У XVIII в. Англією були завойовані великі території в Канаді, Австралії, Південній Африці, Індії. До середини ХІХ в. Англія стала найбільшою колоніальною і торгово-промисловою державою.
Особливе місце в Британської колоніальної імперії займає Ірландія. Це перша англійська колонія, завоювати яку англійські феодали намагалися ще в XII в., А потім у XVI-XVII ст. У 1800 р. Ірландія була об'єднана з Великобританією в союз, який знищив залишки автономії Ірландії. Ірландія мала своє представництво в англійському парламенті. Проте народ Ірландії боровся за повну незалежність, а її депутати в парламенті відстоювали ідею гомруле (автономії). Ця ідея в 80-х роках XIX в. була сприйнята і лібералами, яким у боротьбі з консерваторами необхідна була підтримка ірландців. У 1886 р. ліберальний уряд вніс до парламенту проект закону про надання Ірландії обмеженого самоврядування. Однак цей закон був відкинутий палатою громад. Новий закон, що давав Ірландії автономію, пройшов у палаті громад в 1893 р., але був відкинутий палатою лордів. І лише в 1914 р. парламент був змушений прийняти закон про гомруле, за яким автономія Ірландії придбала звичайний статус домініону. Введення цього акта було відстрочено до закінчення війни.
Всі інші британські колонії управлялися відповідно до їх правовим статусом. Ще в XVIII в. утвердилося поділ колоній на завойовані і переселенські. Завойовані колонії, в яких переважало тубільне населення, не володіли політичною автономією і керувалися генерал-губернатором, який призначається метрополією. Представницькі органи з місцевих жителів грали роль дорадчого органу при губернаторі.
У тих колоніях, де переважали білі переселенці, англійський уряд йшло на поступки. Панівні класи Англії побоювалися повторення подій, що призвели в кін XVIII в. до втрати значної частини їх північноамериканських володінь. Йдучи назустріч вимогам білих поселенців, в основному вихідців з Англії, вони були змушені надавати самоврядування деяким колоніям переселенського типу. Особливо змінилися відносини з Канадою. У 50-60-ті роки XIX ст. економічні зв'язки між Англією і цієї північноамериканської колонією були вже настільки міцними, що британський уряд задовольнив вимоги її жителів щодо розширення самоврядування. У 1867 р. управління Канадою було перебудовано на нових підставах. Чотири провінції Канади об-утворили конфедерацію, що отримала назву домініону Канади. Відтепер призначувані англійським королем губернатори керували Канадою лише при посередництві федеральної ради міністрів, відповідальних перед законодавчими органами - сенатом і палатою представників домініону.
Не тільки в Канаді, а й в інших колоніях, заселених вихідцями з метрополії, в 50-60-х роках XIX в. утворилися представницькі установи.
В Австралії перші представницькі установи були введені ще в 40-х роках XIX в. У 1855 р. тут були розроблені, а потім і затверджені конституції окремих колоній, які передбачали введення, двопалатного парламенту і обмеження губернаторської влади. У 1900 р. окремі самоврядні колонії Великобританії на; Австралійському континенті були об'єднані в Австралійський союз. Конституція 1900 оголосила Австралію федеративною державою. Законодавчу владу здійснював парламент, що складався з сенату і палати представників. Виконавча влада належала генерал-губернатору.
Нова Зеландія отримала конституцію в 1852 р.
Найбільшою англійською колонією була Індія. Завоювання в XVIII в. Ост-Індської торгової компанією, ця країна піддавалася безжалісного грабежу. У 1813 р. англійський парламент скасував монополію Ост-Індійської компанії на торгівлю з Індією, і безліч англійських компаній отримало доступ на її ринки. Колонізація Індії супроводжувалася високим податковим обкладанням, захопленням общинних земель і природних ресурсів країни англійськими поміщиками і капіталістами. Індійська промисловість і сільське господарство прийшли в занепад.
У 1857-1859 рр.. в Індії стався потужний визвольне повстання. Воно почалося серед індійців-солдат (сипаїв), завербованих у війська Ост-Індської компанії. Головною рушійною силою повстання були селяни і ремісники, але на чолі стояли князі, незадоволені втратою своїх володінь. Повстання було жорстоко придушене.
Національна промисловість Індії хоч і повільно, але розвивалася, а з нею зміцнювалася і національна буржуазія. У 1885 р. була створена політична буржуазна партія Індійський національний конгрес. Основна вимога програми Конгресу складалося в допуску індійців до управління країною. У 1892 р. Законом «Про індійських радах» представники індійської буржуазії допускалися в законодорадчих поради при генерал-губернаторі Індії та губернаторах провінцій. Доступ до виконавчих органів був відкритий індійцям в 1906 р. У Со-вет у справах Індії (у Лондоні) ввели двох індійців, одного індійця призначили до виконавчої ради при генерал-губернаторі і відкрили доступ індійцям у виконавчі ради провінцій. У 1909 р. було видано акт «Про індійських законодавчих радах», відповідно до якого число членів законодавчої ради при генерал-губернаторові і рад при губернаторах провінцій було значно збільшено, таким чином, більш широкі кола індійської буржуазії могли брати в них участь.
Отже, до кінця XIX в. цілий ряд англійських колоній перетворився на домініони, самоврядні колонії. У міру свого розвитку домініони все більш претендували на роль рівноправного партнера у відносинах з метрополією. Для врегулювання цих відносин з 1887 р. стали регулярно проводитися «колоніальні конференції», в 1907 р. отримали назву імперських.
