37. Основні групи джерел з історії України 17 – 18 ст.

У науці розрізняють п'ять основних типів історичних джерел речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники; етнографічні — пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу; лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови; 4)усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін 5)писемні джерела, які є основою історичних знань. Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: 1)актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.; 2)оповідні пам'ятки—літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Як історичні джерела з історії України можуть бути використані твори письмен ників-полемістів кінця XVI — пер полXVII ст. — «Апокрисис» («Отповедь») невідомого автора (псевдонім — Христофор Філалет (1597—1598), «Пересторога» — анонімний трактат., твори польських істориків — «Історія Польщі з стародавніх часів до 1480 р.» Яна Длугоша (XV ст.), «Хроніка польська, литовська, жмудська і руська» Матвія Стрийковського (доведена до 1572 р.), «Хроніка всього світу» Мартина Бєльського.

Багато цікавих матеріалів з історії України є в спогадах XVI — першої половини XVII ст — Михайла Литвина (написані в середині XVI ст.), щоденнику дипломата австрійського імператора Рудольфа II Еріха Джщи, який між 1588 і 1594 рр. бував в Україні, зокрема в Запорізькій Січі, у «Описі України» французького інженера, який 18 років (1630—1648) перебував на службі у польського короля і будував фортеці в Україні, та ін.

Серед джерел, в яких висвітлюються визвольна війна 1648—1654 рр., приєднання України до Росії та події другої половини XVII ст., найбільше значення мають козацько-старшинські літописи: літопис Самовидця, що найдокладніше описує період 1648—1672 рр., події доводить до 1702 р., а в деяких списках — до 1734 р.; літопис Самійла Величка, який починає опис подій з далеких часів, але докладніше з часів Сагайдачного і до 1700 р. Літопис Григорія Грабянки починається з стародавніх часів, але найбільше говориться про період козацтва, його походження, боротьбу, про визвольну війну, приєднання України до Росії і подальші події до виборів гетьмана Скоропадського в 1709 р. Є й інші козацько-старшинські літописи — Хмільницький (назва за м. Хмільник, звідти, мабуть, походив автор), у ньому описуються події 1636—1650рр., Львівський літопис (знайдений у Львові) — охоплює час від 1498 р. до 1649 р. та ін.

До джерел історії України XVIII ст. належать акти державного управління — законодавчі акти царського уряду, гетьманські універсали; пам'ятки українського права, зокрема збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743), матеріали Законодавчої Комісії 1767 р. і особливо накази українського шляхетства своїм депутатам; різноманітні документи центральних і місцевих адміністративних установ (Сенату, Малоросійського приказу, Кабінету Міністрів, Першої Малоросійської колегії (1722— 1727), Другої Малоросійської колегії (1764—1786рр.), Генеральної військової канцелярії та ін.); ревізії та ревізькі реєстри (переписи оподатковуваного населення козаків, посполитих, міщан); матеріали Генерального слідства про маєтності, проведеного в 1729—1730 рр. в усіх десятьох полках Лівобережної України.

Велике значення мають матеріали т. зв. Румянцевського опису Лівобережної України, проведеного за розпорядженням генерал-губернатора Малоросії графа Румянцева в 1765— 1769 рр., а також матеріли описів намісництв — Новгород-Сіверського, Чернігівського (1780), топографічні описи намісництв — Чернігівського, Київського, Харківського (80-ті роки XVIII ст.), матеріали генерального межування земель у 80-х роках XVIII ст., картографічні матеріали. Значний інтерес являють мемуари козацьких старший — «Щоденник» генерального підскарбія Я. М. Марковича (1690—1770), «Діаріуш» Миколи Ханенка (написано 1722 р.), «Щоденник» Петра Апостола, сина гетьмана Данила Апостола (охоплює час 1725—1727 рр.) та ін.

В українській історіографії XVII — XVIII століть визначне місце займає твір, який його видавцем О. Лазаревським умовно названо Чернігівським літописом, хоча твір має свою первісну назву: «Літописець в Руських и Польських що ся сторонах діяло і якого року». Чернігівський літопис є важливим джерелом та цікавою пам'яткою української історичної і суспільно-політичної думки того періоду. Однак його високо поціновують не тільки історики. Дослідники-філологи відносять його до жанру історико-оповідної прози, вважають видатною пам'яткою української літератури і мови, відзначаючи при цьому стилістичну спільність чернігівського літопису з славнозвісним літописом Самовидця початку XVIII століття.

«Польські аннали» Веспасіана Коховського як джерело до історії України середини і третьої чверті XVIII ст.

Для написання своєї хроніки В.Коховський використав значну кількість наративних джерел (хроніки, щоденники, мемуари), документальний матеріал, власні спогади та спогади очевидців, які брали участь у тогочасних подіях.