53. Семилітня війна (1756–1763): учасники, причини і наслідки.

Семирі́чна війна́ (1756–1763) — великий військовий конфлікт XVIII століття, один з наймасштабніших конфліктів Нового часу. У шведській історіографії війна відома як «Померанська війна», у Німеччині — як «Третя Сілезька війна». У Північній Америці — відома під назвою Франко-індіанська війна.

Виникла в результаті протистояння між ворогуючими союзами: Великою Британією та Пруссією з одного боку, Австрією, Російською імперію та Францією з другого (були й інші учасники коаліцій). Англія та Франція вели боротьбу на морях і колоніях (насамперед у Північній Америці таІндії), Австрія та Пруссія вирішували свої континентальні суперечки, за володіння Сілезією, втраченою Австрією у попередніх Сілезьких війнах. Російська імперія вступила у війну, будучи у союзі з Австрією (1746) та Францією (1756), з Англією відносин не розривала, отож війну вела лише проти Пруссії. 

Англія завдала поразки Франції. Пруссія на континенті у цілому програвала Австрії, Росії та Франції. Однак демарш нового російського імператора Петра ІІІ (1761–1762) змінив баланс сил, коли російські війська перейшли на бік прусських. Палацовий переворот, що привів до влади Катерину ІІ (28 червня 1762) взагалі вивів Північну імперію з війни.

Таким чином, жодна з коаліцій не здобула повної перемоги. Найбільше зиску отримала Англія, яка установила контроль над Індією й іншими колишніми колоніями Франції, включаючи Канаду. Іспанія передала Англії Флориду в обмін на Кубу; Пруссія підтвердила свої сілезькі завоювання та в підсумку стала однією з наймогутніших європейських держав. Росія територіальних і матеріальних здобутків не мала, проте й вона ввійшла до когорти перших країн Європи. Війна закінчилася Паризьким договором 1763, підписаним Францією, Англією, Іспанією, Португалією; та Губертусбургським миром 1763 року, що уклали Пруссія, Австрія, Саксонія.

Ця війна закінчилась у Європі збереженням статус-кво, хоча Росія зуміла потіснити пруссаків і навіть захопила Східну Пруссію. Одразу після смерті імператриці Єлизавети, Петро ІІІ уклав сепаратний мир зі своїм кумиром і повернув йому всі завойовані російською зброєю землі. Карл Лотаринзький виявився жахливим полководцем, імперія Габсбургів показала свою неспроможність воювати із Пруссією.

Натомість у колоніальному світі відбувся кардинальний переділ: французи втратили майже всі свої колонії, більшість яких здобула Англія.

54. Французьке просвітництво і його вплив на європейську суспільну думку.

XVIII століття увійшло в історію як доба Просвітництва. Діячі Просвітництва заперечували всевладдя держави й церкви, прагнули до звільнення особистості від станових і релігійних обмежень. Просвітителі виступали поборниками рівності всіх людей перед законом та надання права кожній людині звернутися до вищих органів управління, позбавлення церкви світської влади та недоторканності власності, підтримки розвитку науки, свободи друку, аграрної реформи та справедливого оподатковування. Наріжним каменем усіх просвітницьких теорій була віра у всесилля розуму. Розум став основним критерієм у пізнанні світу. Просвітництву був властивий оптимізм, який ґрунтувався на вірі у здатність людини до самовдосконалення. Відмова від релігійного мислення у філософії, в результаті якого Людина, а не Бог, ставала стрижнем ідейних пошуків, сприяла глибоким суспільним змінам. Уперше в історії філософія стала опозиційною до церкви й релігії.

Головним центром Просвітництва у XVIII ст. стала Франція. Одним з найважливіших досягнень цієї епохи було видання «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», що, за задумом видавців, мало містити в собі усі знання, накопичені людством на той час. Головними організаторами цього видання були філософ Дені Дідро й математик Жан д’Аламбер. «Енциклопедія» містила безліч статей, написаних різними вченими й філософами; в них зазнавали критики церква (хоча більшість провідних філософів залишалися християнами), кріпосництво, свавілля королівської влади. Епоха Просвітництва пов’язана з іменами Вольтера, Ш. Монтеск’є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Ж. д’Аламбера та інших мислителів.

Вольтер був генієм свого часу. Популярності набули його «Філософські листи», «Філософський словник», а також «Досвід про дух і звичаї народів», «Століття Людовика XIV» та інші твори. Вольтер засуджував абсолютизм, але був прихильником влади «освіченого» монарха у формі конституційної монархії. Він виступав за забезпечення свободи й рівності всіх людей у правах, поваги до приватної власності. Вольтер був проти привілеїв духовенства й дворянства, висміював церковне мракобісся. Він припускав існування Бога, але лише як розумної першооснови світу, вважаючи, що все в природі відбувається відповідно до природних законів. Йому належить вислів: «Якби Бога не було, то його варто було б вигадати». Релігію Вольтер вважав гарантом ладу в суспільстві. Мислитель ніколи не закликав до революції, однак вся його діяльність об’єктивно сприяла руйнуванню підвалин абсолютизму

Вчення французького просвітителя, філософа, письменника Шарля-Луї де Монтеск’є відбилося в американській Конституції й у ряді документів перших етапів Французької революції. Монтеск’є розрізняв три форми державного управління: деспотію, основою якої є страх, монархію, засновану на «принципі честі», і республіку, засновану, за переконанням вченого, на чесноті. Головним твором Ш. Монтеск’є стала його робота «Про дух законів». Ідеалом Монтеск’є була конституційна монархія англійського зразка з двопалатним пар-ламентом і поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Він виступав за надання державою гарантій приватної влас-ності й особистої свободи. Під свободою він розумів право «робити все, що не заборонено законом». Ш. Монтеск’є відстоював відокремлення церкви від держави.

Жан Жак Руссо – французький філософ, просвітитель, письменник – виступав проти монархії, феодальних порядків, соціальної нерівності, станового егоїзму. Руссо засуджував розбещеність і розкіш дворянської знаті, закликав до простоти, близькості до природи. У трактаті «Про причини й походження нерівності» він доводив, що джерелом усіх суспільних нещасть є приватна власність. Але мислитель не закликав до її скасування, а пропонував лише обмеження її розмірів для усунення крайнощів у багатстві й злиденності. Кращу форму правління Руссо вбачав у демократичній республіці за безпосередньої участі народу в управлінні державою. Ідеалом Руссо було суспільство із самостійних селян, ремісників і торговців, без розкоші ба- гатіїв і бідування незаможних. До «природних прав» людини Ж. Ж. Руссо відносив свободу, рівність, право на життя й щастя.

Історичною заслугою діячів епохи Просвітництва у Франції були пошуки кращої організації суспільства й утвердження принципів гуманізму, відстоювання необхідності дотримання й захисту прав і основних свобод людини. Вони вказували шляхи досягнення економічного й соціального добробуту людей. Просвітителі зробили величезний внесок у розвиток науки, накопичення знань про природу й суспільство, загальний прогрес людства.