39. Українське козацтво та його роль у суспільно-політичному житті Речі Посполитої ( кін. 16 – перша пол. 17 ст) історіографія питання.

Спроби оцінки козацтва як соціального яви­ща мали місце вже в творах авторів XVI ст. Поль­ський шляхетський історик Марцін Бельський у своїй праці «Хроніка Польська» показав козаків воїнами-служебниками, які перебували при місцевій адміністрації Водночас автор першим розглядав козаків як вихідців із місцевого українського населення, яке лише влітку перебувало за Дніпровими по­ рогами, а на зиму поверталося до місць постій­ ного помешкання.

Найціннішою за змістом і різноманітністю свідчень про українське козацтво в першій по­ ловині XVII ст. є праця французького дворяни­на, військового інженера Гійома Левассера де Боплана «Опис України». На думку Боплана, козацтво відігра­ло провідну роль в освоєнні українських степів та обороні південного прикордоння від татар­ ської агресії.

Першими вітчизняними студіями, в яких ві­ дображено генезу українського лицарства, стали праці козацьких літописців кінця XVII — початку XVI11 ст. Належне місце в їхніх творах від­ водилося й козацтву, представниками якого були і самі автори.

Погляд на козацтво як українське лицарст­ во отримав остаточне оформлення у творах дво­ рянських істориків. П. Симоновський називав козаків «военным народом». Козацтво як самобутня військова організація української шляхти на зразок лицарського ор­ дену постало і в праці М. Маркевича

Породженням народної стихії постало коза­ цтво в праці М. Костомарова Водночас до­ слідник стверджував, що представники влади організовували козаків для несення прикордон­ ної служби. На думку М. Костомарова, Запо­ розьку Січ засновували не представники при­ вілейованих верств, а козацька сіромата бідня­ ки, які не володіли на волостях майном і через те залишалися мешкати в пониззі Дніпра, зай­ маючись мисливством, рибальством та ін.

Неоднозначними були погляди на козацтво П. Куліша. В одній із його ранніх праць «Перший період козаччини аж до ворогування з поляками» запорожці постали справжніми лицарями, захис­ никами України від ворожих посягань . Оці­нка їх діяльності в другому та третьому томах «Истории воссоединения Руси» набула протиле­ жних рис. Автор зробив закид козацтву у відсут­ ності конструктивних сил, байдужості до віри, прагненні до розбою, розглядав його як руйнів­ ну силу, що нищила цивілізаційний процес

У другій половині XIX ст. козацька темати­ка отримала відображення і в польській науко­вій історіографії. Загальна оцінка цього явища однозначно негативна. Вона зводилася до пока­ зу козацтва в іпостасі руйнівної антидержавної сили, яка стояла «на перешкоді польському культурному плугу» на теренах «дикого поля» Так, уже в праці Кароля Шайнохи козаки оха­ рактеризовані як збіговисько різного люду на південному прикордонні, який не так боровся з татарською агресією, як займався переважно грабіжництвом Зростання чисельності ко­ зацтва наприкінці XVI ст., на думку автора, призвело до зіткнення його інтересів зі шляхет­ ськими, яке проявилося у формі збройної бо­ ротьби.

Позиція Алексан­ дра Яблоновського принципово не відрізняла ся від висновків співвітчизників. Появу та зро­ стання козацтва він також пояснював необхід­ ністю для держави колонізації південноукраїн­ ських степів, де умови життя сприяли виходу козаків з-під підпорядкування владі . Вод­ ночас цінним є доробок дослідника у справі пу­ блікації великого статистичного матеріалу з історії України XVI—XVII ст., що сприяє студі­ юванню й козацької проблематики.

У цілому негативно характеризувала коза­ цтво й російська історіографія Так С. Соловйов українсь­ ке козацтво до середини XVII ст. оцінював як антидержавний руйнівний елемент

Значного розвитку дослідження козацької проблематики набуло на межі XIX—XX ст. в укра­ їнській історичній науці. Ряд авторів звернули­ся до питання генези козацтва. П. Клепатський колискою козацтва називав Черкаський повіт, який за географічними умовами був най­ сприятливішою ареною для діяльності шукачів пригод. Зрештою П. Клепатський зробив висно­вок, що до Люблінської унії 1569 р. козацтво було вільним неосілим населенням без міцної організації, що займалося мирними промис­лами і розбоями на південному порубіжжі.

Водночас з'явилися розвідки, присвячені процесу легітимації козацтва у Великому кня­зівстві Литовському та Речі Посполитій через прийняття запорожців на державну службу. Андрій Яковлів акцентував увагу на причинах цього явища і зусиллях урядовців з реалізації ідеї протягом першої половини XVI ст

Величезний археологічний, етнографічний і фольклорний матеріал з історії запорозького козацтва, в тому числі за період другої полови­ни XVI — першої половини XVII ст., представ­ лений у тритомній праці Д. Яворницького «Істо­рія запорозьких козаків». Автор здійснив численні експедиції по Запорожжю, детально вивчав його топографію, записував оповідання людей, які ще пам'ятали старі часи. Він звер­нувся також до історії заснування Запорозької Січі, її утвердження як центру національно-ви­ звольного руху в Україні.

Найгрунтовніше висвітлено історію україн­ ського козацтва до середини XVII ст. у дослі­дженні М. Грушевсь-кого. Введення ним у науковий обіг великого масиву архівного матеріалу створило сприя­ тливі умови і для подальших студіювань ко­зацької тематики. Вчений детально зупинив­ся на генезі козацтва, ставленні до нього ли­товської і польської влади, участі запорожців у національно-визвольному русі. Грушевський поділяв процес становлення козацтва на дві стадії: а) як побутове явище від княжих часів до другої половини XVI ст. ; б) як організована су­ спільна верства, яка формувалася протягом XVI ст.

Вивчення історії українського козацтва про­ довжувалося і в радянський час. Причину виникнення козацтва вбачали у протидії селянських мас соціально-економіч­ ному і національному гнобленню. У цьому руслі написана робота К. Гуслистого, яка міс­тила матеріал про виникнення українського козацтва, утворення Запорозької Січі, участі козаків у повстаннях кінця XVI — першої поло­ вини XVII ст

На радянський час припадають і останні де­ сятиліття наукової діяльності І. Крип'якевича. Святкування 300-річчя так званого возз'єднан­ ня України з Росією відкрило можливість для вченого опублікувати велику працю, присвяче­ ну Богдану Хмельницькому

аналізуючи становище України напередо­ дні Національно-визвольної війни, дослідник звернув увагу на окремі соціальні верстви. Оче­ видно, віддаючи данину часу, І. Крип'якевич вказував на диференціацію в середовищі козац­ тва, поділяючи його на три групи: заможне, се­реднє і бідноту

У повоєнний період особливий акцент звер­тався на військову діяльність запорожців, їхню участь у визвольній боротьбі проти польсько- шляхетського гноблення та турецько-татарської агресії. Лише з середини 1980-х років почи­ нають з'являтися праці, в яких відображено окремі аспекти генези козацтва. Зокрема, у до­ слідженні В. Смолія зазначається, що в середині XVII ст. козацтво «з гнаного і переслідуваного перетворилось на привілейований стан... Воно посідало особливе місце серед інших станових груп населення України

Роль козацтва в процесі державотворення XVI-XVIIІ ст. проаналізовано у колективній праці «Україна — козацька держава» . Ува­гу акцентовано на генезі цього процесу та осо­ бистостях — його творцях.

Помітний внесок у розкриття проблеми у повоєнний період зробили зарубіжні історики. Американський вчений Любомир Винар вва­ жає, що козацтво вийшло з «усіх суспільних верств українського населення, починаючи від середовища українських панів і кінчаючи се­ лянством і взагалі народними низами», і зазна­ чає, що воно оформилося як верства у перші три чверті XVI ст.

На основі аналізу нових турецьких джерел французька дослідниця Шанталь Лемерсьє- Келькеже дійшла висновку, що українське ко­ зацтво сформувалося вже на середину XVI ст., коли зникла відмінність між городовими коза­ ками і запорожцями . Сучасний німецький вчений Карстен Кумке вбачає у козацтві XVI — першої половини XVII ст. лише групу населен­ ня, в якій простежуються початки соціальної стратифікації

енези українського козацтва стосуються праці польських істориків Збігнева Вуйцика та Владислава Серчика Американський вче­ ний Френк Сисин присвятив своє дослідження особі українського можновладця Адама Кисе­ ля, чия роль в історії козацтва першої половини XVII ст. є непересічною Отже, проблематика українського козацтва XVI—XVII ст. посідає поважне місце у вітчизня­ ній та зарубіжній історіографії. Основна увага акцентована на військових та політичних поді­ ях, еволюції січової громади від виникнення до початку Національно-визвольної війни. Проте ряд питань, зокрема військового мистецтва ко­ заків, етнічної свідомості, взаємовідносин з уря­ дом Речі Посполитої, особового складу реєст­ рового та запорозького лицарства, потребує сер­ йозного наукового дослідження.