40. Причини і початок національно-визвольної війни укр народу в середині 17 ст. Сучасна наукова оцінка.

Після проголошення незалежності України на початку 90-х рр. ХХ ст. у вітчизняних історіографічних дослідженнях становлення козацької держави стався кардинальний поворот. Були відкинуті ідеологічні штампи та обмеження радянського часу. Активізувався пошук концепції висвітлення історії Гетьманщини, подій Національно–визвольної війни середини ХVII ст., державної діяльності гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського та інших. Грунтовно досліджують історію та історіографію Української національної революції ХVІІ ст. сучасні вчені В.Смолій та В.Степанков. Їхні монографії та наукові статті охоплюють надзвичайно широке коло питань, пов’язаних з вивченням процесів державотворення в Україні в добу формування козацької держави

Провідним сучасним джерелознавцем козацької держави є Ю.Мицик. Його докторська дисертація, а також чисельні публікації є вагомим внеском до дослідження проблем Національно-визвольної війни, історії та історіографії Геть­манщини. В працях Г.Швидько висвітлюються деякі питання історіографії Гетьманщини, джерелознавчі аспекти історії українських міст тієї доби, розглядається наукова діяльність одного з визначних знавців історії запорозьких козаків Д.Яворницького.

Особливий інтерес становлять сучасні спеціальні історіографічні студії щодо актуальних проблем державотворення у козацькій Україні у добу Національно-визвольної війни. В.Матях проаналізувала проблеми українського державотворення у XVII-XVIII ст. через призму історичних поглядів вітчизняних вчених другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Науковий інтерес становить історіографічний аналіз народницького та державницького напрямків української історіографії. В.Матях розглянула також історіографічні аспекти розвитку українсько-російських відносин другої половини XVII-XVIII ст.

У сучасній історичній науці існують різні оцінки цієї війни. Частина істориків (зокрема О. Д. Бойко, В. М. Литвин, В. А. Смолій, В. С. Степанков, Н. М. Яковенко) характеризують події середини ХVІІ ст. в Україні як „Українська національна революція”, інші (Ю. А. Мицик, І. С. Стороженко) – як „національно- визвольна війна”. На користь першої оцінки свідчать наступні аргументи: участь у воєнних діях брали усі стани і соціальні групи, було встановлено нові кордони України, Польщі, Росії і Туреччини; сформувалася нова соціальна структура суспільства і з’явився національний ідеал. Однак буржуазні зміни, на думку прихильників другої оцінки, стосувалися лише фермерських господарств півдня України і заміни феодального ладу капіталістичним у рамках держави не відбулося, через що вони виступають проти оцінки подій середини ХVІІ ст. як „революція”

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.

З-поміж основних її причин можна виділити наступні:

Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого - посиленню кріпосної залежності, оскільки прибутки польських та українських феодалів тепер прямо пов'язувалися з нещадною експлуатацією селян. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині і на Волині досягла 5-6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Свавілля і влада польських магнатів і шляхти були безмежними - вони могли будь-кого з селян продати, обміняти і навіть убити. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.

Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси - все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.

Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі спротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.

Суб'єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького.