- •Стародавній Єгипет: особливості цивілізаційного розвитку.
- •Розвиток афінської демократії у VI–IV ст. До н. Е.
- •Стародавня Спарта: держава, суспільство, культура.
- •Завоювання Олександра Македонського: епоха еллінізму.
- •Римська республіка 2 – 1 ст. До н.Е. Політичний розвиток.
- •Християнство у 1- 6 ст.: становлення, вселенські собори.
- •Падіння Римської імперії: основні причини і чинники.
- •Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.
- •Античні міста-держави на території Північного Причорномор.Я.
- •Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.
- •Проблема етногенезу слов’ян у сучасній українській історіографії.
- •«Велике переселення народів» (4-6 ст) етнічні масиви та напрямки.
- •Писемні джерела про історію України найдавнішого періоду.
- •Хрестові походи: причини та наслідки
- •Київська Русь: структура суспільства і держави.
- •Вплив Візантії на Київську Русь.
- •Література.
- •Архітектура.
- •Образотворче мистецтво.
- •Епоха вікінгів (VII–XI ст.): ареал поширення, основні етапи, наслідки.
- •Галицько-Волинська держава в системі політичних відносин у Центрально-Східній Європі.
- •Суспільство Візантії в 13 – 15 ст.
- •Франкська держава: основні етапи та особливості розвитку.
- •Становлення парламентаризму в Англії у 13 – 14 ст.
- •Священна Римська імперія: основні етапи розвитку.
- •Формування станової монархії у Франції: роль Генеральних Штатів.
- •Столітня війна: причини та наслідки
- •Міста та міська цивілізація в середньовічній та ранньомодерній Європі.
- •Гуситський рух у Чехії: ідеологія та суспільство в XV ст.
- •Європа Ягеллонів і Люксембургів: Польща, Чехія і Угорщина у 15 – 16 ст.
- •Реконкіста в іспанії (8-15 ст). Основні етапи.
- •Іспанія і Португалія у суперництві за гегемонію на світових морських шляхах: кін. XV−XVI ст.
- •Республіки, сеньйорії і комуни на території Аппенінського півострова у 12 – 15 ст.:причини піднесення, процвітання і занепаду.
- •Італійське Відродження та початки гуманізму у Західній Європі: історіографія питання.
- •Еволюція військової справи у середні віки.
- •Зародження реформаційного руху: лютеранство і кальвінізм.
- •Тридцятилітня війна (1618–1648): причини та наслідки.
- •Основні групи джерел з історії України 17 – 18 ст.
- •Козацькі літописи як історичне джерело.
- •Українське козацтво та його роль у суспільно-політичному житті Речі Посполитої ( кін. 16 – перша пол. 17 ст) історіографія питання.
- •Причини і початок національно-визвольної війни укр народу в середині 17 ст. Сучасна наукова оцінка.
- •Основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики б.Хмельницького в українській історіографії.
- •Запорізька Січ та її роль в історії України: історіографія питання.
- •Кримське ханство та його вплив на історію України.
- •Виникнення та розвиток Османської імперії.
- •Українські землі у другій половині хvіі ст.
- •Гетьманщина на зламі XVII – у XVIII ст..
- •Англійська революція середини XVII ст.: основні етапи та історичне значення.
- •Становлення конституційної монархії в Англії.
- •Становлення абсолютистської монархії в Росії: історіографія питання.
- •Війна за Іспанську спадщину (1701–1714) як перша загальноєвропейська війна.
- •Британська колоніальна імперія (XVIII - поч. XX ст.): політичний розвиток.
- •Падіння Речі Посполитої: причини, поділи.
- •Семилітня війна (1756–1763): учасники, причини і наслідки.
- •Французьке просвітництво і його вплив на європейську суспільну думку.
- •Війна північноамериканських колоній за незалежність і утворення сша.
- •Французька революція кінця хvііі ст.: основні етапи та її історичне значення.
- •Українське національне Відродження (кінець XVIII – перша половина хіх ст.): сучасна оцінка.
- •Українські землі в складі монархії Габсбургів (до 1867 р.): адміністративний поділ, статус.
- •Наполеонівські війни та їх наслідки.
- •Геополітичні зміни в Європі після ухвал Віденського конгресу.
- •Народи Балканського півострова 12 – 18 ст.:формування держав,османське завоювання, соціальні та релігійні процеси.
- •Словянські народи Габсбурської монархії в роки революції 1848 – 1849 рр. Політичні програми.
- •Реформи 60-70-х років XIX ст. У Російській імперії.
- •Громадянська війна у сша.. 1861 – 1865.
- •Національно-визвольна боротьбьа південних слов’ян проти османського гніту у 70-х рр. Хіх ст.
- •Українські політичні партії в Галичині на зламі 19 – 20 ст. Програмні засади та діяльність.
- •Український політичний рух на Наддніпрянщині і в Галичині: друга пол. Хіх – поч. Хх ст.
- •Балканські війни на початку 20 ст. Та їх наслідки.
- •Переписи населення кінця хіх- поч ххі ст. Як джерело до вивчення демографічних процесів в Україні.
- •Загострення відносин між великими державами наприкінці 19 на початку 20 ст.
- •Україна в роки Першої світової війни
- •Паризька мирна конференція 1919–1920 рр. Версальська система мирних договорів
- •Західно-Українська Народна Республіка: утворення та розвиток.
- •Українські політичні партії у визвольних змаганнях 1917- 1921.
- •Українська революція 1917–1921 рр. У вітчизняній історіографії.
- •Зростання політичної нестабільності в Європі (кінець 20-х – початок 30-х років хх ст.).
- •Міжнародні відносини у Європі 30-х років хх ст.
- •Радянський Союз у 30-ті роки: сталінська "революція зверху".
- •Адміністративні зміни і політичний розвиток України в складі срср (до 1941 р).
- •Друга світова війна: історіографія питання.
- •Утворення кнр: особливості внутрішньої і зовнішньої політики.
- •Поглиблення демократичних процесів після Другої світової війни: розширення прав людини.
- •Зміни у співвідношенні сил на міжнародній арені після Другої світової війни.
- •Трансформація політичних ідеологій після Другої світової війни.
- •Розпад колоніальної системи.
- •«Нова економіка» на Заході у 50-60 рр. Зростання сфери послуг.
- •Інтеграційні процеси в Західній Європі після Другої світової війни
- •Зовнішня політика срср у 1964-1985 рр.: основні тенденції.
- •Близькосхідна криза: ґенеза та основні етапи.
- •Український дисидентський та правозахисний рух у 1960–70 рр.
- •Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •Соціал-демократична модель суспільних відносин (на прикладі Швеції).
- •Утворення Євросоюзу і його розбудова на початку ххі ст.
- •Німецьке питання в післявоєнний період. Об’єднання Німеччини.
- •Крах тоталітарних режимів у країнах Центрально-східної Європи6 спільне і відмінне.
- •Зовнішня політика України на сучасному етапі:європейський вектор.
- •Українці в сучасному світі: тенденції розвитку діаспори.
- •Історична наука у сучасній Україні: здобутки та проблеми.
Німецьке питання в післявоєнний період. Об’єднання Німеччини.
Об'єднання Німеччини в 1990 р. мало не тільки державно-правовий, але також і не менше складний міжнародно-правовий характер.
Міжнародно-правове положення Німеччини після 1945 р. витікало з її поразки в ІІСВ і ухвалення чотирма державами-переможницями - СРСР, США, Великобританії і Франції верховної влади в Німеччині.
В Оттаві 13 лютого 1990 року в ході конференції "по відкритому небу". Зокрема, було вирішено проведення переговорів по формулі "2+4" (на рівні міністрів закордонних справ СРСР, США, Великобританії і Франції, з одного боку, і, НДР і ФРН, з другого боку). Згідно неї НДР і ФРН повинні зайнятися залагоджуванням внутрішніх проблем німецької єдності, тоді як проблеми зовнішньополітичні повинні обговорюватися шістьма країнами.
Внутрішні аспекти німецької єдності були врегульовані між ФРН і НДР через перший державний договір "Про створення валютного, економічного і соціального союзу між ФРН і НДР" від 18.05.1990 р., далі через договір "Про підготовку і проведення перших загальнонімецьких виборів німецького бундестага" від 3.08.1990 року і договір "Про встановлення єдності Німеччини"
Найважливішим етапом цього процесу став перший державний договір "Про створення валютного, економічного і соціального союзу" між ФРН і НДР від 18.05.1990 р. Економічний союз мав на меті відміну соціалістичного планового господарства і введення соціальної ринкової економіки. Відповідальність за валютно-фінансову політику єдиної Німеччини передбачалося передати Федеральному банку. В договорі були створені передумови і єдина правова основа для загальнонімецьких виборів, намічених на 2 грудня 1990 р. Після того, як федеральне законодавство про вибори з деякими змінами було поширено на частину Німеччини, що приєдналася, стала можливою підготовка і проведення виборів на єдиній виборчій території.
Поступово внутрішній процес створення єдиної німецької держави знайшов своє завершення з договором між ФРН і НДР "Про встановлення єдності Німеччини" (Про об'єднання), підписаний 31.08.1990 р. Цьому передувало рішення Народної палати НДР, прийняте 23.08.1990 р, в якому вона оголосила про приєднання НДР до ФРН. Ця заява, як результат вільного волевиявлення громадян НДР, не викликала, принаймні, з міжнародно-правової точки зору, ніяких сумнівів.
Договір "Про об'єднання" від 31.08.1990 є міжнародним договором, адже остаточне і стабільне врегулювання в Європі було неможливе без рішення німецького питання, яке утворювало ядро тривалої напруженості в Європі. Зміни в Центральній і Східній Європі показали, що розділ Німеччини і з цим також Європи не повинен бути кінцем німецької і європейської історії, а повинен бути усунений, повинен повернути дійсно мир і свободу, демократію і правову державність в Європі. Це та мета, яку утвердила Паризька хартія для нової Європи від 21 листопада 1990 р.
Крах тоталітарних режимів у країнах Центрально-східної Європи6 спільне і відмінне.
До кінця 80-х років можливості розвитку держав Центральної й Східної Європи в рамках радянської моделі соціалізму були вичерпані. Катастрофічно збільшувалося економічне й технологічне відставання від країн Заходу, збільшувався розрив між рівнем життя в соціалістичних і західних країнах. Усе менш ефективно працювала планова економіка радянського зразка. Господарські труднощі спричиняли соціальну напругу в суспільстві, що досягла високого рівня. Активізувалася політична опозиція й інші елементи громадянського суспільства (церква, творчі союзи, університетські центри тощо). Різко знизився авторитет комуністичних партій й очолюваних ними режимів, що не піддавалися реформуванню через монополію на владу партійно-державної бюрократії.
Важливою передумовою революцій кінця 80-х — початку 90-х років стала радянська перебудова й відмова СРСР від «доктрини Брежнєва».
Поперед усіх революційні зміни почалися в Польщі й Угорщині. У Польщі в 1989 р. була легалізована «Солідарність», на парламентських виборах опозиція одержала третину голосів. Президентом країни був обраний комуніст, генерал В. Ярузельський. Однак комуністи втратили провідні позиції в уряді, що очолив представник «Солідарності». Авторитет компартії продовжував падати, і в 1990 р. вона заявила про свій саморозпуск. Демонтаж політичної системи, що склалася в післявоєнній Польщі, був завершений, коли в грудні 1990 р. президентом країни був обраний лідер «Солідарності» Л. Валенса.
В Угорщині в 1989 р. комуністам довелося почати переговори з демократичною опозицією, у результаті яких були вироблені умови переходу до правової держави. Восени комуністична партія розпалася, її реформаторське крило заявило про розрив з минулим. На виборах 1990 р. перемогу одержала демократична опозиція.
«Жовтнева» революція 1989 р. у НДР спричинила не тільки відставку колишнього керівництва країни, але й падіння Берлінської стіни й перемогу на парламентських виборах у березні 1990 р. правоцентристських сил, що взяли курс на об’єднання Німеччини. «Оксамитові» революції відбулися також у Чехо-Словаччині й Болгарії.
У Румунії ж відмова від тоталітарного соціалізму відбувалася в ході кривавих зіткнень. Початком революції стали події в місті Тимішоарі, де влада намагалася придушити виступ угорських етнічних меншин. Заворушення перекинулися до столиці країни Бухарест. 21 грудня 1989 р. грандіозний мітинг у центрі міста переріс у збройні зіткнення і бої народу з армійськими частинами. У цих боях загинуло біля тисячі чоловік. Н. Чаушеску, який керував країною з 1965 р., і його дружина були заарештовані й за вироком військового трибуналу розстріляні 25 грудня 1989 р. Основною політичною силою країни став Фронт національного порятунку, який очолив колишній комуніст І. Ілієску. У 1990 р. він був обраний президентом країни.
Останньою країною, де на зміну комуністам прийшли демократи, була Албанія (1992 р.).
Отже, революції 1989–1991 рр. у країнах Центральної й Східної Європи відрізнялися методами здійснення: від мирної («оксамитової») у Чехословаччині до кривавої в Румунії, але скрізь вони були спрямовані на ліквідацію соціалістичного ладу. Революційні зміни мали ряд загальних рис, що свідчили про демонтаж тоталітарної системи: позбавлення комуністів монополії на владу, затвердження плюралістичної політичної системи, деполітизація армії, органів правопорядку, держбезпеки, відновлення принципу поділу влади й вільних виборів, розробка програм ринкових реформ, скасування цензури тощо.
Розпад Югославії; громадянська війна. Нові держави на Балканах
Розпад багатонаціональної Югославії вилився в тривалу й жорстоку війну. Крах соціалізму відродив і посилив взаємну ворожнечу між народами, що населяли найбільшу державу на Балканах. Ситуацію загострили спроби лідера Сербії С. Мілошевича зберегти домінуючі позиції його республіки в союзній державі. Розпад Югославії почався влітку 1991 р. і завершився до весни 1992 р. На Балканах виникли 5 нових держав: Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія й Герцеговина, а також Союзна Республіка Югославія (її у квітні 1992 р. утворили Сербія й Чорногорія). Становлення нових балканських держав супроводжувалося 10-денною війною Югославської народної армії проти Словенії влітку 1991 р., затяжним сербо-хорватським збройним конфліктом, громадянською війною в Боснії й Герцеговині (1992–1995 рр.). Надзвичайно гострою залишалася проблема Косово, населеного на 90 % етнічними албанцями (цей край перебуває в адміністративних кордонах Сербії). Небажання С. Мілошевича йти на поступки етнічним албанцям призвело до створення в 1998 р. Визвольної армії Косово (ВАК), що розпочала партизанську війну з урядовими військами. Після провалу спроб світового співтовариства врегулювати етнічний конфлікт політичними методами, керівництво НАТО, порушивши Статут ООН, ухвалило рішення про бомбардування Югославії. У березні 1999 р. почалася операція «Союзна сила», метою якої було оголошене запобігання гуманітарній катастрофі в Косово. Опинившись під найжорстокішим політичним і військовим пресингом, югославське керівництво було змушено піти на угоду з НАТО. Сербські війська були повністю виведені з Косова (слідом за ними пішла й більшість сербського, єврейського й циганського населення краю). Загони ВАК повинні були здати зброю. Косово перейшло під контроль міжнародних миротворчих сил. Але як показав наступний хід подій, присутність миротворчих сил не забезпечила безпеки сербського населення в Косово.