35. Зародження реформаційного руху: лютеранство і кальвінізм.

У першій половині XVI в. у Західній і Центральній Європі розгорнувся широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і політичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною формою. Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення” офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви і держави, тому він став називатися Реформацією.

У вузькому значенні слово Реформація (перетворення) - це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти, збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Думка про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним і політичним спадом папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів і священики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицької церкви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Папство шалено боролось з будь-яким проявом єресі. Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також - за обвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Але інквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицької церкви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшому землевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані на величезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.

Реформація - це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви Англії,Франції, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Чехії і Угорщини.

Лютеранство

Одним з перших кроків реформаторського руху був виступ у 1517 р. німецького ченця Мартіна Лютера (1483-1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Одним з центральних догматів протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри у спокутну жертву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо дарується їй Богом. Таким чином, він виступав проти претензій католицького духовенства щодо контролю віри і совісті на правах посередника між людьми і Богом. Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого коштує. Було відкинуто й авторитет папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано "священне писання", право тлумачити яке надавалося кожному віруючому.

Лютеранство, найбільший напрям протестантизму. Засноване М. Лютером в XVI ст У лютеранстві вперше сформульовані головні положення протестантизму, але лютеранство втілило їх в життя (особливо в церковній організації) менш послідовно, нiж кальвінізм. Поширено в скандінавських країнах, Германії, США, країнах Прибалтики. Суть ідей Лютера полягає в тому, що він відкинув верховенство папської влади над всією церквою і визнав джерелом християнського віровчення лише Священне Писання. Це спричинило відкидання авторитету Священного Віддання, відмову від культу святих, від шанування ікон і інших священних зображень. Основою для створення протестантського догматизму багато в чому послужили Послання апостола Павла. Так, доктрина виправданні вірою бачилася Лютеру в центрі новозаветной концепції порятунку. Суть цієї доктрини полягала, по Лютеру, в наступному: спроби людини знайти порятунок самостійно, шляхом дотримання заповідей – безглузді; більш того, вони гріховні, бо людина ціною власних зусиль намагається наблизитися до мети, досяжної лише з Божою допомогою, і таким чином відкидає Божественну милість і претендує на роль Бога. Заповіді, на думку Лютера, здатні лише спонукати до добродійних вчинків, але у людини немає сил для їх здійснення. Коли людина усвідомлює це, на допомогу приходить милість Бога. Закон нездійсненний, отже, – робить вивід Лютер, – людина врятується лише через віру.       

Радикально змінився погляд на церкву. Це вже не містичний організм, поза яким немає порятунку (а саме так трактує себе церква і в католицизмі, і в православ'ї), а просто співтовариство віруючих. І священики перестали бути вищими істотами, що стоять над мирянами, людьми наділеними особливою благодаттю і винятковим правом здійснювати таїнства і відпускати гріхи. Їх роль звелася до вимовлення проповіді і здійснення богослужіння. Кожен віруючий, минувши духівництво, отримував право безпосередньо звернутися до Бога.

Кальвiнiзм

1 листопада 1533 року ректор Паризького університету Ніколя Коп виголосив промову, написану для нього Кальвіном, що закликала до біблійної Реформації в церковному житті, подібної до лютеранської. 1536 р. видано його книжку "Повчання в християнській вірі", в якій систематично викладено основи протестантизму.

Кальвіні́стська це́рква, Кальвіні́зм — один із напрямів протестантизму, що виник у Швейцарії в XVI ст.

Кальвіністська церква засуджує марнотратство, обстоює ощадливість, не визнає бідність як ознаку святості, вимагає сумлінної праці заради накопичення багатства. У кальвінізмі відкинуто всі зовнішні атрибути культу — вівтар, ікони, свічки, хрест. Обрядове життя зводиться до слухання молитов, створених пастором, його проповіді, співу псалмів. Шлюб освячується вдома, над померлими вдома читається молитва. Скасовані літургії та всі католицькі свята, окрім воскресіння.

Для кальвінізму характерно: визнання лише Святого Письма, «Бог дав нам дві книги, два откровення про Себе: книгу природи та Книгу Святого Письма»; велике значення доктрини передвизначення (що йде від Божої волі — передвизначення життя людини, її спасіння та осудження); успіх у професійній діяльності служить підтвержденням вибраності; відкидання необхідності допомоги духовенства в спасінні людей; спрощення церковної обрядності.

Кальвiнiзм, напрям протестантизму, засновано Ж. Кальвіном. З Женеви поширився на Францію (гугеноти), Нідерланди, Шотландію і Англію (пуритани). Переконання реформатора Жана Кальвіна (1509—1564) були ще радикальнішими, ніж лютеранин. Він повалив інститут духівництва і затверджував повну незалежність кожної релігійної общини. Кальвін ввів демократичне управління церквою: незалежні общини віруючих (конгрегації) управлялися консисторіями (пастор, диякон і обирані віруючими старійшини — пресвітери з числа мирян). Делегати від провінційних консисторій складають провінційний синод, що скликається щорік.

Кальвін розробив вчення про абсолютне визначення, по якому всі люди згідно з непізнаваною Божественною волею діляться на вибраних і засуджених. Ні своєю вірою, ні «добрими справами» чоловік, що наказують церквою, нічого не може змінити в своїй посмертній долі. Кальвін розробив нові етично-етичні принципи мирського аскетизму: віруючий в земному житті він звільняв від необхідності здійснення спеціальних, визначених духівництвом «добрих справ», які були умовою його порятунку. Замість цього він сакралізував, тобто освятив трудову повсякденну діяльність віруючих. Праця оголошувалася формою служіння Богові, релігійним покликанням людини, і його успіхи в праці вважалися непрямим свідоцтвом вибрання. підприємницька діяльність, накопичення засобів як би освячувалися, тоді як бездіяльність і непродуктивна витрата багатства і часу засуджувалися. Нажитий капітал (неважливо, праведними або неправедними дорогами) представлявся божим даром, але підкреслювалося, що його слід пускати в зворот; витрачати його на особисті потреби вважалося гріхом. Заохочення накопітельства поєднувалося з вимогами мирського аскетизму в особистому житті.