Запитання для узагальнення вивченого

1. Який склад лексики української мови за походженням?

2. Що таке лексичне значення слова і як здійснюється зв’язок між словом і реальним предметом чи явищем?

3. На які групи слів за значенням поділяється лексика?

4. Як співвідносяться між собою значення в багатозначних словах?

5. Яка різниця між переносним значенням слова і переносним вживанням слова?

6. Які є способи переносного вживання слів?

7. Які є групи стилістично забарвлених слів?

8. Які групи слів належать до вузьковживаної лексики?

9. Чим відрізняються історизми від архаїзмів?

10. Чим подібні і чим різняться омоніми та пароніми?

11. Як будуються синонімічні ряди?

12. Що таке табу й евфемізми?

13. Які відмінності між синонімами й антонімами?

14. На які групи поділяються фразеологізми за складом і за значенням?

15. Чим подібні і чим відрізняються фразеологізми і крилаті слова?

16. Яка різниця між словесними кліше, штампами і складеними найменуваннями?

Фонетика, орфоепія, правопис

Загальні питання фонетики й правопису

§ 21. Звуки і фонеми

Звукова оболонка мови — набір звуків, наголосів та інтонацій — становить її фонетику.

Мова існує тільки в звуковій оболонці. Навіть щоб сприйняти написаний чи надрукований текст, його треба спочатку озвучити вголос або подумки.

Звуків у мові є безліч. У цьому легко переконатися, по-різному вимовивши, наприклад, слово так ― ствердно, запитально, здивовано, розгублено, невдоволено, протяжно, швидко, хрипко, голосно, тихо, пискляво, басом тощо. Кожного разу звуки, з яких воно складається, звучатимуть по-різному. Але, незважаючи на це, ми в ньому завжди виділятимемо ті самі три типові звуки [т], [а], [к].

Річ у тім, що звуки мови в процесі спілкування, тобто в мовленнєвому потоці, ми впізнаємо не за їхнім суцільним звучанням, а за певними характерними ознаками, з яких складаються той чи інший звук під час його вимовляння.

Коли вимовляємо голосний, утворюється чистий тон (без шумів) і при цьому напружується й не піднімається або піднімається трохи чи вище передня або задня частина язика. Голосний може бути наголошений або ненаголошений. Це характерні ознаки голосних.

Коли вимовляємо приголосний, до чистого тону додається трохи чи більше шуму або виникає тільки шум. Перепона, що створює шум, може бути на губах, на зубах, на піднебінні чи в задній частині ротової порожнини. Струмінь повітря або прориває перепону вибухом (б, п, д, ґ), або проходить крізь щілину (з, с, ж, ш), або спочатку прориває перепону, а далі йде через щілину (дз, ц, дж, ч). Іноді піднімається до піднебіння ще середня частина язика (під час вимовляння м’яких звуків). Це характерні ознаки приголосних.

Саме завдяки цим ознакам ми й розпізнаємо ті чи інші звуки, нехтуючи при цьому всіма іншими особливостями вимови. Розпізнані таким чином типові звуки, позбавлені вимовних особливостей, і прийнято називати фонемами.

Фонеми ― найменші неподільні частини мовлення, які служать для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень. В українській мові є 38 фонем: 6 ― голосних і 32 ― приголосні. Кожна фонема української мови складається з чотирьох ознак, які виступають нероздільно, комплексно. Усього є 20 ознак, з яких комбінуються фонеми української мови.

Голосні фонеми розрізняються за 8 ознаками:

1) за наявністю чистого тону (1 ознака);

2) за рядом ― передня чи задня частина язика напружується й піднімається (2 ознаки);

3) за піднесенням у ряду ― високо, середньо піднімається язик чи опускається низько (3 ознаки);

4) за наголосом ― звук наголошений чи ненаголошений (2 ознаки).

Приголосні фонеми розрізняються за 12 ознаками:

1) за участю тону й шуму ― звук сонорний, у якому тон переважає над шумом; дзвінкий, у якому шум переважає над тоном, чи глухий, який складається тільки із шуму (3 ознаки);

2) за місцем перепони під час вимовляння звука ― на губах, на зубах, на піднебінні чи в задній частині ротової порожнини (4 ознаки);

3) за способом подолання перепони ― звук зімкнутий, при вимовлянні якого повітря проривається крізь перепону; щілинний, при вимовлянні якого повітря проходить крізь щілину, залишену на місці перепони, чи африкат, вимова якого починається як у зімкнутого, а закінчується як у щілинного (3 ознаки);

4) за палатальністю ― звук твердий чи м’який (2 ознаки).

Наприклад, сприймаючи вимовлене слово коса [коса́], мовнослуховий аналізатор головного мозку послідовно виділяє такі ознаки звуків (по чотири): глухий задньоротовий проривний твердий (к) + голосний заднього ряду середнього піднесення ненаголошений (о) + глухий зубний щілинний твердий (с) + голосний заднього ряду низького піднесення наголошений (а́) — і таким чином розпізнає окремі фонеми, а відтак й усе слово. Але якби в третій фонемі аналізатор зафіксував не глухість, а дзвінкість, ми почули б слово коза. А якщо б наголос був сприйнятий не в другій, а в першій голосній фонемі, ми сприйняли б слово ко́са (жіночий рід прикметника косий).

Фонеми за своїми ознаками групуються в певні системи.

Система голосних фонем має такий вигляд (ряд означає, яка частина язика напружується — передня чи задня; піднесення означає, наскільки високо вона піднімається):

Піднесення	Ряд
	Передній	Середній	задній
високе	і	―	у
середнє	и	―	о
низьке	е	―	а

Система приголосних фонем має такий вигляд (з. — зімкнені; щ. — щілинні; з.-щ. — зімкнено-щілинні):

За участю тону й шуму

За місцем і способом творення

зубні

зубні тверді

зубні м’які

піднебінні

задньо-ротові

з.

щ.

з.

з.-щ.

щ.

з.

з.-щ.

щ.

з.-щ.

щ.

з.

щ.

сонорні

м

в

н

―

л

н′

―

л′

р р′

й

―

―

дзвінкі

б

―

д

дˆз

з

д′

дˆз ′

з′

дˆж

ж

ґ

г

глухі

п

ф

т

ц

с

т′

ц′

с′

ч

ш

к

х

дˆз , дˆж

Позиції фонем бувають сильні й слабкі. У сильній позиції всі ознаки фонеми чуються виразно, у слабкій ― фонема втрачає якусь ознаку або й зовсім не чується. Наприклад, у слові зелень наголошена перша фонема [е] перебуває в сильній позиції і чується виразно, ненаголошена друга фонема [е] ― у слабкій, і тому її можна сплутати з фонемою [и]. У слові щасливий (утвореному від іменника щастя) у слабкій позиції виявився звук [т] і тому зовсім зник.

Фонеми під впливом інших фонем можуть змінювати окремі свої ознаки. Наприклад, у слові щастя [шча́с΄т΄а] звук [с] під впливом наступного м’якого звука [т΄] втратив свою твердість і теж став м’яким. У слові бік фонема [б] під впливом наступного звука [і] трохи пом’якшилася, залишаючись, проте, твердою за своєю ознакою.

83. Визначте, які групи приголосних увійшли в наведені вислови.

1. Ми винили рій. 2. Буде гоже ґедзю у джазі. 3. Усе це кафе “Птах і чаша”. 4. Мавпа Буф. 5. Де ти з’їси ці лини (крім звука [й]). 6. Ще їжджу (крім звука [й]). 7. Хуґа гука.

84. Зіставте подані парами слова й визначте, якими ознаками приголосних фонем різняться вони між собою. З’ясуйте їхнє значення.

Казка ― каска, везти ― вести, мимохідь ― мимохіть, ґуля ― куля, ґава ― кава, дичка ― тичка, воджу ― вожу, каджу ― кажу, ґрати ― грати, двір ― звір, торочка ― сорочка, крам ― кран, каса ― каша, реве ― реле, рис ― рись, лук ― люк.

85. Прочитайте вислів Т.Шевченка з двох слів, звуки яких тут передано через їхні ознаки.

Голосний заднього ряду високого піднесення ненаголошений + глухий задньоротовий зімкнений твердий + сонорний піднебінний зімкнено-щілинний твердий + голосний заднього ряду низького піднесення ненаголошений + сонорний піднебінний щілинний м’який + голосний переднього ряду високого піднесення наголошений + сонорний зубний зімкнений твердий + голосний заднього ряду високого піднесення ненаголошений; сонорний зубний щілинний м’який + голосний заднього ряду високого піднесення ненаголошений + дзвінкий губний зімкнений твердий (пом’якшений) + голосний переднього ряду високого піднесення наголошений + глухий зубний зімкнений м’який.

86. Визначте, якими ознаками відрізняються фонеми, що чергуються: г ― з ― ж (нога ― нозі ― ніжка; пруг ― на прузі ― пружний); к ― ц ―. ч (рука ― руці ― рученька; бік ― на боці ― бічний); х ― с ― ш (вухо ― у вусі ― вушенько; дух ― у дусі ― душно)

Вправа 87. І. З афоризмів випишіть окремо слова, у яких є голосні лише заднього ряду, і окремо слова, у яких є голосні лише переднього ряду (слова, що повторюються, не треба виписувати). Голосні якого ряду частіше використовуються ?

1. Намагайся знати все про щось і щось про все. (Генрі Пітер Брум.) 2. Знання бувають двоякого роду: або ми щось знаємо, або знаємо, де знайти відомості про нього. (Семюел Джонсон.) 3. Ти ніколи не будеш знати достатньо, якщо не будеш знати більше, ніж достатньо. (Вільям Блейк.) 4. Наука ― це організоване знання. (Герберт Спенсер.) 5. Нема нічого нового під сонцем, але є дещо старе, чого ми не знаємо. (Лоренс Пітер.) 6. Сотворити світ легше, ніж збагнути його. (Анатоль Франс.) 7. Я знаю, що я нічого не знаю. (Сократ.)

ІІ. Напишіть короткий твір-роздум на тему “Що таке знання?”

88*. За поданим текстом визначте процентне співвідношення (з точністю до однієї десятої) фонем: 1) голосних, сонорних, дзвінких і глухих; 2) приголосних губних, зубних, піднебінних і задньоротових.

Світ який ― мереживо казкове!

Світ який ― ні краю ні кінця!

Зорі й трави, мрево світанкове,

Магія коханого лиця.

Світе мій гучний, мільйоноокий,

Пристрасний, збурунений, німий,

Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,

Дай мені свій простір і неспокій,

Сонцем душу жадібну налий!

Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе,

Хвилями прадавнього Дніпра.

(В.Симоненко.)