§ 27. Зміни приголосних

Приголосні в певних позиціях (найчастіше для того, щоб уникнути важкого для вимови збігу звуків) можуть змінюватися. В українській мові спостерігаються такі зміни приголосних: чергування, злиття, уподібнення і випадіння.

1. Чергування звуків відбувається при творенні слова або його відмінюванні.

Найпоширенішими в українській мові є такі чергування приголосних (перенесення місця перепони під час творення їх):

а) г — з — ж: нога — нозі — ніжка, бігти — біжу, казати — кажу;

б) к — ц — ч: рука — руці — ручка, пекти — печу, криниця — криничний;

в) х — с — ш: вухо — у вусі — вушко, колихати — колишу, носити — ношу;

г) ґ — дз — дж: ґерлиґа — ґерлидзі — ґерлидженька, Ґриґа — Ґридзі — Ґриджин.

Проте замість закономірного ч вимовляємо й пишемо ш у словах рушник, рушниця, дворушник (від рука), мірошник (від мірка), торішній (від торік), соняшник (від сонце), сердешний “бідолашний” (від серце, але: сердечний “серцевий”, “щирий”). В інших подібних випадках незалежно від вимови пишеться буква ч: молочний, пшеничний, сонячний, ячний, яєчня.

У дієслівних основах, крім того, чергуються ще такі приголосні:

а) д — дж: ходити — ходжу, походжати (винятки: завадити — заважати, привидітися — увижатися);

б) зд — ждж: їздити — їжджу, переїжджати;

в) зк — жч: брязкати — бряжчати;

г) т — ч: платити — плачу, розплачуватися;

ґ) ст — щ: пустити — пущу, випущений;

д) ск — щ: тріскати — тріщати.

В інших частинах мови чергується д — ж (а не д — дж, як у дієсловах): огородити — огорожа, уродити — урожай, переходити — перехожий, погода — погожий, правда — справжній.

2. При додаванні суфіксів -ськ-, -ств- зливаються в один звук такі приголосні (і це позначається на письмі):

а) г, з, ж + с= з: Буг + ський = бузький, Кавказ + ський = кавказький, Париж + ський = паризький; убог + ство = убозтво, боягуз + ство = боягузтво;

б) к, ц, ч + с = ц: козак + ський = козацький, Кролевець + ський = кролевецький, Гадяч + ський = гадяцький; калік + ство = каліцтво, молодець + ство = молодецтво;

в) х, с, ш + с = с: чех + ський = чеський, Одес + ський = одеський, Сиваш + ський = сиваський; птах + ство = птаство, товариш + ство = товариство.

Винятки становлять деякі прикметники, утворені від іншомовних власних назв: баскський, меккський, тюркський, казахський, ла-маншський, кандалакшський.

Якщо в кінці твірної основи є к після приголосного, то при творенні прикметника на -ський цей звук випадає: Лисянка — лисянський, Знам’янка — знам’янський, Камчатка — камчатський.

Перед суфіксом -ськ(ий) м’який знак не ставиться: кінь — кінський, Прип’ять — прип’ятський, Бершадь — бершадський. Але після л м’який знак пишеться завжди: генерал — генеральський, Хорол — хорольський.

В інших випадках на письмі суфікси -ськ-, -ств-, як і кінцеві приголосні твірних основ, залишаються без змін.

Якщо твірна основа закінчується на т або д, то у вимові відбуваються зміни, які, проте, на письмі не позначаються, а саме:

а) на стику твірної основи і суфікса чується ц або дз: братський [брац'кий], солдатський [солдац'кий], людський [л'удˆз'кий], багатство [багацтво], людство [л'удˆзтво];

б) кінцевий твірної основи т не вимовляється (але пишеться): президентський [президен'с'кий], студентський [студен'с'кий], туристський [турис'кий].

3. Уподібнення приголосних відбувається тоді, коли стикаються свистячі с, ц, з, дз і шиплячі ш, ч, ж, дж між собою або із зубними д, т.

Свистячі перед шиплячими переходять у парні шиплячі: з — ж, ц — ч, с — ш. Це відбивається й на письмі: брязк — бряжчати, в’їзд — в’їжджений, пісок — піщинка [п‘ішчинка], пуск — пущений, Київський — Київщина, Васько — Ващенко, козацький — козаччина.

Виняток на письмі становлять:

а) присвійні прикметники, у яких перед шиплячими незалежно від вимови пишеться та сама буква, що й у твірній основі: Параска — Парасчин [парашчин] (але прізвище: Паращук), Ониська — Онисьчин (але прізвище: Онищенко), Мотузка — Мотузчин, кицька — кицьчин;

б) префікси роз-, без-, з-, у яких пишеться буква з: розжитися [рожжитис'а], розшукати, розчин, безжурний, безшумний, зчовгати;

в) дієприслівники: принісши, привізши.

І навпаки, шиплячі перед свистячими переходять у парні свистячі, але на письмі це не позначається: книжка — у книжці [книз'ц'і], дошка — на дошці [дос'ц'і], річка — на річці [р'іц'ц'і], зваж — зважся [зваз'с'а], робиш — робишся [робис'с'а].

Зубні т, д перед свистячими й шиплячими у вимові зазнають змін (змінюються т відповідно на ц, ч; д відповідно на дˆз, дˆж), але на письмі це не позначається: тітка — тітці [т'іц'ц'і], тітчин [т'іччин], літати — льотчик [л'оччик], робить — робиться [робиц'ц'а], короткий — коротший [корочший], сусідка — сусідці [сус'ідˆз'ц'і] — сусідчин [сус'ідˆжчин], погодитися — погодься [погодˆз'с'а], солодкий — солодший [солодˆжший].

4. Спрощення (випадіння) у вимові й на письмі відбувається в групах зубних приголосних стн, стл, які змінюються на сн, сл. Вимовляємо й пишемо: радість — радісний, перстень — персня, захист — захисник, щастя — щасливий, жалість — жалісливий, стелити — слати (замість “стлати”), мастити — масло, росте — рослина.

Але т зберігається у вимові й на письмі:

а) у словах кістлявий (не “кіслявий”), пестливий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний, хворостняк;

б) у прикметниках, утворених за допомогою суфікса -н- від іншомовних слів на -ст: контрастний (можлива вимова й без т: [контрасний]), баластний, компостний, форпостний.

У числівниках шістнадцять, шістдесят [ш‘іздес'ат], шістсот, п’ятдесят буква т пишеться, але не вимовляється.

Групи приголосних скн, зкн, шчк спрощуються на сн, зн, шк. Отже, вимовляємо і пишемо: тиск — тиснути, писк — писнути (і пискнути), плюск — плюснути, бризки — бризнути, брязк — брязнути, горщок — горшки, дощок — дошки, зморщок — зморшки, витріщити — витрішки.

Цьому правилу не підлягають, проте, слова випускний, пропускний, рискнути, вискнути (від виск}, тоскно, скнара, скніти, брезкнути і споріднені, у яких звук к між приголосними завжди вимовляється чітко.

Спрощення у вимові й на письмі відбувається також в окремих словах та формах слів: а) тижня, тижневий — від тиждень (ждн спрощується на жн); б) проїзний, виїзний, заїзний, під’їзний, наїзник і под. — від їздити (здн спрощується на зн); в) серце — при формі сердець(рдц спростилося на рц); г) скатерка — від скатерть (ртк спростилося на рк); ґ) ченця, ченцеві, ченцем, ченці і под. — відмінкові форми від чернець (рнц спрощується на нц); д) міський — від місто.

Не вимовляється, але пишеться буква т:

а) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств (у прикметниках та іменниках, утворених від іншомовних слів на -ст, -нт за допомогою суфіксів -ськ- та -ств-): турист — туристський [турис'кий], модерніст — модерністський, студент — студентський [студен'с'кий], гігант — гігантський, студент — студентство [студенство], агент — агентство;

б) у групах приголосних стц, стч: невістка — невістці [нев‘іс'ц'і] — невістчин [нев‘ішчин], гімнастка — гімнастці, артистка — артистці, хустка — у хустці, пустка — у пустці.

111. І. Прочитайте вголос, правильно вимовляючи слова, у яких відбулося уподібнення приголосних.

А я тікав усе далі й далі…

По стежці, яка блищала росою, я рушив до лісу… Над яром, вище Попівської гори, недалеко від обгорілої Прісьчиної хати, стояло кілька товстих старих верб. Кора на них вилущилася, і верби зробилися аж лисі. У деяких такі дупла, що хоч залазь туди — сховаєшся, мов у хатці…

Довго ходив поміж вербами, шукаючи найтовщу. Нарешті знайшов таку, як треба: з великим дуплом і, на щастя, на дні — сіно (М.Шаповал).

ІІ. Використовуючи поданий уривок, спробуйте скласти власну розповідь: від кого і куди тікав неназваний герой, що з ним сталося далі.

112. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому і випишіть усі слова, у яких відбулося: 1) чергування приголосних; 2) злиття приголосних; 3) уподібнення приголосних; 4) спрощення в групах приголосних.

Голодного 1932 року я жив у Ленінграді. Мені тоді саме виповнилося двадцять два. Так сталося, що я утік з України на Московщину…

У грудні 1932 року я вирішив повернутися в Україну, до Харкова, тодішньої її столиці. У Ленінграді й Москві, через яку я їхав, було повно хліба й різної їжі, тому про великий голод в Україні я й не підозрівав.

При наближенні до Харкова в мене прискорено билося серце. Це ж я наближався до моєї сонячної України, де ще недавно текло медом і молоком. Коли поїзд в’їхав у станцію, я швидко вискочив з вагона на перон і завважив на ньому кількох гепеушників. Вони пильно приглядалися до приїжджих людей, кількох виснажених і опухлих схопили й потягли в міліційну кімнату.

Я зі страхом упхався з юрбою у станцію. У ній охопив мене ще більший страх. Повно людей. Ці люди клубочилися, як якісь казкові черви в мокрій, темній і гнилій ямі. Одні сиділи або покотом лежали на всій станційній підлозі. Над ними проходили інші, переступаючи через них і часом наступаючи ненароком ногами. Чулися крики, зойки, стогін. Лементували чоловіки, жінки і діти.

Просовуючись поміж ними, я побачив, що багато хто ледве ворушиться, а декотрі мертві. Більшість бідолах мала тільки шкіру й кістки. Обличчя зморщені й оброслі ніби мохом, а замість очей глибокі западини.

Коли я зі страхом дивився на них, до приміщення вокзалу вдерлося з десяток гепеушників у чорних дублених півкожушках. Вони з хижою жорстокістю кинулися до мертвих та напівмертвих, хапали їх за ноги й волокли на станційну площу. Там піднімали за руки й ноги і з ро́згойдом укидали в закриті вантажні автомобілі.

Бачачи, що сталося в Україні, я, щоб пересвідчитися, спитав у спухлого від голоду селянина, що це таке.

— Умирають від голоду, — відповів він. — У мене вдома всі вимерли, тепер ось умираю я.

— А куди повезли тих нещасних?

— У степ. До ями. Там буде їхня могила.

Я вийняв з валізи шматок білого хліба, що купив у Москві, й сунув співрозмовникові за пазуху.

— Тікайте звідси, — сказав я. — тікайте в своє село. Там урятуєтесь.

— У моє село? — перепитав він. — У ньому вже половина людей вимерла, а решта — здебільшого побожеволіли. Їдять своїх жінок і дітей (О.Гай-Головко).

113. Від поданих іменників утворіть відносні прикметники за допомогою суфікса -ськ(ий) і запишіть їх у три колонки: 1) ті, у яких внаслідок злиття двох приголосних виникло звукосполучення -зьк(ий); 2) ті, у яких виникло звукосполучення -цьк(ий); 3) ті, у яких звукосполучення -ськ(ий) стоїть безпосередньо після голосного. Прикметників, у яких -ськ(ий) стоїть після приголосного, не записуйте.

Стужиця, Здвиж, Звенигород, печеніг, Бахмач, Свеса, Калуш, Карпати, Смига, Омельник, Скалат, Агадес, Волноваха, Запоріжжя, Клуж, Овруч, П’ятихатки, Авас, Сиваш, Токмак, Вороніж, Устилуг, Камчатка, Атюша, Ялпуг, Гнилиця, Підбуж, Світязь, Вільнюс, дивак.

Ключ. З других букв записаних слів повинен скластися вислів В.Шекспіра.

114. Вставте, де треба, пропущені букви д, т. Слова запишіть у дві колонки: 1) ті, у які не вставляли букв; 2) ті, у які вставили букви.

Звіс..но, скатер..ка, асистен..ський, влас..ний, хвас..ливий, кореспонден..ський, аген..ство, радіс..ний, зліс..ний, заїз..ний, контрас..ний, учас..ник, їж..жу, дириген..ський, щас..ливий, ус..ний, страс..ний, щотиж..невий, студен..ський, студен..ство, очис..ний, якіс..ний, буревіс..ник, п’я..десят.

Ключ. З других букв повинно скластися закінчення вислову В.Сухомлинського “Дорожить людина тим, у що вона…”

Запитання для узагальнення вивченого

1. Які приголосні можуть бути м’якими в будь-якій позиції?

2. Як позначається м’якість приголосних у середині слова перед приголосними?

3. Коли після губних перед я, ю, є, ї апостроф не ставиться?

4. Як переноситься місцем перепона на шляху видихуваного повітря під час чергування приголосних?

5. Які зміни приголосних відбуваються під час додавання суфіксів -ськ-, -ств- ?

6. Як взаємодіють свистячі й шиплячі між собою в мовленнєвому потоці і як це позначається на письмі?

7. У яких групах і чому відбувається випадіння приголосних? Коли це випадіння на письмі не відбивається?

8. Які є чотири основні причини подовження приголосних?

9. Яка істотна різниця у вимові сонорних, дзвінких і глухих?

Вимова і правопис голосних