§ 88. Слова-речення

Речення, виражене неповнозначним словом (вигуком або часткою), яке виступає замінником цілого речення, називається словом-реченням.

У ролі слів-речень виступають стверджувальні слова так, авжеж, аякже, атож, отож-бо, еге, еге ж, та вже ж, ага, добре, гаразд, точно, так точно, звичайно, ще б пак, та вже ж; питальні слова ну, та ну, невже, хіба, га, справді, як, що, що ж; спонукальні слова годі, геть, цить, гайда, марш, стоп, ура, алло, караул, ґвалт, досить, доволі, ша, тс-с-с, зась, гей, агов, ну, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, киш; емоційно-оцінні слова ого, ох, ах, ех, хм, тьфу, овва, ат, пхе, он як, отакої, тож-то й ба, от тобі й маєш, хай йому цур; слова мовного етикету спасибі, дякую, вибачте, будь ласка, прошу, добрий ранок, добрий день, на добраніч, до побачення та ін.

У словах-реченнях підмет і присудок не виділяються.

Свого конкретного значення слова-речення набувають тільки в контексті, тобто в поєднанні з повнозначними реченнями. Наприклад, у реченнях Командор (тихо до Анни). Чи се такий в Севільї звичай? Анна. Так (Леся Українка). 2. Оксана. Ти, либонь, гніваєшся на мене? Текля. Ба ні! (М.Кропивницький) слово так означає “це такий звичай у Севільї”, слово ні — “не гніваюся на тебе”.

Слова-речення можуть вживатися окремо або в складі повнозначного речення. В усній мові слова-речення виділяються паузами, на письмі — комами, знаками оклику або (в середині речення) тире: Ах, які вишневі ті світанки, наче птиці ходять по землі (А.Малишко). Ну, що? Вдовольнились? (Марко Вовчок). Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала (Леся Українка). Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно — гей! — добірне в нерозмежені лани! (М.Рильський).

Досить часто, особливо в поезії, слова о, ой, рідше ох, ну виступають у ролі підсилювальних часток і, отже, від слів, до яких вони відносяться, комами не відділяються: О люди, люди, свою душу не замикайте на замки! (П.Тичина). Шопена вальс… Ну хто не грав його і хто не слухав! (М.Рильський).

Відокремлення слів о, ой, ох, ну нерідко залежить від волі автора, від того, який зміст він вкладає в них.

315. І. Прочитайте текст, визначте в ньому слова-реченні й поясніть їхнє значення.

Перетерпіли ми суботу, а в неділю, розговівшись, знов закортіло у нас співати. Сіли біля вікна, мовчимо, кріпимося; поки люди були в хаті — терпіли, а як повиходили всі з хати, ми в один мент, мов змовились, давай співати:

У місяці у юні випала пороша,

Тим дід бабу полюбив, що баба хороша!..

Аж гульк! Перед нами квартальний!.. Ми так і застигли!..

— А що се ви робите? — питає. — Га? Співаєте?.. Хіба не знаєте, що українських пісень співати не можна, заборонено!.. Та вам за се… Знаєте… Та я вам за се…

Мовчимо ми. Звісно, що ж тут казати? Застав над піснею… “ Заступи нас, Мати Божа!” — молюся я мовчки, а квартальний зближається до столу, де стояла паска, горілка і вино… Просимо його сісти, не погордувати та свяченого покуштувати… Сів, спасибі йому, їсть і вже не сердиться, а так ласкаво питає:

— Що се вам прийшло в голову по-українськи співати?

Ми висповідались йому, наче попу на духу, розказали, як нам кортіло спершу говорити, а потім співати, усе розказали…

А ввечері і кажу нищечком Опанасові:

— Та й дурні ж ми з тобою! Як таки так: четвертий рік живемо у Києві і не догадались самі, щоб закликати квартального та з ним розмовляти! Прямо дурні! Ну, та дякуймо ж Богові, що він заради Великодня запоміг нам!

Ждемо день — мовчимо; ждемо тиждень — мовчимо; знов починає кортіти на розмову, а квартальний не йде. Аж ось увечері в суботу “гряде жених от полунощи”. Трошки веселенький — ще краще, менше вип’є. Сіли. Мовчимо. Не знаємо, з якого боку і про що можна.. А квартальний мовчки дивиться по стінах, по столах, по шафах, запримітив на столі календар Андріяшева, розгорнув і каже:

— Се нічого, се можна!.. А тих, знаєте, заказаних книжок часом нема у вас?

— Крий, Боже! Цур їм! Крім отсього календаря та “Байок” Глібова, нічого нема!..

— Бач! От “Байок” і не слід держати, бо се книжка українська, а українські книжки заказані начальством!..

Повинились ми, сказали, що сього не знали, і зараз швиргонули “Байки” в грубу. Квартальний похвалив нас за се та й питає:

— А як ви гадаєте про начальство? Що таке начальство і від кого воно?

— Про се, признаться, ми не гадали; але ж звісно, начальство од Бога… — вирік Опанас.

— Так, так! Розумне ваше слово! — і знов похвалив (О.Кониський).

ІІ. Які заборони української мови в чужих державах відомі вам?

316. І. Текст прочитайте й проаналізуйте вживання розділових знаків у ньому.

Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом. Суворою лінією стоять на ньому сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом, що шаблею та мушкетом боронило оці степи від ворожих навал. Весною могили оборюють, і ціле літо зеленіють вони густою пахучою травою. Росте на них подорожник, біленькі невісточки, і чіпкий спориш, і розкішний, з гіркуватим чадним смородом полин, і колючий, з могутнім стовбуром і мохнатою червоною квіткою будяк, і скромні, лагідні незабудки, і нерозлучні брат-і-сестра. Весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу і серце людини свіжі і ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця, що, мов червона діжа, викочується із-за мовчазних могил і фарбує степ у густо-малиновий темнуватий колір. І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялися постоєм козаки, варили саламату, а кобза дзвеніла у тихе надвечір’я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем, і під той сум, під ту жало́бу схиляв порубану, в шрамах, голену, з буйним оселедцем голову старий козак та згадував вірне товариство, що полягло десь під Кафою чи Трапезундом. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом, і здавалося козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржуть чиїсь коні, і вже не рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель (За Григорієм Тютюнником).

ІІ. Текст запишіть під диктовку. Написане уважно звірте з надрукованим, помилки, якщо вони трапляться, виправте і з’ясуйте їх.

Запитання для узагальнення вивченого

1. Які слова і групи слів зараховуються до внесень?

2. Як відрізнити звертання від підмета?

3. Коли слова о, ой, ти не відокремлюються від звертання?

4. Які додаткові значення вносять вставні слова в основний зміст речення?

5. Як відрізнити вставні слова і речення від членів речення?

6. Від чого залежить інтонація вставлених слів і речень і як вона позначається на письмі?

7. Як бувають виражені слова-речення? Чим вони подібні до звичайних речень і чим відрізняються від них?