§ 40. Відмінкові закінчення іменників іі відміни

Найбільше особливостей у відмінюванні мають іменники ІІ відміни, передусім чоловічого роду

1. Для закінчень родового відмінка однини іменників ІІ відміни чоловічого роду властива така закономірність.

Назви чітко окреслених предметів і понять (назви істот, конкретні назви, чітко визначені терміни тощо), а також назви населених пунктів мають закінчення -а: учня, студента, орла, лоба, дуба, стола, портфеля, кілограма, атома, синуса, Житомира.

Назви річок під наголосом мають закінчення -а (Дніпра́, Збруча́, Ірпеня́, а також Те́терева), не під наголосом — -у (Бу́гу, Се́йму, Дуна́ю).

Назви нечітко окреслених предметів і понять (зокрема й географічні назви), як правило, мають закінчення -у: інституту, футболу, рису, болю, вітру, гуманізму, Криму, Синевиру.

Іноді за допомогою цих закінчень розрізняємо значення іменника: каменя (окремий камінь) і каменю (матеріал), листопада (місяць) і листопаду (опадання листя), Алжира (місто) і Алжиру (країна).

2. У давальному відмінку одними іменники ІІ відміни чоловічого роду назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві (батькові, водієві, коневі, орлові), назви неістот — закінчення -у (дню, лісу, столу). Але й ці іменники можуть мати закінчення -ові, -еві: дневі, лісові, столові.

Іноді, щоб уникнути двозначності (допомога заводу — і чия?, і кому?), вживають лише закінчення -ові, -еві: допомога заводові. Якщо підряд стоїть кілька іменників чоловічого роду в давальному відмінку, то ці закінчення вживають впереміш: Анатолієві Миколайовичу Кіндратенкові.

3. У місцевому відмінку одними іменники ІІ відміни чоловічого роду назви істот теж мають переважно закінчення -ові, -еві (при батькові, водієві, на коневі, орлові), назви неістот — закінчення -і (при дні, у лісі, на столі) або після к, під наголосом та з прийменником по— закінчення -у (у будинку, у вулику, у степу́, у соку́, на боку́ і на бо́ці, у гаю́ і у га́ї, по лісу і по лісі, по столу і по столі).

4. У кличному відмінку однини більшість іменників ІІ відміни чоловічого роду твердої групи, а також іменники на -яр мають закінчення -е: брате, друже, козаче, сержанте, командире, Петре, Степане, пісняре, школяре; але як виняток мають закінчення -у: тату, сину, діду, дядьку, а також іншомовні імена з основою на г, к, х: Людвігу, Жаку, Фрідріху.

Іменники м’якої й мішаної груп, а також іменники з кінцевим к мають, як правило, закінчення -у: Василю, Андрію, лікарю, товаришу, Петровичу, батьку, братику, соловейку; але як виняток мають закінчення -е: хлопче, молодче.

5. У родовому відмінку множини іменники чоловічого роду мають закінчення -ів: днів, гаїв, батьків, таті́в (не “тат”), солдатів (не “солдат”), грамів (не “грам”). Нульове закінчення мають лише ті іменники, що в множині втрачають суфікс -ин- (киянин — киян, татарин — татар) та іменники цига́н, чобі́т, чоловік (у значенні “осіб”).

Іменники середнього роду в цьому відмінку мають звичайно нульове закінчення: вікон, озер, боліт, слів, знань, бажань, облич. Закінчення -ів вживається в небагатьох іменниках: полів (і рідко піль), морів, іклів, життів, відкриттів, почуттів, платтів, сприйняттів, укриттів, подвір’їв, повір’їв, верхів’їв, міжгір’їв, сузір’їв, прислів’їв, вим’їв, тім’їв.

153. І. Текст прочитайте, визначте відміну та відмінки іменників. Поясніть вживання закінчень -а та -у в родовому відмінку однини іменників ІІ відміни.

Ніч була гаряча, жнив’яна. Духота стояла сливе як удень. Свіжість півночі не встигла здмухнуть вогню з гарячого лиця степу. Павло пішов по алеї, і йому здавалось, ніби гілля в гущавині пригнічує його зверху до землі. Він перебіг садок, перескочив через тин і вийшов через вигін у степ. Од заходу потягло тихесеньким, свіжішим вітерцем. Він пішов у степ назустріч тій прохолоді. Зорі пишно сяяли в чистому небі, миготіли й бризкали світом в сухому прозорому повітрі. Метеори раз у раз спадали з неба на степ, то ніби хто кропив небо огняною водою, то ніби огняний палець велетня розпорював все небо од верху до самого низу. Зорі так ясно сяяли, що весь степ, навіть не освічений місяцем, мрів од краю до краю. Садок і церква, верби й вітряки мали якийсь фантастичний вигляд палаців, зубчастих стін. Чорнобиль, бузина коло тину здавались цілим лісом; а нарізно стоячі будяки серед степу здавались гіллястими дубами. Павло пішов у степ, і степ почав перед його очима наче оживать під впливом недавньої науки в школі, недавньої розмови й гарячих дум (І.Нечуй-Левицький).

ІІ. Підготуйтеся до усного вибіркового переказу тексту — опису погідної літньої ночі: складіть план, вивчіть напам’ять найважливіші вислови.

154. Іменники поставте в родовому відмінку однини й запишіть у дві колонки: 1) із закінченням -а; 2) із закінченням -у.

Мудрець, щебінь, оркестр, вогонь, індик, щупак, рогіз, атом, Новоград, серпень, опір, сюрприз, таксист, лад, оскал, вугор, Остер, схід, нуклон, ялівець, вуглець, амулет, Дон, штурвал, укол, шум, інтерес, екран.

Ключ. З перших букв прочитаєте початок вислову Олександра Олеся: “… останні людські пориви в нас заглушить”.

155*. Перепишіть, розкриваючи дужки.

1. В сухій (сопілка) (сонях) зітхає вітер. 2. До мене грім у хату залетів. Веселий грім з веселими (очі), з веселими (крила) поза (плечі) і з синюватим мерехтінням (бро́ви). 3. Дніпро мимо (круча — в однині) і лине — і наче не лине… 4. Весна зіткала вчора гобелен у (луг) — з (тра́ви), із (квіти), з (верболози). 5. Візантійською (синь) (волошки) дзвеніли жита́. 6. Липневі (дощ) — наче джунглі. 7. По блакитному (небо), що впало в (калюжа) осінні, знову діти біжать, наче листя, що вітер мете!.. 8. Мій (вересень), оружний світлий (князь), береш оце багатство — й не журись. Слов’янською клинописною (в’язь) на (пергамент) в тому розпишись. 9. (Яблуко) на голому гіллі світяться спокійно серед (сад) в сумовитій надвечірній млі в сумовиту пору (листопад) (З тв. Є.Гуцала).

156. Іменники ІІ відміни чоловічого поставте в кличному відмінку однини й запишіть у дві колонки: 1) із закінченням -е; 2) із закінченням -у (-ю).

Іванович, Михайлик, Адам, Остапович, сусід, Омелян, Дорохтей, Оксентій, Майк, Ікар, Валентин.

Ключ. З других букв повинен скластися початок вислову Л.Костенко: “…в’юнитися не вміє”.