§ 71. Двоскладні і односкладні речення

Залежно від того, як виражено синтаксичний центр — двома чи одним головним членом, розрізняють прості речення двоскладні (Ой із-за гори та буйний вітер віє. — Нар. творчість) і односкладні (Прохолодою повіяло з лісу. — М. Стельмах). Найпоширенішими в українській мові є двоскладні речення.

1. У двоскладному реченні є або обов’язково повинні бути обидва головні члени — і підмет, і присудок: Це дуже тяжко (присудок) — написати (підмет) пісню (Д.Павличко). У ньому якийсь головний член може бути пропущений, але він легко відновлюється з контексту або ситуації. Наприклад, обидва речення Спить степ. Крізь сон посміхається, хилить кучеряву голову до Дніпра (Г.Косинка) — двоскладні: у першому є підмет (степ) і присудок (спить), у другому хоч підмета й нема, але він встановлюється з попереднього речення: степ посміхається, хилить голову. Так само в підрядній частині в реченні Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина, красується, любується на всю Україну (Т.Шевченко) пропущені присудки однозначно домислюються: неначе красується, любується дитина. Отже, й це речення — двоскладне.

Якщо ж у реченні нема присудка і він нібито не потрібний, але є якась обставина, то таке речення теж двоскладне: обставина завжди стосується присудка — навіть якщо його не названо. Наприклад, речення Над степом — небо (Ю.Мушкетик) — двоскладне: у ньому пропущено присудок розкинулося, який сам собою розуміється.

У двоскладному реченні підмет і залежні від нього слова становлять групу підмета; присудок і залежні від нього слова становлять групу присудка. Наприклад у реченні Ніжно-рожеві пелюстки яблуневого цвіту починають потрохи осипатись (М.Івченко) частина ніжно-рожеві пелюстки яблуневого цвіту — це група підмета, а частина починають потрохи осипатись — це група присудка.

2. Односкладними є речення, у яких є лише один головний член і другий не передбачається.

Односкладні речення за значенням головного члена поділяються на особові, безособові й називні. Серед односкладних особових у свою чергу розрізняємо означено-особові, неозначено-особові й узагальнено-особові — у них можна підставити підмет (хоч він тут і не потрібний): Ні, на хвилях морських [ти] не залишиш сліду, на воді [ти] не проореш тривкої межі (Л.Первомайський). У безособових реченнях (а це власне безособові та інфінітивні) ніякого підмета домислити не можна: Надворі смеркало і сутеніло (І.Нечуй-Левицький).

В односкладному означено-особовому реченні на конкретну дійову особу (я, ти, ми, ви) вказує особове закінчення дієслова-присудка.

Головний член (присудок) у таких реченнях може бути виражений тільки дієсловами в 1-й і 2-й особах однини й множини дійсного та наказового способів: Назриваю в гаю запашного зілля, запашного зілля, вибуялих трав. Блисками-пожежами небо обмережимо. Гори вгорі, мій прапоре крилатий. (3 тв. В. Чумака).

Односкладні означено-особові слід відрізняти від неповних двоскладних, у яких підмет домислюється тільки з контексту. Наприклад: Над морем сидів і хитався у болю, дививсь у беззоряну тьму. Про місто далеке, про хмари і поле каштани шуміли йому (В. Сосюра) — перше речення неповне двоскладне: у ньому пропущено підмет він, який встановлюється за змістом другого речення.

В неозначено-особовому реченні дійова особа мислиться як хтось неназваний із певного кола людей.

Головний член (присудок) у таких реченнях буває виражений дієсловами в 3-й особі множини або, коли йдеться про минулий час, просто у формі множини: Валі порадили йти на роботу (Ю. 36анацький). А он розпинають вдову за подушне... (Т.Шевченко). У таких реченнях при потребі дійова особа може бути названа: у першому — друзі, знайомі; у другому — царські сатрапи.

Неозначено-особове речення треба відрізняти від неповного двоскладного, у якому пропущено підмет, відомий з контексту. Наприклад: Проїхали козаки. Зникли за обрієм (Н. Рибак) — у друге речення, щоб зрозуміти його, ми подумки вставляємо з першого підмет вони, тобто козаки. Поза контекстом це речення було б незрозуміле. Отже, це двоскладне речення, тільки неповне.

В узагальнено-особовому реченні дійовою особою може мислитися будь-хто з людей.

Головний член (присудок) у таких реченнях виражається різними способовими формами дієслова: Здобудеш освіту, побачиш більше світу. Чесне діло роби сміло (Нар. творчість). Вистрілявши другу порцію набоїв, знову біжите до хати, знову берете набої (О. Вишня).

Ці речення відрізняються від односкладних означено-особових тим, що сказане в них може стосуватися будь-кого з людей, тимчасом як в означено-особових повідомляється завжди про певних, конкретних людей. Узагальнено-особові речення найчастіше використовуються в прислів’ях та приказках.

У безособовому реченні дія або стан мисляться як незалежні від будь-якої особи. Підмета в таких реченнях нема і не може бути.

Головний член (присудок) у таких реченнях буває виражений:

1) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення: Пахло полином. І тишею, спокоєм віяло звідусіль (А.Головко);

2) безособовою формою дієслова на -но, -то: На галяві вже збудовано хату, засаджено городець (Леся Українка);

3) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова: В класі тихо, що чути, як муха летить (А.Свидницький). Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра). Уроки історії треба пам’ятати й робити висновки (О.Глушко);

4) словами нема (немає), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку: Де нема святої волі, не буде нам добра ніколи (Т.Шевченко).

В інфінітивному реченні йдеться тільки про дію.

Головний член (присудок) у такому реченні виражається неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: І несли ми сили наші, щоб звалити гніт віків (П. Грабовський). Проти рожна перти, проти хвиль плисти, сміло аж до смерті хрест важкий нести! (І.Франко).

Називне — це таке речення, яке тільки називає предмет чи явище, але нічого не повідомляє про нього, не вказує на дію.

Головний член (підмет) у такому реченні виражається іменником у називному відмінку, при якому можуть бути означення й додатки, але не обставини, наприклад: Тривожних коней храп. Людей тяжкі колони. Снарядні ящики. Бляшанки бомб. Харчі. Могуче рухання військового огрому (М. Бажан).

Називне речення може починатися вказівними частками ось, он, наприклад: Ось місяць, зорі, солов’ї (П. Тичина).

260. Випишіть речення в такому порядку: 1) двоскладні; 2) односкладні означено-особові; 3) неозначено-особові; 4) узагальнено-особові; 5) безособові; 6) інфінітивні; 7) називні.

Схід розжеврюється. Давно розвиднилось. Озерний край. Слів на вітер не кидай. Ждете когось? Одному не подужати цього. Співають у нас часто. Гукай-но хлопців. Хто швидше? Літня ніч. Говорять тут усяке. Мало говори, а правдою дорожи. Правді лиш служити. Взірця нема. Ошелешимо тим усіх. Скоро отаву коситимуть. Коса не клепана. Думати тільки добре. Далеко видно. Свіжий вітер. Жди з моря погоди. Шукаю відповіді на це.

Ключ. З других букв повинно скластися закінчення вислову Лесі Українки: “Ніхто не має більшої любові, як той, …”

261. Перепишіть. Складні речення поділіть на прості й визначте вид кожного з них за способом вираження синтаксичного центра.

1. Ненавиджу перевертнів. Це кодло, мабуть, не менш, ніж вороги, нашкодило (Л.Костенко). 2. Державу можна збудувати й без грошей, але без совісті не збудуєш навіть приязні до себе в своєї дитини (Т.Осьмачка). 3. Нам страх вганяли в мозольні жили, нас обертали в покірний тлін; ми триста років Москві служили, пора настала — вставай з колін! (Д.Павличко). 4. Ти знаєш, що ти — людина? 5. Мало великим себе уявляти, треба великим бути (З тв. В.Симоненка). 6. Краще вмерти, все сказавши, аніж мовчати, живучи (Г.Чубач). 7. Це правило порядної людини: коли про тебе думають гарно, будь таким (В.Марченко). 8. Там, де брехня, уже нема довіри (О.Довгий). 9. Прудка ріка. Тисячоліття рінь. На гострих скелях — письмена камінні (Є.Маланюк).

262. І. Прочитайте текст. Випишіть з нього всі односкладні речення і визначте вид кожного з них.

Люблю ходити з дітьми в поле теплими осінніми днями. Їх зачаровують не тільки краса природи, а й розповіді про неї.

— Дивіться, діти, на наші степи, долини, переліски — скільки тут краси і яка вона різноманітна. Яке багатство барв, кольорів, відтінків! Наш правий берег Дніпра горбистий. Горби йдуть немов хвилями — одна ближче, друга далі. І чим далі хвиля, тим тонші, ніжніші барви накладає на неї сонце. Дивіться на першу. Тут можна розрізнити кожне дерево, навіть стебло соняшника. Он гіллястий дуб; листя на ньому ще зелене, як рута, а поряд — клен ронить на землю різнокольорове вбрання. Дивіться на другу хвилю: вона сіра, як отара овець у тумані. Дерева на тих горбах здаються табунами гусей, що спустились відпочити перед далекою дорогою. Третя хвиля — синя, як пелюстки пролісків. На ній уже можна тільки вгадати, а не розрізнити дерева, лісосмуги, прямокутники полів. Усе це ховається в якомусь серпанку.

Придивіться краще — чи не здається вам, ніби над далекими селами, над полями і лісами хтось розкрив величезне вітрило, і воно рухається — наближається до нас? А слідом за синьою хвилею ще одна, четверта, — бузкова. Дивіться, як грає вона на сонці дивними переливами!

А далі — голуба хвиля. Придивляєшся до неї і думаєш: що ж це — морський вал чи ніжна хмаринка, яка пливе на небі? Ні, це далекі простори. Там теж села, ниви. І все вкрито тонким покривалом. Що ж далі, за п’ятою хвилею?..

Стоїмо ми серед оцих хвиль, милуємося красою рідної землі. Милуємося сонцем, яке так щедро поклало свої барви на світ. На кожній хвилі ви бачите високі кургани — вічних вартових наших степів. Тисячі літ стоять вони в степу. Багато вони бачили і розповіли б нам, якби могли. Сотні поколінь зросили нашу землю своїм потом і кров’ю. Тисячі людей загинули на цьому просторі, що відкривається перед нашими очима, за свободу і незалежність Батьківщини (В.Сухомлинський).

ІІ. Підніміться на якесь узвишшя й розгляньтеся навкруги. Яка панорама відкривається перед вашими очима? Опишіть її. В описі дотримуйтеся певної послідовності: наприклад, спочатку говоріть про найближчі предмети, потім переводьте погляд далі і далі..