§ 82. Відокремлені означення

Відокремлення узгоджених означень залежить від їхнього місця в реченні і від їхнього значення.

Якщо узгоджене означення стоїть безпосередньо перед означуваним іменником (або перед сполученням іменника з прикметником) і не має обставинного відтінку, то воно не відокремлюється: Налиті пурпуром плоди звисають тяжко з віт зелених (М.Рильський). Тепло дихнула в лице повна спокою й надії пухка чорна рілля (М.Коцюбинський).

В інших випадках узгоджені означення звичайно відокремлюються, а саме:

а) якщо вони стосуються особового займенника: Сповнений любові, я іду по вулиці вузькій (В.Сосюра). Означуваного особового займенника може й не бути: Малий, сиджу біля вікна і всього боюсь (Є.Гуцало);

б) якщо вони поширені (дієприкметниковий або прикметниковий зворот) і стоять після означуваного слова: Незабаром він помітив у землі манюсіньку ямку, сховану в густій траві, і в ній затишне гніздечко, вимощене з трав’яних стебел (Григорій Тютюнник).

Такі відокремлені означення треба відрізняти від складених іменних присудків, виражених дієприкметниками і прикметниками. Наприклад, у реченні Одно око в шуліки затягнене сірою плівкою… (О.Донченко) поєднання дієприкметника з додатком затягнене сірою плівкою — це група присудка, а не поширене означення (у минулому часі тут з’являється дієслово-зв’язка: було затягнене сірою плівкою);

в) якщо вони мають обставинний відтінок (відтінок причини, умови, допустовості): (чому?) Сполоханий світлом, хижак звів голову й пильно дивився у віконце (М.Трублаїні). (незважаючи на що?) Завжди урівноважений і терплячий, капітан Чумаченко ставав нещадним, коли виявляв, що якась рота зазнала марних втрат людьми (О.Гончар);

г) якщо два і більше (навіть непоширених) означень стоять після означуваного слова, перед яким є вже узгоджене означення: Досвітні вогні, переможні, урочі, прорізали темряву ночі (Леся Українка).

Якщо перед означуваним словом нема узгодженого означення, то тоді непоширені означення можна відокремлювати і не відокремлювати. Наприклад, у реченні Темрява, глибока й студена, розлилася над світом... (О.Гончар) такі означення відокремлено, а в реченні Леліє даль волога і блакитна (М. Бажан) — не відокремлено;

ґ) якщо вони від означуваного слова відділені іншими членами речення: Та правда устає над світом, висока й світла, мов зоря (Г.Гордасевич). Поле німує, знесилене літом, спить мертвим сном, руде, обдерте (М.Коцюбинський). У поетичній мові вони можуть і не відокремлюватися: Швидко грудень повіє крилатий, і простелиться сніг, наче дим (В.Сосюра).

Такі відокремлені означення треба відрізняти від подвійних присудків: Черешні тут росли високі й розкішні (О.Гончар). Ми сиділи замріяні і суворі на зогрітій сонцем землі (І.Цюпа). У цих реченнях основна думка полягає не в тому, що черешні росли чи ми сиділи, а в тому, що черешні були високі й розкішні, ми були замріяні і суворі.

Неузгоджені означення звичайно не відокремлюються: Настала осінь (яка?) з вітрами холодними, з дощами дрібними (Леся Українка).

Проте неузгоджені означення відокремлюються, якщо автор хоче підкреслити їхню вагомість у реченні: Брянський, з туго перетягнутим станом, з білявою пишною чуприною, стоїть, облитий променями призахідного сонця (О.Гончар).

Відокремлюються неузгоджені означення й тоді, коли вони виступають як однорідні з відокремленими узгодженими означеннями: Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений (Ю.Яновський).

Відокремлені означення виділяються з обох боків комами, як це видно з наведених вище прикладів, зрідка — тире: Доля — всепам’ятна, всечула, всевидюща — нічого не забуде, не простить (В.Стус).

294. І. Перепишіть текст. Підкресліть означення й присудки, виражені прикметниками та дієприкметниками. Поясніть вживання чи відсутність розділових знаків при них.

Горо́д біля хати.

Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь схожі для мене на круглі кобзи, яких земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах. Живе тіло кобз, пахуче, вкрите жовтим пилом, проросле пелюстками, — світить й золотіє, щось промовляє своєю широкою, незгасаючою усмішкою. Скільки того сміху на городі — всі соняшники сміються, веселі, але водночас по-доброму замислені, кожен щось хоче сказати тобі, тільки підійди, наблизь своє обличчя до нього — уважного й доброзичливого. Так можна довго дивитись одне одному в очі, і коли ви розлучитесь, то кожен із вас відчує себе багатшим, ніж був: ти щось зачерпнеш із душі соняшника, відкритої в усьому і мудрої, а соняшник... візьме з твоїх очей допитливості й уважного блиску з зіниць… Коли заходить сонце, то й соняшники вечоріють, поступово смеркають, поночіють-поночіють. І вже того сміху не видно й не чути на городі, і вже затихають живі кобзи або ж і зовсім позамовкали. Стоять на межі, поміж грядками, поміж картоплею та кукурудзою не розсудливі й приязні світильники, а похмурі квітки смутку й темряви. Стоять мовчки, думають про своє, і в їхньому заглибленому думанні й мовчанні вловлюється щось чуже. Переборюючи легкий острах у грудях, обережно ступаючи по принишклій землі, наближаєшся до першого-ліпшого соняшника, простягаєш руку, повертаєш його бліде обличчя до свого — і вражено й трохи безпорадно відповідаєш усмішкою на потемнілу, на пригаслу усмішку соняшника, на його широкий і якийсь наче аж докірливий погляд (Є.Гуцало).

ІІ. За поданим зразком опишіть так само через власне суб’єктивне сприйняття якусь рослину (квітку, дерево) або річ.

295*.. Перепишіть речення, вставляючи пропущені коми при відокремлених означеннях та між однорідними членами.

1. Ліс схожий на масу колон забитих в землю по крутій горі (І.Нечуй-Левицький). 2. Людьми забутий і богами сиджу я осьде над потоком (І.Франко). 3. Дно скрізь видно; воно закидане круглуватим камінням. 4. Над самим берегом одного струмочка шипучого тихим шумом розлігся квітник з самих рож закопаних в грядку на літо (З тв. І.Нечуя-Левицького). 5. Зараз від дороги загороджений очеретяним тином починався Замфірів виноградник. 6. З-за галузки смереки виглядали зажурені гори напоєні сумом тіней од хмар (З тв. М.Коцюбинського). 7. Ще здалека він побачив коло лікарняної брами двох прив’язаних до дерева заїжджених коней (Б.Антоненко-Давидович). 8. Єдиними ліками була земля, її чорну рахманну козаки брали з-під ніг і замішану на слині прикладали до ран (П.Панч). 9. Промоклий до нитки з забрьоханими чобітьми втомлений і змарнілий він переступив поріг рідної хати (П.Колесник). 10. Це картина мадонни в білій плахті, що задивлена на свого сина плаче (М.Ірчан).

296*. Зробіть повний синтаксичний розбір поданих речень, користуючись цифровими кодами. Перевірте себе за відповідями наприкінці підручника.

1. Настояне на густих пахощах степових бур’янів і лугових трав повітря не сколихнеться (В.Малик). 2. Ми сиділи замріяні і суворі на зогрітій сонцем землі (І.Цюпа). 3. Ця сорочка в нього зіткана з найтонших ниток, які могла вивести його Докія (М.Стельмах).