Милозвучність мови

§ 34. Основні засоби милозвучності української мови

Звуки в мовленнєвому потоці організовуються так, щоб їх легко було вимовляти, щоб вони були розбірливі для слухача і щоб гармоніювали між собою. Усе це надає мовленню мелодійності, приємного звучання, тобто милозвучності.

Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають слова іншомовного походження. У цьому легко переконатися, вимовляючи поряд питомі українські й запозичені слова: спонукання й інстинкт (з латинської), крапка і пункт (з німецької), повітря і аероіонізатор (з грецької), загін і ар’єргард (з французької).

Можна виділити три основні засоби милозвучності, які використовує українська мова.

1. Важливу роль у тому, що українська мова звучить мелодійно, відіграють вільний рухомий основний наголос і побічні наголоси в слові. Вони ритмізують усне мовлення, надають йому співучості.

Фраза, як правило, будується так, щоб не стикалися між собою наголошені склади. Якщо ж такий збіг неминуче стається, то або один із наголосів зникає, або між наголошеними складами робиться пауза.

Простежимо, наприклад, як в уривку з оповідання Григора Тютюнника “У Кравчини обідають”, мова якого близька до розмовної, чергуються наголошені й ненаголошені склади:

Після обіду Юхим одразу ж добрішає і стає ще лагіднішим і балакучішим, ніж завжди.

— Про що ж тобі на завтра врок задали? — воркоче до сина чи дочки і гладить чуб або кіски.

— Про перпетуум-мобіле, тату.

— А що ж то воно таке?

— Вічний двигун, тату.

— Гм, — каже Юхим і надовго замислюється. — Та й що ж, є такий двигун?

— Немає, тату.

— Правильно, немає, — радіє Кравчина. — Нічого вічного немає.

— А ви, тату? — озивається Колько.

Юхим регочеться й каже:

— А я, синоцю, вічний. Я — як той перепетмобіле! І ти підростеш — будеш вічним двигуном. Хто робить — той і двигун.

В уривку наголошені склади розділені одним або двома ненаголошеними складами. Там, де є більше, ніж два, ненаголошених складів, як наприклад, у поєднанні слів лагіднішим і балакучішим, посилюються побічні наголоси. Збіг наголошених складів стався тут лише в поєднаннях слів чуб або кіску (але в сполучнику або наголос у мовленні зникає); двигун, тату; що ж, є; ви, тату; підростеш — будеш (але ці наголошені склади відділяються один від одного паузами).

2. Легкості у вимові українській мові надає уникання збігу однотипних за місцем і способом творення приголосних в одному слові або на стику слів. Наприклад, відомі рядки з Шевченкового вірша Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть... милозвучні насамперед тому, що приголосні звуки, які йдуть у них один за одним, творяться в різних місцях і по-різному. Приголосні за місцем творення тут розташовані так: зубний с + зубний д (але на відміну від попереднього дзвінкий і зімкнений) + задньоротовий к + губний в + піднебінний ш + губний в + піднебінний й + задньоротовий к + зубний л + задньоротовий х + зубний т і т.д.

За цим законом милозвучності:

а) випадає середній приголосний із трьох зубних стн, стл, здн: якісний, щасливий, проїзний;

б) зливаються приголосні г, з, ж; к, ц, ч; х, с, ш із приголосним с: криворізький, кавказький, кременчуцький, ткацтво, товариство;

в) розподібнюються приголосні: рушник (з “ручник”), хто (з “кто”) — (у звукосполученнях чн, кт обидва звуки мають елементи зімкнення, тим часом звуки ш і х, якими було замінено ч і к,— щілинні);

г) уподібнюються між собою однотипні за способом творення приголосні: їжджу (з “їзджу”), піщаний (з “пісчаний”), козаччина (з “козацьчина”), роздоріжжя (з [роздор'іж'йа]).

Будуючи речення, треба стежити, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків: ці цінні пропозиції — ці корисні пропозиції, велика кабіна — простора кабіна, водій дійсно спізнився — водій справді спізнився, був вітер — було вітряно, був сильний вітер.

Не слід допускати римування слів у прозі: питання про святкування — питання про відзначення; князь Ярослав збудував — Ярослав Мудрий збудував; любов людини до батьківщини — любов людини до рідної землі.

3. Важливим засобом милозвучності є також уникання збігів голосних (насамперед) та збігів приголосних. Цим досягається плавність у вимові слів, словосполучень і речень.

Для цього використовуються:

а) вставні та приставні голосні: вікно — вікон, весна — весен, піді мною, підібрати, іржа, імла; префікси з кінцевим приголосним часто перед двома або більше кореневими приголосними дістають у кінці голосний і: зіграти, розірвати, відіслати, надібрати, обігнати, підійти.

б) фонетичні варіанти слів: прийменник з, із і зі (з дому, із святом, зі школи); частки би, же (після приголосних: зробив би, прийдіть же), б, ж (після голосних: зробила б, прийди ж); варіанти прислівників з кінцевим голосним і без нього (пізніше довідався — пізніш усвідомив, знову сказав — знов обізвався); варіанти частки -ся і -сь (дивлюся на небо — дивлюсь у вікно, сталось у Києві — сталося в Україні), варіанти префікса від- і од- (скажу відразу — сказав одразу) тощо;

в) чергування у—в, і—й: був у мене — була в мене, він іде — вона йде.

4. Крім, так би мовити, природних, є й художні засоби милозвучності мови. Сюди належать, зокрема, асонанси, алітерації, анафори, епіфори.

Асонанс — повторення підряд чи близько однакових голосних звуків: Які вогні в височині! Свій зір туди зведи. Вони зрідні тобі й мені… (М.Вороний).

Алітерація — повторення підряд чи близько однакових приголосних звуків: На річці скрегоче крига, сірий весняний присмерк ввесь у тривозі (М.Коцюбинський). Я слухаю нечутні голоси серед німої музики мозаїк (Л.Костенко).

Анафора — повторення на початку речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: В вирі вирію вирла вирлаті вирують — просто вирла вирують високих вирлатих зірок (Є.Гуцало). Сміялось небо, сміялася земля, сміялося сонечко ясне, а ставочок між зеленими горами, між зеленими вербами та садами неначе реготавсь (І.Нечуй-Левицький.

Епіфора — повторення в кінці речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: Виють собаки, віщують недолю, і небачені птиці літають уночі над селом і віщують недолю. І реве худоба вночі і віщує недолю (О.Довженко).

Іноді ці художні засоби мовної виразності можуть використовуватися в сукупності, не розмежовано: І загадки свічад, і мури, і вікно. І ще ні зрад, ні втрат, і радощів без ліку. Давно і дивно. Дивно, як давно. Ще тільки вчора, а уже піввіку (Л.Костенко).

132. Прочитайте, не поспішаючи, вголос вірш. Простежте, як у ньому за допомогою звукових повторів, повторів окремих слів передано сумовитий осінній настрій і разом з тим замилування неповторною красою природи.

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій.

(Л.Костенко.)

132. Прочитайте речення, вкажіть у них художні засоби милозвучності.

1. На восьме літо у неділю, неначе ляля в льолі білій, святеє сонечко зійшло (Т.Шевченко). 2. Тихше, тихше, не диши, щоб не чули комиші… (О.Олесь). 3. Куйовдить вітер срібний струм осик… (Є.Маланюк). 4. Над ожинами, понад жоржинами журавлина жура моя (А.Мойсієнко). 5. Худерляє хуґа хуртовинна, засипає очі вщерть (І.Драч).

134. І. Прочитайте текст уголос. Визначте, які засоби милозвучності використав автор.

На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі ві́вса. Йду далі — киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен й поплисти́. А там ячмінь хилиться й тче… тче з тонких ву́сів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться гли́боко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Воло́шки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо.

ІІ. Приготуйтеся до докладного усного переказу уривка: поділіть текст на смислові частини, складіть план, завчіть напам’ять окремі слова та вислови.

135. Визначте, яких змін зазнала твірна основа під час творення дієслів за допомогою суфікса -ну-. Спробуйте пояснити причину цих змін.

Холод ― холонути, вертати ― вернути, поглядати ― поглянути, прив’ядати ― в’янути, кидати ― кинути, пригортати ― пригорнути, глитати ― поглинути, розвиток ― розвинути, зустрічати — зустрінути.

136.. Запам’ятайте ввічливі формули прохання і при нагоді користуйтеся ними.

Пробачте, що турбую Вас. Маю до Вас прохання. Чи можу я попрохати Вас? Ласкаво прошу. Можливо, Ви мені допоможете. Зробіть мені таку ласку. Я хочу попросити у Вас допомоги, поради. Будьте ласкаві, пособте мені, якщо це не завдасть Вам великого клопоту. Я буду Вам дуже вдячний за допомогу, за сприяння, за пораду. — З охотою! З радістю! Із задоволенням! Я радий би Вам допомогти, але, на превеликий жаль … Прикро мені, але… Мені незручно, але обставини склалися так, що не можу…