Етапи розвитку античної філософії:

• період натуралістичний (VII – V ст. до Р.Х.) розглядає проблеми фізики (природи). Найвідомішою в цей час є Мілетська школа, яка намагалась вирішити проблему першопочатку («архе») буття. «Із чого все?».

• період високої класики (V – IV ст. до Р.Х.) або гуманістичний. Його представник - Сократ, вперше спробував визначити сутність людини. В цей час Платон і Аристотель формулюють основні філософські проблеми.

• пізня класика (IV ст. до Р.Х. – VI ст.) - завершальний період розвитку античної філософії. В цей час філософія була орієнтована на захист окремої людини в умовах поступового руйнування античного світу.

12. Етапи розвитку античної філософії.

Період натуралістичний (VII – V ст. до Р.Х.): розглядає проблеми фізики (природи). Найвідомішою в цей час є Мілетська школа, яка намагалась вирішити проблему першопочатку («архе») буття. «Із чого все?». Фалес Мілетський з (саме з нього розпочинається грецька філософія), стверджував, шо першоосновою світу є вода. Анаксімен вважав, що першопочатком всього є повітря. Геракліт називає фундаментальним початком світу вогонь. Піфагор стверджував, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення. Давні джерела переповідають, що саме Піфагор вперше назвав себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом). Найвідоміше вчення цього періоду – атомізм, або вчення про атоми Демокріта. Він виходив із тези, що можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно: край, межа можливого поділу — атом (неподільний); його існування - запорука незнищеності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх – усе, що існує. А. Ейнштейн назвав ідею атомізму однією з найпродуктивніших в історії науки, бо вона справді дає можливість пояснити багато явиш.Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії постала проблема пошуку вихідного початку буття ("архе").

Період високої класики (V – IV ст. до Р.Х.) або гуманістичний. У період високої класики об'єктом осмислення для філософії стають усі сфери людської життєдіяльності. Найвідоміший представник – Сократ.Саме він вперше спробував визначити сутність людини. Сократ замислився над тим, які якості прикрашають людину. Насамперед - знання. На його думку наймудрішим є той, хто розуміє: «Я знаю, що я нічого не знаю». Інша теза Сократа: «Пізнай себе!» пов’язана з поняттям внутрішнього логоса – совісті, через яку душа людини поєднана зі світом богів. Філософію Сократа називають етичною.

Особливе місце Сократ приділяв розробці методу пізнання, або способу філософствування, який для нього заключався в бесіді. В спорі народжується істина – стверджував мудрець. Сократ став уособленням філософії.

В цей час Платон і Аристотель формулюють основні філософські проблеми. Платон був першим грецьким філософом, який створив всеохоплюючу філософську систему. Вона включала в себе уявлення про світ в цілому, про людину і її душу, про суспільство і державу. Основу його філософії складає вчення про ідеї або ейдоси (образи). Ідея – це щось найвище, духовне, прекрасне і розумне. Світ складається із трьох частин. Головна і вища частина – світ Ідей, друга – світ матеріальний, в якому живуть люди, третя – пітьма, або небуття, руйнування всього того, що містить в собі Ідеї.

Найважливіші Ідеї – це Ідеї істини, Добра, Краси і Справедливості. Платона вважають засновником системи ідеалізму.

Аристотель. «Платон мій друг, та істина дорожча!» - так казав про свого вчителя Платона , Аристотель. Великий філософ був вихователем Олександра Македонського, засновником філософської школи Лікей. Аристотель заперечував вчення Платона про Ідеї. Пізнання світу треба починати не з незрозумілих людині Ідей, а з конкретних речей, тобто від часткового до загального. Першопочатком світу є матерія. Аристотеля вважають засновником системи матеріалізму.

Пізня класика (IV ст. до Р.Х. – VI ст.) - завершальний період розвитку античної філософії.

В цей час філософія була орієнтована на захист окремої людини в умовах поступового руйнування античного світу. Філософів цього періоду хвилювали не стільки проблеми будови Космосу, чи проблеми пізнання, скільки питання: навіщо жити? Як жити?. Філософи цієї епохи спробували дати свої відповіді на ці запитання і тим поклали початок великому спору про «спосіб життя», який існує до сьогоднішнього дня. 9

Філософи спостерігали занепад Греції, перетворення її на провінцію Римської імперії, мабуть, незворотність подій сприяли появі філософії, яка навчає спокою душі (атраксії). Шляхом до досягнення цієї мети є позбавлення людини від страхів, пристрастей. Щасливе життя – це життя в гармонії з природою; знання того, що є зло, а що – добро.