38.Релігійна філософія хх ст.

Під визначення релігійної філософії звичайно підпадають такі філософські школи, як персоналізм

неопротестантизм і неотомізм.

Релігійна філософія вже за визначенням поєднує всі проблеми з вченням про Бога, як досконале буття, абсолютну реальність, чия вільна воля просліджується в історії й у культурі. Велику роль відіграють у релігійній філософії проблеми поєднання Віри і Розуму, науки і релігії, можливості синтезу філософії, теології і науки при визначальному впливі теології.

Центральна проблема сучасної релігійної філософії – проблема людини. Як відноситься людина до Бога? Яка місія людини в історії, у чому зміст буття людини, зміст уболівань, зла, смерті – явищ, що, незважаючи на прогрес, так широко поширені?

Неотомізм – офіційна філософсько-теологічна доктрина католицької церкви, теоретична основа впливу Ватикану. Неотомізм свідомо чинить опір тенденціям оновлення і не без гордості проголошує себе «філософією», «яка зберігається у століттях».Теоретичний фундамент неотомізму складає вчення Томи Аквінського. Його вчення одержало назву «томізм». У ХХ ст. його реанімували як “неотомізм.” Провідна проблема томізму – доказ буття Бога і розуміння місця його у Світі – була доповнена неотомістами проблемою буття людини. Людина, точніше душа її, з притаманною їй свободою волі, є продуктом божественного творення. Бог творить кожну душу індивідуально, наділяючи її свободою вибору і поміщаючи в тіло начебто для випробування. Доля людини залежить від неї самої, від того, як вона розпорядиться своєю свободою: використовує її для служіння і вірності Богу або впадає у боговідступництво. Реальна історія людства, на думку неотомістів, свідчить про зловживання людьми дарованою їм свободою, оскільки вони віддали перевагу шляхові зла і обопільної ворожнечі. Історія, згідно з неотомізмом, є таїнством і промислом божим, здійсненням певного провіденціального плану.

Персоналізм (від лат. persona – особистість) як філософський напрям виник на межі XIX—XX ст., насамперед у США і у Франції..

25

Основні проблеми персоналізму – це питання волі і морального виховання людини. Якщо особистість прагне до Бога, чи, що те ж саме, до добра і досконалості, вона знаходиться на правильному шляху. Моральне самовдосконалення, правильне моральне і релігійне виховання ведуть до суспільства гармонічних особистостей. Усвідомлення людиною своєї єдності з іншими людьми, стверджують персоналісти, має своїм прообразом правічний зв’язок людини з Богом.

Важлива задача неопротестантизму – створити теологію культури, яка б з позиції релігії пояснювала всі явища життя – Бог не над світом, не поза світом, і не в приватному бутті людини, а у світі як його першооснова і глибина. Вивчення культури й історії показують нам Бога як першооснову всього існуючого.

Серед філософських течій релігійного спрямування варто згадати також теософію (О.Блаватська, Р.Штайнер), учення «живої етики» (О.Реріх) та російську релігійну філософію (М.Бердяєв, П.Флоренський), ідеї яких мали і мають неабиякий вплив і поширення. Представники теософії ґрунтували свої твердження на тезі про те, що релігії всього світу ведуть розмови про одне й те ж – про виявлення божественного у відношенні до людини, проте розмови ці відрізняються мовами, образами, повнотою та ступенем внутрішнього зв’язку. Якщо ж відслідкувати оте єдине та належним чином його зрозуміти, ми зможемо ближче підійти до осмислення сутності божества. Теософія пропаганду вала екуменізм – рух за об’єднання всіх релігій світу.

Російська релігійна філософія включила у поле своєї проблематики всі найважливіші проблеми світової філософії, проте підпорядкувала їх розуміння і вирішення релігійному, пов’язаному перш за все із східним православ’ям світогляду.