34.Антропологічний принцип філософії л. Фейєрбаха.

Л. Фейєрбах (1804 -1872) – видатний німецький філософ, учень Г.Гегеля. На відміну від свого вчителя, вважав головною справою життя критику релігії. Його називали людиною, що посварилася з Богом і світом. Фейербах розглядав філософію та релігію як два протилежні світогляди, що взаємно виключають один одного. На його думку, філософія є наукою, в центрі якої людина та її взаємини зі світом.

Теологія (релігія) завжди переслідувала філософію, оскільки остання підносить людину до рівня Всесвіту. Теологія, з точки зору Фейербаха, перешкоджає дослідженню природи. Основою теології є чудо. Основою філософії — наукове знання.

22

Філософія розглядає закони моралі як складові науки етики, а теологія вважає їх заповідями Бога.

Добро є добром для філософа тому, що воно є втіленням доброчинства, чесності людини, виражених у діях; для теолога — тому, що так хоче і велить Бог.

На думку Фейербаха, Бог є не фізичною, не космічною, а психологічною істотою, він є дзеркалом душі людини. Прагнення до Бога є глибинною основою релігії. Ключ до розуміння релігії слід шукати в природі людини, в її потребах, інтересах, бажаннях, прагненнях.

Звідси випливає: "Таємниця та істинний смисл теології є антропологія". Класична релігія, на думку Фейербаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. І він пропонує людству «нову релігію»,сутність якої полягає у сердечному ставленні людини до людини.

В розумінні природи Фейербах був послідовним матеріалістом, розглядав природу як цілісний організм. Він вчив, що у світі немає нічого, окрім матерії(природи), яка рухається, породженням якої і є людина. На відміну від Гегеля, що зробив предметом своєї філософії абстрактний дух(Бога), Фейербах поклав в основу своєї філософії людину і природу.Філософська система Фейербаха стала вихідним пунктом формування і становлення марксистської філософії.

35. Ідеї розроблення “наукової філософії” у європейській філософії хіх ст.

«Наукової філософія» - це марксизм. Її засновники - К. Маркс (1813 – 1883) та Ф.Енгельс (1820- 1896).

Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне. Марксизм увійшов в історію як найголовніше досягнення суспільної думки другої половини XIX і першої половини XIX ст. Хоча є і інша думка: марксизм – це суцільна помилка, тупикова ідея.

Головним завданням марксизму було проголошено звільнення робітничого класу від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства і шлях до цього лежав на думку Маркса, через знищення приватної власності, яка вважалась основою експлуатації людини людиною. Рушійною силою історії при цьому проголошувалася класова боротьба, на цій підставі виправдовувалось насильницьке захоплення влади задля встановлення диктатури пролетаріату. Марксизм почався із написання Марксом та Енгельсом «Маніфесту Комуністичної партії»

Вихований німецькою класичною філософією, Маркс розглядав людину лише як суб’єкт і продукт історії. Людина –це діяльна істоту, яка розв’язує, насамперед, проблему хліба, одягу і даху над головою. Маркс робить висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.

Маркс виступає за побудову нового суспільства, яке він називає комунізмом. Комунізм – це засіб підготовки суспільства гуманізму, суспільства як вільної асоціації вільних індивідів.

Людина лише тоді стає творцем історії, коли повертає свою справжню сутність, винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури.

Становлення наступного покоління марксистів проходило в обстановці, коли європейський капіталізм скочувався в безодню першої світової війни. Це покоління репрезентують В. Ленін,

Р. Люксембург, Л. Троцький, М. Бухарін та ін. Вони відіграли активнішу роль, бо на перше місце вийшли питання практики, які зумовили необхідність розвитку марксизму з урахуванням нової соціально-економічної реальності. До того ж, праці Маркса практично вперше почали піддаватися професійній критиці. На «Капітал» вже не можна було спокійно спиратися: його треба було тлумачити щодо нових умов. Поряд з розвитком економічної теорії марксизму формувалась і його політична теорія з акцентом уваги на питання влади, стратегії і тактики пролетарського руху. Розвиток її пов’язаний насамперед з діяльністю В. І. Леніна (1870 – 1924). Тому й не дивно, що марксизм XX ст. увійшов в історію як марксизм-ленінізм.