70.Філософія медицини і медицина як наука.

Философія і медицина одинаково давні за своїм походженням феномени культури; їх тісний зв'язок проявляється в тому, що ці науки мають схожий предмет дослідження - людину, її взаємозв’язок з природою і суспільством. Для філософії і медицини велике значеннч мають ціннісні орієнтири. Незважаючи на різні напрямки діяльності і різні шляхи пошуку істини (медицина выбирає на зорі свого існування шлях практики, а філософія- теорії) обидві вони вирішують одну й ту ж проблему – проблему виживання людства на Землі, проблему самовизначення людини як природної і культурної істоти.

В цьому питанні філософіяі медицина не можуть не об'єднати свої зусилля, адже окремо вони не мають «цільності» – філософія, далека від практики,медицина ж, занурюється в дослідження організму, забуває про особистість. Протягом всієї історії культури ідеї об'єднання філософського і медичного знання заради осягнення таємниць життя і таємниць людини человека втілювались в працях найвідоміших філософів, медиків, природознавців.У підсумку склалась особлива галузь знання – філософія медицини, яка узагальнює практичні знання про людину як біологічну і соціальну істоту, і намагається знайти адекватні шляхи адаптації людини до оточуючого середовища. Симбіоз філософських і медичних ідей виражає стародавня мудрість, записана в індійських Ведах, вченні про безсмертя китайських даосів, в працях давньогрецьких лікарів(Гіппократа, Галена). В средньовічній європейській традиції філософські і медичні дослідження продовжують взаємодіяти. Активно развивається нова галузь знання, яка поєднує філософію, медицину і природничо-наукові дослідження (насамперед, хімію), з магією і чаклунством – це алхімія. Незважаючи на нереальну мету(пошуки еліксира життя або філософського каменя), алхімія відіграла позитивну роль як у вивченні людини (Дж. Фракасто), так і в розрабці деяких прийомів лабораторної техніки, особливо необхідної для практичної медицини. Європейські лікарі-філософи епохи Середньовіччя (Ф.Рабле, Р.Бекон, Парацельс, та ін.) передбачили відкриття і розробки в медицині(застосування хімічних препаратів), прийоми лікування хвороб; вони також вивчали вплив суспільства на розвиток паталогічних процесів організмі. Співвідношення філософії і медицини в епоху Нового часу визначається науковим інтересом до людини.Так, у філософії французського матеріализму (ідеи лікарів Локка, Ламетрі) людина розуміється як машина. В філософії 19ст. людину розглядають як соціальну істоту.У ХХст.формується психосоматична медицина.

Особливо популярною філософія медицини як галузь наукового знання стає у ХХ ст..Саме в цей час зявляється багато програм, в яких поєднуються філософія і медицина: розробка практик і техніки лікування, самооздоровлення, самовдосконалення. Досліджуються «соціальні» хвороби та шляхи їх подолання.

Таким чином, філософія і медицина протягом багатьох віків свого развитку взаємозбагачують один одного. Як самостійна галузь знань філософія медицини особливо актуальною стає в ХХ ст, коли анализуються і опрацьовуються найкращі ідеї в історії медицини і філософії.

Медицина – це система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров'я, продовження життя людей, профілактика і лікування хворих. Це одна з найважливіших наук, оскільки вона пов’язана з головною цінністю – життям людини. Існує жартівливий афоризм про те, що медицина – це вже не диво, але ще й не наука, і з-за свого проміжного положення вона викликає масу нарікань. Медицина та охорона здоров’я сьогодні динамічно розвиваються, і новини медицини перебувають у фокусі не тільки професійних медиків, але і простих обивателів, яким небайдужі питання здоров’я.

Виділяють дві галузі медицини — лікувальну та профілактичну. Обидві галузі, перебуваючи в органічній єдності і доповнюючи одна одну, водночас є окремими науковими дисциплінами.

48

Специфічним об'єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина. Філософською категорією, що виражає стан хворої людини, є таке поняття, як хвороба. Під хворобою розуміють складну реакцію організму на вплив хвороботворного чинника, якісно новий процес життєдіяльності, що виникає внаслідок розладу взаємодії організму з навколишнім середовищем, характеризується обмеженням або порушенням регуляції функцій, пристосовності, зменшенням працездатності та корисної трудової діяльності. Вияв хвороби в окремої людини називається захворюванням. Фахівець, який лікує хвору людину, називається лікарем-лікувальником.

Слід враховувати ту обставину, що одна й та ж хвороба у різних людей внаслідок статевих, вікових, конституціональних відмін, особливостей обміну речовин, імунологічної реактивності тощо може мати відмітні особливості клінічного прояву. Тому лікар-лікувальник повинен спрямовувати свою діяльність не на хворобу як поняття філософське, а на її індивідуальний прояв у хворої людини — захворювання. Лікувальна медицина має індивідуальний характер, прагне індивідуалізувати хворобу і щодо діагностики, і щодо лікування. Гарний клініцист повинен лікувати не хворобу, а хворого, тобто змінювати лікування залежно від індивідуальних особливостей того, хто хворіє.

Профілактична медицина — це колективна медицина, або гігієна. Вона також має свій специфічний об'єкт вивчення — це практично здорові люди (індивідуальне здоров'я), колективи практично здорових людей, населення країни (громадське здоров'я), популяції. Філософською категорією, що виражає стан здорової людини, є здоров'я.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, під здоров'ям розуміють стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних вад. Фахівець, який вирішує завдання профілактичної медицини (гігієни), називається лікарем-профілактиком, лікарем-гігієністом, або санітарним лікарем (за кордоном — лікарем або спеціалістом громадського здоров'я — Publik Health). Останнім часом гігієну стали називати медичною екологією, або екологією людини.