62.Специфіка людини як об’єкта філософського і медичного пізнання.

Феномен людського життя досліджує філософська дисципліна антропологія. Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини.

43

Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі, виділяють серед них то одні, то другі: людина є політична істота (Арістотель); це мисляча істота (Р. Декарт); людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Ф.Енгельс); людина розумна (гомо сапієнс) (К.Лінней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К.Ясперс); за визначенням К.Маркса, сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин.

Ці визначення, як і інші, складалися поступово, залежно від того, як розкривалися творчі можливості людини в процесі її еволюції. І доки існує людство, триватимуть пошуки людиною відповіді на питання – хто ж вона є. І будь-яке його вирішення залишатиметься таким же незавершеним, як і історія людства, проблемою, тому що кожна людина дає ці визначення сама собі.

Отже, філософську програму осягнення людини можна афористично визначити словами Сократа: “пізнай самого себе”. Адже у цьому корінь і стрижень усіх світоглядних проблем. Історія розвитку людини і світу свідчить, що процес осмислення феномену людини далекий від завершення, і ця незавершеність породжена це первинним і найскладнішим питанням – про походження людини.

У міфологічному світогляді походження людини пояснюється породженням людей тваринами або ж їх виникнення з якоїсь частини тіла тварин. Найтиповішим тут є тотемізм (тотем – “його рід”). У релігійному світогляді походження людини ґрунтується на підкресленні акту божественного творіння.

Космічні гіпотези походження людини мають прадавню історію, вони досить популярні й сьогодні, коли людина почала освоювати ближній Космос і проникати у далекий Космос. Їх можна звести до наступних: – у Космосі знаходиться “Насіння життя”, яке космічним пилом, метеоритами, кометами заноситься на планети; – космічні прибульці залишили на Землі своїх представників. З цього погляду життя людини є суто космічним явищем. Еволюційна гіпотеза ґрунтується на тому, що людина має природну, земну передісторію. Такі видатні вчені, як К.Лінней, Ж.-Б.Ламарк і особливо Ч.Дарвін переконливо довели, що людина є останньою, найдосконалішою ланкою у ланцюзі розвитку живих істот і має спільних предків з людиноподібними мавпами. Загалом же сучасна наука дає нам підтвердження лише природного походження людського життя. Адже тіло людини, його склад, клітинна будова (як і всього живого на Землі), багато органів, їх систем, будова тіла дуже подібні до тваринних – відмінність лише у їх складності, високоорганізованості. У людини як живої істоти біохімічні, біофізичні процеси, обмін речовиною, енергією, інформацією спільні з вищими тваринами.

Обєктом медичного пізнання є пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою,

або якій надається така допомога. Основний розділ суб'єктивного дослідження пацієнта– це анамнез (від грец. anamnesis – згадування), тобто сукупність усіх даних, отриманих при опитуванні хворого. Він має дуже велике значення для розпізнавання захворювання. Анамнез збирають за відповідним планом. З отриманих відповідей складають уявлення про систему, ушкодження якої, ймовірно, має місце в даному випадку. Проте для правильного діагностування хвороби необхідно знати, як розвивалося захворювання від моменту його виникнення до моменту обстеження хворого. Цей пункт анамнезу називають з'ясуванням динаміки захворювання. Сукупність отриманих відомостей становить лише частину анамнезу і називається анамнезом хвороби – anamnesis morbi.

Однак часто коріння захворювання сягають у минуле. Теперішнє страждання може бути наслідком іншого, давним-давно перенесеного захворювання, яке було ще в дитинстві. Відтак, на розвиток теперішнього захворювання могли впливати інші хвороби, умови праці й побуту, обстановка, в якій ріс і розвивався хворий, різні шкідливі звички, зокрема куріння, зловживання алкоголем, наркотиками, тривалі нервово-психічні травми. Сукупність відомостей, отриманих від хворого щодо всіх цих моментів, називається анамнезом життя .До методів об’єктивного дослідження відносяться: пальпація, перкусія, аускультація(вислуховування), електрокардіографія, ультразвукова діагностика, радіоізотопна діагностика,ендоскопія,тощо.