- •Основи філософських знань
- •Основи філософських знань
- •5.12010103 “Медико-профілактична справа”
- •Тематичний план для спеціальності
- •5.12010103 “Медико-профілактична справа”
- •Перелік питань до семестрового екзамену з основ філософських знань
- •Класифікація світогляду:
- •2. Світогляд і філософія
- •1.Поняття про світогляд, типологія світогляду.
- •Основні світоглядні питання
- •Місце людини в світі
- •3.Особливості історичного виникнення філософії.
- •4. Філософія і міфологія.
- •Міфологічний світогляд і філософія
- •5.Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва. Філософія і наука
- •Філософське мислення
- •Філософія і релігія
- •Філософія і мистецтво.
- •6.Структура та функції філософського знання Структура філософського знання
- •Основні функції філософії
- •7.Взаємозвязок філософії та медицини
- •Філософія, і медицина – науки. Відмінності:
- •8. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії.
- •Головні напрями філософії Індії.
- •9.Провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю.
- •10.Медицина Стародавнього Китаю.
- •11. Поняття античної філософії.
- •Етапи розвитку античної філософії:
- •12. Етапи розвитку античної філософії.
- •13. Розвиток ідей у натурфілософських школах.
- •14. Ідеї та представники високої класики.
- •15. Становлення античної(класичної) медицини. Гіппократ про людину, природу та причини хвороб.
- •16.Вихідні ідеї середньовічної патристики.
- •17. Місце філософії в духовному житті Середньовіччя.
- •18. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.
- •19. Розвиток медицини в епоху Середньовіччя. Вчення к.Галена.
- •20. Поняття «Відродження» та характерні риси духовного життя цієї доби.
- •Характері ознаки культури Відродження:
- •21. Провідні напрями ренесансного філософствування: гуманістичний антропологізм,неоплатонізм, натурфілософія.
- •22. Філософські ідеї Пізнього Відродження.
- •23.Панорама соціокультурних та духовних процесів в Європі Нового часу.
- •24.Методологічні пошуки ф.Бекона, р.Декарта та т.Гоббса.
- •25. Ф.Бекон: філософські погляди в медицині.
- •26. Б. Спіноза та його вчення про субстанцію.
- •28. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.
- •29.Іммануїл Кант — творець німецької класичної філософії.
- •30.Основні ідеї і. Канта.
- •31.“Етика обов’язку” і. Канта в контексті медицини.
- •32.Філософські ідеї й.-г. Фіхте та ф.-в. Шеллінга.
- •33. Філософія г.-в.-ф. Гегеля як найвище досягнення німецької класичної філософії.
- •34.Антропологічний принцип філософії л. Фейєрбаха.
- •Ідеї розроблення “наукової філософії” у європейській філософії хіх ст.
- •36.Лікарі-філософи Росії хіх — першої половини хх ст.
- •37.Культурологічні та історіософські напрями у філософії хх ст.
- •38.Релігійна філософія хх ст.
- •39. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.
- •Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі.
- •41.Україна — Європа: духовні зв’язки Відродження.
- •42.Поява професійної філософії в Україні.
- •43.Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії.
- •44.Життя та філософська діяльність г. Сковороди.
- •45.Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.
- •46.Особливості розвитку української філософії хх ст.
- •47.Філософія і медицина як ціле явище людської культури і їх роль у суспільстві.
- •48.Роль філософії у формуванні стилю наукової думки сучасного медика.
- •49.Історія взаємовідносин філософії та медицини.
- •50.Філософська картина світу та медицина.
- •51.Структура та особливості медичного знання.
- •Структура медичного знання
- •52.Проблема матерії і свідомості у філософії та медицині.
- •53. Вклад медицини в розвиток філософської уяви про форми руху матерії, простору і часу.
- •54. Діалектика як наука про загальний зв’язок і розвиток у медицині.
- •55.Поняття законів і їх методологічне значення для медицини.Закон єдності та боротьби протилежностей
- •56. Категорії діалектики і проблеми детермінізму, цілісності та структурності, їх методологічні функції в медицині.
- •58.Стилі наукової думки і медицина.
- •59.Етичні, філософські та психологічні основи діагностики.
- •60.Методи і прийоми пізнання в медицині.
- •61.Філософська концепція людини.
- •62.Специфіка людини як об’єкта філософського і медичного пізнання.
- •66.Етичні та філософські проблеми евтаназії .
- •67. Смерть та проблема безсмертя людини.
- •69.Філософія людини в майбутньому.
- •70.Філософія медицини і медицина як наука.
- •71.Філософські категорії і поняття медицини.
- •72.Співвідношення соціального і біологічного в людині.
- •73. Проблеми норми, здоров’я і хвороби. 74. Філософія здоровя і хвороби.
- •75. Формування моральної позиції медичного працівника.
- •76.Філософія принципів взаємовідносин медичного прицівника і пацієнта.
- •Література
76.Філософія принципів взаємовідносин медичного прицівника і пацієнта.
Мораль медичного працівника– це система норм і вимог до поведінки і морального обличчя лікаря і всього медичного персоналу, а також моральні почуття, які реалізуються у безпосередній діяльності; в процесі праці. Мораль регулює ставлення медичного працівника до хворого, до здорової людини, до колег, до суспільства і держави.
До базисних принципів етики взаємовідносин медичного прицівника і пацієнта належать принципи: автономії, не нашкодь, роби благо.
1. Принцип автономії- це усвідомлення поваги до гідності і автономії пацієнта.
Автономія розуміється як форма вибору, як особиста свобода дій, реалізація якої дозволяє людині ухвалювати рішення і здійснювати вчинки відповідно до своїх цінностей і принципів.
2. Наступним принципом є принцип“не нашкодь”. Цей принцип є старим в медичній етиці. Він зобов’язує медика не завдавати збитку пацієнтові не тільки прямо, навмисно, але і побічно. Те, що ми маємо намір робити, не повинне бути аморальним і не повинно бути злом.
3.Наступний принцип “роби благо”, “добродійності” — це не заборона, а така норма, яка вимагає деяких позитивних дій. Принцип “роби благо” акцентує увагу на активних діях по запобіганню і (або) виправленню шкоди або зла. При цьому є на увазі не тільки і не стільки та шкода, яка вільно або мимоволі спричинена лікарем, а, взагалі кажучи, будь-яке зло, якому лікар в змозі запобігти або виправити,будь то біль, страждання, недієздатність, нарешті, смерть пацієнта.
Принципи етики взаємовідносин медичного прицівника і пацієнта також конкретизуються іншими правилами: конфіденційності, правдивості, приватності і лояльності.
Конфіденційність — це заборона на передачу третій особі тієї інформації, яка була зібрана в ході обстеження і лікування пацієнта. Предметом конфіденційності є діагноз захворювання, дані про стан здоров’я, прогноз і всі ті відомості, які лікар отримує в результаті обстеження або при вислухуванні скарг пацієнта. Також є конфіденційною є і немедична інформація про пацієнта або його близьких, що стала відомою лікареві в процесі виконання їм службових обов’язків.Законодавством строго визначене достатньо вузьке коло ситуацій, при яких медичний працівник має право передати відому йому інформацію третім особам. Це ті випадки, коли пацієнт не здатний самостійно виразити свою волю із-за порушення свідомості або унаслідок свого неповноліття (вік до 15 років).
Правдивість є відносно новим правилом, яке з’явилося як конкретизація принципу автономії пацієнта. Це правило припускає взаємний обов’язок медичного працівника і пацієнта говорити правду. У медицині досить часто практикується “обман заради блага”, коли лікар не розкриває всієї інформації про стан здоров’я хворого. Порушення норми правдивості може бути виправданим, коли її виконання вступає в суперечність з іншими обов’язками, що мають пріоритет в конкретній ситуації. Типовий приклад такого випадку —інформування безнадійного хворого пацієнта про діагноз його захворювання.
Саме повідомлення правдивої інформації в цьому випадку може завдати йому непоправної шкоди, підірвати його психічні і моральні сили. Тому якщо пацієнт сам не ставить питання про те, на що він хворий, лікар може і не повідомляти йому діагноз, хоча така дія і йтиме врозріз з принципом поваги автономії пацієнта.
Лояльність, як повага до автономії і позитивне благодіяння лікаря, його вірність обов’язку, сумлінність у сприянні благополуччю пацієнта, виникає з ролевих відносин, які встановлюються між лікарем і пацієнтом. Конфліктні ситуації виникають тоді, коли в цих відносинах з’являються пріоритети інтересів третіх осіб: батьків (при лікуванні дітей і підлітків), соціальних інститутів (наприклад, правоохоронних органів, зацікавлених в розкритті інформації), студентів (в процесі навчання в клініці).
Таким чином, наведені принципи і правила етики взаємовідносин медичного прицівника і пацієнта складають певну регулятивну систему взаємин “лікар—пацієнт” і їх практична реалізація дозволить позитивно вплинути на якість надання медичної допомоги населенню.
53
Взаємовідносини фармацевтичного працівника і пацієнта:
1. Фармацевтичний працівник забезпечує населення ЛЗ і медичною продукцією та з метою їх раціонального використання плідно співпрацює з лікарем та пацієнтом.Інтереси пацієнта, турбота про його здоров’я мають бути пріоритетними для фармацевтичного працівника по відношенню до комерційних інтересів продажу ЛЗ та медичної продукції.
2. Фармацевтичний працівник зобов’язаний надавати фармацевтичну допомогу кожній людині незалежно від її національності, політичних та релігійних переконань, майнового стану, статі, віку та соціального статусу.
3. Визначальною у взаємовідносинах фармацевтичного працівника і пацієнта є повага до гідності та честі, пріоритет прав та інтересів пацієнта.
Фармацевтичний працівник повинен:
з повагою ставитись до кожного пацієнта з позицій індивідуального підходу, не виказуючи переваг чи неприязні;
володіти психологічними навичками спілкування для досягнення довіри та взаєморозуміння між ним та пацієнтом;
діяти відкрито, чесно та об’єктивно, не використовуючи в особистих інтересах чи в інтересах своєї установи необізнаність та непоінформованість пацієнта про ЛЗ та медичну продукцію, не чинити на нього тиску (у будь-якій формі) для їх придбання.
4. Фармацевтичний працівник повинен виконувати вимоги деонтології, а саме:
бути чуйним, доброзичливим та уважним до пацієнта;
слідкувати за своєю мовою, жестами та мімікою, звертатись до пацієнта чітко та досить голосно, привертаючи увагу своїм належним виглядом;
вміти вислухати пацієнта та завжди знаходити з ним порозуміння;
мати бездоганно чистий, охайний, спеціальний одяг.
Для кожного фармацевтичного працівника повсякденною нормою має стати привітне звернення, ввічливість, прихильність та бажання покращити стан здоров’я пацієнта, що сприятиме підвищенню авторитету фахівця та довіри до його порад.
5. Фармацевтичний працівник зобов’язаний:
неухильно дотримуватись Конституції України, не зазіхати на права та свободи, честь і гідність інших людей;
надавати пацієнту всю необхідну інформацію про ЛЗ та медичну продукцію (про спосіб, термін та частоту застосування, протипоказання, побічні ефекти, умови зберігання, взаємодію з іншими ЛЗ, алкоголем, продуктами харчування тощо);
здійснювати ефективну фармацевтичну опіку з профілактики або лікування того чи іншого захворювання;
надавати пацієнту право вибору призначених ЛЗ та медичної продукції;
зберігати таємницю про стан здоров’я та діагноз пацієнта, що є професійною таємницею, крім випадків, передбачених законодавством;
відмовити у відпуску ЛЗ у зв’язку з відсутністю рецепта або у випадку його неправильного оформлення та у разі необхідності зв’язатись з лікарем з метою уточнення інформації, яка зазначена у рецепті; за необхідності надавати першу медичну допомогу.
54
