25. Ф.Бекон: філософські погляди в медицині.

Френсіс Бекон (1561—1626) - англійський політик і філософ. Один з творців емпіризму - філософського напряму, який твердить, що головне в пізнанні — власний досвід.

Бекон розробив новий, антисхоластичний метод наукового пізнання – індукцію, що ґрунтується на аналізі дослідних даних. Філософія Френсіса Бекона присвячена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Бекон послідовно піддає критиці філософію як форму споглядання і пропагує філософію як науку про реальний світ, яка базується на дослідному знанні.

Вивчаючи усі можливі галузі науки, Бекон велику увагу приділяє фізіології, яку вважає мистецтвом. Фізіологія складається з медицини, косметики та естетики, а також, живопису та музики. Особливу увагу, на його думку, слід приділяти медицині, адже саме вона повинна сприяти благополуччю людини. Бекон мріяв звільнити медицину від шарлатанства та від забобон. Медицині Бекон приписував три мети: вона повинна зберігати здоров’я, лікувати хвороби та сприяти продовженню життя. На той час науки про продовження життя ще не було; між тем Бекон надавав їй великого значення. На лікарів він покладав обов’язок полегшити страждання хворих, якщо їх хвороба є невиліковною. Наприклад, спокійна, безболісна кончина повинна також бути завданням медицини. Від медицини Бекон переходить до психології. Для нас важливо, що сам Бекон визнає свою філософію недостатньою для пояснення духу, душі. Бекон не заперечує існування духу. Він відверто проголошує, що дух є предметом вивчення релігії, з якою наука не має нічого спільного. На відміну від духу душа є чимось речовим. Вона пов’язана з тілом, а дух з Богом. Психологія Бекона є поєднанням роздумів про розум і волю, що складають основу душі людини. В основі психології – логіка (мистецтво мислити), а також, мистецтво запам’ятовувати та риторика (розмовляти). Психологія повинна спиратись на етику – науку про мораль. Мета психології – виробити практичні поради для людини про організацію її життя. Обов’язок, благополуччя, сім’я, дружба, набуття знань – ось що робить життя людини корисним для суспільства.

26. Б. Спіноза та його вчення про субстанцію.

Свій варіант раціоналістичної філософії створив голландський мислитель Бенедикт Спіноза (1632 - 1677). Його життя було наповнене драматизмом. В молоді роки він був засуджений єврейською громадою за те, що відмовився стати їх священиком. Сестра відібрала у нього спадщину. Спіноза жив відлюднено. Він працював шліфувальником скла і займався філософією. Мав багато друзів і прихильників. Помер у віці 44 років від сухот. Головна філософська праця – «Етика». Вважав себе послідовником Р. Декарта і його «геометричного» методу пізнання, суть якого полягала у суворому доведенні будь-якого твердження. «Геометричний» метод Спіноза удосконалив. На його думку філософ спочатку дає визначення (дефініції) основних понять і термінів. Потім слідують очевидні, ясні ідеї, які не потребують доказів (аксіоми). І, нарешті, формулюються твердження (теореми), які доводяться з використанням дефініцій і аксіом.

Головна ідея філософії Спінози – ідея про єдину субстанцію світу – Бога. Субстанція є причиною самої себе, тобто вона сама себе створює. Спіноза робить висновок: субстанція – це Бог, адже він є причиною світу і нерозривно пов'язаний з ним.

Світ поділяється на дві природи: природу, яка творить і природу створену. До першої відноситься субстанція або Бог, до другої – модуси, тобто одиничні речі, у тому числі і люди.

Спіноза – пантеїст (пан - все;теос-бог), його Бог притаманний природі. Оскільки світ пронизаний єдиною субстанцією, в ньому панує сувора необхідність, яка виходить із самої субстанції, або від Бога.

Такий світ є досконалим. Але звідки тоді в людині страх, зло, несвобода? Спіноза відповідав: від нерозуміння того, що треба підкоритися необхідності. Людина часто протидіє тому, що є необхідним, і тоді її душею оволодівають пристрасті, і вона творить зло. Звідси принцип: «Свобода - це осмислена необхідність».

27. Б. Паскаль та філософія Просвітництва про місце і роль людини у світі та суспільні стосунки.

Просвітництво – це широкий і міцний рух, який сформувався у кінці 18 ст. Просвітництво об'єднало всіх прогресивно мислячих представників «третього стану»: юристів, філософів, буржуазію, природознавців. Його «батьківщиною» стала Франція.

18

Просвітники критикували феодальний лад та його культуру, вимагали встановлення нових, прогресивних суспільних порядків, виступали на захист народних мас, за їх право на освіту, культуру. Вони вірили в людину, її розум. Великий внесок у розвиток Просвітництва зробили філософи – енциклопедисти, які брали участь у виданні «Енциклопедії», 35 томів якої вийшли у Франції в к.18ст. Яскравим представником французького Просвітництва був Блез Паскаль (1623 - 1662). Він народився в родині голови податкового управління, отримав блискучу освіту. Найвідоміша філософська робота - «Думки» стала класикою французької літератури, а Паскаль став єдиним у новій історії великим літератором і великим математиком водночас. В основному книга присвячена стосункам Бога і людини, а також захисту християнства. У цьому ж рукописі містився опис доказів розумності віри на основі теорії ігор, що стала відомою, як парі Паскаля. У своїй праці "Думки" Паскаль змальовує вражаючу картину людського становища у світі: на тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але, одночасно людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами. Отже, людина ніби зависає поміж двох безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона весь час відчуває: тривога, нудьга, невпевненість є її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги й інтриги, але вся людська велич полягає лише в мисленні. Людина - це "мислячий очерет ", пише Б. Паскаль, але вона перевершує природу тим, що може всю її осмислити й пізнати. Тільки мислити слід гідно, а отже— мислити на межі буття і небуття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною її життєвою опорою може бути лише Бог.