71.Філософські категорії і поняття медицини.

Поняття - це форма людського мислення. Вони закріплюють досвід, що накопичується людством, і забезпечують освоєння, збагнення нових об'єктів дійсності. Тому поняття найчастіше визначається як форма думки, у якій відбиті загальні, істотні ознаки об'єктів.

У ході своєї матеріальної й духовної діяльності, формуючи сферу людської культури й світогляд, люди виробили певні, гранично широкі поняття, що одержали назву філософських категорій. Дослідник безпосередньо звертається до філософських категорій найчастіше тоді, коли зіштовхується з аналізом якого-небудь загального аспекту проблеми «людина і світ». Кожна з категорій розкриває грань цієї проблеми, певним чином характеризує специфіку взаємин людини зі світом. Отже, категорії, по-перше, розкривають певну проблему взаємозв’язку:«людина-світ». По-друге, відображають яку-небудь найбільш загальну властивість, відношення до існуючої реальності.

По-третє, категорії - це підсумок, результат наукової праці і регулятор самого процесу дослідження. Зміст філософських категорій у ході суспільно-історичної практики безупинно міняється й збагачується. Категорії, відбиваючи мінливий предметний мир, і самі історично мінливі, гнучко рухливі.

Категорії - це є сходинки пізнання світу, форми людського мислення, насамперед наукового. До найзагальніших філософських понять відносяться:буття, матерія, свідомість, пізнання,тощо.

Медицина – це система наукових знань і практичних дій, що об’єднані єдиною метою розпізнати, або діагностувати захворювання. Кожна наука через свої категорії здійснює пізнання. Разом, в сукупності, вони утворюють науковий апарат (систему знань) певної науки, в якій відображаються істотні сторони предметів, процесів і явиш.

Центральними поняттями медицини є здоров’я та хвороба. Це дві форми життєдіяльності організму в навколишньому середовищі: матеріальному або фізичному, духовному або моральному і соціальному, що взаємно виключають один одного, але є нерозривно пов’язаними. Що ми розуміємо під здоров’ям? Перш за все:

а) цілісність в широкому розумінні відсутності ушкоджень анатомічних і функціональних;

б) достатню пристосованість, адаптацію, до навколишнього середовища і тут уже існують кількісні показники і вони визначають міцне чи слабке здоров’я людини, залежно від резервів окремих органів і систем та організму в цілому і стану його гомеостазу;

в) хороше самопочуття. Однак хороше самопочуття не завжди ознака здоров’я.

49

Наприклад: ейфорія не ознака здоров’я, а ознака хвороби при маніакально-депресивному психозі.

Що ми розуміємо під хворобою?

В широкому біологічному розумінні тісного взаємозв’язку організму і середовища, хвороба – це реакція організму на ушкодження. Однак хвороба – це не тільки анатомічне або функціональне пошкодження внаслідок дії тривалого чи гострого надмірного подразнення і навіть не сума цих ушкоджень, це – єдність ушкоджень та ланцюжка реакції спочатку переважно адаптивного і компенсаторного характеру, направлених на виздоровлення, та їхній дисбаланс і надмірність чи недостатня реакція, що ведуть до дальших ушкоджень та визначають особливості хвороби.

В чистому вигляді хвороба, як ушкодження чітко визначаються при травмах, гострих інфекціях, опіках.

Нажаль, не всі реакції можна віднести до направлених на пристосування, або компенсацію порушень: ріст пухлин, утворення виразок, гнійне розплавлення тканини і т.п.

Сергій Павлович Боткін писав, що поняття хвороби завжди тісно пов’язане з поняттям її причин. Причини можуть бути різноманітними найчастіші з них: а) механічні, б) фізичні, в) хімічні, г) біологічні, д) психогенні, ж) генетичні.

Хвороби поділяють на гострі і хронічні з тривалим перебігом, які характеризуються періодами або стадіями загострення.

Крім того, захворювання якщо їх декілька, діляться на основні і супутні, а також ускладнення, що можуть виникати внаслідок несприятливого тривалого перебігу хвороби.

Діагностика – це наука про методи розпізнання хвороб, яка у великій мірі набула свого розквіту завдяки слав’янським вченим. Наука діагностики складається із 3 розділів:

1). Діагностичної техніки, тобто вивчення методів обстеження хворого: суб’єктивних, об’єктивних та допоміжних, зокрема, інструментально-лабораторних методів;

2). Семіотики – вивчення кожної виявленої ознаки хвороби, або значення симптомів і об’єднання їх у групи, характерні для того чи іншого захворювання-синдромів;3). Клінічного мислення – вивчення особливостей аналізу і синтезу симптомів, причин і наслідків, як єдиного цілого, що і складає основу клінічного мислення при постановці діагнозу.

Діагноз - це дослівно “розпізнання”, короткий висновок про суть хвороби та стан хворого, сформульований в термінах сучасної медичної науки.

Розрізняють – діагноз хвороби і індивідуальний діагноз хворого, диференціальний діагноз, діагноз через спостереження та діагноз по лікувальному ефектові

Наука про взаємовідносини лікаря і хворого, взаємовідносини медиків, про обов’язок лікаря і створення умов для найкращого одужання хворого – носить назву лікарської деонтології.

Основною рисою лікаря, невід’ємною складовою його особистості є гуманізм, любов до хворого, здатність до самопожертвування, поєднання розуму і серця, пунктуальність і акуратність, або коротко – високе почуття професійного обов’язку і необхідність удосконалення. Про це говорив ще два століття тому Мудров, а в 1968 році це відмічено у доповненні до “Клятви сучасного лікаря” прийнятої на ІІ Міжнародному деонтологічному Конгресі у Парижі, де сказано “Клянуся вчитися все життя”.

Поняття медичної деонтології, крім того, включає і професійну етику, або науку про відносини між лікарями, між медперсоналом та в самому медичному колективі, а також взаємовідносини медперсоналу з родиною хворого.